
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.19
02:25
Сумний полон смарагдової тиші
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
2025.07.18
22:16
Ця жінка погубить мене.
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
2025.07.18
21:34
Встала думка українця
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
2025.07.18
17:00
Рештки волосся випадуть геть
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
2025.07.18
16:08
Таїна дерев і повітря
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
2025.07.18
13:17
Київ – не Сузи. Доки Майдан зализував невиліковні рани, Гаман-Янукович шибениці уник. Зібравши награбоване, вдосвіта із Межигір’я зник.
Тепер він у гостиннім краї, куди злітаються злочинці звідусіль. Сказати б, у царстві Амалека. Міняються там претендент
2025.07.18
10:02
А наші предки мали на Русі
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
2025.07.18
05:15
Треба вірити в краще,
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
2025.07.17
22:21
Моя спокуса і мої вериги.
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
2025.07.17
21:35
Місто-привид, в якому втонули серця,
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
2025.07.17
20:44
Вже сонечко до заходу хилилось.
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
2025.07.17
18:25
Ні порічки, ні Марічки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
2025.07.17
11:43
Серед стерні, що вицвіла в борні
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
2025.07.17
06:25
Перегріте сонцем літо
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
2025.07.16
23:14
Ледь прозора нитка з поділкою між -
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
2025.07.16
23:11
Згубило небо слід амеби в краплі
і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ніна Виноградська (1961) /
Поеми
Іван Сірко у Чорній Долині
1
Вів Сірко сім тисяч душ полонених з Криму,
Із татарської неволі і від караїмів.
Скільки років люд сердешний провів у полоні
І від щастя, від свободи, сльозоньки солоні
На стемнілих з горя лицях висихали з сонця.
Бо за довгими степами, у чужій сторонці,
Вже забули рідну матір і пісні, і мову,
Бо татарською співали дітям колискову.
І боялись, що почує хтось словечко наше
Й канчуками будуть бити, страшно, бідолаше.
У солоні води кинуть, у чужинські води,
І ніхто не допоможе бранцеві ізроду…
2
По степу тяглася валка без кінця і краю –
Козаки й колишні бранці із Бахчисараю.
Півжиття що провели у чужій неволі
І тепер зібрав Сірко їх тут, у чистім полі.
Між херсонськими степами Чорна є Долина
На шляху стоїть, де здавна йшли до України
Чумаки, що в Крим за сіллю ні шатко, ні валко,
Зупинялись на спочинок в неглибоких балках.
Виставляли охорону від злих яничарів,
Що вбивали чумаченьків чи в полони брали.
А в відому всьому люду Чорну ту Долину
Привів Сірко вже звільнених, дав води, хлібину.
Але деякі наїлись і проситись стали
Повернутися до Криму, до родин, кагалів.
І три тисячі таких, що хотіли знову
До чужини, бо забули і матір, і мову.
3
І спитав Сірко: – Чому ви хочете до ханства,
Де нерідна мова, віра, чуже мусульманство?
А вони йому сказали, що в Криму вже мають
І родини, й господарство. Їм не треба краю,
Де немає в них нічого. А в Криму їм краще.
Бач, забули Україну зовсім ці пропащі.
І тоді Сірко дав хліба, солі і водиці
І велів вертатись знову в їхні чужаниці.
4
Захотіли в Україну тисячі чотири,
Повернутися до вишень, до рідні і миру.
До зеленого садочка, і полів без краю,
Із волошками у житі й зозулями в гаю.
І пішли херсонським степом всі колишні бранці,
Щоб прийти додому пізно, а чи рано-вранці.
Довго курява стояла, наче темна хмара.
Ті, з яких ще не зробили підлих яничарів,
Повертались в Україну, щоби вже до скону
Їм забути і не знати отого полону. ..
А три тисячі вертають вже самі до Криму,
Яничарською ордою лізуть одержимі.
5
І тоді Сірко звернувся знов до побратимів,
Щоб запроданці країни не втікали мимо.
Не пішли нових плодити синів бусурманських,
Бо зміняли батьківщину на виплодків ханських.
І велів тоді отаман козакам догнати
Всіх продажних, що забули край, де батько й мати
Проливають гіркі сльози за свою дитину
І не знають, що він юда роду і країни.
Тож нехай вони відплатять за відверту зраду
І залишать у байраках вбитих без пощади.
Щоби рід наш український не змогли ганьбити,
Всіх до жодного їх треба догнати і вбити…
6
Вийшов зранку наш отаман за Чорну Долину
Бачить ціле поле вбитих зрадників країни…
А звертався ж Іван Сірко до убитих зранку,
Що не вірить він у зраду навіть наостанку.
А тепер, коли побачив гору того люду,
Що плодив би яничарів у Криму повсюди,
Він сказав, що не жаліє тих, що вже під небом
Не помножать сил ворожих, що беруть огребом
І життя людські, і долі – всіх уб’ють одразу,
Тож винищувати треба скрізь оцю заразу…
У отамана скотилась зі щоки сльозина…
Вдалині молилась тихо вся Чорна Долина…
7
Над херсонськими степами в синім небі зорі,
Простягнувся Шлях Чумацький у своїм просторі…
Біля вогнища отаман думою вже лине
До Хортиці в Запорожжя, до тої години,
Як умиється у водах молодих, дніпрових,
І Долину Чорну зразу забуде… І знову
З козаками разом сядуть під старого в’яза,
А Дніпро відновить сили йти у бій одразу.
Від чужинської навали й ворогів жорстоких
Не програли битву жодну, не ступили й кроку
Вороги закляті наші на рідну країну…
Так Іван Сірко навічно вславив Україну.
16.07.21
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Іван Сірко у Чорній Долині
1
Вів Сірко сім тисяч душ полонених з Криму,
Із татарської неволі і від караїмів.
Скільки років люд сердешний провів у полоні
І від щастя, від свободи, сльозоньки солоні
На стемнілих з горя лицях висихали з сонця.
Бо за довгими степами, у чужій сторонці,
Вже забули рідну матір і пісні, і мову,
Бо татарською співали дітям колискову.
І боялись, що почує хтось словечко наше
Й канчуками будуть бити, страшно, бідолаше.
У солоні води кинуть, у чужинські води,
І ніхто не допоможе бранцеві ізроду…
2
По степу тяглася валка без кінця і краю –
Козаки й колишні бранці із Бахчисараю.
Півжиття що провели у чужій неволі
І тепер зібрав Сірко їх тут, у чистім полі.
Між херсонськими степами Чорна є Долина
На шляху стоїть, де здавна йшли до України
Чумаки, що в Крим за сіллю ні шатко, ні валко,
Зупинялись на спочинок в неглибоких балках.
Виставляли охорону від злих яничарів,
Що вбивали чумаченьків чи в полони брали.
А в відому всьому люду Чорну ту Долину
Привів Сірко вже звільнених, дав води, хлібину.
Але деякі наїлись і проситись стали
Повернутися до Криму, до родин, кагалів.
І три тисячі таких, що хотіли знову
До чужини, бо забули і матір, і мову.
3
І спитав Сірко: – Чому ви хочете до ханства,
Де нерідна мова, віра, чуже мусульманство?
А вони йому сказали, що в Криму вже мають
І родини, й господарство. Їм не треба краю,
Де немає в них нічого. А в Криму їм краще.
Бач, забули Україну зовсім ці пропащі.
І тоді Сірко дав хліба, солі і водиці
І велів вертатись знову в їхні чужаниці.
4
Захотіли в Україну тисячі чотири,
Повернутися до вишень, до рідні і миру.
До зеленого садочка, і полів без краю,
Із волошками у житі й зозулями в гаю.
І пішли херсонським степом всі колишні бранці,
Щоб прийти додому пізно, а чи рано-вранці.
Довго курява стояла, наче темна хмара.
Ті, з яких ще не зробили підлих яничарів,
Повертались в Україну, щоби вже до скону
Їм забути і не знати отого полону. ..
А три тисячі вертають вже самі до Криму,
Яничарською ордою лізуть одержимі.
5
І тоді Сірко звернувся знов до побратимів,
Щоб запроданці країни не втікали мимо.
Не пішли нових плодити синів бусурманських,
Бо зміняли батьківщину на виплодків ханських.
І велів тоді отаман козакам догнати
Всіх продажних, що забули край, де батько й мати
Проливають гіркі сльози за свою дитину
І не знають, що він юда роду і країни.
Тож нехай вони відплатять за відверту зраду
І залишать у байраках вбитих без пощади.
Щоби рід наш український не змогли ганьбити,
Всіх до жодного їх треба догнати і вбити…
6
Вийшов зранку наш отаман за Чорну Долину
Бачить ціле поле вбитих зрадників країни…
А звертався ж Іван Сірко до убитих зранку,
Що не вірить він у зраду навіть наостанку.
А тепер, коли побачив гору того люду,
Що плодив би яничарів у Криму повсюди,
Він сказав, що не жаліє тих, що вже під небом
Не помножать сил ворожих, що беруть огребом
І життя людські, і долі – всіх уб’ють одразу,
Тож винищувати треба скрізь оцю заразу…
У отамана скотилась зі щоки сльозина…
Вдалині молилась тихо вся Чорна Долина…
7
Над херсонськими степами в синім небі зорі,
Простягнувся Шлях Чумацький у своїм просторі…
Біля вогнища отаман думою вже лине
До Хортиці в Запорожжя, до тої години,
Як умиється у водах молодих, дніпрових,
І Долину Чорну зразу забуде… І знову
З козаками разом сядуть під старого в’яза,
А Дніпро відновить сили йти у бій одразу.
Від чужинської навали й ворогів жорстоких
Не програли битву жодну, не ступили й кроку
Вороги закляті наші на рідну країну…
Так Іван Сірко навічно вславив Україну.
16.07.21
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію