Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Поеми
ЧАРІВНА КАНТАТА — одинадцятий вінок ( корона сонетів — СВІТОЧ ДУШІ
ОДИНАДЦЯТИЙ ВІНОК
ЧАРІВНА КАНТАТА
І (XI)
До серця серцем щемно притулись,
Зліпили нас із однієї глини.
З твоїх ультрамаринових зіниць
Шляхетність визирає безневинна.
І більше не кажи, що ти – Нарцис.
Неправда – романтичний і глибинний.
І не даремно ми пересіклись
У тамбурі на станції "Жасминній".
Лиш погляд в погляд – і по тілу струм,
Затріпотіла вмить душа озерна.
В очах самотніх – листопадний сум
Ніч неприкаяну до себе горне.
Вдихала спрагло твій терпкий парфум –
Розвіялась мани омана чорна.
ІІ (XI)
Розвіялась мани омана чорна,
Відколи марила тобою я.
Важким безсонням думка ілюзорна.
Чого жахається душа твоя?
Аби зірвати виноградні грона,
Іти на жовтий світлофор боявсь.
Латаття ніжне в озері не тоне,
Кохання розлилося, наче став.
В твоїх руках – кармінова гвоздика.
На переході, любий, зупинись!
Дивися навсібіч, глибоко дихай.
Летить товарний поїзд під укіс.
Жахливе сновидіння… Кішка дика
В моїй уяві зникнула кудись.
ІІІ (XI)
В моїй уяві зникнула кудись,
І думаю – не повернеться більше.
Та кішка чорна щезла в парадиз*,
Не потурбують, сподіваюсь, інші.
Коханий, заспокойся, усміхнись,
І напиши мені романи й вірші.
Іду до біло-голубих узвиш,
В саду травневім колискова тиша.
Та раптом птаха стрепенула віть,
І полилась кантата чудотворна.
Моє шалене серце зупиніть,
Від марень пробудилася ще вчора.
На маківці зелених верховіть
У вітах захлинається валторна.
____________
Парадиз* – місце заспокоєння душі
ІV (XI)
У вітах захлинається валторна,
Мелодій мальовничих декупаж*.
Звучить в гаю симфонія мажорна,
Відлунює в смерековий міраж.
Як вабить малахітово-безхмарний
Замріяних перелісків пейзаж.
Збирається у подорожі сарна,
Запряжена в рожевий екіпаж.
Видніються за горизонтом схили
Лавандоруні. Глянь – і відродись.
Хоч надвечір’я вже голівку хилить,
Ми все одно злітаємо увись.
Любові безкорисній серцем чулим,
Всі сумніви розвію. Підкорись!
____________
Декупаж* – техніка декорування
V (XI)
Всі сумніви розвію. Підкорись!
Наздоженемо лебедину зграю.
Хай зникне в темній хащі хитрий лис,
А ти не йди з мого життя, благаю!
Дощами хмурі хмари налились,
Та місяць крізь тумани прозирає.
Затих в діброві соловейка свист,
А ми шукаємо земного раю.
Суєтність залишилася внизу,
Шубовснула у баговинні скверни.
І ронить зачаровану сльоту
Небесна твердь на ниви животворні.
Збирай руками краплі на льоту,
Ярило перемеле смуту в жорнах.
VІ (XI)
Ярило перемеле смуту в жорнах,
Надією окропить... Не проспи,
Бо не залишиться без світла жоден –
Лугівки, лісосмуги і степи.
Вбирають сяйво сонечка природно.
Життя вирує... Радості надпий.
Тече, немов ріка, глибоководна.
Світ у пітьмі, неначе кріт сліпий.
Граблі день гострить – вила, копаниці.
І розсипає роси із намист,
Гаптує шлярки* жовтим чорнобривцям.
В садах гучний пташиний пересвист.
Та на Великдень ніжно, таємничо
На яблунях ще зріє падолист.
____________
Шлярка* – зібрана мережка
VІІ (XI)
На яблунях ще зріє падолист,
І вруниться смородина і аґрус.
Митець небесний – імпресіоніст,
Малює у блакиті білу хмару.
І від землі до неба є транзит.
Чекає на кінцевій вже ікарус.
На жаль, життя не роздають в кредит,
Хоча безсмертям і метелик марить.
Замислюєшся інколи над тим,
Чому живе сто літ проста ворона?
Побілить осінь скроні молодим,
Та поки юно у крислатих кронах,
Співає перелітний "пілігрим".
До вересня далеко. Неповторно!
VІІІ (XI)
До вересня далеко. Неповторно!
Братки барвисті рясно зацвіли.
Висить в кашпо петунія червона,
Яскраве сонце золотить церкви.
І затишно й мережано, соборно.
Повсюди свіжий запах кропиви.
Цибають з іриса на льон моторно
Зелені стрибунці. Мерщій лови...
Навряд чи їх піймаєш, любий, хутко –
У нього досвід, ніби з вар’єте.
Знімає небо бірюзову хустку,
Приготувало з овочів соте*.
Стомилося, лягає на галузки,
Бубнявіє жасмин, бузок цвіте.
____________
Соте* – страва
ІX (XI)
Бубнявіє жасмин, бузок цвіте,
Хмеліємо від пахощів лаванди.
Вчинили жаби кумканням вертеп*,
І соловей витьохкує рулади.
Гачком стара веранда плющ плете,
А у берези – кульчики і зґарди**.
Гуде, як потяг на вітрищі, степ,
Підкови гублять коні у леваді.
День із повітки дістає косу.
Мені шкода травневу тимчасовість.
Її натхненно у руках несу,
А згодом напишу прекрасну повість.
Хай із чарини дзвоник п’є росу,
Не осипає пелюстки лілові.
____________
Вертеп* – театр
Зґарди** – металеве оберегове намисто
X (XI)
Не осипає пелюстки лілові,
Збиває небо з молока вершки.
Два клени край дороги, мов ізгої, –
До них позаростали всі стежки.
Довкола лиш ромашки мармурові
І на дротинах чорні ластівки.
З тобою, любий, танемо в розмові,
Йдемо, за руки взявшись, навпрошки.
Милуємося краєвидом поля.
В солончаках – калюжниця й алтей.
Підніме золоту голівку сонях –
Подарував нам світло Прометей,
Щоб манівцями не блукать на волі.
Всевишній в кожній гілці проросте.
XІ (XI)
Всевишній в кожній гілці проросте,
А далі все залежить від рослини.
Із граба соки смокче Петрів хрест*.
Чому ж не із ріллі й роси перлини?
Не всім дано зійти на Еверест,
Не кожна птиця в піднебесся лине.
Чи не для того наш Христос воскрес,
Щоб дужі крила здобула людина?
Буття – то ввись, то літаком в піке,
На гойдалці, чи терезах немовби.
Яким би не було воно – крихке,
В нас мало часу, світе лазуровий.
Непередбачене життя тремке
Пульсує у судинах пурпурових.
____________
Петрів хрест* – лікарська рослина, яка харчується за рахунок інших представників флори
ХІІ (XI)
Пульсує у судинах пурпурових,
Допоки серце вибиває ритм,
І заливається пташа в дібровах.
Знайду для чуйних слів достатньо рим.
Їх вистачить у серденьку лавровім –
Натхнення є й природи колорит.
Виблискують веселкою у крові
Яскраві, мальовничі кольори.
Чи все для мене, янголе привітний?
Слова ласкаві вимовиш про те,
Як ти кохаєш щиро, самоцвітно.
Ніколи снігопад не замете,
Бо навесні засяє первоцвітом,
Те щиросердне почуття святе.
ХІІІ (XI)
Те щиросердне почуття святе
Ми збережемо, як зіницю ока.
Безмежно я люблю тебе за те,
Що незлобливий, чуйний і глибокий.
З лимоном й цукром ми п’ємо мате*,
Нехай тріщить сорока білобока.
Лушпиння, плевели – то все пусте,
Хоч кажуть люди, що видніше збоку.
Не хочеш осуду – то не суди,
Бо найсуворіший суддя – це совість.
Зсередини також гниють плоди.
Із милості кидають жебракові –
І нагороджують презирством злим.
Квітує ніжність в малиновім слові.
____________
Мате* – чай
ХІV (XI)
Квітує ніжність в малиновім слові,
Немов лілею – здобрюй, поливай.
Пелюстя різьблене, пахке, шовкове
Ти із коханням, любий, поєднай.
Слова ласкаві, чуйні, волошкові
Хай стелить гобеленами розмай.
Вітрильні, благодатні та медові –
В своїй душі закохано плекай.
Невже для мене ці алмазні фрази,
Мов розсипи яскравих зоряниць?
Я мрію, милий, щоб мене відразу
В обіймах ніжних, благодатно стис,
До забуття, блаженної відради,
До серця серцем щемно притулись.
Магістрал (ХІ)
До серця серцем щемно притулись.
Розвіялась мани омана чорна –
В моїй уяві зникнула кудись.
У вітах захлинається валторна.
Всі сумніви розвію. Підкорись!
Ярило перемеле смуту в жорнах.
На яблунях ще зріє падолист,
До вересня далеко. Неповторно!
Бубнявіє жасмин, бузок цвіте,
Не осипає пелюстки лілові.
Всевишній в кожній гілці проросте,
Пульсує у судинах пурпурових
Те щиросердне почуття святе.
