Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.11
10:47
Як би я хотів відродити книжку,
яку так необачно спалив.
Я хотів би
воскресити її думки,
її фрази,
ніби коштовне каміння духу.
Ця книжка була
великим раритетом,
яку так необачно спалив.
Я хотів би
воскресити її думки,
її фрази,
ніби коштовне каміння духу.
Ця книжка була
великим раритетом,
2026.03.10
18:53
А я люблю вусатого Тараса
В кожусі, шапці, вишиванці теж.
Це - образ цільний, нації окраса,
І сила духу, величі без меж.
Ніколи він не був старезним дідом,
Це -- просто виплід збочених уяв.
На себе взяв усі народу біди,
В кожусі, шапці, вишиванці теж.
Це - образ цільний, нації окраса,
І сила духу, величі без меж.
Ніколи він не був старезним дідом,
Це -- просто виплід збочених уяв.
На себе взяв усі народу біди,
2026.03.10
13:03
Дивує березень хурмою…
Підмерзла. Наче вже й весна.
Сьогодні восьме, ти зі мною
І я не той, і ти не та…
Сидиш навпроти у мовчанні,
А я з мовчанки в пам’ять зліг.
Щось є у цім протистоянні…
Чому на восьме? Видно збіг.
Підмерзла. Наче вже й весна.
Сьогодні восьме, ти зі мною
І я не той, і ти не та…
Сидиш навпроти у мовчанні,
А я з мовчанки в пам’ять зліг.
Щось є у цім протистоянні…
Чому на восьме? Видно збіг.
2026.03.10
11:25
Заздрю Вам, Блаженний Феофілакте,
І часу, в якому Ви жили:
Сьогодні не частина, а все небо
Перетворилося на пекло,
І людина не може захисток знайти,
Аби спокійно за Божим заповітом
Квітчати Землю і багатства множить,
І розум, даний Всевишнім на пр
І часу, в якому Ви жили:
Сьогодні не частина, а все небо
Перетворилося на пекло,
І людина не може захисток знайти,
Аби спокійно за Божим заповітом
Квітчати Землю і багатства множить,
І розум, даний Всевишнім на пр
2026.03.10
10:51
Не буде яблук споважнілих,
Не буде вже дарів небес.
Ночей не буде спорожнілих,
Де вітер від краси воскрес.
Стихійне лихо нас накрило,
Як неба замисел лихий,
У таємниці потопило,
Не буде вже дарів небес.
Ночей не буде спорожнілих,
Де вітер від краси воскрес.
Стихійне лихо нас накрило,
Як неба замисел лихий,
У таємниці потопило,
2026.03.10
06:15
Весна несе не лиш турботи,
Є й задоволень аж надмір, -
Уже в саду кипить робота
І впорядковується двір.
Минає млявість безнастанна,
Коли біліє довго день, -
Весна-красна, як горда панна,
На чистоту й порядок жде.
Є й задоволень аж надмір, -
Уже в саду кипить робота
І впорядковується двір.
Минає млявість безнастанна,
Коли біліє довго день, -
Весна-красна, як горда панна,
На чистоту й порядок жде.
2026.03.09
22:56
Закоханими у себе бувають не лише політики.
Люби себе і хай тебе ревнують.
Якщо любов нерозділена, розділи її із собою.
Люби себе та не залюблюй.
У любові до себе, коханого, він позбувся усіх конкурентів.
Багато любові в одному тілі виявило
2026.03.09
22:03
Садки вишневі рідної Вкраїни
Такі прозорі, росяні, сумні.
А очі! очі! – ночі горобині...
Тому так завжди хочеться мені
Вдивлятись довше в їх тривожну вроду,
Яку тримає на одній нозі
Лелека, що живе побіля броду,
Й Чумацький Шлях, д
Такі прозорі, росяні, сумні.
А очі! очі! – ночі горобині...
Тому так завжди хочеться мені
Вдивлятись довше в їх тривожну вроду,
Яку тримає на одній нозі
Лелека, що живе побіля броду,
Й Чумацький Шлях, д
2026.03.09
19:49
Не кличу смерть, хоч бачити заважко,
Як мудрий просить хліба у нездар,
Як істина — немов безмовна пташка,
А в мікрофонах — галас і обман.
Як правота стає простим товаром,
Де цінник ліпить вищий капітал.
Як ницість, обізвавшись чистим даром,
Як мудрий просить хліба у нездар,
Як істина — немов безмовна пташка,
А в мікрофонах — галас і обман.
Як правота стає простим товаром,
Де цінник ліпить вищий капітал.
Як ницість, обізвавшись чистим даром,
2026.03.09
16:25
Весна - велика вільна витівниця!
Виблискує, всміхається вона...
Вигадує веселоньку, водицю...
Втрачає владу вогняна війна!
Веселі візеруночки вітражні...
Відродження... Вулкане, відпочинь!
Володарює вітерець відважний -
Виблискує, всміхається вона...
Вигадує веселоньку, водицю...
Втрачає владу вогняна війна!
Веселі візеруночки вітражні...
Відродження... Вулкане, відпочинь!
Володарює вітерець відважний -
2026.03.09
15:59
Коротке наше літо промайнуло,
Відпестило спекотне і барвисте.
На квітниках побачень наших вулиць
Лежить фатальним шаром жовте листя.
Ні вітер, ані дощ змінить безсилі
Безрадісний пейзаж, тепер постійний.
Кохання наше знудил
Відпестило спекотне і барвисте.
На квітниках побачень наших вулиць
Лежить фатальним шаром жовте листя.
Ні вітер, ані дощ змінить безсилі
Безрадісний пейзаж, тепер постійний.
Кохання наше знудил
2026.03.09
12:43
Він не просто поет, не лише малював олівцем,
Бо розірвану душу народу в рядки перелив
Із кріпацького стану, з обпеченим сонцем лицем,
Він для цілого світу глибинну Вкраїну відкрив.
І Тарасове слово гостріше, як лезо, - то сталь,
Що кайдани іржаві с
Бо розірвану душу народу в рядки перелив
Із кріпацького стану, з обпеченим сонцем лицем,
Він для цілого світу глибинну Вкраїну відкрив.
І Тарасове слово гостріше, як лезо, - то сталь,
Що кайдани іржаві с
2026.03.09
12:26
І
Як би появитися мені
хоч би невидимкою у гості
до моєї ранньої рідні?
Заглядаючи із високості,
це можливо, певно, по війні
і не за столом, а на погості.
Як би появитися мені
хоч би невидимкою у гості
до моєї ранньої рідні?
Заглядаючи із високості,
це можливо, певно, по війні
і не за столом, а на погості.
2026.03.09
11:54
Шевченко - НАШ.
І цей НАШ складається з мільйонів МІЙ.
Присутність великого Кобзаря особливо відчутна сьогодні, коли наша багатостраждальна земля здригається під ракетними ударами московитських варварів…
Тарас - поруч.
Він, як і завжди, - на передовій
2026.03.09
10:07
Невже я цього літа не відчую
Й воно пролине, ніби буревій?
Я хочу зустрічати серце бурі
Та їздити на блискавці кривій.
Невже пролинуть пристрасті та струси
Удалині, як марево степів?
І упадуть, немов сміливі Стуси,
Й воно пролине, ніби буревій?
Я хочу зустрічати серце бурі
Та їздити на блискавці кривій.
Невже пролинуть пристрасті та струси
Удалині, як марево степів?
І упадуть, немов сміливі Стуси,
2026.03.09
09:25
Борис Ласкін (1914-1983)
Броня міцна, і танки наші бистрі,
і наш народ готовий до борні:
стають у стрій Країни Рад танкісти –
своїй Вітчизні віддані сини!
Із гуркотом, у лавах без прогалин,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Броня міцна, і танки наші бистрі,
і наш народ готовий до борні:
стають у стрій Країни Рад танкісти –
своїй Вітчизні віддані сини!
Із гуркотом, у лавах без прогалин,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ніна Виноградська (1961) /
Поеми
Іван Сірко у Чорній Долині
1
Вів Сірко сім тисяч душ полонених з Криму,
Із татарської неволі і від караїмів.
Скільки років люд сердешний провів у полоні
І від щастя, від свободи, сльозоньки солоні
На стемнілих з горя лицях висихали з сонця.
Бо за довгими степами, у чужій сторонці,
Вже забули рідну матір і пісні, і мову,
Бо татарською співали дітям колискову.
І боялись, що почує хтось словечко наше
Й канчуками будуть бити, страшно, бідолаше.
У солоні води кинуть, у чужинські води,
І ніхто не допоможе бранцеві ізроду…
2
По степу тяглася валка без кінця і краю –
Козаки й колишні бранці із Бахчисараю.
Півжиття що провели у чужій неволі
І тепер зібрав Сірко їх тут, у чистім полі.
Між херсонськими степами Чорна є Долина
На шляху стоїть, де здавна йшли до України
Чумаки, що в Крим за сіллю ні шатко, ні валко,
Зупинялись на спочинок в неглибоких балках.
Виставляли охорону від злих яничарів,
Що вбивали чумаченьків чи в полони брали.
А в відому всьому люду Чорну ту Долину
Привів Сірко вже звільнених, дав води, хлібину.
Але деякі наїлись і проситись стали
Повернутися до Криму, до родин, кагалів.
І три тисячі таких, що хотіли знову
До чужини, бо забули і матір, і мову.
3
І спитав Сірко: – Чому ви хочете до ханства,
Де нерідна мова, віра, чуже мусульманство?
А вони йому сказали, що в Криму вже мають
І родини, й господарство. Їм не треба краю,
Де немає в них нічого. А в Криму їм краще.
Бач, забули Україну зовсім ці пропащі.
І тоді Сірко дав хліба, солі і водиці
І велів вертатись знову в їхні чужаниці.
4
Захотіли в Україну тисячі чотири,
Повернутися до вишень, до рідні і миру.
До зеленого садочка, і полів без краю,
Із волошками у житі й зозулями в гаю.
І пішли херсонським степом всі колишні бранці,
Щоб прийти додому пізно, а чи рано-вранці.
Довго курява стояла, наче темна хмара.
Ті, з яких ще не зробили підлих яничарів,
Повертались в Україну, щоби вже до скону
Їм забути і не знати отого полону. ..
А три тисячі вертають вже самі до Криму,
Яничарською ордою лізуть одержимі.
5
І тоді Сірко звернувся знов до побратимів,
Щоб запроданці країни не втікали мимо.
Не пішли нових плодити синів бусурманських,
Бо зміняли батьківщину на виплодків ханських.
І велів тоді отаман козакам догнати
Всіх продажних, що забули край, де батько й мати
Проливають гіркі сльози за свою дитину
І не знають, що він юда роду і країни.
Тож нехай вони відплатять за відверту зраду
І залишать у байраках вбитих без пощади.
Щоби рід наш український не змогли ганьбити,
Всіх до жодного їх треба догнати і вбити…
6
Вийшов зранку наш отаман за Чорну Долину
Бачить ціле поле вбитих зрадників країни…
А звертався ж Іван Сірко до убитих зранку,
Що не вірить він у зраду навіть наостанку.
А тепер, коли побачив гору того люду,
Що плодив би яничарів у Криму повсюди,
Він сказав, що не жаліє тих, що вже під небом
Не помножать сил ворожих, що беруть огребом
І життя людські, і долі – всіх уб’ють одразу,
Тож винищувати треба скрізь оцю заразу…
У отамана скотилась зі щоки сльозина…
Вдалині молилась тихо вся Чорна Долина…
7
Над херсонськими степами в синім небі зорі,
Простягнувся Шлях Чумацький у своїм просторі…
Біля вогнища отаман думою вже лине
До Хортиці в Запорожжя, до тої години,
Як умиється у водах молодих, дніпрових,
І Долину Чорну зразу забуде… І знову
З козаками разом сядуть під старого в’яза,
А Дніпро відновить сили йти у бій одразу.
Від чужинської навали й ворогів жорстоких
Не програли битву жодну, не ступили й кроку
Вороги закляті наші на рідну країну…
Так Іван Сірко навічно вславив Україну.
16.07.21
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Іван Сірко у Чорній Долині
1
Вів Сірко сім тисяч душ полонених з Криму,
Із татарської неволі і від караїмів.
Скільки років люд сердешний провів у полоні
І від щастя, від свободи, сльозоньки солоні
На стемнілих з горя лицях висихали з сонця.
Бо за довгими степами, у чужій сторонці,
Вже забули рідну матір і пісні, і мову,
Бо татарською співали дітям колискову.
І боялись, що почує хтось словечко наше
Й канчуками будуть бити, страшно, бідолаше.
У солоні води кинуть, у чужинські води,
І ніхто не допоможе бранцеві ізроду…
2
По степу тяглася валка без кінця і краю –
Козаки й колишні бранці із Бахчисараю.
Півжиття що провели у чужій неволі
І тепер зібрав Сірко їх тут, у чистім полі.
Між херсонськими степами Чорна є Долина
На шляху стоїть, де здавна йшли до України
Чумаки, що в Крим за сіллю ні шатко, ні валко,
Зупинялись на спочинок в неглибоких балках.
Виставляли охорону від злих яничарів,
Що вбивали чумаченьків чи в полони брали.
А в відому всьому люду Чорну ту Долину
Привів Сірко вже звільнених, дав води, хлібину.
Але деякі наїлись і проситись стали
Повернутися до Криму, до родин, кагалів.
І три тисячі таких, що хотіли знову
До чужини, бо забули і матір, і мову.
3
І спитав Сірко: – Чому ви хочете до ханства,
Де нерідна мова, віра, чуже мусульманство?
А вони йому сказали, що в Криму вже мають
І родини, й господарство. Їм не треба краю,
Де немає в них нічого. А в Криму їм краще.
Бач, забули Україну зовсім ці пропащі.
І тоді Сірко дав хліба, солі і водиці
І велів вертатись знову в їхні чужаниці.
4
Захотіли в Україну тисячі чотири,
Повернутися до вишень, до рідні і миру.
До зеленого садочка, і полів без краю,
Із волошками у житі й зозулями в гаю.
І пішли херсонським степом всі колишні бранці,
Щоб прийти додому пізно, а чи рано-вранці.
Довго курява стояла, наче темна хмара.
Ті, з яких ще не зробили підлих яничарів,
Повертались в Україну, щоби вже до скону
Їм забути і не знати отого полону. ..
А три тисячі вертають вже самі до Криму,
Яничарською ордою лізуть одержимі.
5
І тоді Сірко звернувся знов до побратимів,
Щоб запроданці країни не втікали мимо.
Не пішли нових плодити синів бусурманських,
Бо зміняли батьківщину на виплодків ханських.
І велів тоді отаман козакам догнати
Всіх продажних, що забули край, де батько й мати
Проливають гіркі сльози за свою дитину
І не знають, що він юда роду і країни.
Тож нехай вони відплатять за відверту зраду
І залишать у байраках вбитих без пощади.
Щоби рід наш український не змогли ганьбити,
Всіх до жодного їх треба догнати і вбити…
6
Вийшов зранку наш отаман за Чорну Долину
Бачить ціле поле вбитих зрадників країни…
А звертався ж Іван Сірко до убитих зранку,
Що не вірить він у зраду навіть наостанку.
А тепер, коли побачив гору того люду,
Що плодив би яничарів у Криму повсюди,
Він сказав, що не жаліє тих, що вже під небом
Не помножать сил ворожих, що беруть огребом
І життя людські, і долі – всіх уб’ють одразу,
Тож винищувати треба скрізь оцю заразу…
У отамана скотилась зі щоки сльозина…
Вдалині молилась тихо вся Чорна Долина…
7
Над херсонськими степами в синім небі зорі,
Простягнувся Шлях Чумацький у своїм просторі…
Біля вогнища отаман думою вже лине
До Хортиці в Запорожжя, до тої години,
Як умиється у водах молодих, дніпрових,
І Долину Чорну зразу забуде… І знову
З козаками разом сядуть під старого в’яза,
А Дніпро відновить сили йти у бій одразу.
Від чужинської навали й ворогів жорстоких
Не програли битву жодну, не ступили й кроку
Вороги закляті наші на рідну країну…
Так Іван Сірко навічно вславив Україну.
16.07.21
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
