
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.21
11:40
Якже я зміг без Псалмів прожить
Мало не півстоліття?
А там же долі людські,
Наче віти сплелись,
Як і шляхи в дивовижному світі.
Байдуже, хто їх там пройшов:
Давид, Соломон, Асаф чи Кораха діти...
Шукаємо ж не сліди підошов,
Мало не півстоліття?
А там же долі людські,
Наче віти сплелись,
Як і шляхи в дивовижному світі.
Байдуже, хто їх там пройшов:
Давид, Соломон, Асаф чи Кораха діти...
Шукаємо ж не сліди підошов,
2025.10.21
06:46
Яскраве, шершаве і чисте,
Природою різьблене листя
Спадає на трави вологі
Уздовж грунтової дороги,
Яку, мов свою полонену,
Вартують лисіючі клени...
21.10.25
Природою різьблене листя
Спадає на трави вологі
Уздовж грунтової дороги,
Яку, мов свою полонену,
Вартують лисіючі клени...
21.10.25
2025.10.21
00:08
Підшаманив, оновив
І приліг спочити
До якоїсь там пори,
Бо хотілось жити.
Раптом стукіт у вікно…
Уяви, ритмічно:
Він - вона - вони - воно —
З вироком: довічно!
І приліг спочити
До якоїсь там пори,
Бо хотілось жити.
Раптом стукіт у вікно…
Уяви, ритмічно:
Він - вона - вони - воно —
З вироком: довічно!
2025.10.20
22:13
Іржаве листя, як іржаві ґрати.
Іржаве листя падає униз.
Іржаве листя хоче поховати
Мене під латами брудних завіс.
Іржаве листя передчасно лине,
Як подих вічності, як лютий сплав.
Між поколіннями ніякий лірник
Іржаве листя падає униз.
Іржаве листя хоче поховати
Мене під латами брудних завіс.
Іржаве листя передчасно лине,
Як подих вічності, як лютий сплав.
Між поколіннями ніякий лірник
2025.10.20
15:07
Вуальна осінь небо сумом прикривала,
І таємниць прихованих лягло чимало.
Але одна бентежить, незабутня досі,
Коли душа була оголена і боса,
Коли при зустрічі світи перевертались.
До ніг ти сипав зоряні корали.
Слова лились...Поезії прозорі роси...
І таємниць прихованих лягло чимало.
Але одна бентежить, незабутня досі,
Коли душа була оголена і боса,
Коли при зустрічі світи перевертались.
До ніг ти сипав зоряні корали.
Слова лились...Поезії прозорі роси...
2025.10.20
11:48
У водограї бавились веселки:
Зелені, жовті, сині кольори,
І фіолетово всміхались, і рожево,
Фонтан сміявся, прагнув догори,
Дістати неба, хоча б на секунду,
Торкнутись хмари, обійняти сонце,
Фонтан стрибав, а сонценята в хвильках
Ясніли наче сяєво
Зелені, жовті, сині кольори,
І фіолетово всміхались, і рожево,
Фонтан сміявся, прагнув догори,
Дістати неба, хоча б на секунду,
Торкнутись хмари, обійняти сонце,
Фонтан стрибав, а сонценята в хвильках
Ясніли наче сяєво
2025.10.20
11:20
Не бачив ще, ні Риму я, ні Лондона,
Варшави навіть, хоч І поруч – он вона!
Та головне – не бачив я Чугуєва!
Відвідати повинен я чому його?
Бо Репін народився тут, Ілля
– Художник видатний, чиє ім'я,
Чиї натхненні, пристрасні картини –
Чугуєва окр
Варшави навіть, хоч І поруч – он вона!
Та головне – не бачив я Чугуєва!
Відвідати повинен я чому його?
Бо Репін народився тут, Ілля
– Художник видатний, чиє ім'я,
Чиї натхненні, пристрасні картини –
Чугуєва окр
2025.10.20
09:31
Хто ізлякав тебе? Родилась на що, бейбі?
Обійма подвійні, чари твої, кохана
Родилась ти нащо, хіба не для гри?
Чи у екстазі, або у красі собі
Що в думках ~
Відпускай
Добре є, бейбі
Обійма подвійні, чари твої, кохана
Родилась ти нащо, хіба не для гри?
Чи у екстазі, або у красі собі
Що в думках ~
Відпускай
Добре є, бейбі
2025.10.20
09:01
Передбачив я і зупинивсь…
І приліг хутесенько за ширму.
Безумовно, виділось колись
Вже встрічав покладисту і смирну…
…уяви себе ти Королем,
Годен, то одінься в Падишаха!?
…видно переплутав хтось Едем.
Шахмати це все таки не шахи…
І приліг хутесенько за ширму.
Безумовно, виділось колись
Вже встрічав покладисту і смирну…
…уяви себе ти Королем,
Годен, то одінься в Падишаха!?
…видно переплутав хтось Едем.
Шахмати це все таки не шахи…
2025.10.20
06:29
Родить спогади печальні
Біль гірких утрат, -
Додається поминальних
Заходів і дат.
В боротьбі за виживання
Гинемо щодня, -
Голосіння і прощання
Звідуєм сповна.
Біль гірких утрат, -
Додається поминальних
Заходів і дат.
В боротьбі за виживання
Гинемо щодня, -
Голосіння і прощання
Звідуєм сповна.
2025.10.20
01:28
Відчує кожен весь цей жах:
орел, як лев – одвічний птах,
крилом де маше – там війна,
нещастя наше, в нас вона.
Це та війна, це та війна,
де з двох голів лише одна,
лиш та, де вдача леВова,
орел, як лев – одвічний птах,
крилом де маше – там війна,
нещастя наше, в нас вона.
Це та війна, це та війна,
де з двох голів лише одна,
лиш та, де вдача леВова,
2025.10.20
01:14
Вона поїхала у сутінки далекі,
У невідомість, пристрасність і страх,
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах.
Вона поїхала в кохання, як у морок,
В жагу, немов невигасла пітьма.
Невдовзі їй виповнюється сорок,
У невідомість, пристрасність і страх,
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах.
Вона поїхала в кохання, як у морок,
В жагу, немов невигасла пітьма.
Невдовзі їй виповнюється сорок,
2025.10.19
22:50
Слова твої, мов кулі - лента за лентою;
Склеюю серце своє ізолентою.
Склеюю серце своє ізолентою.
2025.10.19
22:25
Вона поїхала у сутінки далекі,
У невідомість, пристрасність і страх,
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах.
Вона поїхала в кохання, як у морок,
В жагу, немов невигасла пітьма.
Невдовзі їй виповнюється сорок,
У невідомість, пристрасність і страх,
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах.
Вона поїхала в кохання, як у морок,
В жагу, немов невигасла пітьма.
Невдовзі їй виповнюється сорок,
2025.10.19
22:01
Ішов чумак ще бідніший,
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
2025.10.19
20:45
Женуть вітри рябі отари хмар
в безкрає поле зоряного неба,
де музикує змучений Ремарк,
Адамові Творець рахує ребра…
Сади стрічають пахощами груш,
і яблуням лоскоче сонце скроні -
це Осені портрети пише Труш,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...в безкрає поле зоряного неба,
де музикує змучений Ремарк,
Адамові Творець рахує ребра…
Сади стрічають пахощами груш,
і яблуням лоскоче сонце скроні -
це Осені портрети пише Труш,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.10.20
2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Юлія Івченко (1978) /
Вірші
Ірбіс.
вона в сітях липких бувала вся обплутана сном павутинним.
у неї ковзання руху зміїне! у ній стрибок легкий Снігового барса!
вона має мету — стрібнострунну, а ті сіті — марнота пропаща,
бо провалля вона переплигне, щоб леліяти доньку та сина.
від того, що вона зазнала, помирають орли у гірських долинах,
арабські скакуни мчать тінню та кити стають горобинними.
жінка мудра очима по колу водить тихо-тихо на лапках голих,
а, коли вже обрала ім’я блакиті, то не кине й за гроші додолу!
це воно їй дало наснагу витікати струмками сяйної рими...
кажуть: Ірбіс—лагідна жінка, кажуть: Ірбіс — жінка — то лялька Вуду.
хто розгледів у ній мудру жінку — той щасливим до скону вже буде!
хто їй руку добра протягне — тому вдячиться вічним здоров’ям!
а хто жінку ту покохає — тому світ стане літеплом васильковим...
а у північ стане — морська русалка, а наранок — відьма скоромна.
хто ту жінку колись образить — той метатиметься у чорній хворобі,
хто ту жінку колись одурить в самоті захлинеться з пекельної крові.
мудра жінка нікому не скаже, що сама відмінно думками полює…
мудра жінка — така зараза… по шляхам у майбутність ясну мандрує...
сліди її полишають віршів озера та сади із ясмину, що ніжаться мовою.
а коли комусь мало крові? і коли ще й замало воєн?
вона зніме із серця вельон і зуміє себе захистити!
хай лопатки свої обкреше, поздирає жаско коліна,
та хитатиме слово на вітрі хижаком, чи морським прибоєм.
бійся краще тієї Ірбіс, поки плаче за нею дитина!
жінці вже нічого не страшно, мідно плаче за нею шипшина.
вона в сітях липких бувала вся обплутана сном павутинним.
у неї ковзання руху зміїне! у ній стрибок легкий Снігового барса!
вона має мету — стрібнострунну, а ті сіті — марнота пропаща,
бо провалля вона переплигне, щоб леліяти доньку та сина.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ірбіс.
Знаю, знаю таку таємницю // про мисливців і рибаків // і про сіті для диво-птиці // про багатства із їх руки... / Попадалася на наживку.. // струменів і мені потік.../ Бережіть себе, мудра жінко! // Поготів...
Світлана Гуменюк ( з коментарів до вірша
жінці вже нічого не страшно, мідно плаче за нею шипшина.вона в сітях липких бувала вся обплутана сном павутинним.
у неї ковзання руху зміїне! у ній стрибок легкий Снігового барса!
вона має мету — стрібнострунну, а ті сіті — марнота пропаща,
бо провалля вона переплигне, щоб леліяти доньку та сина.
від того, що вона зазнала, помирають орли у гірських долинах,
арабські скакуни мчать тінню та кити стають горобинними.
жінка мудра очима по колу водить тихо-тихо на лапках голих,
а, коли вже обрала ім’я блакиті, то не кине й за гроші додолу!
це воно їй дало наснагу витікати струмками сяйної рими...
кажуть: Ірбіс—лагідна жінка, кажуть: Ірбіс — жінка — то лялька Вуду.
хто розгледів у ній мудру жінку — той щасливим до скону вже буде!
хто їй руку добра протягне — тому вдячиться вічним здоров’ям!
а хто жінку ту покохає — тому світ стане літеплом васильковим...
а у північ стане — морська русалка, а наранок — відьма скоромна.
хто ту жінку колись образить — той метатиметься у чорній хворобі,
хто ту жінку колись одурить в самоті захлинеться з пекельної крові.
мудра жінка нікому не скаже, що сама відмінно думками полює…
мудра жінка — така зараза… по шляхам у майбутність ясну мандрує...
сліди її полишають віршів озера та сади із ясмину, що ніжаться мовою.
а коли комусь мало крові? і коли ще й замало воєн?
вона зніме із серця вельон і зуміє себе захистити!
хай лопатки свої обкреше, поздирає жаско коліна,
та хитатиме слово на вітрі хижаком, чи морським прибоєм.
бійся краще тієї Ірбіс, поки плаче за нею дитина!
жінці вже нічого не страшно, мідно плаче за нею шипшина.
вона в сітях липких бувала вся обплутана сном павутинним.
у неї ковзання руху зміїне! у ній стрибок легкий Снігового барса!
вона має мету — стрібнострунну, а ті сіті — марнота пропаща,
бо провалля вона переплигне, щоб леліяти доньку та сина.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію