
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Здійнялись пожежі навкруги, –
І дими ядуче-чорномазі
Огорнули щільно береги.
Темна мла забарвлювала місто
Пройняте плачами, від яких
Струменіли тихо тужні вісті
По дорогах давніх і нових.
не можна побачити істину,
а лише диявола.
Сон розуму породжує чудовиськ.
Літери стають
так само розпливчатими,
як дим. Крізь смог безумства
не можна побачити
– Скажіть, а хто пошкодив сир,
нарив у ньому стільки дір?
«Без жодних сумнівів, не я!» –
квапливо рохнула Свиня.
«Це загадка! – ґеґекнув Гусь,
Пика скривлена, немов життю не радий.
Вся зібралася на раду ту «еліта».
Скоса зиркають, немовби пси побиті.
Забагато розвелося «горлопанів»,
Що говорять й по тверезому, й по п‘яні,
Що зажерлась влада та на
Вишгород яристий і зелений вкрай, –
У віках не зникнув та красу не втратив,
Попри грабування під гарматний грай.
Вишгород прадавній берегом похилим
До Дніпра приникнув, а не в бран попав,
Бо з ріки святої набува
Темна смуга лягає між нами.
Як вселенська печаль - тінь журби,
Наче тріщина між берегами.
Розверзається прірвою лих,
Твої руки з моїх вириває,
Пекла лютого видих і вдих -
голоси із далеких епох,
дитячий щебет.
Як воскресити голоси
із магми часу?
Вони доносяться, ледь живі,
ледве відчутні,
майже нерозбірливі.
Знайомій жіночка жаліється. –
Не знаю, чи дурниця, чи біда,
Бо щось із чоловіком діється.
Гіпноз йому чи лікаря б мені.
Не знаю, що з ним врешті коїться.
Раніше часто говорив у сні,
Тепер лиш хитро посміхається.
голівки не схиляють дружно.
Плісе жоржин у росах дивне,
але свою тримає пружність.
Засмагле дотліває літо.
Сачком лови, хіба впіймаєш?
Час спокою, і час марніти.
Чи наяву наткнусь впритул,
То серце сплескує прибоєм,
А почуттів зростає гул.
Думки про тебе зразу будять
У серці ніжні почуття, -
І радість пнеться звідусюди,
І щастям повниться життя.
навіть у горлі наростає ком,
бачу: рудий весь із очима сірими -
Франко…
-Пане Іване, як ви там на небесех?
Чи бачите на годиннику лютий час?
-Вболіваю, рідні мої, всім серцем
укриваєш мене снігом,
ніби поцілунками.
На твою честь я п'ю
снігове шампанське
і п'янію від крижаного холоду.
У зимовому полоні -
ніби в царстві задзеркалля,
Дитячі лики сірі від тривоги.
Схиляється над ними божий лик
Й шепоче: - Малеч! Буде перемога.
Із ирію повернуться татки
І спокоєм огорнуть ваші душі.
Я дам їм мир з Господньої руки,
Або до рук не брати книг,
Які століттями навчали
Життю щасливому усіх.
Великий гріх втрачати віру
У слово Боже і в слова,
Які дарує ніжна Ліра
Отим, що творять з них дива.
Я хочу пірнути в імлу,
Я хочу дивитися в морок
І падати в сон-ковилу.
Вино простягає долоні
Для радості і забуття.
Відчую в космічному лоні
В серці радості прилив, –
До грудей грудьми припала,
Як обійми їй розкрив.
Уст торкалася вустами,
Вибачаючись щомить
За кохання до нестями,
Що у ній вогнем пашить.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Ми ждемо вас
Позбирались на фронт - всі, хто міг,
полишили невпоране жниво;
вже і вбачити їх неможливо,
ген розтали в серпанку доріг.
Витікають із колоса зерна, -
ніби сльози невижатих нив,
і зі шпар - наче вітер химерний
до кісток зледенив...
Ми - ждемо вас, і шепчемо лиш:
в добрий час, в добрий час, в добрий час!
Хай попутні вітри не шмагають, а пестять вам спини!
А потому - вертайтесь скоріш,
верби плачуть по вас,
і без посмішок ваших блідніші стають горобини.
Ми у вежах високих живем,
нічийого не приймем дерзання,
і лише самота та чекання
супроводжують нас день за днем.
Без ужитку залежались шати,
сорочки помарніли святні,
надокучило навіть співати
довоєнні пісні.
Ми - ждемо вас, і шепчемо лиш:
в добрий час, в добрий час, в добрий час!
Хай попутні вітри не шмагають, а пестять вам спини!
А потому - вертайтесь скоріш,
верби плачуть по вас,
і без посмішок ваших блідніші стають горобини.
Все навколо просякнув немов,
став наш біль до усього дотичний;
й цей надрив причитань віковічний -
ніби відгук старих молитов...
Ми вас приймем, - зі сріблом на скронях,
покалічених, хоч будь-яких,
тільки щоб не було похоронних
та чекання на них!
Ми - ждемо вас, і шепчемо лиш:
в добрий час, в добрий час, в добрий час!
Хай попутні вітри не шмагають, а пестять вам спини!
А потому - вертайтесь скоріш,
верби плачуть по вас,
і без посмішок ваших блідніші стають горобини.
(2022)
*** ОРИГІНАЛ ***
Так случилось - мужчины ушли,
Побросали посевы до срока.
Вот их больше не видно из окон -
Растворились в дорожной пыли.
Вытекают из колоса зёрна -
Эти слёзы несжатых полей.
И холодные ветры проворно
Потекли из щелей.
Мы вас ждем - торопите коней!
В добрый час, в добрый час, в добрый час!
Пусть попутные ветры не бьют, а ласкают вам спины.
А потом возвращайтесь скорей!
Ивы плачут по вас,
И без ваших улыбок бледнеют и сохнут рябины.
Мы в высоких живем теремах,
Входа нет никому в эти зданья -
Одиночество и ожиданье
Вместо вас поселилось в домах.
Потеряла и свежесть и прелесть
Белизна неодетых рубах,
Даже старые песни приелись
И навязли в зубах.
Мы вас ждем - торопите коней!
В добрый час, в добрый час, в добрый час!
Пусть попутные ветры не бьют, а ласкают вам спины.
А потом возвращайтесь скорей!
Ивы плачут по вас,
И без ваших улыбок бледнеют и сохнут рябины.
Всё единою болью болит,
И звучит с каждым днем непрестанней
Вековечный надрыв причитаний
Отголоском старинных молитв.
Мы вас встретим, и пеших, и конных,
Утомленных, нецелых, - любых.
Только б не пустота похоронных
И предчувствие их.
Мы вас ждем - торопите коней!
В добрый час, в добрый час, в добрый час!
Пусть попутные ветры не бьют, а ласкают вам спины.
А потом возвращайтесь скорей!
Ивы плачут по вас,
И без ваших улыбок бледнеют и сохнут рябины.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)