Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
2026.11.14
22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
2026.11.14
21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ніна Виноградська (1961) /
Поеми
Іван Сірко у Чорній Долині
1
Вів Сірко сім тисяч душ полонених з Криму,
Із татарської неволі і від караїмів.
Скільки років люд сердешний провів у полоні
І від щастя, від свободи, сльозоньки солоні
На стемнілих з горя лицях висихали з сонця.
Бо за довгими степами, у чужій сторонці,
Вже забули рідну матір і пісні, і мову,
Бо татарською співали дітям колискову.
І боялись, що почує хтось словечко наше
Й канчуками будуть бити, страшно, бідолаше.
У солоні води кинуть, у чужинські води,
І ніхто не допоможе бранцеві ізроду…
2
По степу тяглася валка без кінця і краю –
Козаки й колишні бранці із Бахчисараю.
Півжиття що провели у чужій неволі
І тепер зібрав Сірко їх тут, у чистім полі.
Між херсонськими степами Чорна є Долина
На шляху стоїть, де здавна йшли до України
Чумаки, що в Крим за сіллю ні шатко, ні валко,
Зупинялись на спочинок в неглибоких балках.
Виставляли охорону від злих яничарів,
Що вбивали чумаченьків чи в полони брали.
А в відому всьому люду Чорну ту Долину
Привів Сірко вже звільнених, дав води, хлібину.
Але деякі наїлись і проситись стали
Повернутися до Криму, до родин, кагалів.
І три тисячі таких, що хотіли знову
До чужини, бо забули і матір, і мову.
3
І спитав Сірко: – Чому ви хочете до ханства,
Де нерідна мова, віра, чуже мусульманство?
А вони йому сказали, що в Криму вже мають
І родини, й господарство. Їм не треба краю,
Де немає в них нічого. А в Криму їм краще.
Бач, забули Україну зовсім ці пропащі.
І тоді Сірко дав хліба, солі і водиці
І велів вертатись знову в їхні чужаниці.
4
Захотіли в Україну тисячі чотири,
Повернутися до вишень, до рідні і миру.
До зеленого садочка, і полів без краю,
Із волошками у житі й зозулями в гаю.
І пішли херсонським степом всі колишні бранці,
Щоб прийти додому пізно, а чи рано-вранці.
Довго курява стояла, наче темна хмара.
Ті, з яких ще не зробили підлих яничарів,
Повертались в Україну, щоби вже до скону
Їм забути і не знати отого полону. ..
А три тисячі вертають вже самі до Криму,
Яничарською ордою лізуть одержимі.
5
І тоді Сірко звернувся знов до побратимів,
Щоб запроданці країни не втікали мимо.
Не пішли нових плодити синів бусурманських,
Бо зміняли батьківщину на виплодків ханських.
І велів тоді отаман козакам догнати
Всіх продажних, що забули край, де батько й мати
Проливають гіркі сльози за свою дитину
І не знають, що він юда роду і країни.
Тож нехай вони відплатять за відверту зраду
І залишать у байраках вбитих без пощади.
Щоби рід наш український не змогли ганьбити,
Всіх до жодного їх треба догнати і вбити…
6
Вийшов зранку наш отаман за Чорну Долину
Бачить ціле поле вбитих зрадників країни…
А звертався ж Іван Сірко до убитих зранку,
Що не вірить він у зраду навіть наостанку.
А тепер, коли побачив гору того люду,
Що плодив би яничарів у Криму повсюди,
Він сказав, що не жаліє тих, що вже під небом
Не помножать сил ворожих, що беруть огребом
І життя людські, і долі – всіх уб’ють одразу,
Тож винищувати треба скрізь оцю заразу…
У отамана скотилась зі щоки сльозина…
Вдалині молилась тихо вся Чорна Долина…
7
Над херсонськими степами в синім небі зорі,
Простягнувся Шлях Чумацький у своїм просторі…
Біля вогнища отаман думою вже лине
До Хортиці в Запорожжя, до тої години,
Як умиється у водах молодих, дніпрових,
І Долину Чорну зразу забуде… І знову
З козаками разом сядуть під старого в’яза,
А Дніпро відновить сили йти у бій одразу.
Від чужинської навали й ворогів жорстоких
Не програли битву жодну, не ступили й кроку
Вороги закляті наші на рідну країну…
Так Іван Сірко навічно вславив Україну.
16.07.21
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Іван Сірко у Чорній Долині
1
Вів Сірко сім тисяч душ полонених з Криму,
Із татарської неволі і від караїмів.
Скільки років люд сердешний провів у полоні
І від щастя, від свободи, сльозоньки солоні
На стемнілих з горя лицях висихали з сонця.
Бо за довгими степами, у чужій сторонці,
Вже забули рідну матір і пісні, і мову,
Бо татарською співали дітям колискову.
І боялись, що почує хтось словечко наше
Й канчуками будуть бити, страшно, бідолаше.
У солоні води кинуть, у чужинські води,
І ніхто не допоможе бранцеві ізроду…
2
По степу тяглася валка без кінця і краю –
Козаки й колишні бранці із Бахчисараю.
Півжиття що провели у чужій неволі
І тепер зібрав Сірко їх тут, у чистім полі.
Між херсонськими степами Чорна є Долина
На шляху стоїть, де здавна йшли до України
Чумаки, що в Крим за сіллю ні шатко, ні валко,
Зупинялись на спочинок в неглибоких балках.
Виставляли охорону від злих яничарів,
Що вбивали чумаченьків чи в полони брали.
А в відому всьому люду Чорну ту Долину
Привів Сірко вже звільнених, дав води, хлібину.
Але деякі наїлись і проситись стали
Повернутися до Криму, до родин, кагалів.
І три тисячі таких, що хотіли знову
До чужини, бо забули і матір, і мову.
3
І спитав Сірко: – Чому ви хочете до ханства,
Де нерідна мова, віра, чуже мусульманство?
А вони йому сказали, що в Криму вже мають
І родини, й господарство. Їм не треба краю,
Де немає в них нічого. А в Криму їм краще.
Бач, забули Україну зовсім ці пропащі.
І тоді Сірко дав хліба, солі і водиці
І велів вертатись знову в їхні чужаниці.
4
Захотіли в Україну тисячі чотири,
Повернутися до вишень, до рідні і миру.
До зеленого садочка, і полів без краю,
Із волошками у житі й зозулями в гаю.
І пішли херсонським степом всі колишні бранці,
Щоб прийти додому пізно, а чи рано-вранці.
Довго курява стояла, наче темна хмара.
Ті, з яких ще не зробили підлих яничарів,
Повертались в Україну, щоби вже до скону
Їм забути і не знати отого полону. ..
А три тисячі вертають вже самі до Криму,
Яничарською ордою лізуть одержимі.
5
І тоді Сірко звернувся знов до побратимів,
Щоб запроданці країни не втікали мимо.
Не пішли нових плодити синів бусурманських,
Бо зміняли батьківщину на виплодків ханських.
І велів тоді отаман козакам догнати
Всіх продажних, що забули край, де батько й мати
Проливають гіркі сльози за свою дитину
І не знають, що він юда роду і країни.
Тож нехай вони відплатять за відверту зраду
І залишать у байраках вбитих без пощади.
Щоби рід наш український не змогли ганьбити,
Всіх до жодного їх треба догнати і вбити…
6
Вийшов зранку наш отаман за Чорну Долину
Бачить ціле поле вбитих зрадників країни…
А звертався ж Іван Сірко до убитих зранку,
Що не вірить він у зраду навіть наостанку.
А тепер, коли побачив гору того люду,
Що плодив би яничарів у Криму повсюди,
Він сказав, що не жаліє тих, що вже під небом
Не помножать сил ворожих, що беруть огребом
І життя людські, і долі – всіх уб’ють одразу,
Тож винищувати треба скрізь оцю заразу…
У отамана скотилась зі щоки сльозина…
Вдалині молилась тихо вся Чорна Долина…
7
Над херсонськими степами в синім небі зорі,
Простягнувся Шлях Чумацький у своїм просторі…
Біля вогнища отаман думою вже лине
До Хортиці в Запорожжя, до тої години,
Як умиється у водах молодих, дніпрових,
І Долину Чорну зразу забуде… І знову
З козаками разом сядуть під старого в’яза,
А Дніпро відновить сили йти у бій одразу.
Від чужинської навали й ворогів жорстоких
Не програли битву жодну, не ступили й кроку
Вороги закляті наші на рідну країну…
Так Іван Сірко навічно вславив Україну.
16.07.21
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
