Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Новіцька (1981) /
Рецензії
Скиба в розвитку
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Скиба в розвитку
Майже рік тому, тільки починаючи особисто знати Романа Скибу,
я писала однієї ночі рецензію, яка, власне, була не рецензією, а радше психопортретом. (Охочих до штудіювання цього психопортрету відсилаю до розділу „Культура” на сайті „Майдану”.) Цілком у дусі епатажно-психоделічного безправ’я автора обізвано там диваком, відлюдником, невідомим воїном безнадійно нерозгаданої війни та ще з десятком подібних епітетів. Роман Скиба як літературний випадок чи романтизована (авто)біографія з чистою совістю може бути наділений усіма цими епітетами, а деякі з них навіть з натяжкою відповідають істині – з його текстів вичитується щось середнє між сповіддю, життєписом і лицарським романом у стилі фентезі, де, за законами жанрів, змішуються часи та звичаї. Єдиним проблиском реалізму в моєму баченні Скиби тоді стала фраза про „тривожно усміхненого хлопчиська з наплечником, який (і наплечник, і сам хлопчисько) знаходиться, перебуває і часом губиться практично всюди, причому завжди несподівано”. Таким хлопчиськом – здатним на всілякі бздури, і поетичні й аж ніяк не поетичні – він лишився і у свої нинішні тридцять п’ять. Ні, вікова психологія реальної особи з „паспортом на всі сто” помінялась, як воно й мало статися під впливом досвіду, Скиба вміє досить жорстко й іронічно розглядати людські прекраснодушні мрії та ілюзії як прояв молодечого романтизму і виводкові своїх підопічних десь у районі Контрактової пояснювати правду життя як вона є. Вслід за психологією помінялась і поезія: з’явились „дорослі” теми й проблематика, опобутовилась мова, витворився новий образ поета – на зміну „безпечному янголові” прийшов майстер зі своїм розумінням ремесла і професійних проблем. Молодий і зелений світ Романа Скиби з його відьмами, принцами і принцесами, вампірами, чаклунами, замовляннями, локальними та глобальними битвами добра зі злом, з тваринами і деревами, що живуть і розмовляють, з привидами історичних та літературних знаменитостей, з катастрофами, спецефектами, живими легендами – весь цей подарунковий набір чи „табір” „іде у небо”, де йому, мабуть, законне місце, в боях із реальністю здобувається глибина простого й цілком не „навороченого” вислову. Казка стала історією життя, день по дневі, де не варто опускати неприглядних подробиць. Як у корабельних журналах. Написаних рукою хитромудрого Одіссея.
Вірші з найновішої збірки Романа Скиби „Одіссея-2000” демонструють наново складений підхід до життя, переосмислений, багаторазово переглядуваний і правлений. Старі теми й образи фігурують у новому ракурсі, перейдено рубікон між юнацькими трагедіями та драмами зрілого віку – набагато складнішими як із загальнолюдського, так і з художнього погляду. У дрібних розбірках із дійсністю витворюється життєва мудрість. Різнорідна: весела і зла. Але стрижень душі, незважаючи на все, лишається тим самим. Раз комусь на віку мислити міфотворчо і говорити парадоксами, то цей талант закопають хіба що з його власником. Світобачення особистості не лікується, воно може тільки перейти на загальнозрозумілу мову в діалозі з суспільством. А значить, „нікто нікуда нє ідьот”…
Скиба (чи то як твір, чи то як людина) в діловому костюмі, при краватці, барсетці, посаді й статусі – явище, здається, довічно неможливе.
я писала однієї ночі рецензію, яка, власне, була не рецензією, а радше психопортретом. (Охочих до штудіювання цього психопортрету відсилаю до розділу „Культура” на сайті „Майдану”.) Цілком у дусі епатажно-психоделічного безправ’я автора обізвано там диваком, відлюдником, невідомим воїном безнадійно нерозгаданої війни та ще з десятком подібних епітетів. Роман Скиба як літературний випадок чи романтизована (авто)біографія з чистою совістю може бути наділений усіма цими епітетами, а деякі з них навіть з натяжкою відповідають істині – з його текстів вичитується щось середнє між сповіддю, життєписом і лицарським романом у стилі фентезі, де, за законами жанрів, змішуються часи та звичаї. Єдиним проблиском реалізму в моєму баченні Скиби тоді стала фраза про „тривожно усміхненого хлопчиська з наплечником, який (і наплечник, і сам хлопчисько) знаходиться, перебуває і часом губиться практично всюди, причому завжди несподівано”. Таким хлопчиськом – здатним на всілякі бздури, і поетичні й аж ніяк не поетичні – він лишився і у свої нинішні тридцять п’ять. Ні, вікова психологія реальної особи з „паспортом на всі сто” помінялась, як воно й мало статися під впливом досвіду, Скиба вміє досить жорстко й іронічно розглядати людські прекраснодушні мрії та ілюзії як прояв молодечого романтизму і виводкові своїх підопічних десь у районі Контрактової пояснювати правду життя як вона є. Вслід за психологією помінялась і поезія: з’явились „дорослі” теми й проблематика, опобутовилась мова, витворився новий образ поета – на зміну „безпечному янголові” прийшов майстер зі своїм розумінням ремесла і професійних проблем. Молодий і зелений світ Романа Скиби з його відьмами, принцами і принцесами, вампірами, чаклунами, замовляннями, локальними та глобальними битвами добра зі злом, з тваринами і деревами, що живуть і розмовляють, з привидами історичних та літературних знаменитостей, з катастрофами, спецефектами, живими легендами – весь цей подарунковий набір чи „табір” „іде у небо”, де йому, мабуть, законне місце, в боях із реальністю здобувається глибина простого й цілком не „навороченого” вислову. Казка стала історією життя, день по дневі, де не варто опускати неприглядних подробиць. Як у корабельних журналах. Написаних рукою хитромудрого Одіссея.
Вірші з найновішої збірки Романа Скиби „Одіссея-2000” демонструють наново складений підхід до життя, переосмислений, багаторазово переглядуваний і правлений. Старі теми й образи фігурують у новому ракурсі, перейдено рубікон між юнацькими трагедіями та драмами зрілого віку – набагато складнішими як із загальнолюдського, так і з художнього погляду. У дрібних розбірках із дійсністю витворюється життєва мудрість. Різнорідна: весела і зла. Але стрижень душі, незважаючи на все, лишається тим самим. Раз комусь на віку мислити міфотворчо і говорити парадоксами, то цей талант закопають хіба що з його власником. Світобачення особистості не лікується, воно може тільки перейти на загальнозрозумілу мову в діалозі з суспільством. А значить, „нікто нікуда нє ідьот”…
Скиба (чи то як твір, чи то як людина) в діловому костюмі, при краватці, барсетці, посаді й статусі – явище, здається, довічно неможливе.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
