ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2025.09.09 05:55
Чагарі покрили схили
Круч високих над Дніпром, –
У гущавинах могили
Загубилися кругом.
Лиш виблискує зелінка
І побиті черепки,
Де в дрібненькому барвінку
Ледве видимі горбки.

Борис Костиря
2025.09.08 22:04
Тиша шепоче вночі,
тиша заплітає темні коси ночі.
Тиша і музика нерозривно
пов'язані між собою,
вони не можуть існувати
один без одного, як інь і ян.
Із тиші народжується музика.
Із тиші народжується грім душі.

Іван Потьомкін
2025.09.08 16:20
Плакучі верби припиняють плач,
Сором’язливо віття одгортають,
Коли берізки, кинувшись у скач,
«Метелицею» кола пролітають.
...Мабуть, веселі люди садовили їх,
Мабуть, пісні позагортали в лунки,
Бо й досьогодні на Десні лунає сміх,
І жарти з чаркою

С М
2025.09.08 08:50
Ось хліба взяв у батька і вийшов на дорогу
Вийшов на дорогу
Узяв що міг і вийшов на дорогу
Виходячи у світ де зна лиш Бог
Все щоби справуватися якось

Оце витратив усе що мав був у краю голод
Був у краю голод

Віктор Кучерук
2025.09.08 08:04
Свого домігся чоловік
Від любої дружини, -
Тепер йому та гладить бік
І масажує спину.
Не покладає жінка рук
По вечорах не всує,
Раз щодоби хропіння звук,
Як щиру дяку, чує...

Борис Костиря
2025.09.07 21:52
Я вкриюсь теплою ковдрою снігу
від усіх нещасть, від усіх гризот.
Я перестав існувати для цього світу,
бо я під заметами снігу.
Замети снігу обігріють узимку,
вони занурять у зимовий сон.
Казка снігу повинна бути доброю.
Від усіх катаклізмів

Євген Федчук
2025.09.07 19:06
Ще один монстр кривавий між «героїв»,
Що носяться із ними москалі.
Ще пошукати треба на Землі,
Хто поливав би отак щедро кров’ю
Своїх солдат поля кривавих битв.
Солдатським трупом він встеляв дорогу,
Хоча не завжди і до перемоги.
Скоріше катом був

Юрій Гундарєв
2025.09.07 14:19
Росіяни традиційно заявляють, що б‘ють лише по військових об‘єктах…
Під час нічної масованої атаки на столицю пошкоджено будівлю Кабінету Міністрів України.
Ворожий удар спричинив руйнування даху та верхніх поверхів будівлі, на місці влучання виникла п

Іван Потьомкін
2025.09.07 12:38
Уже прощаються із листям дерева,
Стоять оголені, задумані, врочисті.
І раптом всупереч прогнозам падолисту
На дереві однім з’явилися... рожево-білі квіти.
Милуюсь і не відаю, радіть чи сумувать?
Невдовзі вітер і дощі понищать їх несамовито...
Д

Олександр Сушко
2025.09.07 07:01
https://www.facebook.com/share/p/1G79yWG3eF/

Віктор Кучерук
2025.09.07 05:44
Жінки красиві втомлюють мій зір
І білий світ затьмарюють собою, –
Коли зближався з гарною на спір,
То розчинявся в ній перед юрбою.
Мов безвісті, відразу пропадав
Не лиш для інших, а також для себе, –
Отак, буває, покидає, став
У пошуках річок б

Юрій Лазірко
2025.09.06 22:40
Чи не тому вуста німі,
що душу відвели зимі
в солодких перегрівах тіла?
Бо брали - що душа хотіла,
а віддавали дні одні
та берегли на старість сили.
Та лічить Бог
на часу вервиці за двох

Борис Костиря
2025.09.06 21:50
Я в'язну в снігах, ніби в пісках часу.
Я в'язну в часі, наче в снігах.
Погана видимість через снігопад
створює плівку, через яку
можна побачити драму століть.
Сніги засмоктують мене,
як трясовина. У снігах
я потрапляю в пастку,

С М
2025.09.06 13:49
Синій хліб не їж, матимеш недуг
Що вбили брата, убили сестру
А курчачий гриль на скошених пісках
Не зрівняю із бобами що у твоїх руках

О, Мейбел, Мейбел
Люблю тебе, дівча
Та я не певний

Віктор Насипаний
2025.09.06 12:39
Ще день висить на сонця цвяшку.
Давно печуться хмари-калачі.
І небо крадне пізню пташку,
Сплітають синь шипшин кущі.

Прив’яже ніч на нитку тиші
Старий горіх- тепла віщун.
І трави стануть неба вищі.

М Менянин
2025.09.06 11:59
Каже батько: годі, сину!
Досить статку!! Рівно спину!!!
Ростив змалку – відпочину,
Боже ж зранку, всім по чину!

06.09.2025р. UA
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Одександр Яшан
2025.08.19

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Галина Кожушко (1957) / Проза

 Навчитися плавати

" Navigare necesse est."

Гней Помпей Великий

2022 рік
Початок лютого 2022 року. Дзвонить мама:
- Галя, ти де зараз?
- В Києві.
- То на нас знову нападуть москалі?
- Рано чи пізно нападуть, як не зараз, то через пів року чи рік. То яка різниця коли?
- І що ж то буде?
- Будемо воювати..
- А хіба ми маємо доброго головнокомандувача?
- Верховного?
- Так, верховного.
- Ну так. Але військові знають свою справу, не переживайте, мама. Будемо битися, кожен на своєму фронті. Щодня прибуває зброя з Заходу..
- Коли будеш їхати з Києва?
- Вже маю квиток до Рожнятова..
- Який Рожнятів?! Зразу до Будапешту! Тобі не можна тут залишатися, якщо війна…
У цьому вся мама – оберігати свою дитину до кінця. Як мені зараз цього не вистачає…Як чорного хліба, як білої солі, як ковтка холодної води…
…Спека в Будапешті може триматися тижнями на позначці +38 і вище. Згадала про порятунок – Дандар, куди ми якось ходили з сином. Дандар – один з термальних басейнів, але тут купальні не лише всередині, а й просто неба, і природа довкола, зелень, затінок.
Боялася, що не втраплю, але згадала, як Юра описував вулиці, якими ми тоді йшли. Приміром, назву Vaskapu utca він переклав мені як Залізні Ворота.
Але спочатку треба звернути на Liliom utca, вулицю Лілій. Насправді там ростуть не лілії, а морви, тобто шовковиці. Спочатку ягоди жовті, блідо-рожеві або червоні, але чимдалі дні занурювалися в літо, тим більше ягід достигало і падало на тротуар, так що після дощу здавалося, що хтось залив його фіолетовим чорнилом. Отже, Mester утца – Liliom – Vaskapu…
Ось так завдяки цим асоціаціям, я легко знайшла дорогу до омріяного Дандару – «Дару води», як я собі це переклала з уявної пра-мови. Добре, що субота і нема цього разу «перекладів вихідного дня», як це часто трапляється на роботі. Одягнулася в літнє плаття, взяла канапку, воду і книжку Майкла Пуллари «The Spy Who Was Left Behind» («Шпигун, якого покинули») – що ще треба для цілого дня на природі?
Читаю цю документальну книгу про ворожі підступи московитів у вільній Грузії на тлі скелястих хребтів Казбегі і Воєнно-Грузинської дороги, а згадую про давнє літо у родинному гнізді в Камінній Горі на Львівщині (хоч де там ті гори, дивно, чому така назва)… Коротше кажучи, в Дандарі така свобода, як в дитинстві, нікуди не треба поспішати, день нескінченний, як рік…
Пам’ятаю, що мені подобалося читати в саду в діда-баби: розстеляла на траві між яблунями покривало і читала собі, набиралася розуму (не весь же час з братами гасати). Інколи спостерігала за комашками, які жили своїм життям поруч у траві. Чи збирала квіти і плела віночки… Однак, хоч і добре було гостювати в селі, але рано чи пізно нам доводилося повертатися додому.
Ми жили в Магерові на вулиці Пушкіна – не знаю точно, чи то названу на честь нащадка Ганнібала, чи нашого фізрука Олександра Сергійовича. Не всім було відоме його справжнє прізвище, але те що він «Пушкін» знали всі. Чому так називали вулиці колись? Порівнюю з вулицями Акацій та Лілій в Будапешті – не до порівняння. До речі, і в Магерові зовсім поруч були вулиці Джерельна і Лугова.
В будинку крім нас жила ще одна сім’я: директор кінотеатру дядько Міша з дружиною Яною. У них не було своїх дітей, тому вони любили спілкуватися з нами, малими Кожушками. Подвір’я було спільне, і там постійно щось відбувалося.
Наприклад, одного дня мама одягнула мене в нове світле платтячко: ми збиралися до баби на Камінну Гору. Поки інші готувалися до поїздки, я помітила стиглі вишні на дереві, що росло на межі городу біля гаража. Ягоди були надто високо, ніяк не дістати. Але біля вишні стояла велика бочка з дощівкою для поливання грядок. Я встала на стільчик, тоді зіпнулася на край бочки, випрямилася і вже дотягувалася до вишеньки, але раптом – бульк! І я вже плаваю в бочці з несмачною водою, головою вниз у якомусь жовто-зеленому мареві. Навіть очі не встигла закрити, настільки все стрімко відбулося. Добре, що швидко витягнули мене звідти на світ. Не встигла навіть злякатися, однак плаття – воно було зіпсоване і мокре!
Мама терпляче переодягнула мене в чисту сукенку, але ж вона була не нова і якась така буденна. Мій настрій був зруйнований, але, щоправда, не надовго. Подорож – найкращі ліки для розбитого серця, так що скоро всі прикрощі були в минулому, тому що ми їхали до баби по залитій сонцем літній дорозі.
Так і не знаю, хто мене витягнув з тієї бочки, може й сусіди були моїми рятівниками. Через років так зо п’ять я теж стала рятівником. Ніколи не забуду, як витягнула з води молодшого брата, і як він потім довго випльовував воду, сидячи на березі, точнісінько як я після пригоди з вишнями.
У нас в Магерові був басейн (він і зараз є). Не те, щоб власне басейн, але все було задумано для плавання і відпочинку – і на вході, як годиться, були скульптури: жінки з умовним «веслом» і боксера (якщо ви думаєте, що їх там вже нема, то ви помиляєтеся). Інколи нас відпускали самих, без дорослих: я, на рік молодший Володя і його ровесник Вітя.
Біля басейну я познайомилася з Віркою Зелінською, яка була теж на рік молодшою, але вміла добре плавати. От вона і мене навчила також. Ми змагалися, хто швидше допливе до протилежного берега, затримували дихання і сиділи під водою – хто довше витримає. А ще розвага – сидіти під водою з розплющеними очима (як не згадати тут про «плавання» в бочці, єдине, що в басейні вода чистіша).
Здебільшого ми купалися на мілині, а на протилежному кінці стояла вишка, з якої пірнали старші діти. Там було глибоко. От одного дня нам захотілося поплавати біля вишки. Плаваю я собі і бачу, що Володя то занурюється, то виринає – і так кілька разів. Нічого не говорить, губи сині і перелякані очі. Мені вісім років, йому сім, але я тоді його сильно переросла, на наше щастя. Вхопилась я лівою рукою за його тонку руку вище ліктя, а правою гребу-пливу до берега. Так і витягнула його сама. Потім він довго боявся води, аж у старших класах знову почав плавати.
Я десь чула перед тим, що треба витягувати з води за волосся, але тато стриг Володю дуже ретельно, залишаючи лише малесенький чубчик. Тому я швидко зорієнтувалася і вхопила за руку. Може і неправда, що треба витягувати за волосся? Так і дотепер не знаю. До речі, всі причетні до цієї події, окрім мене, потім вчилися в одному класі. А Вірки Зелінської я так і не бачила жодного разу після закінчення школи, але завжди з вдячністю пам’ятаю її як свого першого і останнього «тренера» з плавання.
На подвір’ї в Магерові рідко появлялися інші діти, але через дорогу жили Маніки – там було багато смаглявих дітей. Старша дівчинка часто кликала молодшу: «Юдка, Юдка!», і це означало «Людка», як я потім довідалася, але спочатку мені це здавалося дуже дивним. Ми теж бігали засмаглі майже до бронзового кольору, особливо Володя. Але все одно нам ще далеко було до сусідського Петі Крохмаля, в якого зовнішність і прізвище ніяк не узгоджувалися, на мою думку.
В іншому домі через дорогу жила Люба Панкова, трохи молодша за мене. У її тата не було руки, і поміж собою люди називали його Безруким, а не за прізвищем. Напевно, наслідки війни, не знаю. Якщо подумати, то від війни до війни – рукою подати. Моя мама інколи розповідала нам свої дитячі спогади початку сорокових років і, напевно, не могла й подумати, що стане свідком іншого нападу чужинців на схилі віку…
Влітку до когось із сусідів приїжджали гості зі Львова, і я із заздрістю дивилася, як хлопчик їздив на самокаті – це було для нас щось раритетне і недосяжне. Я все життя хотіла спробувати, як це – кататися на самокаті. Велосипед у мене був, і я з шести років їздила, куди хотіла. Одного разу навіть впала і трохи розбила ніс. Наступного дня в дитсадку хлопець зі старшої групи, здається Пересятько, спитав мене: «То тебе хтось вдарив топором?». А я не знала, що то за слово таке, тому гордо промовчала. Таким чином, перша спроба русифікації була невдалою.
Так от про самокат. Коли мені було років так п’ятдесят з порядним гаком, моя колега якось привезла до нашого київського офісу свій самокат. В той день не було директора, і я собі покаталася досхочу довгим коридором: таким чином, закрила нарешті один із давніх гештальтів… Може трохи несерйозно з мого боку, але я не могла втриматися, якщо чесно…
Що я хотіла додати насамкінець: життя складне, але мрії таки збуваються, що не кажіть, рано чи пізно. Головне дочекатися і не комплексувати, коли щось не вдається, а цілеспрямовано вести свій кораблик до мети. Navigare necesse est. Плавати необхідно. Navigare vivere est. Життя – це плавання. Це мандрівка до пункту призначення: інколи поруч з кимось, а інколи несучи на собі слабшого, не думаючи, що тягар потягне тебе на дно: рятувати до кінця, будь-якою ціною. А коли тобі здається, що ти пливеш на самоті, як сирота, то насправді це не так, тому що завжди є Той, Хто веде тебе безпечно навіть по розбурханих хвилях.

Це другий розділ задуманого великого твору про свою родину. Не лише війна й еміграція спонукає до цього - це давні нереалізовані задуми написати автобіографічний твір. Не знаю, чи вдасться, можливо це будуть просто короткі "образки".


Контекст : Публікацією у Фейсбуці


      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2022-08-02 21:10:02
Переглядів сторінки твору 230
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.806
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2025.01.29 15:00
Автор у цю хвилину відсутній