Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.08
13:39
Лишився Лишега у синім вогні,
Такий незбагненний, далекий і мудрий.
Тамує марноту і суєтний гнів,
Пізнавши глибини у стиснутих муках.
Лишився на дні споконвічних легед,
У давньому світі Китаю і Гангу.
Повітря епохи торкнулось легень,
Такий незбагненний, далекий і мудрий.
Тамує марноту і суєтний гнів,
Пізнавши глибини у стиснутих муках.
Лишився на дні споконвічних легед,
У давньому світі Китаю і Гангу.
Повітря епохи торкнулось легень,
2026.09.08
12:32
Чи є вона, та чакра повноти?
В асфальтових ланах — дзвінкі сталеві ікри
Яскравих в часі, збурених мостів,
Отих, якими ми тікати звикли
Від емпірею власного вогню
До дивних див пітьми закляття кави.
Стій-стій! — не лізь у звичне, у YouTube,
В асфальтових ланах — дзвінкі сталеві ікри
Яскравих в часі, збурених мостів,
Отих, якими ми тікати звикли
Від емпірею власного вогню
До дивних див пітьми закляття кави.
Стій-стій! — не лізь у звичне, у YouTube,
2026.09.08
07:37
Знов закурений димами
Стогне Київ мій, -
Хлипи й зойкання місцями
В темряві густій.
Знову ворог підло вдарив
У слов'янства суть, -
Всюдисущий запах гару
Не дає дихнуть.
Стогне Київ мій, -
Хлипи й зойкання місцями
В темряві густій.
Знову ворог підло вдарив
У слов'янства суть, -
Всюдисущий запах гару
Не дає дихнуть.
2026.09.08
01:13
Індик - це своєрідна птиця.
Він дуже любе веселиться.
Індик не схожий на ворону
У нього зовсім інші забобони.
Співає гарно, але не дуже,
Суттєво гірше, ніж Каркуша.
І хоча в ворони тільки крик,
Він дуже любе веселиться.
Індик не схожий на ворону
У нього зовсім інші забобони.
Співає гарно, але не дуже,
Суттєво гірше, ніж Каркуша.
І хоча в ворони тільки крик,
2026.09.07
21:14
Немає віроломнішої віри
як віра малоросів і орди.
Не хижі звірі,
а царі-кумири
юрби – причина чорної біди.
***
Неписані закони для совдепії
як віра малоросів і орди.
Не хижі звірі,
а царі-кумири
юрби – причина чорної біди.
***
Неписані закони для совдепії
2026.09.07
20:44
Чому із звідусюд далеких
Ми добиваємось в забуті Богом села
І припадаємо грудьми до споришу,
До груші тулимось щокою?
Невже, коли літам ощадливий наводиш лік,
Так болісно бракує частки,
Що зветься отроцтвом?
Невже і справді життєве коло
Ми добиваємось в забуті Богом села
І припадаємо грудьми до споришу,
До груші тулимось щокою?
Невже, коли літам ощадливий наводиш лік,
Так болісно бракує частки,
Що зветься отроцтвом?
Невже і справді життєве коло
2026.09.07
20:15
ось і надвечіря
дощик покропив
вицвіле ганчіря
звисле з проводів
піднебесні риби
сунуть далі геть
комунальник
сивий
дощик покропив
вицвіле ганчіря
звисле з проводів
піднебесні риби
сунуть далі геть
комунальник
сивий
2026.09.07
18:24
Святе догорає обійстя,
а ти загубилась в тумані.
Не бійся, рідненька, не бійся,
від зостраху серце зів'яне.
Я знаю, що важко втрачати
набуті скарби мозолями —
дитячу колиску, санчата,
а ти загубилась в тумані.
Не бійся, рідненька, не бійся,
від зостраху серце зів'яне.
Я знаю, що важко втрачати
набуті скарби мозолями —
дитячу колиску, санчата,
2026.09.07
17:23
Вересня кроки спекотні, як влітку,
Сонце палає до втоми щодня.
Бабине літо накинуло сітку,
Те павутиння йому, мов броня.
Ягідки чорні смачної ожини
В лісі осіннім, мов очі блищать.
Терен з колючками попід стежину,
Сонце палає до втоми щодня.
Бабине літо накинуло сітку,
Те павутиння йому, мов броня.
Ягідки чорні смачної ожини
В лісі осіннім, мов очі блищать.
Терен з колючками попід стежину,
2026.09.07
16:46
Хильнув — і позбувся болю.
А може, позбувся себе?
І хтось замість тебе долю
скеровує вже: цоб-цабе.
На інше чекати годі.
«В обійми бери, сатано!»
Що зараз буде, що потім
А може, позбувся себе?
І хтось замість тебе долю
скеровує вже: цоб-цабе.
На інше чекати годі.
«В обійми бери, сатано!»
Що зараз буде, що потім
2026.09.07
14:08
Вода розлилася в долини.
Мовчання панує в степах.
І правда тополі й калини
Кричить, як поранений птах.
Чекаємо світлої днини,
Яка відкидатиме страх.
Вода розлилася степами,
Мовчання панує в степах.
І правда тополі й калини
Кричить, як поранений птах.
Чекаємо світлої днини,
Яка відкидатиме страх.
Вода розлилася степами,
2026.09.07
13:38
Холодний бовдур
Скляної печі,
Рукою злидня
Під плач малечі,
Ще теплій миші —
Шпаркій, голодній —
Даруй зернину,
Як преподобний!
Скляної печі,
Рукою злидня
Під плач малечі,
Ще теплій миші —
Шпаркій, голодній —
Даруй зернину,
Як преподобний!
2026.09.07
09:48
Старі бульбульці - публіка нервова,
Вони самі для себе сомельє.
Глитають чикилдиху із полови,
Носи вмочають потім в олів'є.
Сивуха з часником - найліпша страва ,
А шнапс із пивом - це делікатес!
За штоф винця кумасю кум вкривавив,
Вони самі для себе сомельє.
Глитають чикилдиху із полови,
Носи вмочають потім в олів'є.
Сивуха з часником - найліпша страва ,
А шнапс із пивом - це делікатес!
За штоф винця кумасю кум вкривавив,
2026.09.07
07:43
Занадився тхір
У бабусин двір, -
Уночі проник
Знову у курник.
Ухопив курча
І мерщій помчав
Звично до нори,
Де малі тхори
У бабусин двір, -
Уночі проник
Знову у курник.
Ухопив курча
І мерщій помчав
Звично до нори,
Де малі тхори
2026.09.07
07:40
ЦИКЛ V: АНТИЧНИЙ СВІТ (ТРОЯ-ІЛІАДА)
ГЕКТОР І АНДРОМАХА: Захід сонця над Іліоном
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Гектор – царевич, вождь троянського війська, надія Іліона, щит і жертовна кров троянського роду
ГЕКТОР І АНДРОМАХА: Захід сонця над Іліоном
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Гектор – царевич, вождь троянського війська, надія Іліона, щит і жертовна кров троянського роду
2026.09.07
03:29
я приїду у Львів,
ти зустрінеш мене,
поговорим про все
неземне і земне
оминаючи тему
про найголовніше
ми захочем всамітнитись
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...ти зустрінеш мене,
поговорим про все
неземне і земне
оминаючи тему
про найголовніше
ми захочем всамітнитись
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2026.04.02
2026.03.19
2026.02.25
2026.02.11
2026.01.11
2025.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тата Рівна /
Інша поезія
хустка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
хустка
мені було десять – у великому світі
гинули чужі люди
на чужих війнах
чужі голодні діти помирали від нестачі хліба води любові
страшне слово СНІД снилося ночами –
здавалося
це слово – вогненна куля
яка напевне колись спалить – когось
я шкодувала тих – «когось»
хоча не знала їх
оплакувала щирими дитячими слізьми ніби померлих ляльок
слово рак означало інше воно було смачним або веселим –
не лякало не примушувало серце стискатися
битися часто та голосно тамуючи крик
у тому великому чужому світі рідними стояли всемогутні мама тато
бабусі єдиний дідусь Микола з вогненними очима
веселими байками про війну концтабір
де він завершив дитинство і розпочав юність
та потому відразу став старим
так і не пізнавши молодості з її безтурботними ситими снами
мені було сорок – я дізналася
що це вік скорботи вік примноження печалі
з кожним знанням яке неможливо вийняти
зі себе
світ став малим
тут гинуть свої помирають свої
маленькі сиві мама тато гойдають моїх янголів на колінах співаючи колисанок
ховаючись від спогадів
що стали тінями чи тіней що стали спогадами чи...
бабусі єдиний дідусь Микола з вогненними очима більше
не розмовляють зі мною – бо їх – немає
у цьому тісному дрібному світі
а голосу іншого дідуся не можу згадати – так мало він говорив зі мною бо
жив мало так
ношу бабину хустку – гріюся!
це особливе тепло
дає сил йти куди не хочу йти
впираюся руками у небо ногами в землю
з усіх сил розтягую світ своїм малим янголятам
щоб умістити в нього їхні великі світи
мені буде сто чи двісті чи скільки там випаде – знатиму
напевне
навіщо маліє зникає світ – цей
чи сном є ява чи явою є сон чи
але поки ще йду лабіринтами
сію своє життя
видихаю неспокій душі –
ношу бабину хустку
2020
гинули чужі люди
на чужих війнах
чужі голодні діти помирали від нестачі хліба води любові
страшне слово СНІД снилося ночами –
здавалося
це слово – вогненна куля
яка напевне колись спалить – когось
я шкодувала тих – «когось»
хоча не знала їх
оплакувала щирими дитячими слізьми ніби померлих ляльок
слово рак означало інше воно було смачним або веселим –
не лякало не примушувало серце стискатися
битися часто та голосно тамуючи крик
у тому великому чужому світі рідними стояли всемогутні мама тато
бабусі єдиний дідусь Микола з вогненними очима
веселими байками про війну концтабір
де він завершив дитинство і розпочав юність
та потому відразу став старим
так і не пізнавши молодості з її безтурботними ситими снами
мені було сорок – я дізналася
що це вік скорботи вік примноження печалі
з кожним знанням яке неможливо вийняти
зі себе
світ став малим
тут гинуть свої помирають свої
маленькі сиві мама тато гойдають моїх янголів на колінах співаючи колисанок
ховаючись від спогадів
що стали тінями чи тіней що стали спогадами чи...
бабусі єдиний дідусь Микола з вогненними очима більше
не розмовляють зі мною – бо їх – немає
у цьому тісному дрібному світі
а голосу іншого дідуся не можу згадати – так мало він говорив зі мною бо
жив мало так
ношу бабину хустку – гріюся!
це особливе тепло
дає сил йти куди не хочу йти
впираюся руками у небо ногами в землю
з усіх сил розтягую світ своїм малим янголятам
щоб умістити в нього їхні великі світи
мені буде сто чи двісті чи скільки там випаде – знатиму
напевне
навіщо маліє зникає світ – цей
чи сном є ява чи явою є сон чи
але поки ще йду лабіринтами
сію своє життя
видихаю неспокій душі –
ношу бабину хустку
2020
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