Квітує ніжність в малиновім слові.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЧАРІВНА КАНТАТА — одинадцятий вінок ( корона сонетів — СВІТОЧ ДУШІ
" Світи мені любове осяйна,
Весну життя даруй мені, Богине,
І музику, де плаче глибина,
Тонкого болю ронячи перлини."
(Ярослав Чорногуз)
ОДИНАДЦЯТИЙ ВІНОК
ЧАРІВНА КАНТАТА
І (XI)
До серця серцем щемно притулись,
Зліпили нас із однієї глини.
З твоїх ультрамаринових зіниць
Шляхетність визирає безневинна.
І більше не кажи, що ти – Нарцис.
Неправда – романтичний і глибинний.
І не даремно ми пересіклись
У тамбурі на станції "Жасминній".
Лиш погляд в погляд – і по тілу струм,
Затріпотіла вмить душа озерна.
В очах самотніх – листопадний сум
Ніч неприкаяну до себе горне.
Вдихала спрагло твій терпкий парфум –
Розвіялась мани омана чорна.
ІІ (XI)
Розвіялась мани омана чорна,
Відколи марила тобою я.
Важким безсонням думка ілюзорна.
Чого жахається душа твоя?
Аби зірвати виноградні грона,
Іти на жовтий світлофор боявсь.
Латаття ніжне в озері не тоне,
Кохання розлилося, наче став.
В твоїх руках – кармінова гвоздика.
На переході, любий, зупинись!
Дивися навсібіч, глибоко дихай.
Летить товарний поїзд під укіс.
Жахливе сновидіння… Кішка дика
В моїй уяві зникнула кудись.
ІІІ (XI)
В моїй уяві зникнула кудись,
І думаю – не повернеться більше.
Та кішка чорна щезла в парадиз*,
Не потурбують, сподіваюсь, інші.
Коханий, заспокойся, усміхнись,
І напиши мені романи й вірші.
Іду до біло-голубих узвиш,
В саду травневім колискова тиша.
Та раптом птаха стрепенула віть,
І полилась кантата чудотворна.
Моє шалене серце зупиніть,
Від марень пробудилася ще вчора.
На маківці зелених верховіть
У вітах захлинається валторна.
____________
Парадиз* – місце заспокоєння душі
ІV (XI)
У вітах захлинається валторна,
Мелодій мальовничих декупаж*.
Звучить в гаю симфонія мажорна,
Відлунює в смерековий міраж.
Як вабить малахітово-безхмарний
Замріяних перелісків пейзаж.
Збирається у подорожі сарна,
Запряжена в рожевий екіпаж.
Видніються за горизонтом схили
Лавандоруні. Глянь – і відродись.
Хоч надвечір’я вже голівку хилить,
Ми все одно злітаємо увись.
Любові безкорисній серцем чулим,
Всі сумніви розвію. Підкорись!
____________
Декупаж* – техніка декорування
V (XI)
Всі сумніви розвію. Підкорись!
Наздоженемо лебедину зграю.
Хай зникне в темній хащі хитрий лис,
А ти не йди з мого життя, благаю!
Дощами хмурі хмари налились,
Та місяць крізь тумани прозирає.
Затих в діброві соловейка свист,
А ми шукаємо земного раю.
Суєтність залишилася внизу,
Шубовснула у баговинні скверни.
І ронить зачаровану сльоту
Небесна твердь на ниви животворні.
Збирай руками краплі на льоту,
Ярило перемеле смуту в жорнах.
VІ (XI)
Ярило перемеле смуту в жорнах,
Надією окропить... Не проспи,
Бо не залишиться без світла жоден –
Лугівки, лісосмуги і степи.
Вбирають сяйво сонечка природно.
Життя вирує... Радості надпий.
Тече, немов ріка, глибоководна.
Світ у пітьмі, неначе кріт сліпий.
Граблі день гострить – вила, копаниці.
І розсипає роси із намист,
Гаптує шлярки* жовтим чорнобривцям.
В садах гучний пташиний пересвист.
Та на Великдень ніжно, таємничо
На яблунях ще зріє падолист.
____________
Шлярка* – зібрана мережка
VІІ (XI)
На яблунях ще зріє падолист,
І вруниться смородина і аґрус.
Митець небесний – імпресіоніст,
Малює у блакиті білу хмару.
І від землі до неба є транзит.
Чекає на кінцевій вже ікарус.
На жаль, життя не роздають в кредит,
Хоча безсмертям і метелик марить.
Замислюєшся інколи над тим,
Чому живе сто літ проста ворона?
Побілить осінь скроні молодим,
Та поки юно у крислатих кронах,
Співає перелітний "пілігрим".
До вересня далеко. Неповторно!
VІІІ (XI)
До вересня далеко. Неповторно!
Братки барвисті рясно зацвіли.
Висить в кашпо петунія червона,
Яскраве сонце золотить церкви.
І затишно й мережано, соборно.
Повсюди свіжий запах кропиви.
Цибають з іриса на льон моторно
Зелені стрибунці. Мерщій лови...
Навряд чи їх піймаєш, любий, хутко –
У нього досвід, ніби з вар’єте.
Знімає небо бірюзову хустку,
Приготувало з овочів соте*.
Стомилося, лягає на галузки,
Бубнявіє жасмин, бузок цвіте.
____________
Соте* – страва
ІX (XI)
Бубнявіє жасмин, бузок цвіте,
Хмеліємо від пахощів лаванди.
Вчинили жаби кумканням вертеп*,
І соловей витьохкує рулади.
Гачком стара веранда плющ плете,
А у берези – кульчики і зґарди**.
Гуде, як потяг на вітрищі, степ,
Підкови гублять коні у леваді.
День із повітки дістає косу.
Мені шкода травневу тимчасовість.
Її натхненно у руках несу,
А згодом напишу прекрасну повість.
Хай із чарини дзвоник п’є росу,
Не осипає пелюстки лілові.
____________
Вертеп* – театр
Зґарди** – металеве оберегове намисто
X (XI)
Не осипає пелюстки лілові,
Збиває небо з молока вершки.
Два клени край дороги, мов ізгої, –
До них позаростали всі стежки.
Довкола лиш ромашки мармурові
І на дротинах чорні ластівки.
З тобою, любий, танемо в розмові,
Йдемо, за руки взявшись, навпрошки.
Милуємося краєвидом поля.
В солончаках – калюжниця й алтей.
Підніме золоту голівку сонях –
Подарував нам світло Прометей,
Щоб манівцями не блукать на волі.
Всевишній в кожній гілці проросте.
XІ (XI)
Всевишній в кожній гілці проросте,
А далі все залежить від рослини.
Із граба соки смокче Петрів хрест*.
Чому ж не із ріллі й роси перлини?
Не всім дано зійти на Еверест,
Не кожна птиця в піднебесся лине.
Чи не для того наш Христос воскрес,
Щоб дужі крила здобула людина?
Буття – то ввись, то літаком в піке,
На гойдалці, чи терезах немовби.
Яким би не було воно – крихке,
В нас мало часу, світе лазуровий.
Непередбачене життя тремке
Пульсує у судинах пурпурових.
____________
Петрів хрест* – лікарська рослина, яка харчується за рахунок інших представників флори
ХІІ (XI)
Пульсує у судинах пурпурових,
Допоки серце вибиває ритм,
І заливається пташа в дібровах.
Знайду для чуйних слів достатньо рим.
Їх вистачить у серденьку лавровім –
Натхнення є й природи колорит.
Виблискують веселкою у крові
Яскраві, мальовничі кольори.
Чи все для мене, янголе привітний?
Слова ласкаві вимовиш про те,
Як ти кохаєш щиро, самоцвітно.
Ніколи снігопад не замете,
Бо навесні засяє первоцвітом,
Те щиросердне почуття святе.
ХІІІ (XI)
Те щиросердне почуття святе
Ми збережемо, як зіницю ока.
Безмежно я люблю тебе за те,
Що незлобливий, чуйний і глибокий.
З лимоном й цукром ми п’ємо мате*,
Нехай тріщить сорока білобока.
Лушпиння, плевели – то все пусте,
Хоч кажуть люди, що видніше збоку.
Не хочеш осуду – то не суди,
Бо найсуворіший суддя – це совість.
Зсередини також гниють плоди.
Із милості кидають жебракові –
І нагороджують презирством злим.
Квітує ніжність в малиновім слові.
____________
Мате* – чай
ХІV (XI)
Квітує ніжність в малиновім слові,
Немов лілею – здобрюй, поливай.
Пелюстя різьблене, пахке, шовкове
Ти із коханням, любий, поєднай.
Слова ласкаві, чуйні, волошкові
Хай стелить гобеленами розмай.
Вітрильні, благодатні та медові –
В своїй душі закохано плекай.
Невже для мене ці алмазні фрази,
Мов розсипи яскравих зоряниць?
Я мрію, милий, щоб мене відразу
В обіймах ніжних, благодатно стис,
До забуття, блаженної відради,
До серця серцем щемно притулись.
Магістрал (ХІ)
До серця серцем щемно притулись.
Розвіялась мани омана чорна –
В моїй уяві зникнула кудись.
У вітах захлинається валторна.
Всі сумніви розвію. Підкорись!
Ярило перемеле смуту в жорнах.
На яблунях ще зріє падолист,
До вересня далеко. Неповторно!
Бубнявіє жасмин, бузок цвіте,
Не осипає пелюстки лілові.
Всевишній в кожній гілці проросте,
Пульсує у судинах пурпурових
Те щиросердне почуття святе.
Квітує ніжність в малиновім слові.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
