Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.03
19:19
Шум далекий, шлях не близький.
Заморозилося… слизько.
Йдеш. Не хочеш, а йти треба.
Ти звертаєшся до себе
Повернутися б, забути…
Відпочити би, роззутись
І пірнуть під одіяло.
Майже… майже ідеально.
Заморозилося… слизько.
Йдеш. Не хочеш, а йти треба.
Ти звертаєшся до себе
Повернутися б, забути…
Відпочити би, роззутись
І пірнуть під одіяло.
Майже… майже ідеально.
2026.02.03
19:03
Немає поки що незамінимих на той світ,
Та все ж Всевишнього благаю:
Щоб зберігати справедливість на Землі,
Тільки злочинців слід по-справжньому карати:
Брать поза чергою на той світ, а не саджать за грати.
Зрештою як і тих, хто не знає, що робить,
Та все ж Всевишнього благаю:
Щоб зберігати справедливість на Землі,
Тільки злочинців слід по-справжньому карати:
Брать поза чергою на той світ, а не саджать за грати.
Зрештою як і тих, хто не знає, що робить,
2026.02.03
16:59
Наснилася осінь посеред зими
І наш стадіон, той, що родом з дитинства.
Кружляє пожовкле і втомлене листя...
Далеко від мене скорботні шторми.
Ворота відчинені. Треба зайти,
Бо як же давно не було туди входу!
Повільно заходжу. Вдихаю свободу,
І наш стадіон, той, що родом з дитинства.
Кружляє пожовкле і втомлене листя...
Далеко від мене скорботні шторми.
Ворота відчинені. Треба зайти,
Бо як же давно не було туди входу!
Повільно заходжу. Вдихаю свободу,
2026.02.03
13:48
Сполохані ліси
вслухаються у тишу,
а безгомінь не та —
не ніжна,
як колись…
День під пахвою сну
журу свою колише,
а ніч поміж сирен
вслухаються у тишу,
а безгомінь не та —
не ніжна,
як колись…
День під пахвою сну
журу свою колише,
а ніч поміж сирен
2026.02.03
10:48
Співає птах, руйнує темінь
У гущині, у дивних снах.
Співає птах крізь ночі терем.
Співають і любов, і крах.
Ледь чутно долинає стогін,
Любовний шепіт, шал палкий.
А в когось залишився спомин
У гущині, у дивних снах.
Співає птах крізь ночі терем.
Співають і любов, і крах.
Ледь чутно долинає стогін,
Любовний шепіт, шал палкий.
А в когось залишився спомин
2026.02.03
05:30
Їхав би до станції
На поїзд би успів
Немає сподівань щодо
Повтору чуттів о цих
Був багатієм я
Нині я жебрак
Й ніколи в лагіднім житті
На поїзд би успів
Немає сподівань щодо
Повтору чуттів о цих
Був багатієм я
Нині я жебрак
Й ніколи в лагіднім житті
2026.02.02
14:09
Щічки, наче бурячки,
Оченята - сонечка,
Усміхається мені
Моя люба донечка.
Зупинилася й сміється,
Втішене серденько,
Бо вітає її зранку
Оченята - сонечка,
Усміхається мені
Моя люба донечка.
Зупинилася й сміється,
Втішене серденько,
Бо вітає її зранку
2026.02.02
10:35
Пустельний стадіон. Лиш ти стоїш на ньому,
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.
Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.
Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
2026.02.02
08:56
НедоІсус кремлівський на чолі
Своєї зграї. " Честь йому та шана!"
Недоапостоли Росії топлять лій
З дурної пастви внуків Чингісхана.
Країна ефесбешних кріпаків!
Потворна челядь упира старого!
Їм платить чорт із крові п'ятаки
Своєї зграї. " Честь йому та шана!"
Недоапостоли Росії топлять лій
З дурної пастви внуків Чингісхана.
Країна ефесбешних кріпаків!
Потворна челядь упира старого!
Їм платить чорт із крові п'ятаки
2026.02.02
08:43
Час випускати на волю синиць -
я вдосталь їх грів у долонях,
лину в траву до небес - горілиць,
мріям шепочу: "По конях!":
/рій блискавиць,
хор громовиць
тихне умить
у скронях/.
я вдосталь їх грів у долонях,
лину в траву до небес - горілиць,
мріям шепочу: "По конях!":
/рій блискавиць,
хор громовиць
тихне умить
у скронях/.
2026.02.02
08:07
Далеке минуле не сниться щоночі:
крохмалем волосся, полудою очі,
морозивом день у вікні.
Застуджену душу не гріє кофтина...
На ліжку холоднім старенька дитина —
кирпатим грибочком на пні.
Всміхається мило, кому — невідомо?
крохмалем волосся, полудою очі,
морозивом день у вікні.
Застуджену душу не гріє кофтина...
На ліжку холоднім старенька дитина —
кирпатим грибочком на пні.
Всміхається мило, кому — невідомо?
2026.02.01
21:27
Очікувано розділяє час
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига
2026.02.01
21:08
Ще поміж шубою й плащем,
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість Весні?
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість Весні?
2026.02.01
16:33
Не в кожного, мабуть, гуманне серце.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
2026.02.01
13:31
біла спальня, чорні штори, пристанційне
пішоходи без позлоти, темні крівлі
срібні коні місяцеві, у зіницях
досвіт марить, у розлуці, о блаженство
немає в куті оцім сонця і сяйва
поки чекаю, поки тіні мчать відусіль
пішоходи без позлоти, темні крівлі
срібні коні місяцеві, у зіницях
досвіт марить, у розлуці, о блаженство
немає в куті оцім сонця і сяйва
поки чекаю, поки тіні мчать відусіль
2026.02.01
12:19
Старий козак Степан, нарешті помирав.
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Критика | Аналітика
Провокаційні публікації Ігоря Шохи
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Провокаційні публікації Ігоря Шохи
Вже не вперше я стикаюся на сайті “Поетичні майстерні” з провокаційними віршами Ігоря Шохи та його клонів, де звучить зневага до прадавньої нашої предківської віри рідновір’я, язичництва:
Процитую:
Бо у храмі Духу до сих пір
базарює секта галаслива...
в образі об'явленого звіра
діє найлукавіша із вір
антиукраїнського розливу –
це поганська одіозна віра
і її язичницький вампір.
Ігор Шоха
Автор навіть не знає про існування українського слова “упир” а не вампір. “Об’явленого — оголошеного". Пише з русизмами, при цьому позиціонуючи себе, як антипода московитів та їхніх прихильників.
Я вже не кажу про те, що він ображає справжніх українців, які завдали собі труду поцікавитися прадавніми віруваннями наших предків, і знайти там щось своє, справжнє, сокровенне, і прийшли з тим до сучасності.
Хоробрий кравчик
« Одним ударом аж сімох...»
Замах
Ну що тобі далося те шоха,
якщо і мухи посліду боїшся?
Вважай, уже наївся і напився
крові чужої як чужа блоха.
Із прізвищем уже дурної слави
ну, чесне слово, краще помовчи,
та не просись на компліменти зайві
і старшого кусатися не вчи.
Хто заважає клону остолопа,
Епатюка, Юпітера Європи,
наприклад, називатись просто – клоп*?
Яка різниця чи гузно, чи попа
тринадцять тисяч років од потопу
себе іменувала – Біложоп.
* – блощиця.
Імпровізовано за 13022 роки від існування пітекантропів.
Нічийна Муза
Отут, бачите, якась Нікчемна, даруйте, Нічийна Муза облила лайном мене з ніг до голови. Хай це лишається на совісті Ігоря Шохи, цього носія “високої” християнської культури. Я йому вже писав, не час зараз чубитися, треба гуртом бити спільного ворога нас, українців, які мають у ці страшні часи об’єднатися, незалежно від релігії. В єврейський інтернаціонал, до слова, входять євреї всіх націй і віросповідань. То чи не час повчитися у нації, яка так жахливо постраждала, і,може, через те, стала чи не наймудрішою і не найсильнішою нацією світу?!
