Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.08
04:40
був ти хоч колись
чи бував хоч раз гостем леді електричної
чар-килим біля ніг
не запізнись
тебе чекають
чуття й принуки
до тебе линуть
рухи і звуки
чи бував хоч раз гостем леді електричної
чар-килим біля ніг
не запізнись
тебе чекають
чуття й принуки
до тебе линуть
рухи і звуки
2026.03.07
18:07
Не гадав ще молодий Тарас, що слава набагато швидша, ніж тарантас, що віз його вперше на батьківщину: усім хотілось не просто бачить, а щонайкраще пригостить речника Вкраїни.
От і в Лубнах не було кінця-краю запрошенням.
«Відбийся якось,- попросив Тара
2026.03.07
18:00
Не покоряю майбуття,
але у полі і на волі
природи вічної дитя
на колесі своєї долі
алюром їду у життя.
ІІ
Блукаю, наче, менестрель
але у полі і на волі
природи вічної дитя
на колесі своєї долі
алюром їду у життя.
ІІ
Блукаю, наче, менестрель
2026.03.07
13:57
Коли, змінивши темний фон,
В яру синіє звабно ранок, -
Стрекоче сойка в унісон
Веселим наспівам веснянок.
Де тче павук сріблясту нить,
Сховавши працю від загалу, -
Шугають протяги щомить
Поміж цвітіннями конвалій.
В яру синіє звабно ранок, -
Стрекоче сойка в унісон
Веселим наспівам веснянок.
Де тче павук сріблясту нить,
Сховавши працю від загалу, -
Шугають протяги щомить
Поміж цвітіннями конвалій.
2026.03.07
10:12
Вуж, який поселився в обійсті,
Як чаклунський неназваний дух,
Що гуляє в розтерзанім місті
У симфоніях злих завірюх.
Вуж крадеться, як пізнє прозріння,
Ніби правда забута, жорстка.
І постане, як ніжне творіння,
Як чаклунський неназваний дух,
Що гуляє в розтерзанім місті
У симфоніях злих завірюх.
Вуж крадеться, як пізнє прозріння,
Ніби правда забута, жорстка.
І постане, як ніжне творіння,
2026.03.07
00:36
Народний голос і народна пісня
У душу проникає до глибин,
Твоє предивним щемом серце тисне,
Мов коси розвіває у верби.
І млоїть так у грудях, тихо млоїть,
І скотиться сльоза несамохіть,
І навіть загрубілий в битвах воїн
У душу проникає до глибин,
Твоє предивним щемом серце тисне,
Мов коси розвіває у верби.
І млоїть так у грудях, тихо млоїть,
І скотиться сльоза несамохіть,
І навіть загрубілий в битвах воїн
2026.03.06
21:15
Світлини в підгаєцькому підземеллі
Фірма
З комірки з переляку через лаз
гайнули так, що заблукали враз.
Фірма
З комірки з переляку через лаз
гайнули так, що заблукали враз.
2026.03.06
18:18
Нарешті я збагнув,
хоч це так очевидно -
Нема мені без тебе
наснаги до життя.
За нетривалий час
ти стала мені рідною -
В минуле,
де відсутня ти,
хоч це так очевидно -
Нема мені без тебе
наснаги до життя.
За нетривалий час
ти стала мені рідною -
В минуле,
де відсутня ти,
2026.03.06
17:20
На подвір’ї кляштору містики
Завесніло, наче то переддень,
Коли брили й цеглини
Стають жовтими квітами.
Вчитель, що пізнав виноград,
Що прийшов з глинища снів,
Сказав-напророчив, що вода на столі
Перетвориться в шкаралущу Істини,
Завесніло, наче то переддень,
Коли брили й цеглини
Стають жовтими квітами.
Вчитель, що пізнав виноград,
Що прийшов з глинища снів,
Сказав-напророчив, що вода на столі
Перетвориться в шкаралущу Істини,
2026.03.06
16:15
Зле дівча, повне вроди
Порятунок людського роду
Личко горде
Вільне дівча, лихе дівча
Не батьків твоїх оце дитинча бо
Хай, дівча, гайда кричати
Порятунок людського роду
Личко горде
Вільне дівча, лихе дівча
Не батьків твоїх оце дитинча бо
Хай, дівча, гайда кричати
2026.03.06
16:03
у кожної дороги є поріг...
у квітки -
мати душу кольорову...
є чорна шаль
для кутання зорі...
солодкі сни -
на ніжну колискову
у квітки -
мати душу кольорову...
є чорна шаль
для кутання зорі...
солодкі сни -
на ніжну колискову
2026.03.06
15:55
Життя - безодня,
Безбарвна мить.
Усе сьогодні
Гниє, смердить.
Читати мушу
Я до кінця
Фальшиві душі,
Безбарвна мить.
Усе сьогодні
Гниє, смердить.
Читати мушу
Я до кінця
Фальшиві душі,
2026.03.06
11:48
Анатолій Д’Актиль (1890-1942)
А ми – червоні кінники,
і це про нас
поповнюють билинники
пісень запас –
про те, як днями млистими
й ночами багрянистими
А ми – червоні кінники,
і це про нас
поповнюють билинники
пісень запас –
про те, як днями млистими
й ночами багрянистими
2026.03.06
11:12
Як дні летять! Їх годі зупинити.
І аркуші злітають стрімголов
З календаря, мов невідчутні миті,
Та крізь папери проступає кров.
Зима, весна і літо пронесуться,
Як марення, як навіжений сон.
Крізь них прогляне невмолима сутність,
І аркуші злітають стрімголов
З календаря, мов невідчутні миті,
Та крізь папери проступає кров.
Зима, весна і літо пронесуться,
Як марення, як навіжений сон.
Крізь них прогляне невмолима сутність,
2026.03.06
09:54
березня 1980 року завершив свій земний шлях неповторний майстер новели, письменник трагічної долі, який завжди був «Собою, Особою, себто особливим»…
У нього є пронизлива новела «Дивак». Головний її герой хлопчик Олесь - НЕ такий, як інші. Він полюбляє ма
У нього є пронизлива новела «Дивак». Головний її герой хлопчик Олесь - НЕ такий, як інші. Він полюбляє ма
2026.03.06
07:58
продовження)
Ярослав Саландяк
Наїв! Наїв! Продовжу про наїв —
мистецький напрям, ворог формалізму.
Мене він часто ранив і гоїв
мою з дитинства логіку залізну,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ярослав Саландяк
Наїв! Наїв! Продовжу про наїв —
мистецький напрям, ворог формалізму.
Мене він часто ранив і гоїв
мою з дитинства логіку залізну,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
2026.02.05
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлія Івченко (1978) /
Вірші
Ірбіс.
вона в сітях липких бувала вся обплутана сном павутинним.
у неї ковзання руху зміїне! у ній стрибок легкий Снігового барса!
вона має мету — стрібнострунну, а ті сіті — марнота пропаща,
бо провалля вона переплигне, щоб леліяти доньку та сина.
від того, що вона зазнала, помирають орли у гірських долинах,
арабські скакуни мчать тінню та кити стають горобинними.
жінка мудра очима по колу водить тихо-тихо на лапках голих,
а, коли вже обрала ім’я блакиті, то не кине й за гроші додолу!
це воно їй дало наснагу витікати струмками сяйної рими...
кажуть: Ірбіс—лагідна жінка, кажуть: Ірбіс — жінка — то лялька Вуду.
хто розгледів у ній мудру жінку — той щасливим до скону вже буде!
хто їй руку добра протягне — тому вдячиться вічним здоров’ям!
а хто жінку ту покохає — тому світ стане літеплом васильковим...
а у північ стане — морська русалка, а наранок — відьма скоромна.
хто ту жінку колись образить — той метатиметься у чорній хворобі,
хто ту жінку колись одурить в самоті захлинеться з пекельної крові.
мудра жінка нікому не скаже, що сама відмінно думками полює…
мудра жінка — така зараза… по шляхам у майбутність ясну мандрує...
сліди її полишають віршів озера та сади із ясмину, що ніжаться мовою.
а коли комусь мало крові? і коли ще й замало воєн?
вона зніме із серця вельон і зуміє себе захистити!
хай лопатки свої обкреше, поздирає жаско коліна,
та хитатиме слово на вітрі хижаком, чи морським прибоєм.
бійся краще тієї Ірбіс, поки плаче за нею дитина!
жінці вже нічого не страшно, мідно плаче за нею шипшина.
вона в сітях липких бувала вся обплутана сном павутинним.
у неї ковзання руху зміїне! у ній стрибок легкий Снігового барса!
вона має мету — стрібнострунну, а ті сіті — марнота пропаща,
бо провалля вона переплигне, щоб леліяти доньку та сина.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ірбіс.
Знаю, знаю таку таємницю // про мисливців і рибаків // і про сіті для диво-птиці // про багатства із їх руки... / Попадалася на наживку.. // струменів і мені потік.../ Бережіть себе, мудра жінко! // Поготів...
Світлана Гуменюк ( з коментарів до вірша
жінці вже нічого не страшно, мідно плаче за нею шипшина.вона в сітях липких бувала вся обплутана сном павутинним.
у неї ковзання руху зміїне! у ній стрибок легкий Снігового барса!
вона має мету — стрібнострунну, а ті сіті — марнота пропаща,
бо провалля вона переплигне, щоб леліяти доньку та сина.
від того, що вона зазнала, помирають орли у гірських долинах,
арабські скакуни мчать тінню та кити стають горобинними.
жінка мудра очима по колу водить тихо-тихо на лапках голих,
а, коли вже обрала ім’я блакиті, то не кине й за гроші додолу!
це воно їй дало наснагу витікати струмками сяйної рими...
кажуть: Ірбіс—лагідна жінка, кажуть: Ірбіс — жінка — то лялька Вуду.
хто розгледів у ній мудру жінку — той щасливим до скону вже буде!
хто їй руку добра протягне — тому вдячиться вічним здоров’ям!
а хто жінку ту покохає — тому світ стане літеплом васильковим...
а у північ стане — морська русалка, а наранок — відьма скоромна.
хто ту жінку колись образить — той метатиметься у чорній хворобі,
хто ту жінку колись одурить в самоті захлинеться з пекельної крові.
мудра жінка нікому не скаже, що сама відмінно думками полює…
мудра жінка — така зараза… по шляхам у майбутність ясну мандрує...
сліди її полишають віршів озера та сади із ясмину, що ніжаться мовою.
а коли комусь мало крові? і коли ще й замало воєн?
вона зніме із серця вельон і зуміє себе захистити!
хай лопатки свої обкреше, поздирає жаско коліна,
та хитатиме слово на вітрі хижаком, чи морським прибоєм.
бійся краще тієї Ірбіс, поки плаче за нею дитина!
жінці вже нічого не страшно, мідно плаче за нею шипшина.
вона в сітях липких бувала вся обплутана сном павутинним.
у неї ковзання руху зміїне! у ній стрибок легкий Снігового барса!
вона має мету — стрібнострунну, а ті сіті — марнота пропаща,
бо провалля вона переплигне, щоб леліяти доньку та сина.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
