
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.02
13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
2025.09.02
12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
2025.09.02
08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн
2025.09.01
23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
2025.09.01
22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
2025.09.01
12:07
Із Бориса Заходера
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
2025.09.01
09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
2025.09.01
05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
2025.09.01
00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
2025.08.31
22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
2025.08.31
22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
2025.08.31
19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
2025.08.31
18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
2025.08.31
14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
2025.08.31
14:03
Сидить Петрик у кімнаті, а надворі злива.
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,
2025.08.31
12:34
Глядача цікавого містер Кайт
Усяко розважає на трамплінові
І Гендерсони будуть теж
Щойно Пабло Фанкез Феа одплескав їм
Над людом і кіньми й підв’язками
Урешті через бочку з огнем на споді!
У цей спосіб містер Кей кидає свій виклик!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Усяко розважає на трамплінові
І Гендерсони будуть теж
Щойно Пабло Фанкез Феа одплескав їм
Над людом і кіньми й підв’язками
Урешті через бочку з огнем на споді!
У цей спосіб містер Кей кидає свій виклик!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ніна Виноградська (1961) /
Рецензії
Катерина Марійчук
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Катерина Марійчук
Поет має відчути тягар і амуніцію Захисника України.
А після нас лишаються слова,
Що переходять у безмірну вічність.
Не загасити їх, немовби свічі,
Бо сила їх безсмертна і жива.
«Слова». Н. Виноградська.
Я зустрічалась на Москві з нащадками класиків нашого українського слова. Їх там не мало. Живуть вони там.
На чужині, нас, відірваних від України, але зрощених в Україні, особливо сильно тягне до українських традицій та слова. От і клацаємо вечорами в пошуках чогось нового, невідкритого ще, але суто українського. Отак одного вечора і відкрила собі поетесу Ніну Виноградську. Її несучасне Слово, її бунтарські думки, її запальна поезія легенько і закономірно лягли поряд з творчістю Євгена Плужника, Валер'яна Підмогильного, Миколи Хвильового, Б.Антоненко-Давидовича, Івана Багряного, Миколи Куліша, Олександра Олеся… якими я зачитувалась і виплакувала….
І коли одного, осіннього вечора в нашому Національному центрі на Арбаті почула прізвище - Виноградська, була впевнена, що то хтось з її нащадків.
Захоплюватись творчістю українського класика, мати можливість хоч когось запитати кілька слів про неї, хто б пропустив таке?
Підбігаю і з якогось дива питаю: Це ви, Ніна Виноградська?
На що молода і красива жінка, яку я вибрала як поетесу Виноградську відповіла: Ні, я її сестра.
О, я права, - миттю пронеслось в думках, – недаремно її до когорти митців, які вже не можуть за себе постояти, прилічила.
Ось Ніна Виноградська, – продовжила співрозмовниця, і показала на прекрасну, статну, чарівну жінку.
Ех, Катерино, як ти могла так помилитись. Чому ти не пошукала біографію тої Поетки, а одразу сама все напридумала, – мовчки картаю сама себе.
Так відбулось моє перше знайомство з Головою харківського обласного відділення Конгресу української інтелігенції, заслуженого діяча мистецтв України, поетесою Ніною Іванівною Виноградською.
Були ще зустрічі. УМК (Український Молодіжний Клуб) організував зустріч, де Ніна Іванівна розповідала про сучасне українське слово, українську літературу і українську поезію. На вечорі були молоді люди, які вже пробували віршувати, їм була дуже цікава думка і поради відомого поета.
Ніна Іванівна з задоволенням розповідала як складаються слова в вірші, що в поезії є важливим, надважливим.
Була довга, цікава, конструктивна розмова. Молодь не хотіла розставатись. Вже вийшли на вулицю, йшли Арбатом, а бесіда бігла за нами, доганяла, запитувала та відповідала.
Ніна Іванівна тоді ж і розповіла про талановитого українського поета, незаслужено обійденого владою - Анатолія Козакова, росіянина, палкого українця по духу. Доля його є важкою і складною, та він стійко тримається на важкій і гористій, поетично-життєвій стезі.
Ніна Виноградська була тією, хто на робочому місці, в інституті, після роботи під копірку друкувала для самвидаву поезії Козакова. І це в совітські часи!!!
Коли українська визвольна війна і Майдан повернули мене в Україну, однією із перших, хто протягнув руку допомоги була Ніна Виноградська.
Я частий гість в її домі, та я не єдина, кого Вона обігріває, допомагає, дає підтримку, пораду, настанову.
Волонтери, бійці, ВУЗівська професура, відомі і маловідомі артисти, поети-початківці і ті, чиї поезії знає вся Україна, ПРОСВІТяни і харківські громадські активісти, молоді і зрілі люди - на всіх вистачає місця в хаті пані Ніни і місця в її Душі і серці.
Поети - це осяйні Зорі, послані Творцем, щоб освітити сірий людський Шлях; щоб просвітити згорьовану людську Душу; щоб розтопити скрижаніле людське Серце; щоб дати лет приземленому людському Тілу.
Поети - це Люди, Слово яких Зорею відображується в каламутній калюжі; перлиною виблискує в чорній темряві; запашною квіткою зростає зі сміттєвої купи.
Поети - то особливі Люди. То Люди, які промовляють до нас устами Бога. Не всі поети – ПОЕТИ.
З незліченої кількості поетів - Ніна Виноградська – ПОЕТ, народжений зі Словом в кулаці.
Її слово бунтує і гуртує, надихає і окриляє, допомагає і підтримує, веде і направляє.
Її слово любить і кохає, співає і танцює, сміється і плаче...
Заплакане обличчя у вікні,
А від фіранки протяг – не відчути,
Скажіть, за ким ви плакали вві сні,
Кого ви так не можете забути?
Погляньте, сонце променем своїм
Вже висушило роси на віконці.
Немає тата, є у неї дім,
І мама є, скажіть маленькій доньці…
«Без тата»
Як хліб насущний необхідний нашому тілу, так цілісне слово потрібне нашій душі.
Сльоза упала на холодний сніг,
Що під солдатом розтає від крові…
Його матуся вийшла на поріг,
До серця руки в молитовнім слові.
Повзе юнак, стікаючи життям,
В руці граната, щоб не знать полону…
А мати дума – о, якби знаття,
Чи син живий, тримає оборону?
Земля гуде, та воїн-побратим
Бійця виносить на собі із бою…
А піч курить і виїдає дим
Слова молитви: Сину, я з тобою!..
«Молитва»
Слово Ніни Виноградської пшенично-стигле. Воно золотим зерном стікає, водою джерельною в'ється.
На ювілейному творчому вечорі заслуженого діяча мистецтв України Ніни Виноградської «Я дякую за сонце у мені», що відбувся в Харківському академічному театрі музичної комедії, були люди різних національностей, та всі ми однаково відчували, однаково аплодували, однаково сміялись, однаково плакали, однаково тішилися.
Юрій Георгієвський. ЕкспертиЗА Реформ
Світлина Олександри Кірій. "Поет і читачі. Автографи"
Слово має надзвичайно велику силу і надзвичайно велике значення. Слово спонукає, направляє, підтримує, і в той день поетично-пшеничне зерно Слова Виноградської об'єднало нас в міцну, патріотичну, надійну українську сім'ю.
Коли бійці ворожої орди,
Впадуть в болота наші і заплави –
Зберуться українці край води,
Помоляться за себе і державу.
Бо відстояли все святе для нас,
І вибороли щастя і свободу.
Було нам важко, та покаже час,
Що зберегли ми честь і святість Роду!
«Ми переможемо». 14.10.20
А після нас лишаються слова,
Що переходять у безмірну вічність.
Не загасити їх, немовби свічі,
Бо сила їх безсмертна і жива.
«Слова». Н. Виноградська.
Я зустрічалась на Москві з нащадками класиків нашого українського слова. Їх там не мало. Живуть вони там.
На чужині, нас, відірваних від України, але зрощених в Україні, особливо сильно тягне до українських традицій та слова. От і клацаємо вечорами в пошуках чогось нового, невідкритого ще, але суто українського. Отак одного вечора і відкрила собі поетесу Ніну Виноградську. Її несучасне Слово, її бунтарські думки, її запальна поезія легенько і закономірно лягли поряд з творчістю Євгена Плужника, Валер'яна Підмогильного, Миколи Хвильового, Б.Антоненко-Давидовича, Івана Багряного, Миколи Куліша, Олександра Олеся… якими я зачитувалась і виплакувала….
І коли одного, осіннього вечора в нашому Національному центрі на Арбаті почула прізвище - Виноградська, була впевнена, що то хтось з її нащадків.
Захоплюватись творчістю українського класика, мати можливість хоч когось запитати кілька слів про неї, хто б пропустив таке?
Підбігаю і з якогось дива питаю: Це ви, Ніна Виноградська?
На що молода і красива жінка, яку я вибрала як поетесу Виноградську відповіла: Ні, я її сестра.
О, я права, - миттю пронеслось в думках, – недаремно її до когорти митців, які вже не можуть за себе постояти, прилічила.
Ось Ніна Виноградська, – продовжила співрозмовниця, і показала на прекрасну, статну, чарівну жінку.
Ех, Катерино, як ти могла так помилитись. Чому ти не пошукала біографію тої Поетки, а одразу сама все напридумала, – мовчки картаю сама себе.
Так відбулось моє перше знайомство з Головою харківського обласного відділення Конгресу української інтелігенції, заслуженого діяча мистецтв України, поетесою Ніною Іванівною Виноградською.
Були ще зустрічі. УМК (Український Молодіжний Клуб) організував зустріч, де Ніна Іванівна розповідала про сучасне українське слово, українську літературу і українську поезію. На вечорі були молоді люди, які вже пробували віршувати, їм була дуже цікава думка і поради відомого поета.
Ніна Іванівна з задоволенням розповідала як складаються слова в вірші, що в поезії є важливим, надважливим.
Була довга, цікава, конструктивна розмова. Молодь не хотіла розставатись. Вже вийшли на вулицю, йшли Арбатом, а бесіда бігла за нами, доганяла, запитувала та відповідала.
Ніна Іванівна тоді ж і розповіла про талановитого українського поета, незаслужено обійденого владою - Анатолія Козакова, росіянина, палкого українця по духу. Доля його є важкою і складною, та він стійко тримається на важкій і гористій, поетично-життєвій стезі.
Ніна Виноградська була тією, хто на робочому місці, в інституті, після роботи під копірку друкувала для самвидаву поезії Козакова. І це в совітські часи!!!
Коли українська визвольна війна і Майдан повернули мене в Україну, однією із перших, хто протягнув руку допомоги була Ніна Виноградська.
Я частий гість в її домі, та я не єдина, кого Вона обігріває, допомагає, дає підтримку, пораду, настанову.
Волонтери, бійці, ВУЗівська професура, відомі і маловідомі артисти, поети-початківці і ті, чиї поезії знає вся Україна, ПРОСВІТяни і харківські громадські активісти, молоді і зрілі люди - на всіх вистачає місця в хаті пані Ніни і місця в її Душі і серці.
Поети - це осяйні Зорі, послані Творцем, щоб освітити сірий людський Шлях; щоб просвітити згорьовану людську Душу; щоб розтопити скрижаніле людське Серце; щоб дати лет приземленому людському Тілу.
Поети - це Люди, Слово яких Зорею відображується в каламутній калюжі; перлиною виблискує в чорній темряві; запашною квіткою зростає зі сміттєвої купи.
Поети - то особливі Люди. То Люди, які промовляють до нас устами Бога. Не всі поети – ПОЕТИ.
З незліченої кількості поетів - Ніна Виноградська – ПОЕТ, народжений зі Словом в кулаці.
Її слово бунтує і гуртує, надихає і окриляє, допомагає і підтримує, веде і направляє.
Її слово любить і кохає, співає і танцює, сміється і плаче...
Заплакане обличчя у вікні,
А від фіранки протяг – не відчути,
Скажіть, за ким ви плакали вві сні,
Кого ви так не можете забути?
Погляньте, сонце променем своїм
Вже висушило роси на віконці.
Немає тата, є у неї дім,
І мама є, скажіть маленькій доньці…
«Без тата»
Як хліб насущний необхідний нашому тілу, так цілісне слово потрібне нашій душі.
Сльоза упала на холодний сніг,
Що під солдатом розтає від крові…
Його матуся вийшла на поріг,
До серця руки в молитовнім слові.
Повзе юнак, стікаючи життям,
В руці граната, щоб не знать полону…
А мати дума – о, якби знаття,
Чи син живий, тримає оборону?
Земля гуде, та воїн-побратим
Бійця виносить на собі із бою…
А піч курить і виїдає дим
Слова молитви: Сину, я з тобою!..
«Молитва»
Слово Ніни Виноградської пшенично-стигле. Воно золотим зерном стікає, водою джерельною в'ється.
На ювілейному творчому вечорі заслуженого діяча мистецтв України Ніни Виноградської «Я дякую за сонце у мені», що відбувся в Харківському академічному театрі музичної комедії, були люди різних національностей, та всі ми однаково відчували, однаково аплодували, однаково сміялись, однаково плакали, однаково тішилися.
Юрій Георгієвський. ЕкспертиЗА Реформ
Світлина Олександри Кірій. "Поет і читачі. Автографи"
Слово має надзвичайно велику силу і надзвичайно велике значення. Слово спонукає, направляє, підтримує, і в той день поетично-пшеничне зерно Слова Виноградської об'єднало нас в міцну, патріотичну, надійну українську сім'ю.
Коли бійці ворожої орди,
Впадуть в болота наші і заплави –
Зберуться українці край води,
Помоляться за себе і державу.
Бо відстояли все святе для нас,
І вибороли щастя і свободу.
Було нам важко, та покаже час,
Що зберегли ми честь і святість Роду!
«Ми переможемо». 14.10.20
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію