ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Окремі вірші зарубіжних поетів
Із Альфреда Теннісона
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Альфреда Теннісона
БИЙ, БИЙ, БИЙ!
Бий, бий, бий,
О море, у скелі міцні!
Хотів би я в слово відлить
Думки, що вирують в мені.
Блаженне рибалки хлоп'я,
Що в іграх проводить всі дні!
Блажен і моряк молодий,
Що пісню співає в човні!
Вертаються в порт кораблі,
Полощеться вимпелів шовк;
Де ж доторк той ніжний руки?
Де голос, навіки що змовк?
Бий, бий, бий,
О море, звільняйсь від оков!
Та день той, що нагло так згас,
До мене не вернеться знов.
ПРОЩАННЯ
Долай, струмку, до моря путь,
Як роблять це всі ріки, --
Вже спів твій тут мені не чуть
Назавжди і навіки.
Біжи, струмку, -- вже тебе ждуть
Річки малі й великі, --
З тобою ж тут мені не буть
Назавжди і навіки.
Не раз ще вільхи тут зітхнуть,
Й тремтітимуть осики, --
З тобою тут вже бджолам буть
Назавжди і навіки.
І сонця, й місяця сяйнуть
Не раз ще в тобі лики, --
З тобою ж тут мені не буть
Назавжди і навіки.
ДОЛАЮЧИ МЕЖУ
День гасне. Я ніч стрічаю.
Мене кличе вдаль зоря.
Та не хотів би я сліз відчаю,
Як вплав пускаюсь в моря.
Приплив гойдається в сплесках сонних
Без піни й бурлінь води,
Здіймаючись із глибин бездонних
Й вертаючись знов туди.
Вечірній дзвін і смеркання,
Й ніч -- все, чим іще живу.
Та не хотів би журби прощання,
Коли відпливу.
Далеко від цього часу й місця
Без нарікань багажу
Надіюсь там з Лоцманом стріться,
Коли перетну межу.
* * *
Чи ви згодні,
Що сьогодні
Завтра буде уже вчора?
Ще знати б, чому,
Як фіалку візьму,
То пахощі вернуть в ту пору,
Як милим було все для зору?
Замало тут рим лиш повтору.
МИМО ПРОЙДИ
Коли помру я, не приходь
Зронить сльозу фальшиву на могилі,
Топтатись там, де тліє моя плоть,
Тривожить прах, що оживить не в силі.
Риданням вітру втішусь назавжди;
Ти ж -- мимо пройди.
О, не принось свій жаль і каяття --
Нещасному, що з них уже мені;
З ким хоч любись -- втомивсь я від життя,
Дай відпочить у сні.
О, не турбуй, не завертай сюди --
Мимо пройди, мимо пройди.
* * *
Мій дух хай буде вільним і могутнім,
Мов той потік, що мчить в самотині
Від джерела, що на височині,
Відлунюючи й в долах ехом звучним,
Й, зростаючи в напорі, стає чутним
Для міст і сіл, горбів і впадин, веж;
Й посеред моря буде ще відчутним,
Голубизну даруючи без меж.
Хай же мій дух зміцниться -- він тоді
Розсудливості пута скине звичні,
Як до несхожих духом припливу:
Гольфстрім так від Флориди у воді
Своїй приносить у моря північні
Густу південну Мексики траву.
ДУБ
Хай життя
Шлях тернистий --
Будь, мов дуб:
Весною чуб
Золотистий.
Красенем
В літо ввійшов;
Йому й осінь
Чар приносить --
В золоті знов.
Йде зима --
Й без листя буть;
Та холод стріть --
Лиш оголить
Свою могуть.
Бий, бий, бий,
О море, у скелі міцні!
Хотів би я в слово відлить
Думки, що вирують в мені.
Блаженне рибалки хлоп'я,
Що в іграх проводить всі дні!
Блажен і моряк молодий,
Що пісню співає в човні!
Вертаються в порт кораблі,
Полощеться вимпелів шовк;
Де ж доторк той ніжний руки?
Де голос, навіки що змовк?
Бий, бий, бий,
О море, звільняйсь від оков!
Та день той, що нагло так згас,
До мене не вернеться знов.
ПРОЩАННЯ
Долай, струмку, до моря путь,
Як роблять це всі ріки, --
Вже спів твій тут мені не чуть
Назавжди і навіки.
Біжи, струмку, -- вже тебе ждуть
Річки малі й великі, --
З тобою ж тут мені не буть
Назавжди і навіки.
Не раз ще вільхи тут зітхнуть,
Й тремтітимуть осики, --
З тобою тут вже бджолам буть
Назавжди і навіки.
І сонця, й місяця сяйнуть
Не раз ще в тобі лики, --
З тобою ж тут мені не буть
Назавжди і навіки.
ДОЛАЮЧИ МЕЖУ
День гасне. Я ніч стрічаю.
Мене кличе вдаль зоря.
Та не хотів би я сліз відчаю,
Як вплав пускаюсь в моря.
Приплив гойдається в сплесках сонних
Без піни й бурлінь води,
Здіймаючись із глибин бездонних
Й вертаючись знов туди.
Вечірній дзвін і смеркання,
Й ніч -- все, чим іще живу.
Та не хотів би журби прощання,
Коли відпливу.
Далеко від цього часу й місця
Без нарікань багажу
Надіюсь там з Лоцманом стріться,
Коли перетну межу.
* * *
Чи ви згодні,
Що сьогодні
Завтра буде уже вчора?
Ще знати б, чому,
Як фіалку візьму,
То пахощі вернуть в ту пору,
Як милим було все для зору?
Замало тут рим лиш повтору.
МИМО ПРОЙДИ
Коли помру я, не приходь
Зронить сльозу фальшиву на могилі,
Топтатись там, де тліє моя плоть,
Тривожить прах, що оживить не в силі.
Риданням вітру втішусь назавжди;
Ти ж -- мимо пройди.
О, не принось свій жаль і каяття --
Нещасному, що з них уже мені;
З ким хоч любись -- втомивсь я від життя,
Дай відпочить у сні.
О, не турбуй, не завертай сюди --
Мимо пройди, мимо пройди.
* * *
Мій дух хай буде вільним і могутнім,
Мов той потік, що мчить в самотині
Від джерела, що на височині,
Відлунюючи й в долах ехом звучним,
Й, зростаючи в напорі, стає чутним
Для міст і сіл, горбів і впадин, веж;
Й посеред моря буде ще відчутним,
Голубизну даруючи без меж.
Хай же мій дух зміцниться -- він тоді
Розсудливості пута скине звичні,
Як до несхожих духом припливу:
Гольфстрім так від Флориди у воді
Своїй приносить у моря північні
Густу південну Мексики траву.
ДУБ
Хай життя
Шлях тернистий --
Будь, мов дуб:
Весною чуб
Золотистий.
Красенем
В літо ввійшов;
Йому й осінь
Чар приносить --
В золоті знов.
Йде зима --
Й без листя буть;
Та холод стріть --
Лиш оголить
Свою могуть.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію