![](images/additions.gif)
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.07.27
02:24
ABBAcDc - мій поетичний винахід
Не був я кращим. Та не був і гіршим!
Зі стелі дивиться старенька лампа.
Насолодившись п'ятистопним ямбом,
Тепер пишу я власним семивіршем.
Я схеми підбирав - та все не ті.
Але тепер, здається, все в порядку!
Не був я кращим. Та не був і гіршим!
Зі стелі дивиться старенька лампа.
Насолодившись п'ятистопним ямбом,
Тепер пишу я власним семивіршем.
Я схеми підбирав - та все не ті.
Але тепер, здається, все в порядку!
2024.07.26
23:39
«Верта милий при місяці .
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови».
«Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови».
«Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
2024.07.26
20:36
І
Не втихають залпи канонади
і немає вихідного дня,
щоб над головешкою громади
небо не озвучила русня.
Виє чахлий вилупок геєни,
в унісон – лакеї сатани,
Не втихають залпи канонади
і немає вихідного дня,
щоб над головешкою громади
небо не озвучила русня.
Виє чахлий вилупок геєни,
в унісон – лакеї сатани,
2024.07.26
19:27
Мені болить.
- Мені також.
- Здається, це у нас хронічне.
- Як буде криза, то заходь.
- І ти, пильнуй аналогічно.
- Наш світ напевно на межі.
- Напевно, є межа у світу."
Мереживом дрібних стежин
- Мені також.
- Здається, це у нас хронічне.
- Як буде криза, то заходь.
- І ти, пильнуй аналогічно.
- Наш світ напевно на межі.
- Напевно, є межа у світу."
Мереживом дрібних стежин
2024.07.26
17:47
Одна на березі сиділа,
тримала пензля у руках,
не мала ні до кого діла,
літала птахом у думках.
І оживали на папері
якісь сюжети, почуття…
Вона усім закрила двері,
ховаючи своє життя
тримала пензля у руках,
не мала ні до кого діла,
літала птахом у думках.
І оживали на папері
якісь сюжети, почуття…
Вона усім закрила двері,
ховаючи своє життя
2024.07.26
14:11
Попросили написали про Сергія*. Від початку. Як усе воно починалося. Не вірю, що вже 7 років він дивиться на нас з-над хмар. Сім…
Сергія неможливо «вкласти» в слова чи тексти. Він сам і його шлях настільки глибші, що не хочеться та й страшно спростити
2024.07.26
13:51
СпалИ усі його листи,
Зітри нікчемну переписку.
Ці почуття... Їм не рости.
В продовженні немає зиску.
Коли розвіється той дим,
І попіл рознесе по світу,
Лиши у мареві рудім
Зітри нікчемну переписку.
Ці почуття... Їм не рости.
В продовженні немає зиску.
Коли розвіється той дим,
І попіл рознесе по світу,
Лиши у мареві рудім
2024.07.26
09:23
І жодних проблем. Жодних.
Лишоньки на папері…
Ми з серіала модних
Ми у своїй манері
Терпим, бо ми - терпіли
Цьомушню сленгу шана
Нами до нас вертіли
З древніх часів османа
Лишоньки на папері…
Ми з серіала модних
Ми у своїй манері
Терпим, бо ми - терпіли
Цьомушню сленгу шана
Нами до нас вертіли
З древніх часів османа
2024.07.26
08:07
Запалено ще одну свічку… На фронті загинув військовослужбовець - хореограф і танцівник Антон Смецький.
Йому було 37 років…
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втрати
Йому було 37 років…
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втрати
2024.07.26
07:43
Робив усе, що тільки міг,
На подив, сміх та осуд,
Але спинити часу біг
Донині не вдалося.
Не уповільнив ні на мить
На циферблаті стрілки,
Бо віднедавна час летить,
А я молюся тільки.
На подив, сміх та осуд,
Але спинити часу біг
Донині не вдалося.
Не уповільнив ні на мить
На циферблаті стрілки,
Бо віднедавна час летить,
А я молюся тільки.
2024.07.26
07:31
Увечері хотілося співати,
Доповнити червневі голоси.
В легких обіймах спогадів крилатих
Прийняти чари давньої краси.
Що буде далі - більше не питати
Та під кущем сховатись від грози.
Крізь колір жовто-білої сонати
Доповнити червневі голоси.
В легких обіймах спогадів крилатих
Прийняти чари давньої краси.
Що буде далі - більше не питати
Та під кущем сховатись від грози.
Крізь колір жовто-білої сонати
2024.07.25
23:15
Бач, костюм у труну як влитий?
І баланс, і фасон - все вірно.
А доокола часу крихти,
Одиноко між ними, зимно.
Без корабликів-мрій причали,
Тиша - кісткою, болем в горлі.
Радість світла - в зубах печалі
І баланс, і фасон - все вірно.
А доокола часу крихти,
Одиноко між ними, зимно.
Без корабликів-мрій причали,
Тиша - кісткою, болем в горлі.
Радість світла - в зубах печалі
2024.07.25
21:22
Не варто зопалу звірятися в любові,
Щоб на одкош, бува, не наразитись,
А ліпше намір перелити
В досі ніким не чуте слово
Чи в барви трепетно втілити,
Чи деревцем пустелю звеселити.
І як вона замилується словом
Чи прикипить до полотна твойого,
Щоб на одкош, бува, не наразитись,
А ліпше намір перелити
В досі ніким не чуте слово
Чи в барви трепетно втілити,
Чи деревцем пустелю звеселити.
І як вона замилується словом
Чи прикипить до полотна твойого,
2024.07.25
18:18
Вітер грає у краплі, гості
Позіхають моїм мовчанням.
Вони грають сьогодні в кості
На зеленім сукні печалю.
Розкладаю весь час пасьянси
Без потреби, автоматично:
Нема сенсу, це надто ясно,
Позіхають моїм мовчанням.
Вони грають сьогодні в кості
На зеленім сукні печалю.
Розкладаю весь час пасьянси
Без потреби, автоматично:
Нема сенсу, це надто ясно,
2024.07.25
17:22
Прокинувся малий Грицько, продер оченята.
Уже сонечко звисока зазирає в хату.
Почав кликати бабусю, але та не чує.
Вже, мабуть з самого ранку в дворі порядкує.
Одяг штанці та й скоріше вискочив до двору.
Глянув, а бабуся, справді на городі пора
Та щ
Уже сонечко звисока зазирає в хату.
Почав кликати бабусю, але та не чує.
Вже, мабуть з самого ранку в дворі порядкує.
Одяг штанці та й скоріше вискочив до двору.
Глянув, а бабуся, справді на городі пора
Та щ
2024.07.25
14:39
Учись язик тримати за зубами! -
Повчає внучку бабця знов і знов.
Та ж язиком лопоче - меле днями.
Лише регоче. Їй усе одно.
Сміється внучка: - Це я зрозуміла.
Чому ж зітхаєш, бабцю, ти при цім?
- Бо поки ти, як я, навчишся, мила.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Повчає внучку бабця знов і знов.
Та ж язиком лопоче - меле днями.
Лише регоче. Їй усе одно.
Сміється внучка: - Це я зрозуміла.
Чому ж зітхаєш, бабцю, ти при цім?
- Бо поки ти, як я, навчишся, мила.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
![](images/additions.gif)
2016.10.24
2008.01.22
2006.12.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
![Тлумачний словник Словопедія](http://img.slovopedia.org.ua/button88x31.gif)
Автори /
Козак Дума (1958) /
Огляди неритмізованої поезії
Вільний вірш поета
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вільний вірш поета
МИКОЛА ВІНГРАНОВСЬКИЙ
ВІЛЬНИЙ ВІРШ ПОЕТА
Верлібр прихопив і нашу поезію, як грип. Та грип приходить і відходить, а тут роками, десятиліттями, з дня у день, методично і вперто верлібр підминає під себе все, що не по ньому. Лише дуже і дуже небагатьом нашим поетам, і то лиш де-не-де, в окремих якихось виняткових випадках, вдається видобути щось живе із цього механічного віршописання. Якби зібрати всі наші верлібри і, познімавши прізвища авторів, вистроїти їх в один ряд, то що б вийшло? А вийшло ось би що: всі ці вірші не лише на одне лице, неповторне за своєю примітивністю і одноклітинністю, а й за своєю нудотністю, безхарактерністю, зрівнялівкою дають сто очок наперед навіть віршам, які на поезію і не претендують.
Мені здається, що верлібром пишуть ті, хто не вміє писати, кому писати взагалі протипоказано. Женучи погонні метри слів, залякуючи редакторів і читачів сумнівною образністю і претензією на оригінальність, ця масова культура верлібристів жалюгідна у своїй основі: вона не чує слова. А слово, як і люди, як і все на світі, шукає собі пари, тобто — співзвучності, тобто — гармонії... Цей безкінечний верлібровий вал іде від поетичного безсилля і бідності.
Ми не втомлюємося говорити про світ поета, про поетичний світ, про світобачення, світотлумачення, світосприймання і так далі... Та поетові, щоб писати про світ, треба його насамперед мати. Здавалося б, що за дурниця — поет без світу? А от і не дурниця. Бо — як нема? Нема — і все! Нема! Світ поета починається з таланту. А як нема?! Тоді скажіть, що робити? Як бути? (А руки чешуться, а самолюбство свербить!..) Які варіанти? А варіанти є. І їх у літературі, на жаль,— безліч. Тут і кон'юнктура, і гра «під народ», «в народність», і не зобов'язуючі ні до чого клятви до рідної землі, до рідної матусі, бабусі, прокляття війні і війнам взагалі. І от, чітко карбуючи крок, з непереможним видом і непогрішністю в очах в літературу входить пристосуванство: чемне чи нахабне, сумирне чи войовниче... І все це часто називається у нас світобаченням, світосприйманням.
Я ніколи не писав би про верлібр, про цей немов підрядник з мов іноземних, якби не вірші Василя Голобородька... Тут починається те, чого ти давно чекав, на що сподівався, ревниво ловив себе на думці: а що як не буде, а що як не народиться, а що як не вийде?.. І тут раптом: з кожного вірша на тебе спокійно дивиться поет. Стоїть і дивиться. А з-за його плеча, зіпершись підборіддям на його плече, виглядає його світ. І все. Більш нічого. Світ, поет і його слово... Хоча й написане тим самим верлібром!.. Та тут уже справа не в цьому: хореєм чи ямбом, амфібрахієм чи анапестом... У справжній, не позиченій, не підробленій поезії розмірів не помічаєш: переді мною, перед нами не розмір, а поезія. Вірші. Вони у Голобородька такі: чим довше і уважніше вчитуєшся у них (а це хочеться), ідеш за ними, довіряєшся їм, тим сильніше, ненав'язливо і гіпнотизуюче тебе охоплює світ, з якого не хочеться виходити і його покидати: що це? хто? як? Всі ті ж відомі тобі слова, і кольори, і звороти, та ж сама, давно відома, знайома тобі перебірливість чи, навпаки, статичність інтонацій — виростають і творять звучання нове, небуденне, могутнє і свіже... А я кажу — верлібр... От тобі й верлібр!.. У Голобородька верлібр лише «зверху». Насправді ж — це органічна йому, його природна поетична стихія, висловлена в такий спосіб. З кожним і в кожному вірші Василя Голобородька іде чи лежить, пливе чи летить та дорогоцінна образна потужність, і щем, і міра, і вишуканість, і дисципліна слова — словом, все те, що ми звемо поезією істинною, суть і дорога якої — сам автор, поет і його час. А справжній поет — він завжди іде від свого народу. Його духовна адреса — його народ.
Що не вірш у Василя Голобородька — це не розбалакування «на тему», не пускання поетичного соку з того чи іншого довільного приводу, а — духовне дійство. Дійство чи то кольорів, чи то настрою, чи то сюжету. Кожен його вірш — це драма, яка протікає, відбувається на наших очах.
Якесь навдивовижу м'яке, довірливе і чисте письмо. Що у нього є ще?.. В його віршах присутній і той «другий план», та недомовленість, та таємниця, без яких мистецтво не існує взагалі, а поезія зокрема. І ще: за кожним твором відчувається сам автор — натура спостережливої, несуєтної, доброї і вимогливої до себе людини, яка бере в руки перо лише тоді, коли воно само береться. Через те, мабуть, про кого і про що не були б у нього вірші, вони підсвітлені чесним співпереживанням, тремким ставленням автора до того, про що він зважується написати.
Василь Голобородько — в порі своєї поетичної сили. Він поет, для нашої поезії необхідний і надійний як у своєму слові, так і в своїй любові.
ВІЛЬНИЙ ВІРШ ПОЕТА
Верлібр прихопив і нашу поезію, як грип. Та грип приходить і відходить, а тут роками, десятиліттями, з дня у день, методично і вперто верлібр підминає під себе все, що не по ньому. Лише дуже і дуже небагатьом нашим поетам, і то лиш де-не-де, в окремих якихось виняткових випадках, вдається видобути щось живе із цього механічного віршописання. Якби зібрати всі наші верлібри і, познімавши прізвища авторів, вистроїти їх в один ряд, то що б вийшло? А вийшло ось би що: всі ці вірші не лише на одне лице, неповторне за своєю примітивністю і одноклітинністю, а й за своєю нудотністю, безхарактерністю, зрівнялівкою дають сто очок наперед навіть віршам, які на поезію і не претендують.
Мені здається, що верлібром пишуть ті, хто не вміє писати, кому писати взагалі протипоказано. Женучи погонні метри слів, залякуючи редакторів і читачів сумнівною образністю і претензією на оригінальність, ця масова культура верлібристів жалюгідна у своїй основі: вона не чує слова. А слово, як і люди, як і все на світі, шукає собі пари, тобто — співзвучності, тобто — гармонії... Цей безкінечний верлібровий вал іде від поетичного безсилля і бідності.
Ми не втомлюємося говорити про світ поета, про поетичний світ, про світобачення, світотлумачення, світосприймання і так далі... Та поетові, щоб писати про світ, треба його насамперед мати. Здавалося б, що за дурниця — поет без світу? А от і не дурниця. Бо — як нема? Нема — і все! Нема! Світ поета починається з таланту. А як нема?! Тоді скажіть, що робити? Як бути? (А руки чешуться, а самолюбство свербить!..) Які варіанти? А варіанти є. І їх у літературі, на жаль,— безліч. Тут і кон'юнктура, і гра «під народ», «в народність», і не зобов'язуючі ні до чого клятви до рідної землі, до рідної матусі, бабусі, прокляття війні і війнам взагалі. І от, чітко карбуючи крок, з непереможним видом і непогрішністю в очах в літературу входить пристосуванство: чемне чи нахабне, сумирне чи войовниче... І все це часто називається у нас світобаченням, світосприйманням.
Я ніколи не писав би про верлібр, про цей немов підрядник з мов іноземних, якби не вірші Василя Голобородька... Тут починається те, чого ти давно чекав, на що сподівався, ревниво ловив себе на думці: а що як не буде, а що як не народиться, а що як не вийде?.. І тут раптом: з кожного вірша на тебе спокійно дивиться поет. Стоїть і дивиться. А з-за його плеча, зіпершись підборіддям на його плече, виглядає його світ. І все. Більш нічого. Світ, поет і його слово... Хоча й написане тим самим верлібром!.. Та тут уже справа не в цьому: хореєм чи ямбом, амфібрахієм чи анапестом... У справжній, не позиченій, не підробленій поезії розмірів не помічаєш: переді мною, перед нами не розмір, а поезія. Вірші. Вони у Голобородька такі: чим довше і уважніше вчитуєшся у них (а це хочеться), ідеш за ними, довіряєшся їм, тим сильніше, ненав'язливо і гіпнотизуюче тебе охоплює світ, з якого не хочеться виходити і його покидати: що це? хто? як? Всі ті ж відомі тобі слова, і кольори, і звороти, та ж сама, давно відома, знайома тобі перебірливість чи, навпаки, статичність інтонацій — виростають і творять звучання нове, небуденне, могутнє і свіже... А я кажу — верлібр... От тобі й верлібр!.. У Голобородька верлібр лише «зверху». Насправді ж — це органічна йому, його природна поетична стихія, висловлена в такий спосіб. З кожним і в кожному вірші Василя Голобородька іде чи лежить, пливе чи летить та дорогоцінна образна потужність, і щем, і міра, і вишуканість, і дисципліна слова — словом, все те, що ми звемо поезією істинною, суть і дорога якої — сам автор, поет і його час. А справжній поет — він завжди іде від свого народу. Його духовна адреса — його народ.
Що не вірш у Василя Голобородька — це не розбалакування «на тему», не пускання поетичного соку з того чи іншого довільного приводу, а — духовне дійство. Дійство чи то кольорів, чи то настрою, чи то сюжету. Кожен його вірш — це драма, яка протікає, відбувається на наших очах.
Якесь навдивовижу м'яке, довірливе і чисте письмо. Що у нього є ще?.. В його віршах присутній і той «другий план», та недомовленість, та таємниця, без яких мистецтво не існує взагалі, а поезія зокрема. І ще: за кожним твором відчувається сам автор — натура спостережливої, несуєтної, доброї і вимогливої до себе людини, яка бере в руки перо лише тоді, коли воно само береться. Через те, мабуть, про кого і про що не були б у нього вірші, вони підсвітлені чесним співпереживанням, тремким ставленням автора до того, про що він зважується написати.
Василь Голобородько — в порі своєї поетичної сили. Він поет, для нашої поезії необхідний і надійний як у своєму слові, так і в своїй любові.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію