ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.10.02 22:32
Повернутися в ніщо,
до першооснов,
перетворитися на порох,
відійти від справ,
зрозумівши суєтність
амбіцій і статусу,
повернутися
до того природного стану,

Сергій СергійКо
2025.10.02 20:26
Розчинились дерева й кущі
Після, сонця за обрієм втечі.
“Почитай мені, милий, вірші” –
Раптом, просиш ти тихо надвечір.
Після досить спекотного дня,
Прохолода приходить на поміч.
Ці хвилини – приємна платня
За незмінне “ми разом”, “ми поруч”.

Тетяна Левицька
2025.10.02 19:43
Невблаганно під дощем
Гірко плачеш без підстави.
Не навчилася іще
перед іншими лукавить.

Правда гірше від ножа
ріже слух зарозумілим.
Де ж та праведна межа,

Світлана Майя Залізняк
2025.10.02 17:28
Осіннє соте" - співана поезія. Запрошую слухати.
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 14 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом а

Євген Федчук
2025.10.02 16:56
Сидять діди на Подолі. Сидять, спочивають.
Бо ж неділя, після церкви вже занять не мають.
Ото хіба посидіти та поговорити
У тіньочку, бо ж надворі середина літа.
Поміж ними сидить сивий, ще міцний Микита.
Йому, мабуть, нетерплячка на місці сидіти.
П

Іван Потьомкін
2025.10.02 13:17
Судний день перетвориться на свято...
Отож, натщесерце, зодягнені в усе біле,
з накинутими на плечі талітами
простують в синагоги навіть ті,
хто не молиться й порушує приписи шабату.
Кожному хочеться, щоб сталось так,
як пророкував протягом всього ж

Ярослав Чорногуз
2025.10.02 12:06
День осінній коротшає, тане,
Дощ усі розмиває сліди.
Лунко падають долі каштани
Під шумок монотонний води.

І під звуки розкотисті туби --
Сум зненацька пошерх, порідів --
Ми кохались так пристрасно, люба,

Віктор Кучерук
2025.10.02 11:47
Дощем навіяна печаль
Покірну душу охопила, -
Штрикнула в серце, мов кинджал,
Та з тіла вимотала сили.
Чудовий настрій відняла
І стала прикрість завдавати,
Бо мрії знищила дотла,
Бо знову сам нудьгую в хаті...

Юрій Гундарєв
2025.10.02 11:04
жовтня зустрічає свій день народження легендарний англійський рок-музикант. Мало хто знає його справжнє ім‘я Гордон Самнер, але сценічне - Стінг, що у перекладі означає «жалити», відомо кожному, хто цікавиться сучасною музикою.
Він від першого дня повном

Юрій Гундарєв
2025.10.02 09:27
Сутеніло рано, як завжди наприкінці листопада. Поет Н. зробив ковток майже зовсім холодної кави і перечитав щойно написаний вірш. Його увагу зупинив один рядок: «І серце б‘ється, ніби птах…» Скільки вже цих птахів билося біля серця?! Н. закреслив «ніб

Борис Костиря
2025.10.01 22:21
Ящірка - це сенс,
який вислизає з рук.
Чи не є Всесвіт
такою самою ящіркою?
Ми шукаємо необхідних слів,
які падають у траву
і губляться там.
Ящірка є необхідним словом,

Олег Герман
2025.10.01 18:51
Ось ми й підібралися до однієї з найскладніших тем. Ні, мова не про щасливі шлюби, а про те, що їх вбиває. Особисто для мене, серед усіх "паразитів" нашої свідомості — провини, сорому, образи, заздрості — ревнощі займають почесне перше місце. Це такий с

Юрій Гундарєв
2025.10.01 10:09
Російські окупанти офіційно стверджують, що б‘ють лише по військових об‘єктах…
28 вересня 2025 року внаслідок чергової нічної масованої атаки на Київ загинула
12-річна Олександра Поліщук, учениця 7-Б класу.

Знов військові об‘єкти - діти!
Витягують

Віктор Кучерук
2025.10.01 08:46
Знову листя опале
І пожовкла трава, -
І захмарена далеч,
І ріка нежива.
Німота безутішно
І самотність така,
Що незатишно віршам
У тужливих рядках.

Борис Костиря
2025.09.30 22:19
Чоловік повернувся додому
На батьківський тривожний поріг,
Розчинивши столітню утому,
Накопичену в сотні доріг.

Та удома його не чекали,
І батьки вже померли давно.
Поросли бур'яном рідні камені

С М
2025.09.30 21:29
я стрів її на реєстрації
фужер вина – у руці
чекала напевно по справах
при ній – безногий чоловік
о не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
та постарайся ще
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Максим Тарасівський (1975) / Проза

 Вместо предисловия
– Чем-то порадуете? – не поднимая глаз, холодным вежливым голосом произнес редактор.

– В некотором роде, – ответил я, положил на стол тоненькую рукопись и опустился в потертое кожаное кресло. Это кресло наверняка помнило совсем другие интонации в голосе хозяина этого уютного кабинета, до потолка заставленного книгами. Среди них было и несколько моих, во всех отношениях удачных книг, изданных, распроданных и даже нашумевших, как мне казалось, совсем недавно. Но, видимо, редактор, а может быть, и кресло на этот счет придерживались другого мнения.

– В некотором роде, – повторил я и указательным пальцем пододвинул рукопись так, чтобы ее название оказалось у редактора перед глазами. Ловушка сработала: редактор удивленно приподнял брови, оторвал взгляд от рукописи и уставился на меня.

– Как это понимать? – наконец, спросил он, не желая угадывать, а может, не желая терять своего неверия в чудеса. Я ничего не ответил, мысленно сосчитал до пяти, и ловушка захлопнулась: редактор схватил рукопись, стремительно откинулся на высокую спинку, немного сполз по ней, как бы утопая в кресле, и раскрыл рукопись. Откинулся на спинку своего кресла и я: поза редактора означала его готовность прочитать текст от начала и до самого конца прямо сейчас; он тем временем уже одолел первую страницу и скользил взглядом по второй.

«…ничего. Ровным счетом ничего. Это началось, когда я вообразил себя профессионалом, забросил все прежние работы, подработки и халтуры и засел в номере на втором этаже маленькой гостиницы в центре, чтобы целиком сосредоточится на замысле нового романа, под который мне уже был выдан приличный аванс. Но проклятый замысел, словно развращенный изобилием времени, которое я готов был ему уделить, немедленно улетучился, и я остался один на один с пишущей машинкой. Даже хуже: я остался один на один с самим собой, ведь машинка мне не сопротивлялась и не помогала, а просто ждала, чем завершится мое со мной противостояние – а я себе тоже не сопротивлялся и не помогал. А может быть, машинка всего лишь ожидала стука или стуков в дверь, мол, верните аванс, освободите номер, оплатите счета и прекратите, наконец, корчить из себя писателя!

А ведь я не корчил! – всего несколько лет назад вышел мой первый роман, который я написал легко и быстро, как будто выпил стакан воды. Второй, об опасностях которого я столько слышал, потребовал больше времени, но лишь потому, что я дал ему это время, с удовольствием, словно смакуя, работая над текстом. Третий я писал намеренно неспешно, вложив немало усилий в отработку стиля. И все эти романы, которые принесли мне некоторую известность и кое-какие деньги, я писал урывками, ранними утренними и поздними ночными часами, в поездах, самолетах, такси, провинциальных гостиницах, на подоконниках и шатких столиках дешевых кафе, удивляясь, но как-то отстраненно и не слишком, что при такой-то жизни у меня неплохо получается. А теперь, когда все мое время принадлежало мне, не получалось ничего. Ровным счетом ничего.

Вот и в тот день – я помню, это было во вторник, около одиннадцати утра, май, вовсю цвели каштаны – вот и в тот день я потерпел обычное поражение от белого листа бумаги, на котором мне снова не удалось напечатать ни единого слова. Я пнул стол, поднялся и вышел на балкон и подумал, что неплохо бы броситься головой вниз с этого балкона, жаль, что здесь так невысоко. Под балконом бодро катили автомобили, шли говорливые прохожие, топтались голуби. На противоположной стороне улицы на самом краю тротуара стояла девушка – я уже видел ее прежде, и всякий раз мне хотелось выбежать на улицу и заговорить с ней, однако я никогда этого не делал, только провожал ее взглядом, пока она не скрывалась из виду. Какая может быть девушка, когда нужно писать роман! – Но за два месяца я не написал ни единой строчки, а девушка теперь стояла на самом краю тротуара и смотрела на проносившиеся мимо машины так, словно выбирала, под которую из них броситься. У меня не возникло никаких сомнений: она готовилась совершить самоубийство. Не раздумывая, я выбежал из номера, даже не прикрыв дверь, одним духом слетел на два этажа вниз по лестнице, едва не сбив с ног гостиничного официанта с маленьким подносиком под белой салфеткой, пронесся мимо изумленного портье, толкнул вращающуюся дверь, растолкал людей, куривших у подъезда, и заскакал через дорогу, уклоняясь от автомобилей под возмущенный рев клаксонов.

– Не… делай… те… это… го! – сипло прокукарекал я, совсем потеряв дыхание на такой короткой дистанции, не столько от усилий, сколько от волнения. Она сделала шаг назад, обратно на тротуар, и я поднялся следом. Так мы с Евой и познакомились.

Странное у нас получилось знакомство. Ева умела внезапно появляться и еще внезапнее исчезать, словно растворяясь в воздухе. Я никогда не знал, когда, где и при каких обстоятельствах я увижу ее снова – но это и не имело значения. Ведь в день нашего знакомства я вернулся в свой номер, сел к машинке и так бойко напечатал первую главу романа, как будто мне ее диктовали. И так случалось всякий раз, когда мне удавалось найти Еву и побыть с нею хотя бы час – и потому каждое утро, едва проснувшись, я отправлялся на поиски. Иногда мои поиски были безуспешны, и тогда работа над романом замирала. Я перечитывал написанное, кое-что исправлял, но все равно новый текст мне очень нравился – это был мой лучший текст, признавался себе я, а еще – что без Евы я был бесплодной и безнадежной бездарью. Если бы я мог так писать теперь! – достаточно открыть любую страницу этого романа, чтобы понять, о чем я говорю.

Зато когда я все-таки ее находил, награда ждала меня неизменно: вернувшись в гостиницу, иногда с разбитым лицом и в изорванной одежде, я присаживался к машинке и, морщась от боли, распухшими пальцами печатал очередную главу. Да, мое лицо бывало разбито, а мои пальцы выбиты из суставов в драке! – поиски Евы иногда требовали и этого, и я, человек не столько мирный, сколько трусоватый, лез в драку, получал по морде и давал по морде, потому что это того стоило. Появляясь из ниоткуда, Ева сообщала престранные вещи, как будто давала ответы на вопросы, которых я ей еще не задавал. Мне оставалось лишь подобрать к ним правильные вопросы, и это сразу же продвигало меня еще на одну главу к финалу, хотя на первый взгляд ни вопросы, ни ответы не имели отношения к роману. Ведь Ева даже не знала, что я пишу: она не спрашивала, чем я занимаюсь, а сам я об этом тоже почему-то молчал. А потом, когда очередная глава была дописана, желание продолжить работу и написать следующую главу разжигало во мне нечто вроде жестокой, неумолимой жажды, какую, наверное, испытывают оборотни и вампиры. И наутро я вновь отправлялся на поиски Евы.

Помимо всего прочего, она была фантастической девушкой. Нет смысла ее описывать – как ни коротки бывали наши встречи, я успел заметить, что на других она не производит особенного впечатления. Ева была фантастической только для меня одного и даже как будто специально для меня одного, словно пресловутая половинка, моя идеальная пара. Но мы так и не стали любовниками: она поднялась в мой номер и провела со мной ночь лишь однажды, это случилось в тот день, когда я дописал роман; а наутро она исчезла, на этот раз, кажется, навсегда, а все мои поиски оказались тщетными.

Я бы сжег роман, если бы это вернуло мне Еву. Однако я не уверен, что это так работает; может быть, Ева вернется, если я начну писать новую книгу. Но пока у меня нет даже замысла, и этот роман – единственное доказательство, что Ева существует, а я на что-то способен. Ведь с тех пор, как она исчезла, этот короткий текст – все, что мне удалось написать, как будто меня покинула не Ева, а...»

– Моя жизнь, – медленно, как бы в раздумье прочитал вслух редактор название рукописи и поднял на меня глаза. Теперь он смотрел на меня, как когда-то прежде, – с ожиданием.

– Вместо предисловия, – ответил я на непрозвучавший вопрос редактора, выложил на стол перед ним толстую папку с романом, поднялся и вышел из кабинета, плотно притворив за собой дверь.

Мне предстояли поиски.

IX.2021




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2021-09-29 14:49:12
Переглядів сторінки твору 389
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.292 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.928 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.783
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми КЛАСИКА
Автор востаннє на сайті 2023.05.24 15:15
Автор у цю хвилину відсутній