Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
писати вірші
літо має звичку
пролітати непомітно
ось вчора ще був останній дзвоник
і ми ласували черешнями
а сьогодні вже причетні святкують
день шуфутінського
в ранішні майстерні,
де малюються святково
небеса пастельні.
Зеленіють аж за обрій
трави мерехтливі.
Цвіркуни бриньчать хоробрі
котить пісню краями дорога,
за кибиткою курява йде,
а циганська земля десь у Бога -
тільки він добре відає де...
Ай не гріш, не гніздечко нагріте
не замінять цигану коня,
Як вітер вітру емпірею
У відгалуженнях Морфея,
Де синергічний живопліт
І міль, що припадає пилом, —
Не вдвох, не втрьох,
Можливо, дивом —
Під давнім словом незрадливим
Зими епічної, важкої,
Як покарання за гріхи.
Не вибратися нам із колій.
Спадають краплі й матюки.
Співає крига колискову.
Останні помахи зими,
Мимовільною вийшла стріча.
Та твій образ зі серцем зрісся –
Із розсудливістю протиріччя…
Глузд здоровий давно в ігнорі,
Він забути тебе шепоче.
Попри це, я тобою хворий,
Рожевим небо розцвіло… Зоря займається…
Десь мріє човник… і весло… А серце – крається…
Ну от… вже знову на порі осіннє марево,
І на руках… і на пері – рахманне зарево…
Твій біль на кінчику пера жаріє-леститься
Сплять вже ліси та степи,
Спати слухняно лягла
Поміж сестричок бджола,
І в зоопарку бізон
Також поринув у сон.
Спи, люба донечко, - спи.
заради миру
й хтось поширив
хай нелогічно хоч непросто
дожити не згубивши віри
коли дощить і ллє за комір
і знову пролетіло літо
коли не пишеться у розмір
вусаня катати.
Поскидали рюкзаки,
узяли санчата.
Повсідалися обоє,
а між ними — кіт.
Полетіли вниз стрілою,
аж іскриться слід.
Із хлопчиком за столиком сиділи,
З маленьких філіжанок каву пили,
Дивились на розбурханий цей світ,
Який кудись постійно поспішав,
Чогось шукав, десь мчав в автомобілях.
Вони ж удвох відпочивати сіли,
Полишити до ч
Виходить божевілля із порогів.
Ідей могутніх первісна зоря
Укаже шлях для магів і пророків.
Виходить з берегів прадавній світ,
Давно забутий, згаяний, завмерлий.
Він проривається, немовби квіт
На цвинтарі, де відпочили ме
Коли ти усміхнешся
Це те, що кожен робить, скрізь, так само
Наче на мові спільній
За твоїм одягом, бачу, друже
Що ти із іншого табору
Єдина річ, яку я знати хочу
зашарілися згарди на стомлених вітах.
День вкладає пшеничні снопи на підводу,
стиглі фрукти та ягоди спілого літа.
Шурхотить у амброзії сум вересневий,
і вагітніють хмари нудними дощами.
Ралом зорані, зранені
Торкається гарячої долоні.
Вже лист жовтіє. Яблука червоні...
Стихає світ, здається, і ні слова.
Збігає швидко час...Стежки забуті
Покрила павутина вечорова.
І кожна мить, згасаючи, готова
«СПАРТАК: ОСТАННІЙ СВІТАНОК ВОЛІ»
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Спартак – фракієць, вождь нескорених, лев у залізних тенетах.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Хлопчик Вова
Хлопчик Вова, ро́ків сім, відкрити думав кран,
й тут його пойняв зненацька подив:
в раковині шастав неабиякий тарган,
вусами довжезними поводив.
Вова сперш злякався і ледь-ледь не заволав,
та потому - сам пішов у наступ:
з краника червоного він струмінь спрямував
точно на комаху ту довгасту.
А тарган - холоднокровний
й безтурботний, як на згляд -
вилізти хотів назовні,
та зісковзував назад.
Грізний знищувач зарази,
Вова мимрив: «Стій, не руш!
Хто по смітниках полазив -
той приймай гарячий душ».
І намочений тарганчик,
роздратований вкінець,
заховався за стаканчик;
й причаївся тарганець.
Хлопчик Вова в раковині бурю підійма,
хвилею комаху заливає...
(Та, якщо насправді, - він почав війну дарма,
бо тарган людину не кусає).
Кличе він сестричку Нінку, -
вдвох топити таргана;
ну, а Нінка комашинку
хвать - і кинула з вікна!
І тепер тарган - на волі,
увіпхався у бур’ян;
ходить-бродить в чистім полі
харчовий шкідник тарган...
Збурившись, у Ніну Вова
кинув шкарбанцем брудним
й заревів - немов корова,
аж прокинувсь цілий дім.
Мама й тато бачать: Вова плаче, одяг змок...
Розібрались, прийняли ухвалу:
Вову в покарання припровадили в куток,
ну, а Ніна - печиво дістала.
І тоді наш винуватий
всі звів засновки водно:
щоб тарган забравсь із хати,
не берись його втопляти,
а випихуй у вікно,
після чого мама й тато
поведуть тебе в кіно!
(2020)
*** ОРИГІНАЛ ***
Мальчик Вова
Мальчик Вова лет семи открыл на кухне кран -
Вы ведь руки моете и сами! -
Глядь, а в умывальнике огромный таракан
Шевелит длиннющими усами.
Вова испугался и сначала крикнул: «Ой!»
Но потом напал на таракашку:
Отвернул он красный кран с горячею водой
И струю направил на букашку.
Таракан, хоть видит лужу, -
Не показывает!
Хочет выбраться наружу,
Но соскальзывает.
Ну, а мальчик Вова бойко
Воду льет, бормочет чушь:
Мол, полазил по помойкам -
Так прими горячий душ!
А большой таракан
Забежал за стакан:
Рядом кружка, рядом чашка...
Затаился таракашка.
Рукава своей рубашки выше локтя подобрав,
Вова таракана поливает,
Но, сказать по правде, этот мальчик был неправ, -
Таракан детишек не кусает.
Он зовет сестренку Нинку,
Чтоб топить букашку, но
Нинка хвать ее за спинку -
Да и бросила в окно.
И теперь таракан
На свободе,
Влез в дремучий бурьян,
Там и ходит!
Ну а храбрый мальчик Вова
Кинул в Нину башмаком
И задал такого рёва,
Что проснулся целый дом.
Папа с мамой встали. Вова плакал на полу.
Разобрались, приняли решенье:
Вову в наказание поставили в углу,
Ну, а Нине - дали два печенья.
И теперь, вставая рано
(Это всем разрешено),
Вова, встретив таракана,
Не откроет больше крана,
А снесет его в окно.
И за это папа с мамой
Поведут его в кино!
(1970)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