Врешті-решт, Бог зі мною. Хто я такий проти Ігоря Шохи? Я всього лише письменник, член НСПУ, лауреат Всеукраїнської премії імені Михайла Коцюбинського, яку отримав за надруковану вперше на “ПМ” корону сонетів, лауреат Міжнародної премії і кавалер Всесвітнього Ордена “Культурна дипломатія”, якийсь там заслужений артист естрадного мистецтва України, лауреат фестивалів “Пісенний вернісаж” (2014 та 2021 років), а ІГОР ШОХА — це провідний поет рейтингу “Поетичних майстерень”, Великий Магістр тутешнього слова. То нічого, що в спілці письменників про нього майже ніхто не знає, зате тут він авторитет, віртуоз коефіцієнта прозорості, словом, місцевий авторитет. А проти таких важко поперти.
Але цей авторитет зачепив прадавнє Трипільське літочислення. Що ним, мовляв, Пітекантропи користувалися і Чорногуз, звісно, покидьок останній.
Але за визначенням вельмишановного Ігоря Шохи, до пітекантропів треба віднести Нестора Літописця, який в літописах давньоруських використовував це літочислення, гетьмана Богдана Хмельницького, який підписував свої діаріуші (грамоти), користуючись цим літочисленням, гетьмана Петра Дорошенка, який чомусь заповів викарбувати свої дати життя і смерті на своїй могилі, теж послуговуючись цим літочисленням... Список можна продовжувати і продовжувати. Це літочислення припинив використовувати
великий “друг” в лапках українського народу Петро І. І запровадив сучасне літочислення від Христа. У 18 столітті, коли він і Катерина ІІ знищили повністю ознаки державності і самоідентифікації українського народу, до яких належало і вищеозначене Трипільське літочислення. На радість Ігорю Шосі. Він, виходить, великий друг, певне, цих царів, котрі, за словами Тараса Шевченка:
Це той первий, що розпинав нашу Україну,
А вторая доконала вдові-сиротину.
Це ще раз доводить те, що Шосі наплювати на долю України і її самоідентичності. Перестаєш вірити у щирість його псевдопатріотичних дефініцій, присмачених високим коефіцієнтом прозорості з великим вмістом голосних, які піднімають його рейтинг. Він думає про свій авторитет, щоб рейтинг був якомога вищим, опльовує з ніг до голови конкурентів сильних, щоб підірвати їхній авторитет і зміцнити свій. Ось що головне в житті і творчості, виявляється. Орієнтуймося, друзі, на Ігоря Шоху. Він тут, на “ПМ” - як колись комуністична партія була — це зброя наша чиста і наш ясний дороговказ.
А ми, придурки, вболіваємо за Україну, хочемо, щоб вона виграла війну, гуртуємося. Любимо матінку Природу — недоноски, метеопоети — (вислів Ігоря Шохи), якесь там кохання, кому воно треба?!! А треба чубитися, виявляється, обливати лайном колег, плювати на їхню віру, на їхні твори, зміцнювати власний авторитет, піаритися, провокувати на суперечки, таким чином привертати більшу читацьку увагу до своїх публікацій Учімося, козли безрогі, у самого ІГОРЯ ШОХИ.
Процитую:
Бо у храмі Духу до сих пір
базарює секта галаслива...
в образі об'явленого звіра
діє найлукавіша із вір
антиукраїнського розливу –
це поганська одіозна віра
і її язичницький вампір.
Ігор Шоха
Автор навіть не знає про існування українського слова “упир” а не вампір. “Об’явленого — оголошеного". Пише з русизмами, при цьому позиціонуючи себе, як антипода московитів та їхніх прихильників.
Я вже не кажу про те, що він ображає справжніх українців, які завдали собі труду поцікавитися прадавніми віруваннями наших предків, і знайти там щось своє, справжнє, сокровенне, і прийшли з тим до сучасності.
Хоробрий кравчик
« Одним ударом аж сімох...»
Замах
Ну що тобі далося те шоха,
якщо і мухи посліду боїшся?
Вважай, уже наївся і напився
крові чужої як чужа блоха.
Із прізвищем уже дурної слави
ну, чесне слово, краще помовчи,
та не просись на компліменти зайві
і старшого кусатися не вчи.
Хто заважає клону остолопа,
Епатюка, Юпітера Європи,
наприклад, називатись просто – клоп*?
Яка різниця чи гузно, чи попа
тринадцять тисяч років од потопу
себе іменувала – Біложоп.
* – блощиця.
Імпровізовано за 13022 роки від існування пітекантропів.
Нічийна Муза
Отут, бачите, якась Нікчемна, даруйте, Нічийна Муза облила лайном мене з ніг до голови. Хай це лишається на совісті Ігоря Шохи, цього носія “високої” християнської культури. Я йому вже писав, не час зараз чубитися, треба гуртом бити спільного ворога нас, українців, які мають у ці страшні часи об’єднатися, незалежно від релігії. В єврейський інтернаціонал, до слова, входять євреї всіх націй і віросповідань. То чи не час повчитися у нації, яка так жахливо постраждала, і,може, через те, стала чи не наймудрішою і не найсильнішою нацією світу?!
Врешті-решт, Бог зі мною. Хто я такий проти Ігоря Шохи? Я всього лише письменник, член НСПУ, лауреат Всеукраїнської премії імені Михайла Коцюбинського, яку отримав за надруковану вперше на “ПМ” корону сонетів, лауреат Міжнародної премії і кавалер Всесвітнього Ордена “Культурна дипломатія”, якийсь там заслужений артист естрадного мистецтва України, лауреат фестивалів “Пісенний вернісаж” (2014 та 2021 років), а ІГОР ШОХА — це провідний поет рейтингу “Поетичних майстерень”, Великий Магістр тутешнього слова. То нічого, що в спілці письменників про нього майже ніхто не знає, зате тут він авторитет, віртуоз коефіцієнта прозорості, словом, місцевий авторитет. А проти таких важко поперти.
Але цей авторитет зачепив прадавнє Трипільське літочислення. Що ним, мовляв, Пітекантропи користувалися і Чорногуз, звісно, покидьок останній.
Але за визначенням вельмишановного Ігоря Шохи, до пітекантропів треба віднести Нестора Літописця, який в літописах давньоруських використовував це літочислення, гетьмана Богдана Хмельницького, який підписував свої діаріуші (грамоти), користуючись цим літочисленням, гетьмана Петра Дорошенка, який чомусь заповів викарбувати свої дати життя і смерті на своїй могилі, теж послуговуючись цим літочисленням... Список можна продовжувати і продовжувати. Це літочислення припинив використовувати
великий “друг” в лапках українського народу Петро І. І запровадив сучасне літочислення від Христа. У 18 столітті, коли він і Катерина ІІ знищили повністю ознаки державності і самоідентифікації українського народу, до яких належало і вищеозначене Трипільське літочислення. На радість Ігорю Шосі. Він, виходить, великий друг, певне, цих царів, котрі, за словами Тараса Шевченка:
Це той первий, що розпинав нашу Україну,
А вторая доконала вдові-сиротину.
Це ще раз доводить те, що Шосі наплювати на долю України і її самоідентичності. Перестаєш вірити у щирість його псевдопатріотичних дефініцій, присмачених високим коефіцієнтом прозорості з великим вмістом голосних, які піднімають його рейтинг. Він думає про свій авторитет, щоб рейтинг був якомога вищим, опльовує з ніг до голови конкурентів сильних, щоб підірвати їхній авторитет і зміцнити свій. Ось що головне в житті і творчості, виявляється. Орієнтуймося, друзі, на Ігоря Шоху. Він тут, на “ПМ” - як колись комуністична партія була — це зброя наша чиста і наш ясний дороговказ.
А ми, придурки, вболіваємо за Україну, хочемо, щоб вона виграла війну, гуртуємося. Любимо матінку Природу — недоноски, метеопоети — (вислів Ігоря Шохи), якесь там кохання, кому воно треба?!! А треба чубитися, виявляється, обливати лайном колег, плювати на їхню віру, на їхні твори, зміцнювати власний авторитет, піаритися, провокувати на суперечки, таким чином привертати більшу читацьку увагу до своїх публікацій Учімося, козли безрогі, у самого ІГОРЯ ШОХИ.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
