ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Сіренко
2026.10.01 00:42
Глиняні люди
Марять свої глиняні сни
В тій безпорадності — безнадії ріки.
Глиняні люди,
В яких забули вдихнути душу,
Яких не захотіли випалити
(Бо вони ж не глечики,
І не шматок гіркого лісу -

хома дідим
2026.09.30 23:11
ввійти у розповідь зненацька
заримувати бруд і брют
провести паралель між спрутом
і містом вулиць і споруд
неони ліхтарі вечірні
помножити на світ зірок
дощем заштрихувати тіні
а звідки дощ – не зна ніхто

Іван Потьомкін
2026.09.30 20:55
Гніздо із пташенятами мавпочка знайшла.
Хотіла малечу всю обняти, та поки підкрадалася,
Знялись вони, бо вміли вже літати.
Голопузеньке, котре одне зосталось,
Схопила мавпочка й крутити стала на всі боки,
Допоки не побачила, що очі в голопузика закри

Юрко Бужанин
2026.09.30 20:48
Тато донечку привіз
У село родинне.
Показав загін для кіз: -
Подивись, дитино: -
Бачиш, козлик бородатий
Походжає поміж кіз.
Хіба схожий він на тата?

В Горова Леся
2026.09.30 15:52
Ластівки у небі хороводять,
Ніби наглядають за гніздом,
На відліт запитуючи згоди.
У осінній першій прохолоді
Бересклет, умочений в бордо,
Привертає погляд при нагоді.

Розгубила осінь бризки перші,

Борис Костиря
2026.09.30 15:17
Коли твій спокій обриває
Бійців розлючених табун,
В житті панує лютий варвар,
Перед яким слабкий трибун.

Так, слуги зла стійкі, невпинні
В досягненні своїх підлот.
Тече життя спокійним плином.

Вячеслав Руденко
2026.09.30 13:39
Був я принижений вщент
Розумом гострим своїм,
Бігав за ним по п'ятах,
Та не сягав повноти.

Справжнього змісту момент
Нишком ховав у хатах,
Наче мураха шматки

Тетяна Левицька
2026.09.30 12:07
Нарешті, Мамо, сталося! Зустрів!
Привіт, рідненька! Скучив за Тобою!
О, скільки, мила, виплакав рядків
Та окропив рукописів сльозою!

Ми підемо у затишок гаїв,
Мене погладиш ніжною рукою.
Для нас червоним обрій заяснів,

Ірина Вовк
2026.09.30 11:21
ХІІ. ОСТАННІЙ ПОДИХ, ПЕРШИЙ КРИК У маленькому, затишному будинку на околиці міста, поблизу Стабієвих воріт, панувала особлива, трепетна тиша. Двадцятичотирирічний Марк, місцевий різьбяр по дереву, сидів у дворі й обережно обтесував краї маленької кол

Юрій Гундарів
2026.09.30 10:17
вересня видатному українському композитору
Валентину Сильвестрову виповнюється 89 років.
З роси та води!

Звук неземний
пливе над оркестром.
Пальці стискають
ручку крісла…

Ігор Шоха
2026.09.30 10:00
Пов’язує нас долею одною
широкий світ на колії вузькій,
а інша не об’єднує... на цій
із одиноких залишилось двоє,
розлучених у молоді роки
над берегами синьої ріки...
зустрілися, радіємо обоє,
бо пізно умиватися сльозою,

Віктор Кучерук
2026.09.30 06:16
Причаїлися залишки дня
Під ряскою притихлої річки, -
Невдоволене цим жабеня
Надуває ображено щічки.
Бо не хочеться спати йому,
Коли зорі виходять на чати, -
Мов запитує в світу: Чому
Не даєш трохи більше гуляти?

хома дідим
2026.09.29 21:54
з дассеновим
лєт індьєн
вагон вповзає до столиці
іще зачинено крамниці
але хлопчина продає
із трейлера
нормальну каву
пірнути в метрополітен

Артур Курдіновський
2026.09.29 17:15
Нарешті, Мамо, сталося! Зустрів!
Привіт, рідненька! Скучив за Тобою!
О, скільки, мила, виплакав рядків
Та окропив рукописів сльозою!

Ми підемо у затишок гаїв,
Мене погладиш ніжною рукою.
Для нас червоним обрій заяснів,

Вячеслав Руденко
2026.09.29 17:10
Так хто ж вони, оті птахи облич,
Над полум'ям, що прагне їх зібрати,
Де кожен подих — мов прощальний клич
У хмарах з гелію, що вже не наздогнати?

Що наростають в залишках грибів
Над домовинами бажань давно забутих,
В горіхових смаках віддалених в

Ольга Садкова
2026.09.29 14:57
Пролітав горобчик, сів на підвіконня.
Привітався чемно до малої Тоні.
Роззирнувся, бачить — поряд горобець,
такий самий жвавий, сірий молодець.
Він кивнув до нього: і тобі привіт.
У ту ж мить отримав теж кивком одвіт.
Підстрибнув, підскочив
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Максим Тарасівський (1975) / Проза

 Вместо предисловия
– Чем-то порадуете? – не поднимая глаз, холодным вежливым голосом произнес редактор.

– В некотором роде, – ответил я, положил на стол тоненькую рукопись и опустился в потертое кожаное кресло. Это кресло наверняка помнило совсем другие интонации в голосе хозяина этого уютного кабинета, до потолка заставленного книгами. Среди них было и несколько моих, во всех отношениях удачных книг, изданных, распроданных и даже нашумевших, как мне казалось, совсем недавно. Но, видимо, редактор, а может быть, и кресло на этот счет придерживались другого мнения.

– В некотором роде, – повторил я и указательным пальцем пододвинул рукопись так, чтобы ее название оказалось у редактора перед глазами. Ловушка сработала: редактор удивленно приподнял брови, оторвал взгляд от рукописи и уставился на меня.

– Как это понимать? – наконец, спросил он, не желая угадывать, а может, не желая терять своего неверия в чудеса. Я ничего не ответил, мысленно сосчитал до пяти, и ловушка захлопнулась: редактор схватил рукопись, стремительно откинулся на высокую спинку, немного сполз по ней, как бы утопая в кресле, и раскрыл рукопись. Откинулся на спинку своего кресла и я: поза редактора означала его готовность прочитать текст от начала и до самого конца прямо сейчас; он тем временем уже одолел первую страницу и скользил взглядом по второй.

«…ничего. Ровным счетом ничего. Это началось, когда я вообразил себя профессионалом, забросил все прежние работы, подработки и халтуры и засел в номере на втором этаже маленькой гостиницы в центре, чтобы целиком сосредоточится на замысле нового романа, под который мне уже был выдан приличный аванс. Но проклятый замысел, словно развращенный изобилием времени, которое я готов был ему уделить, немедленно улетучился, и я остался один на один с пишущей машинкой. Даже хуже: я остался один на один с самим собой, ведь машинка мне не сопротивлялась и не помогала, а просто ждала, чем завершится мое со мной противостояние – а я себе тоже не сопротивлялся и не помогал. А может быть, машинка всего лишь ожидала стука или стуков в дверь, мол, верните аванс, освободите номер, оплатите счета и прекратите, наконец, корчить из себя писателя!

А ведь я не корчил! – всего несколько лет назад вышел мой первый роман, который я написал легко и быстро, как будто выпил стакан воды. Второй, об опасностях которого я столько слышал, потребовал больше времени, но лишь потому, что я дал ему это время, с удовольствием, словно смакуя, работая над текстом. Третий я писал намеренно неспешно, вложив немало усилий в отработку стиля. И все эти романы, которые принесли мне некоторую известность и кое-какие деньги, я писал урывками, ранними утренними и поздними ночными часами, в поездах, самолетах, такси, провинциальных гостиницах, на подоконниках и шатких столиках дешевых кафе, удивляясь, но как-то отстраненно и не слишком, что при такой-то жизни у меня неплохо получается. А теперь, когда все мое время принадлежало мне, не получалось ничего. Ровным счетом ничего.

Вот и в тот день – я помню, это было во вторник, около одиннадцати утра, май, вовсю цвели каштаны – вот и в тот день я потерпел обычное поражение от белого листа бумаги, на котором мне снова не удалось напечатать ни единого слова. Я пнул стол, поднялся и вышел на балкон и подумал, что неплохо бы броситься головой вниз с этого балкона, жаль, что здесь так невысоко. Под балконом бодро катили автомобили, шли говорливые прохожие, топтались голуби. На противоположной стороне улицы на самом краю тротуара стояла девушка – я уже видел ее прежде, и всякий раз мне хотелось выбежать на улицу и заговорить с ней, однако я никогда этого не делал, только провожал ее взглядом, пока она не скрывалась из виду. Какая может быть девушка, когда нужно писать роман! – Но за два месяца я не написал ни единой строчки, а девушка теперь стояла на самом краю тротуара и смотрела на проносившиеся мимо машины так, словно выбирала, под которую из них броситься. У меня не возникло никаких сомнений: она готовилась совершить самоубийство. Не раздумывая, я выбежал из номера, даже не прикрыв дверь, одним духом слетел на два этажа вниз по лестнице, едва не сбив с ног гостиничного официанта с маленьким подносиком под белой салфеткой, пронесся мимо изумленного портье, толкнул вращающуюся дверь, растолкал людей, куривших у подъезда, и заскакал через дорогу, уклоняясь от автомобилей под возмущенный рев клаксонов.

– Не… делай… те… это… го! – сипло прокукарекал я, совсем потеряв дыхание на такой короткой дистанции, не столько от усилий, сколько от волнения. Она сделала шаг назад, обратно на тротуар, и я поднялся следом. Так мы с Евой и познакомились.

Странное у нас получилось знакомство. Ева умела внезапно появляться и еще внезапнее исчезать, словно растворяясь в воздухе. Я никогда не знал, когда, где и при каких обстоятельствах я увижу ее снова – но это и не имело значения. Ведь в день нашего знакомства я вернулся в свой номер, сел к машинке и так бойко напечатал первую главу романа, как будто мне ее диктовали. И так случалось всякий раз, когда мне удавалось найти Еву и побыть с нею хотя бы час – и потому каждое утро, едва проснувшись, я отправлялся на поиски. Иногда мои поиски были безуспешны, и тогда работа над романом замирала. Я перечитывал написанное, кое-что исправлял, но все равно новый текст мне очень нравился – это был мой лучший текст, признавался себе я, а еще – что без Евы я был бесплодной и безнадежной бездарью. Если бы я мог так писать теперь! – достаточно открыть любую страницу этого романа, чтобы понять, о чем я говорю.

Зато когда я все-таки ее находил, награда ждала меня неизменно: вернувшись в гостиницу, иногда с разбитым лицом и в изорванной одежде, я присаживался к машинке и, морщась от боли, распухшими пальцами печатал очередную главу. Да, мое лицо бывало разбито, а мои пальцы выбиты из суставов в драке! – поиски Евы иногда требовали и этого, и я, человек не столько мирный, сколько трусоватый, лез в драку, получал по морде и давал по морде, потому что это того стоило. Появляясь из ниоткуда, Ева сообщала престранные вещи, как будто давала ответы на вопросы, которых я ей еще не задавал. Мне оставалось лишь подобрать к ним правильные вопросы, и это сразу же продвигало меня еще на одну главу к финалу, хотя на первый взгляд ни вопросы, ни ответы не имели отношения к роману. Ведь Ева даже не знала, что я пишу: она не спрашивала, чем я занимаюсь, а сам я об этом тоже почему-то молчал. А потом, когда очередная глава была дописана, желание продолжить работу и написать следующую главу разжигало во мне нечто вроде жестокой, неумолимой жажды, какую, наверное, испытывают оборотни и вампиры. И наутро я вновь отправлялся на поиски Евы.

Помимо всего прочего, она была фантастической девушкой. Нет смысла ее описывать – как ни коротки бывали наши встречи, я успел заметить, что на других она не производит особенного впечатления. Ева была фантастической только для меня одного и даже как будто специально для меня одного, словно пресловутая половинка, моя идеальная пара. Но мы так и не стали любовниками: она поднялась в мой номер и провела со мной ночь лишь однажды, это случилось в тот день, когда я дописал роман; а наутро она исчезла, на этот раз, кажется, навсегда, а все мои поиски оказались тщетными.

Я бы сжег роман, если бы это вернуло мне Еву. Однако я не уверен, что это так работает; может быть, Ева вернется, если я начну писать новую книгу. Но пока у меня нет даже замысла, и этот роман – единственное доказательство, что Ева существует, а я на что-то способен. Ведь с тех пор, как она исчезла, этот короткий текст – все, что мне удалось написать, как будто меня покинула не Ева, а...»

– Моя жизнь, – медленно, как бы в раздумье прочитал вслух редактор название рукописи и поднял на меня глаза. Теперь он смотрел на меня, как когда-то прежде, – с ожиданием.

– Вместо предисловия, – ответил я на непрозвучавший вопрос редактора, выложил на стол перед ним толстую папку с романом, поднялся и вышел из кабинета, плотно притворив за собой дверь.

Мне предстояли поиски.

IX.2021




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2021-09-29 14:49:12
Переглядів сторінки твору 509
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.292 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.928 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.783
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми КЛАСИКА
Автор востаннє на сайті 2023.05.24 15:15
Автор у цю хвилину відсутній