ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
17:27
Біжу до себе крізь туман...
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
2024.03.28
17:01
Михайло в тіснім кубрику сидів.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
2024.03.28
14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
2024.03.28
14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2024.03.02
2023.02.18
2021.07.17
2021.01.08
2020.12.05
2020.03.12
2020.01.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Критика | Аналітика
Рецензія на твір Ярослава Чорногуза
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Рецензія на твір Ярослава Чорногуза
Шановні друзі! Скажіть мені будь-ласка: чи можна на “Поетичних майстернях” критично розбирати твір поета? Чи тут цього робити не можна?
Звісно, і я не геній. Помилок тьма, управності немає, стилістика страшна. А бажання допомогти колезі виправити огріхи є. То що робити? Піду на злочин і таки спробую покращити анонсований твір. Отже, починаю.
Ось твір Ярослава Чорногуза “Усмішка Велеса”.
Зимовий день. І вітряно у парку.
Повітря аж пронизує тебе.
І зазирає вітер в кожну шпарку,
Неначе нишпорка із КаДеБе.
Навіяв снігу. І прасує свіистом.
І сад у білім смокінгу. Дива.
З трави зелених гудзиків намисто
Півколом на піджак понашивав.
Зима вернулася і порядкує -
Січе, завією все холодить.
І щуляться берези, сосни, туї
Від коренів самих до верховіть.
І затремтів ясний і збліднув обрій.
За хмару ухопив мороз його.
Розтікся Велес ув усмішці добрій,
І сивиною огорнув обох...
Перше, що впадає в око - повтори однокореневих слів - “зимовий день, зима вернулася”.
Одне місце має очевидне протиріччя: “І сад у білім смокінгу”. А далі -
“З трави зелених гудзиків намисто
Півколом на піджак понашивав”.
Так смокінг чи піджак? Чи сад носить одночасно і піджак, і смокінг? Мабуть, ні. Це подібні речі, дехто навіть скаже, що піджак - це частина смокінга. Але насправді смокінг має інший крій та призначення. Отже, тут потрібно визначитися з одежинкою.
Ще одна закавика: у першій строфі мова йде про парк. А в другій — про сад. Про які зелені насадження йдеться - зрозуміло у третій строфі: “І щуляться берези, сосни, туї...”. Отже, мова йде про парк, а в саду ростуть плодові дерева та кущі. Тож сад необхідно ампутувати. Можна вжити слово сквер чи щось таке.
Ще одне місце напружує:
“Зимовий день. І вітряно у парку.
Повітря аж пронизує тебе.”
Хіба може повітря пронизувати? Навіть поетично? Мороз може. Холод. Навіть до кісток. Але повітря...
Ось ще одне сумнівне місце.
“І затремтів ясний і збліднув обрій.
За хмару ухопив мороз його”.
Якщо береться на мороз, то обрій стає червоним, а не блідим.
Йдемо далі.
“Розтікся Велес ув усмішці добрій,”. Це ж як? Може розтектися усмішка Велесовим обличчям. Але щоб розтікся Велес! Погодьтеся - це трохи інше.
Відсутня рима у фінальній римі:
“За хмару ухопив мороз його...
І сивиною огорнув обох”.. (його — обох).
Ще одне зауваження: “Морозець аж пронизує тебе” - тут ідеться про пряме звертання - тебе. А в кінці “І сивиною огорнув обох”. Тут звертання немає, простий опис. Проситься слово "вас". Але теж буде негарно.
Спробую підправити твір, аби він заблищав всіма барвами веселки. Отже,
Січневий день. Незатишно у парку,
Морозцем по душі добу шкребе.
Ще й вітер зазирає в кожну шпарку,
Неначе мстивий шпик із КаДеБе.
Навіяв снігу і прасує свистом.
А сквер у білім смокінгу. Дива...
З трави зелених гудзиків намисто
На глицю від злоби понашивав.
Вернулася хурдига, порядкує -
Січе крупою, небо холодить.
І щуляться берези, сосни, туї
Від коренів самих до верховіть.
І затремтів рожевощокий обрій,
В обіймах стужі парк волає “Ох!”.
Та Велес усміхнувся ликом добрим,
Прошепотів: я вас люблю обох.
Сподіваюся, що мої зауваги доречні та підуть на користь твору.
З повагою, Олександр Сушко
Звісно, і я не геній. Помилок тьма, управності немає, стилістика страшна. А бажання допомогти колезі виправити огріхи є. То що робити? Піду на злочин і таки спробую покращити анонсований твір. Отже, починаю.
Ось твір Ярослава Чорногуза “Усмішка Велеса”.
Зимовий день. І вітряно у парку.
Повітря аж пронизує тебе.
І зазирає вітер в кожну шпарку,
Неначе нишпорка із КаДеБе.
Навіяв снігу. І прасує свіистом.
І сад у білім смокінгу. Дива.
З трави зелених гудзиків намисто
Півколом на піджак понашивав.
Зима вернулася і порядкує -
Січе, завією все холодить.
І щуляться берези, сосни, туї
Від коренів самих до верховіть.
І затремтів ясний і збліднув обрій.
За хмару ухопив мороз його.
Розтікся Велес ув усмішці добрій,
І сивиною огорнув обох...
Перше, що впадає в око - повтори однокореневих слів - “зимовий день, зима вернулася”.
Одне місце має очевидне протиріччя: “І сад у білім смокінгу”. А далі -
“З трави зелених гудзиків намисто
Півколом на піджак понашивав”.
Так смокінг чи піджак? Чи сад носить одночасно і піджак, і смокінг? Мабуть, ні. Це подібні речі, дехто навіть скаже, що піджак - це частина смокінга. Але насправді смокінг має інший крій та призначення. Отже, тут потрібно визначитися з одежинкою.
Ще одна закавика: у першій строфі мова йде про парк. А в другій — про сад. Про які зелені насадження йдеться - зрозуміло у третій строфі: “І щуляться берези, сосни, туї...”. Отже, мова йде про парк, а в саду ростуть плодові дерева та кущі. Тож сад необхідно ампутувати. Можна вжити слово сквер чи щось таке.
Ще одне місце напружує:
“Зимовий день. І вітряно у парку.
Повітря аж пронизує тебе.”
Хіба може повітря пронизувати? Навіть поетично? Мороз може. Холод. Навіть до кісток. Але повітря...
Ось ще одне сумнівне місце.
“І затремтів ясний і збліднув обрій.
За хмару ухопив мороз його”.
Якщо береться на мороз, то обрій стає червоним, а не блідим.
Йдемо далі.
“Розтікся Велес ув усмішці добрій,”. Це ж як? Може розтектися усмішка Велесовим обличчям. Але щоб розтікся Велес! Погодьтеся - це трохи інше.
Відсутня рима у фінальній римі:
“За хмару ухопив мороз його...
І сивиною огорнув обох”.. (його — обох).
Ще одне зауваження: “Морозець аж пронизує тебе” - тут ідеться про пряме звертання - тебе. А в кінці “І сивиною огорнув обох”. Тут звертання немає, простий опис. Проситься слово "вас". Але теж буде негарно.
Спробую підправити твір, аби він заблищав всіма барвами веселки. Отже,
Січневий день. Незатишно у парку,
Морозцем по душі добу шкребе.
Ще й вітер зазирає в кожну шпарку,
Неначе мстивий шпик із КаДеБе.
Навіяв снігу і прасує свистом.
А сквер у білім смокінгу. Дива...
З трави зелених гудзиків намисто
На глицю від злоби понашивав.
Вернулася хурдига, порядкує -
Січе крупою, небо холодить.
І щуляться берези, сосни, туї
Від коренів самих до верховіть.
І затремтів рожевощокий обрій,
В обіймах стужі парк волає “Ох!”.
Та Велес усміхнувся ликом добрим,
Прошепотів: я вас люблю обох.
Сподіваюся, що мої зауваги доречні та підуть на користь твору.
З повагою, Олександр Сушко
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію