ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлія Івченко (1978) /
Вірші
Ірбіс.
вона в сітях липких бувала вся обплутана сном павутинним.
у неї ковзання руху зміїне! у ній стрибок легкий Снігового барса!
вона має мету — стрібнострунну, а ті сіті — марнота пропаща,
бо провалля вона переплигне, щоб леліяти доньку та сина.
від того, що вона зазнала, помирають орли у гірських долинах,
арабські скакуни мчать тінню та кити стають горобинними.
жінка мудра очима по колу водить тихо-тихо на лапках голих,
а, коли вже обрала ім’я блакиті, то не кине й за гроші додолу!
це воно їй дало наснагу витікати струмками сяйної рими...
кажуть: Ірбіс—лагідна жінка, кажуть: Ірбіс — жінка — то лялька Вуду.
хто розгледів у ній мудру жінку — той щасливим до скону вже буде!
хто їй руку добра протягне — тому вдячиться вічним здоров’ям!
а хто жінку ту покохає — тому світ стане літеплом васильковим...
а у північ стане — морська русалка, а наранок — відьма скоромна.
хто ту жінку колись образить — той метатиметься у чорній хворобі,
хто ту жінку колись одурить в самоті захлинеться з пекельної крові.
мудра жінка нікому не скаже, що сама відмінно думками полює…
мудра жінка — така зараза… по шляхам у майбутність ясну мандрує...
сліди її полишають віршів озера та сади із ясмину, що ніжаться мовою.
а коли комусь мало крові? і коли ще й замало воєн?
вона зніме із серця вельон і зуміє себе захистити!
хай лопатки свої обкреше, поздирає жаско коліна,
та хитатиме слово на вітрі хижаком, чи морським прибоєм.
бійся краще тієї Ірбіс, поки плаче за нею дитина!
жінці вже нічого не страшно, мідно плаче за нею шипшина.
вона в сітях липких бувала вся обплутана сном павутинним.
у неї ковзання руху зміїне! у ній стрибок легкий Снігового барса!
вона має мету — стрібнострунну, а ті сіті — марнота пропаща,
бо провалля вона переплигне, щоб леліяти доньку та сина.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ірбіс.
Знаю, знаю таку таємницю // про мисливців і рибаків // і про сіті для диво-птиці // про багатства із їх руки... / Попадалася на наживку.. // струменів і мені потік.../ Бережіть себе, мудра жінко! // Поготів...
Світлана Гуменюк ( з коментарів до вірша
жінці вже нічого не страшно, мідно плаче за нею шипшина.вона в сітях липких бувала вся обплутана сном павутинним.
у неї ковзання руху зміїне! у ній стрибок легкий Снігового барса!
вона має мету — стрібнострунну, а ті сіті — марнота пропаща,
бо провалля вона переплигне, щоб леліяти доньку та сина.
від того, що вона зазнала, помирають орли у гірських долинах,
арабські скакуни мчать тінню та кити стають горобинними.
жінка мудра очима по колу водить тихо-тихо на лапках голих,
а, коли вже обрала ім’я блакиті, то не кине й за гроші додолу!
це воно їй дало наснагу витікати струмками сяйної рими...
кажуть: Ірбіс—лагідна жінка, кажуть: Ірбіс — жінка — то лялька Вуду.
хто розгледів у ній мудру жінку — той щасливим до скону вже буде!
хто їй руку добра протягне — тому вдячиться вічним здоров’ям!
а хто жінку ту покохає — тому світ стане літеплом васильковим...
а у північ стане — морська русалка, а наранок — відьма скоромна.
хто ту жінку колись образить — той метатиметься у чорній хворобі,
хто ту жінку колись одурить в самоті захлинеться з пекельної крові.
мудра жінка нікому не скаже, що сама відмінно думками полює…
мудра жінка — така зараза… по шляхам у майбутність ясну мандрує...
сліди її полишають віршів озера та сади із ясмину, що ніжаться мовою.
а коли комусь мало крові? і коли ще й замало воєн?
вона зніме із серця вельон і зуміє себе захистити!
хай лопатки свої обкреше, поздирає жаско коліна,
та хитатиме слово на вітрі хижаком, чи морським прибоєм.
бійся краще тієї Ірбіс, поки плаче за нею дитина!
жінці вже нічого не страшно, мідно плаче за нею шипшина.
вона в сітях липких бувала вся обплутана сном павутинним.
у неї ковзання руху зміїне! у ній стрибок легкий Снігового барса!
вона має мету — стрібнострунну, а ті сіті — марнота пропаща,
бо провалля вона переплигне, щоб леліяти доньку та сина.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1428 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1428 seconds