Насіння, коли ми його закопуєм в землю, ми його не хоронимо, але даємо йому можливість прорости і дати плоди. Хто боїться випустити з рук насінину, хто боїться чекати, поки вона зійде, хто не буде її поливати і плекати - втратить і її, і її плоди. Втратить все.
Наш життєвий неспокій збільшитись може ще і тоді, коли ми боїмось посадити насінину через страх, що з неї може вирости щось інше ніж те, що ми бажали.

Виникає питання: що це таке любов? Загадка, чи щось завше недосяжне? Ті зналіші відповідають, що любов – це глибоке бажання бути з істотою, яку любиш, це повага і турбота, яка проявляється. Це стан, коли не відчуваєш ні страху, ні небезпеки, відчуваєш ніби добро, позитивну енергію, коли відчуваєш довіру, захист. Так, принаймні, кажуть. Ти тягнешся до неї... Без користі. Просто мусиш, бо істота тобі люба. Без пояснень. Любов, це як присмак свята.

Зараз ми не можемо сказати, що те відчуття «чи любові, чи нелюбові другої істоти до першої» було справжнім. Бо виникло воно у першої істоти на фоні резидуального страху, недовіри до дій тієї другої істоти (з нерозуміння їх), на фоні власних ціліснисних дотворень, ще й за умов невірного розподілу життєвої енергії першої на ту другу, від якої не було (з підставних, чи безпідставних причин) відповіді. Не можемо навіть сказати, що саме та друга істота насправді відчувала, і чому вона повернулась? Любов, самотність, нецілісність, якісь очікування, потреба визнання, уваги, енергії, чи все разом? І що усвідомлювала собі перша? І чи любила вона? Такі речі дуже тонкі, проте - не крихкі. Такі явища – це час і дії. Не можна їх словами описати, постулювати.

Був той зв’язок між ними справжнім коханням, яке їх шліфувало, готувало їх до розуміння, життя, спільної любові? Було це щось справжнє, що продиралось крізь їхню неусвідомленість, нецілісність, життєві ситуації, розставляючи все на свої місця, щоб нарешті вони змогли побачити один одного, звільнені від ега, -центризмів, умовностей, звичок, стереотипів, страхів?
Чи це була просто завершальна фаза відділення, позбуття життєвих ілюзій, як таких? Чи може все і нічого?

Знову виникла критична ситуація, рецидив, при якому знову вимагалось від першої істоти того ж самого усвідомлення і осамостатнення, що й першого разу. Усвідомлення, до якого треба було просто дорости.