
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.03
05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
2025.07.02
17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
2025.07.02
03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
2025.07.01
23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
2025.07.01
22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
2025.07.01
21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
2025.07.01
21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це - вперед.
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
2025.07.01
09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
2025.07.01
08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2024.05.20
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Сергій Губерначук (1969 - 2017) /
Рецензії
До вдячного читача
Кожен із цих талантів відкарбувався в його душі глибинними, подекуди болісними переживаннями, а усвідомлення їх беззаперечної присутності сформувало його як особистість і наділило відповідальністю перед Музою мистецтва, на яку дивився очима дитини. Дитяча наївність ніколи не полишала його. З цим відчуттям народжувалися дитячі вірші або ролі. Такі легкі, безтурботні й кумедні, як саме дитинство. Гра, що змалечку так серйозно захоплювала Сергія своєю дієвістю, випробуванням і прагненням бути першим, кращим, у дорослому житті переростає в прагнення творити інакше інше, незбагненне й величне, експериментувати на рівні інтуїції, проникаючи в півсвідомість темної ночі чи летячи на крилах натхнення в етері надбуття, і бути пошуковцем і першовідкривачем нових, незвичних, цікавих і неймовірних образів у мистецтві слова й театру. Отак, філософствуючи чи страждаючи, фантазуючи чи займаючись дурничками, сміючись над світом і собою, народжувалися його неповторні поезії. Несподівано й легко.
Кожен вірш – цілий світ, наповнений неосяжною палітрою почуттів, де поет прославляє рідний край, зневажає його ворогів, надихається красою, наповнюється болем співчуття, замріюється, фантазує, все більше закохується в життя і картається від спокус його…
Мабуть, це і є повноцінне щасливе життя митця – жити там і тут водночас, у світах ним створених і в повсякденному, часто несправедливому світі, заразом бути місточком між ними та поводарем для поціновувачів справжнього мистецтва.
У поезіях збережена унікальна мова автора, мова поліських пращурів, богдану́вська мова, мова бабусі Марії, яку Сергій обожнював і яка живила його життєдайною енергією, завзяттям, народною мудрістю та колоритом. Любов до Бабусі й рідного краю, України, є нероздільною, вона яскраво відобразилася у його віршах.
Сергій завжди розумів, що митця оцінюють за його ж власними законами, і весь час довершував свої дітища, допоки не з’являлося внутрішнє відчуття гармонії. І тільки тоді слова переносились на чистову, каліграфічно і з відчуттям виконаного обов’язку. Можливо тому він і відкладав на потім видання неймовірної кількості віршів. Можливо тому відповідальність за свою працю та гостре відчуття справедливості часто ставали каменем спотикання, бо ж він завжди хотів такого ставлення до роботи від інших.
Так минали літа, минуло й недовге життя…
Тепер Поет споглядає на нас зі своїх поетичних величних світів, комусь привітно усміхається, від когось ховає свій погляд, але вічно живе в спогадах і своїх поезіях.
Володимир Ґуберначук,
2018 р.
Контекст : "Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 5–6
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
До вдячного читача
Передмова до збірки поезій Сергія Губерначука «Усім Тобі завдячую, Любове…»
Перед Вами збірка поезій, які стали вінцем творчості людини життєрадісної вдачі – Сергія Ґуберначука, якого Бог наділив багатьма талантами. Сергій був поетом, актором, педагогом, співаком. Поет із високості натхнення чітко бачить і гостро відчуває навколишній світ, а все, що в ньому діється, проходить через унікальний внутрішній механізм створення образів і лягає зворушливими рядками на папір. Актор, також таким чином створюючи образи, вдихає в них життя, втілює їх на сцені в різноманітних формах та інтонаціях. Педагог наділяє ці образи розумом, морально-етичними чеснотами і через них виховує людство. Співак огортає образи в музику, в неповторну мелодію голосу, душі й серця. Всі ці іпостасі митця існували в Сергієві водночас, і такий надзвичайний збіг їхнього одночасного існування в одному місці в один час є дивом і даром Божим.
Кожен із цих талантів відкарбувався в його душі глибинними, подекуди болісними переживаннями, а усвідомлення їх беззаперечної присутності сформувало його як особистість і наділило відповідальністю перед Музою мистецтва, на яку дивився очима дитини. Дитяча наївність ніколи не полишала його. З цим відчуттям народжувалися дитячі вірші або ролі. Такі легкі, безтурботні й кумедні, як саме дитинство. Гра, що змалечку так серйозно захоплювала Сергія своєю дієвістю, випробуванням і прагненням бути першим, кращим, у дорослому житті переростає в прагнення творити інакше інше, незбагненне й величне, експериментувати на рівні інтуїції, проникаючи в півсвідомість темної ночі чи летячи на крилах натхнення в етері надбуття, і бути пошуковцем і першовідкривачем нових, незвичних, цікавих і неймовірних образів у мистецтві слова й театру. Отак, філософствуючи чи страждаючи, фантазуючи чи займаючись дурничками, сміючись над світом і собою, народжувалися його неповторні поезії. Несподівано й легко.
Кожен вірш – цілий світ, наповнений неосяжною палітрою почуттів, де поет прославляє рідний край, зневажає його ворогів, надихається красою, наповнюється болем співчуття, замріюється, фантазує, все більше закохується в життя і картається від спокус його…
Мабуть, це і є повноцінне щасливе життя митця – жити там і тут водночас, у світах ним створених і в повсякденному, часто несправедливому світі, заразом бути місточком між ними та поводарем для поціновувачів справжнього мистецтва.
У поезіях збережена унікальна мова автора, мова поліських пращурів, богдану́вська мова, мова бабусі Марії, яку Сергій обожнював і яка живила його життєдайною енергією, завзяттям, народною мудрістю та колоритом. Любов до Бабусі й рідного краю, України, є нероздільною, вона яскраво відобразилася у його віршах.
Сергій завжди розумів, що митця оцінюють за його ж власними законами, і весь час довершував свої дітища, допоки не з’являлося внутрішнє відчуття гармонії. І тільки тоді слова переносились на чистову, каліграфічно і з відчуттям виконаного обов’язку. Можливо тому він і відкладав на потім видання неймовірної кількості віршів. Можливо тому відповідальність за свою працю та гостре відчуття справедливості часто ставали каменем спотикання, бо ж він завжди хотів такого ставлення до роботи від інших.
Так минали літа, минуло й недовге життя…
Тепер Поет споглядає на нас зі своїх поетичних величних світів, комусь привітно усміхається, від когось ховає свій погляд, але вічно живе в спогадах і своїх поезіях.
Володимир Ґуберначук,
2018 р.
Контекст : "Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 5–6
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію