ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Насипаний
2025.09.02 13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.

Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,

Віктор Кучерук
2025.09.02 12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.

Світлана Майя Залізняк
2025.09.02 08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн

Артур Курдіновський
2025.09.01 23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.

Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!

Борис Костиря
2025.09.01 22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.

До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,

Олег Герман
2025.09.01 21:14
Згорів на роботі" — це не про пожежника, як в чорному анекдоті, а про багатьох із нас. Навколо терміну "вигорання" існує багато спекуляцій і недостовірних тверджень, що вкотре розповсюджує поп-психологія. Це не про перевтому і не "забагато роботи". Т

Олена Побийголод
2025.09.01 12:07
Із Бориса Заходера

Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.

Часом блукаємо ми у хаосі, –

Ольга Олеандра
2025.09.01 09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.

Віктор Кучерук
2025.09.01 05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.

Олег Герман
2025.09.01 00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.

Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій

Олександр Буй
2025.08.31 22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!

Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х

Борис Костиря
2025.08.31 22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.

І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,

Ярослав Чорногуз
2025.08.31 19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг

Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --

Артур Курдіновський
2025.08.31 18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!

Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,

Юрко Бужанин
2025.08.31 14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.

Євген Федчук
2025.08.31 14:03
Сидить Петрик у кімнаті, а надворі злива.
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Пекун Олексій
2025.04.24

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Артур Курдіновський
2023.12.07

Зоя Бідило
2023.02.18

Тетяна Танета
2022.12.19

Софія Цимбалиста
2022.11.19

Емі Троян
2022.05.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ніна Виноградська (1961) / Поеми

 Іван Сірко у Чорній Долині

1
Вів Сірко сім тисяч душ полонених з Криму,
Із татарської неволі і від караїмів.
Скільки років люд сердешний провів у полоні
І від щастя, від свободи, сльозоньки солоні

На стемнілих з горя лицях висихали з сонця.
Бо за довгими степами, у чужій сторонці,
Вже забули рідну матір і пісні, і мову,
Бо татарською співали дітям колискову.

І боялись, що почує хтось словечко наше
Й канчуками будуть бити, страшно, бідолаше.
У солоні води кинуть, у чужинські води,
І ніхто не допоможе бранцеві ізроду…

2

По степу тяглася валка без кінця і краю –
Козаки й колишні бранці із Бахчисараю.
Півжиття що провели у чужій неволі
І тепер зібрав Сірко їх тут, у чистім полі.

Між херсонськими степами Чорна є Долина
На шляху стоїть, де здавна йшли до України
Чумаки, що в Крим за сіллю ні шатко, ні валко,
Зупинялись на спочинок в неглибоких балках.

Виставляли охорону від злих яничарів,
Що вбивали чумаченьків чи в полони брали.
А в відому всьому люду Чорну ту Долину
Привів Сірко вже звільнених, дав води, хлібину.

Але деякі наїлись і проситись стали
Повернутися до Криму, до родин, кагалів.
І три тисячі таких, що хотіли знову
До чужини, бо забули і матір, і мову.

3

І спитав Сірко: – Чому ви хочете до ханства,
Де нерідна мова, віра, чуже мусульманство?
А вони йому сказали, що в Криму вже мають
І родини, й господарство. Їм не треба краю,

Де немає в них нічого. А в Криму їм краще.
Бач, забули Україну зовсім ці пропащі.
І тоді Сірко дав хліба, солі і водиці
І велів вертатись знову в їхні чужаниці.

4

Захотіли в Україну тисячі чотири,
Повернутися до вишень, до рідні і миру.
До зеленого садочка, і полів без краю,
Із волошками у житі й зозулями в гаю.

І пішли херсонським степом всі колишні бранці,
Щоб прийти додому пізно, а чи рано-вранці.
Довго курява стояла, наче темна хмара.
Ті, з яких ще не зробили підлих яничарів,

Повертались в Україну, щоби вже до скону
Їм забути і не знати отого полону. ..
А три тисячі вертають вже самі до Криму,
Яничарською ордою лізуть одержимі.

5
І тоді Сірко звернувся знов до побратимів,
Щоб запроданці країни не втікали мимо.
Не пішли нових плодити синів бусурманських,
Бо зміняли батьківщину на виплодків ханських.

І велів тоді отаман козакам догнати
Всіх продажних, що забули край, де батько й мати
Проливають гіркі сльози за свою дитину
І не знають, що він юда роду і країни.

Тож нехай вони відплатять за відверту зраду
І залишать у байраках вбитих без пощади.
Щоби рід наш український не змогли ганьбити,
Всіх до жодного їх треба догнати і вбити…

6
Вийшов зранку наш отаман за Чорну Долину
Бачить ціле поле вбитих зрадників країни…
А звертався ж Іван Сірко до убитих зранку,
Що не вірить він у зраду навіть наостанку.

А тепер, коли побачив гору того люду,
Що плодив би яничарів у Криму повсюди,
Він сказав, що не жаліє тих, що вже під небом
Не помножать сил ворожих, що беруть огребом

І життя людські, і долі – всіх уб’ють одразу,
Тож винищувати треба скрізь оцю заразу…
У отамана скотилась зі щоки сльозина…
Вдалині молилась тихо вся Чорна Долина…

7
Над херсонськими степами в синім небі зорі,
Простягнувся Шлях Чумацький у своїм просторі…
Біля вогнища отаман думою вже лине
До Хортиці в Запорожжя, до тої години,

Як умиється у водах молодих, дніпрових,
І Долину Чорну зразу забуде… І знову
З козаками разом сядуть під старого в’яза,
А Дніпро відновить сили йти у бій одразу.

Від чужинської навали й ворогів жорстоких
Не програли битву жодну, не ступили й кроку
Вороги закляті наші на рідну країну…
Так Іван Сірко навічно вславив Україну.
16.07.21

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2021-07-30 20:53:10
Переглядів сторінки твору 1631
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.089 / 5.53)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.262 / 5.77)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.772
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2025.05.06 18:59
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2021-07-30 23:02:04 ]
Так, усе гарно Ви описали, Ніно, браво! Скажу тільки, що з одного боку Сірко прославив Україну у боях з турками і татарами. Але він дружив із Москвою, і все ходив на турків і татар, помагав Москві завойовувати нові землі. А коли Виговський гетьман розбив москалів під Конотопом, то Сірко допоміг кінчити Виговського у Германівці, під Києвом. А потім, коли побачив, що творять москалі в Україні, гірко плакав і каявся.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ніна Виноградська (М.К./М.К.) [ 2021-07-31 17:08:22 ]
Дякую, пане Ярославе! Написала великий коментар, але ФБ злизав. Сірко народився під Харковом у містечку Мерефі. У 80-ті роки ми збирали кошти на його погруддя. До цього часу місцева і обласна влада не створили пам'ятника воїнові. Про його походи читала, але не писати не могла, бо це ж наш земляк.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2021-07-31 17:40:37 ]
Ну от, це тому, що ми - не господарі на своїй землі. В Умані - камінь, де має бути пам'ятник Гонті і Залізняку, стояв 50 років з 1968 року - від 200-річчя Коліївщини. А поставили пам'ятник, нарешті, лише років три тому, на 250-річчя.
Я був у Капулівці, на 500-річчі козацтва ще у 90-х роках, де стоїть пам'ятник Сірку на Запорізькій землі. І дуже люблю пісню кобзаря Едуарда Драча про події у Чорній долині, які Ви описуєте. Сірко - гродість і Слобожанщини, і всієї України, козак-характерник, непереможний полководець, який виграв 55 битв. Після його смерті, його тіло козаки возили певний час із собою, щоб його дух допоміг їм перемагати. А потім - його руку. 8 років був кошовим отаманом на Січі, з них 7 років - підряд. Такого рекорду не досяг ніхто інший при нашому демократизмі.
Турки боялися його, називали Урус-шайтаном, боялися гірше смерті.

Ось ця пісня про Сірка у виконанні кобзаря покійного Василя Жданкіна. Слова і музика Едуарда Драча.



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2021-07-31 17:51:24 ]
В центрі знаменитої картини Рєпіна "Запорожці пишуть листа турецькому султану - Іван Сірко - кошовий отаман!



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ніна Виноградська (М.К./М.К.) [ 2021-08-03 03:15:04 ]
Дякую Вам, пане Ярославе, за надіслане музичне втілення нашої ментальності. Думу про Сірка чую вперше.