
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.18
01:11
Щастя любить тишу,
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
2025.09.17
22:28
Руїни зруйнованого міста.
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
2025.09.17
18:46
Я обійму тебе…
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
2025.09.17
18:18
Знаючи, надходить ніч і сонце палить кораблі
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
2025.09.17
17:57
Ходу вповільнив і спинивсь
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
2025.09.17
16:58
Заливався світанок пташино,
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
2025.09.17
11:14
Нетрадиційність нині в моді,
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
2025.09.17
08:56
вересня - День народження видатного українського письменника
Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
2025.09.17
02:36
Прийшла ця година,
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
2025.09.17
00:22
О життя ти мойого -- світання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
2025.09.16
23:55
Ты могла бы наконец
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.
Я унижен – спору нет!
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.
Я унижен – спору нет!
2025.09.16
22:19
Дощі йдуть і змивають усе,
роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,
роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,
2025.09.16
21:05
Рабби Шимон бен Элазар в молодости ушел из своего родного города и много лет изучал Тору в иешиве. Со временем он стал большим мудрецом и получил право обучать Закону других.
Решил однажды рабби Шимон Бен Элазар поехать в свой родной город навестить род
2025.09.16
16:00
Під сувору музику Шопена
Скаже хтось услід:
«Не повезло».
Ось і налаштовує геєна
Янголу-хранителю на зло
Печі, казани, вогненні плити,
Паливо, трійчата і багри,
Щоб мене у смолах кип’ятити,
Скаже хтось услід:
«Не повезло».
Ось і налаштовує геєна
Янголу-хранителю на зло
Печі, казани, вогненні плити,
Паливо, трійчата і багри,
Щоб мене у смолах кип’ятити,
2025.09.16
14:47
Причепурила осінь землю
жоржинами у теплих кольорах,
хоча трава втрачає зелень,
смарагдовий наряд гаїв побляк,
але леліє айстр паради
і чорнобривців барви неспроста,
щоб берегли, - дає пораду,-
красу земну, - без неї суєта,
жоржинами у теплих кольорах,
хоча трава втрачає зелень,
смарагдовий наряд гаїв побляк,
але леліє айстр паради
і чорнобривців барви неспроста,
щоб берегли, - дає пораду,-
красу земну, - без неї суєта,
2025.09.16
07:42
Перекреслений стежками
Викошений луг, -
Перечесаний вітрами
Верболіз навкруг.
Поруділі та вологі,
Стебла і листки, -
Обмочили звично ноги
І усі стежки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Викошений луг, -
Перечесаний вітрами
Верболіз навкруг.
Поруділі та вологі,
Стебла і листки, -
Обмочили звично ноги
І усі стежки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Левицька /
Поеми
ЧАРІВНА КАНТАТА — одинадцятий вінок ( корона сонетів — СВІТОЧ ДУШІ
ОДИНАДЦЯТИЙ ВІНОК
ЧАРІВНА КАНТАТА
І (XI)
До серця серцем щемно притулись,
Зліпили нас із однієї глини.
З твоїх ультрамаринових зіниць
Шляхетність визирає безневинна.
І більше не кажи, що ти – Нарцис.
Неправда – романтичний і глибинний.
І не даремно ми пересіклись
У тамбурі на станції "Жасминній".
Лиш погляд в погляд – і по тілу струм,
Затріпотіла вмить душа озерна.
В очах самотніх – листопадний сум
Ніч неприкаяну до себе горне.
Вдихала спрагло твій терпкий парфум –
Розвіялась мани омана чорна.
ІІ (XI)
Розвіялась мани омана чорна,
Відколи марила тобою я.
Важким безсонням думка ілюзорна.
Чого жахається душа твоя?
Аби зірвати виноградні грона,
Іти на жовтий світлофор боявсь.
Латаття ніжне в озері не тоне,
Кохання розлилося, наче став.
В твоїх руках – кармінова гвоздика.
На переході, любий, зупинись!
Дивися навсібіч, глибоко дихай.
Летить товарний поїзд під укіс.
Жахливе сновидіння… Кішка дика
В моїй уяві зникнула кудись.
ІІІ (XI)
В моїй уяві зникнула кудись,
І думаю – не повернеться більше.
Та кішка чорна щезла в парадиз*,
Не потурбують, сподіваюсь, інші.
Коханий, заспокойся, усміхнись,
І напиши мені романи й вірші.
Іду до біло-голубих узвиш,
В саду травневім колискова тиша.
Та раптом птаха стрепенула віть,
І полилась кантата чудотворна.
Моє шалене серце зупиніть,
Від марень пробудилася ще вчора.
На маківці зелених верховіть
У вітах захлинається валторна.
____________
Парадиз* – місце заспокоєння душі
ІV (XI)
У вітах захлинається валторна,
Мелодій мальовничих декупаж*.
Звучить в гаю симфонія мажорна,
Відлунює в смерековий міраж.
Як вабить малахітово-безхмарний
Замріяних перелісків пейзаж.
Збирається у подорожі сарна,
Запряжена в рожевий екіпаж.
Видніються за горизонтом схили
Лавандоруні. Глянь – і відродись.
Хоч надвечір’я вже голівку хилить,
Ми все одно злітаємо увись.
Любові безкорисній серцем чулим,
Всі сумніви розвію. Підкорись!
____________
Декупаж* – техніка декорування
V (XI)
Всі сумніви розвію. Підкорись!
Наздоженемо лебедину зграю.
Хай зникне в темній хащі хитрий лис,
А ти не йди з мого життя, благаю!
Дощами хмурі хмари налились,
Та місяць крізь тумани прозирає.
Затих в діброві соловейка свист,
А ми шукаємо земного раю.
Суєтність залишилася внизу,
Шубовснула у баговинні скверни.
І ронить зачаровану сльоту
Небесна твердь на ниви животворні.
Збирай руками краплі на льоту,
Ярило перемеле смуту в жорнах.
VІ (XI)
Ярило перемеле смуту в жорнах,
Надією окропить... Не проспи,
Бо не залишиться без світла жоден –
Лугівки, лісосмуги і степи.
Вбирають сяйво сонечка природно.
Життя вирує... Радості надпий.
Тече, немов ріка, глибоководна.
Світ у пітьмі, неначе кріт сліпий.
Граблі день гострить – вила, копаниці.
І розсипає роси із намист,
Гаптує шлярки* жовтим чорнобривцям.
В садах гучний пташиний пересвист.
Та на Великдень ніжно, таємничо
На яблунях ще зріє падолист.
____________
Шлярка* – зібрана мережка
VІІ (XI)
На яблунях ще зріє падолист,
І вруниться смородина і аґрус.
Митець небесний – імпресіоніст,
Малює у блакиті білу хмару.
І від землі до неба є транзит.
Чекає на кінцевій вже ікарус.
На жаль, життя не роздають в кредит,
Хоча безсмертям і метелик марить.
Замислюєшся інколи над тим,
Чому живе сто літ проста ворона?
Побілить осінь скроні молодим,
Та поки юно у крислатих кронах,
Співає перелітний "пілігрим".
До вересня далеко. Неповторно!
VІІІ (XI)
До вересня далеко. Неповторно!
Братки барвисті рясно зацвіли.
Висить в кашпо петунія червона,
Яскраве сонце золотить церкви.
І затишно й мережано, соборно.
Повсюди свіжий запах кропиви.
Цибають з іриса на льон моторно
Зелені стрибунці. Мерщій лови...
Навряд чи їх піймаєш, любий, хутко –
У нього досвід, ніби з вар’єте.
Знімає небо бірюзову хустку,
Приготувало з овочів соте*.
Стомилося, лягає на галузки,
Бубнявіє жасмин, бузок цвіте.
____________
Соте* – страва
ІX (XI)
Бубнявіє жасмин, бузок цвіте,
Хмеліємо від пахощів лаванди.
Вчинили жаби кумканням вертеп*,
І соловей витьохкує рулади.
Гачком стара веранда плющ плете,
А у берези – кульчики і зґарди**.
Гуде, як потяг на вітрищі, степ,
Підкови гублять коні у леваді.
День із повітки дістає косу.
Мені шкода травневу тимчасовість.
Її натхненно у руках несу,
А згодом напишу прекрасну повість.
Хай із чарини дзвоник п’є росу,
Не осипає пелюстки лілові.
____________
Вертеп* – театр
Зґарди** – металеве оберегове намисто
X (XI)
Не осипає пелюстки лілові,
Збиває небо з молока вершки.
Два клени край дороги, мов ізгої, –
До них позаростали всі стежки.
Довкола лиш ромашки мармурові
І на дротинах чорні ластівки.
З тобою, любий, танемо в розмові,
Йдемо, за руки взявшись, навпрошки.
Милуємося краєвидом поля.
В солончаках – калюжниця й алтей.
Підніме золоту голівку сонях –
Подарував нам світло Прометей,
Щоб манівцями не блукать на волі.
Всевишній в кожній гілці проросте.
XІ (XI)
Всевишній в кожній гілці проросте,
А далі все залежить від рослини.
Із граба соки смокче Петрів хрест*.
Чому ж не із ріллі й роси перлини?
Не всім дано зійти на Еверест,
Не кожна птиця в піднебесся лине.
Чи не для того наш Христос воскрес,
Щоб дужі крила здобула людина?
Буття – то ввись, то літаком в піке,
На гойдалці, чи терезах немовби.
Яким би не було воно – крихке,
В нас мало часу, світе лазуровий.
Непередбачене життя тремке
Пульсує у судинах пурпурових.
____________
Петрів хрест* – лікарська рослина, яка харчується за рахунок інших представників флори
ХІІ (XI)
Пульсує у судинах пурпурових,
Допоки серце вибиває ритм,
І заливається пташа в дібровах.
Знайду для чуйних слів достатньо рим.
Їх вистачить у серденьку лавровім –
Натхнення є й природи колорит.
Виблискують веселкою у крові
Яскраві, мальовничі кольори.
Чи все для мене, янголе привітний?
Слова ласкаві вимовиш про те,
Як ти кохаєш щиро, самоцвітно.
Ніколи снігопад не замете,
Бо навесні засяє первоцвітом,
Те щиросердне почуття святе.
ХІІІ (XI)
Те щиросердне почуття святе
Ми збережемо, як зіницю ока.
Безмежно я люблю тебе за те,
Що незлобливий, чуйний і глибокий.
З лимоном й цукром ми п’ємо мате*,
Нехай тріщить сорока білобока.
Лушпиння, плевели – то все пусте,
Хоч кажуть люди, що видніше збоку.
Не хочеш осуду – то не суди,
Бо найсуворіший суддя – це совість.
Зсередини також гниють плоди.
Із милості кидають жебракові –
І нагороджують презирством злим.
Квітує ніжність в малиновім слові.
____________
Мате* – чай
ХІV (XI)
Квітує ніжність в малиновім слові,
Немов лілею – здобрюй, поливай.
Пелюстя різьблене, пахке, шовкове
Ти із коханням, любий, поєднай.
Слова ласкаві, чуйні, волошкові
Хай стелить гобеленами розмай.
Вітрильні, благодатні та медові –
В своїй душі закохано плекай.
Невже для мене ці алмазні фрази,
Мов розсипи яскравих зоряниць?
Я мрію, милий, щоб мене відразу
В обіймах ніжних, благодатно стис,
До забуття, блаженної відради,
До серця серцем щемно притулись.
Магістрал (ХІ)
До серця серцем щемно притулись.
Розвіялась мани омана чорна –
В моїй уяві зникнула кудись.
У вітах захлинається валторна.
Всі сумніви розвію. Підкорись!
Ярило перемеле смуту в жорнах.
На яблунях ще зріє падолист,
До вересня далеко. Неповторно!
Бубнявіє жасмин, бузок цвіте,
Не осипає пелюстки лілові.
Всевишній в кожній гілці проросте,
Пульсує у судинах пурпурових
Те щиросердне почуття святе.
Квітує ніжність в малиновім слові.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЧАРІВНА КАНТАТА — одинадцятий вінок ( корона сонетів — СВІТОЧ ДУШІ
" Світи мені любове осяйна,
Весну життя даруй мені, Богине,
І музику, де плаче глибина,
Тонкого болю ронячи перлини."
(Ярослав Чорногуз)
ОДИНАДЦЯТИЙ ВІНОК
ЧАРІВНА КАНТАТА
І (XI)
До серця серцем щемно притулись,
Зліпили нас із однієї глини.
З твоїх ультрамаринових зіниць
Шляхетність визирає безневинна.
І більше не кажи, що ти – Нарцис.
Неправда – романтичний і глибинний.
І не даремно ми пересіклись
У тамбурі на станції "Жасминній".
Лиш погляд в погляд – і по тілу струм,
Затріпотіла вмить душа озерна.
В очах самотніх – листопадний сум
Ніч неприкаяну до себе горне.
Вдихала спрагло твій терпкий парфум –
Розвіялась мани омана чорна.
ІІ (XI)
Розвіялась мани омана чорна,
Відколи марила тобою я.
Важким безсонням думка ілюзорна.
Чого жахається душа твоя?
Аби зірвати виноградні грона,
Іти на жовтий світлофор боявсь.
Латаття ніжне в озері не тоне,
Кохання розлилося, наче став.
В твоїх руках – кармінова гвоздика.
На переході, любий, зупинись!
Дивися навсібіч, глибоко дихай.
Летить товарний поїзд під укіс.
Жахливе сновидіння… Кішка дика
В моїй уяві зникнула кудись.
ІІІ (XI)
В моїй уяві зникнула кудись,
І думаю – не повернеться більше.
Та кішка чорна щезла в парадиз*,
Не потурбують, сподіваюсь, інші.
Коханий, заспокойся, усміхнись,
І напиши мені романи й вірші.
Іду до біло-голубих узвиш,
В саду травневім колискова тиша.
Та раптом птаха стрепенула віть,
І полилась кантата чудотворна.
Моє шалене серце зупиніть,
Від марень пробудилася ще вчора.
На маківці зелених верховіть
У вітах захлинається валторна.
____________
Парадиз* – місце заспокоєння душі
ІV (XI)
У вітах захлинається валторна,
Мелодій мальовничих декупаж*.
Звучить в гаю симфонія мажорна,
Відлунює в смерековий міраж.
Як вабить малахітово-безхмарний
Замріяних перелісків пейзаж.
Збирається у подорожі сарна,
Запряжена в рожевий екіпаж.
Видніються за горизонтом схили
Лавандоруні. Глянь – і відродись.
Хоч надвечір’я вже голівку хилить,
Ми все одно злітаємо увись.
Любові безкорисній серцем чулим,
Всі сумніви розвію. Підкорись!
____________
Декупаж* – техніка декорування
V (XI)
Всі сумніви розвію. Підкорись!
Наздоженемо лебедину зграю.
Хай зникне в темній хащі хитрий лис,
А ти не йди з мого життя, благаю!
Дощами хмурі хмари налились,
Та місяць крізь тумани прозирає.
Затих в діброві соловейка свист,
А ми шукаємо земного раю.
Суєтність залишилася внизу,
Шубовснула у баговинні скверни.
І ронить зачаровану сльоту
Небесна твердь на ниви животворні.
Збирай руками краплі на льоту,
Ярило перемеле смуту в жорнах.
VІ (XI)
Ярило перемеле смуту в жорнах,
Надією окропить... Не проспи,
Бо не залишиться без світла жоден –
Лугівки, лісосмуги і степи.
Вбирають сяйво сонечка природно.
Життя вирує... Радості надпий.
Тече, немов ріка, глибоководна.
Світ у пітьмі, неначе кріт сліпий.
Граблі день гострить – вила, копаниці.
І розсипає роси із намист,
Гаптує шлярки* жовтим чорнобривцям.
В садах гучний пташиний пересвист.
Та на Великдень ніжно, таємничо
На яблунях ще зріє падолист.
____________
Шлярка* – зібрана мережка
VІІ (XI)
На яблунях ще зріє падолист,
І вруниться смородина і аґрус.
Митець небесний – імпресіоніст,
Малює у блакиті білу хмару.
І від землі до неба є транзит.
Чекає на кінцевій вже ікарус.
На жаль, життя не роздають в кредит,
Хоча безсмертям і метелик марить.
Замислюєшся інколи над тим,
Чому живе сто літ проста ворона?
Побілить осінь скроні молодим,
Та поки юно у крислатих кронах,
Співає перелітний "пілігрим".
До вересня далеко. Неповторно!
VІІІ (XI)
До вересня далеко. Неповторно!
Братки барвисті рясно зацвіли.
Висить в кашпо петунія червона,
Яскраве сонце золотить церкви.
І затишно й мережано, соборно.
Повсюди свіжий запах кропиви.
Цибають з іриса на льон моторно
Зелені стрибунці. Мерщій лови...
Навряд чи їх піймаєш, любий, хутко –
У нього досвід, ніби з вар’єте.
Знімає небо бірюзову хустку,
Приготувало з овочів соте*.
Стомилося, лягає на галузки,
Бубнявіє жасмин, бузок цвіте.
____________
Соте* – страва
ІX (XI)
Бубнявіє жасмин, бузок цвіте,
Хмеліємо від пахощів лаванди.
Вчинили жаби кумканням вертеп*,
І соловей витьохкує рулади.
Гачком стара веранда плющ плете,
А у берези – кульчики і зґарди**.
Гуде, як потяг на вітрищі, степ,
Підкови гублять коні у леваді.
День із повітки дістає косу.
Мені шкода травневу тимчасовість.
Її натхненно у руках несу,
А згодом напишу прекрасну повість.
Хай із чарини дзвоник п’є росу,
Не осипає пелюстки лілові.
____________
Вертеп* – театр
Зґарди** – металеве оберегове намисто
X (XI)
Не осипає пелюстки лілові,
Збиває небо з молока вершки.
Два клени край дороги, мов ізгої, –
До них позаростали всі стежки.
Довкола лиш ромашки мармурові
І на дротинах чорні ластівки.
З тобою, любий, танемо в розмові,
Йдемо, за руки взявшись, навпрошки.
Милуємося краєвидом поля.
В солончаках – калюжниця й алтей.
Підніме золоту голівку сонях –
Подарував нам світло Прометей,
Щоб манівцями не блукать на волі.
Всевишній в кожній гілці проросте.
XІ (XI)
Всевишній в кожній гілці проросте,
А далі все залежить від рослини.
Із граба соки смокче Петрів хрест*.
Чому ж не із ріллі й роси перлини?
Не всім дано зійти на Еверест,
Не кожна птиця в піднебесся лине.
Чи не для того наш Христос воскрес,
Щоб дужі крила здобула людина?
Буття – то ввись, то літаком в піке,
На гойдалці, чи терезах немовби.
Яким би не було воно – крихке,
В нас мало часу, світе лазуровий.
Непередбачене життя тремке
Пульсує у судинах пурпурових.
____________
Петрів хрест* – лікарська рослина, яка харчується за рахунок інших представників флори
ХІІ (XI)
Пульсує у судинах пурпурових,
Допоки серце вибиває ритм,
І заливається пташа в дібровах.
Знайду для чуйних слів достатньо рим.
Їх вистачить у серденьку лавровім –
Натхнення є й природи колорит.
Виблискують веселкою у крові
Яскраві, мальовничі кольори.
Чи все для мене, янголе привітний?
Слова ласкаві вимовиш про те,
Як ти кохаєш щиро, самоцвітно.
Ніколи снігопад не замете,
Бо навесні засяє первоцвітом,
Те щиросердне почуття святе.
ХІІІ (XI)
Те щиросердне почуття святе
Ми збережемо, як зіницю ока.
Безмежно я люблю тебе за те,
Що незлобливий, чуйний і глибокий.
З лимоном й цукром ми п’ємо мате*,
Нехай тріщить сорока білобока.
Лушпиння, плевели – то все пусте,
Хоч кажуть люди, що видніше збоку.
Не хочеш осуду – то не суди,
Бо найсуворіший суддя – це совість.
Зсередини також гниють плоди.
Із милості кидають жебракові –
І нагороджують презирством злим.
Квітує ніжність в малиновім слові.
____________
Мате* – чай
ХІV (XI)
Квітує ніжність в малиновім слові,
Немов лілею – здобрюй, поливай.
Пелюстя різьблене, пахке, шовкове
Ти із коханням, любий, поєднай.
Слова ласкаві, чуйні, волошкові
Хай стелить гобеленами розмай.
Вітрильні, благодатні та медові –
В своїй душі закохано плекай.
Невже для мене ці алмазні фрази,
Мов розсипи яскравих зоряниць?
Я мрію, милий, щоб мене відразу
В обіймах ніжних, благодатно стис,
До забуття, блаженної відради,
До серця серцем щемно притулись.
Магістрал (ХІ)
До серця серцем щемно притулись.
Розвіялась мани омана чорна –
В моїй уяві зникнула кудись.
У вітах захлинається валторна.
Всі сумніви розвію. Підкорись!
Ярило перемеле смуту в жорнах.
На яблунях ще зріє падолист,
До вересня далеко. Неповторно!
Бубнявіє жасмин, бузок цвіте,
Не осипає пелюстки лілові.
Всевишній в кожній гілці проросте,
Пульсує у судинах пурпурових
Те щиросердне почуття святе.
Квітує ніжність в малиновім слові.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію