Порушені всі заповіді світу,
Усі закони. Забрано права
Прості, людські умови заповіту,
В яких святими є усі слова…

По вулицях Донецька їх водили,
Неначе вбивць чи злодіїв яких.
Жінки ногами цих нещасних били,
В лице плювали крізь матюччя й сміх.

В них кидали камінням сучі діти,
Хоч воїнів ця споконвіч земля,
Яку вони хотіли захистити
Від злодіїв мокшанського кремля.

Які хотіли вбити цю країну,
Загарбати і землю, і народ.
Примусити зігнути нашу спину,
Повірити в майбутнє без свобод…

Ідуть Донецьком наші полонені,
Сини й батьки побитої землі.
А вдома їх чекають діти й нені.
Не знають, що поламані шаблі

У вояків, яких із поля бою
Поранених забрали вороги.
І пополам з їх болем і журбою,
За них тепер влаштовують торги.

Чи виживуть тепер отут солдати,
Бо ж доля їх закинула в полон?
І скільки їм у ньому потерпати,
Бо ворог смертний їм готує схрон?

Пройшли роки і скільки у катівнях
Донецька і Луганська полягло…
Війна іде в країні, де нерівня
Над полоненими вчиняє вічне зло.

І падають у безвісті солдати,
Які померли за оцей народ,
Що став війну за землю забувати,
Повірив слову зрадників, заброд.

І обирає він собі безчестя
До влади, де панують вороги.
Стоїть країна знов на перехресті
Життя і смерті за свої борги.

05.07.21