Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
ти даси мені свою руку.
Але це знову будуть сновидіння.
Це знову буде дзвоник,
до якого я не добіжу,
бо я писатиму ці вірші,
які набагато важливіші,
ніж те, що я… тебе люблю.
А у свободі - пута кам'яні.
Отримуєш найвищу нагороду -
Із ноосфери квіти неземні.
У рабстві ти відшукуєш бунтарство,
А в бунті - підступ, зраду і удар,
У ницості - величність, в черні - панство,
Ти зустрічаєш, відкриваючись мені
безкраїм полотном живого неба,
в якім горять немеркнучі вогні,
в якім ростуть дива і дивовижі,
з якого сипле ласка і дари.
в якім живе тепло глибоких зближень,
де тануть нашаров
Але залишив усе це позаду
Якби я знав тоді, що знаю зараз
Гадаєш, я сліпим зостався би?
Перемовлюся із колодязем бажань
Про своє останнє бажання ще
Якщо ідеш за мною, ділися надбаннями
Бо настала ніч, я в ній г
Бо все перегоріло,
Врятуй від темноти,
Щоб в грудях зажевріло,
Завібрували щоб
Енергії вібрацій,
Щоб як нова копійка
що боїться світла
і улесливі слова,
що яскраво світять.
Не розказую про те,
як яси жадаю —
вранці сонце золоте
запиваю чаєм.
А-вжеж, найкращеє в житті село.
Л-юблю красу його і неньку Україну.
И-верень - грудочку землі і тло.
Й-оржисті трави, щедрий ліс, гаї, дорогу.
Ф-онтанські зваби - поле і ставок.
О-бійстя і садки. Летить
***
Прощай сьогодні. “Потім” вже не треба.
Я скнію в римах, ніби в ланцюгах.
Від тебе в них тікаю, та нудьга
Згорілими рядками вкрила небо.
Лишила осінь повноважень.
Це наче в ліс послати тую
Від алілуї персонажем…
Коли кого — вже не цікавить.
Лишила ніч передумови.
Це наче вдих бензин заправить
Лицем в безсилості нещасній.
І бруд заполоняє брук,
Мов Брут з ножем несвоєчасним.
Зима пірнула у абсурд
І стала стала осінню неждано.
І Божий замисел заглух
тримала на цім світі,
то я б під хатою росла,
Черемхою у цвіті.
Пахтіла б медом навесні,
і раювала літом,
а восени удалині
блищала фіанітом.
про любов
про блиски у очах
і як бурлила кров
і блиснуло в очах
і закипіла кров
нам у вогні палати
в ритмі рок-ен-рол
Ти розпростерся мало не по самий Ніжин.
А в серці, як колись і нині, й вічно –
Одна і та ж синівська ніжність.
На древніх пагорбах стою,
Немовби зависаю над святим Єрусалимом,
І, як йому, тобі пересилаю ці рядки:
“М
мою невтішну безнадію,
сніжниці білу заметіль.
Жасминові, легкі, перові
летять лелітки пелюсткові —
на смак не цукор і не сіль.
Льодяники із океану,
що на губах рожевих тануть
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Ми ждемо вас
Позбирались на фронт - всі, хто міг,
полишили невпоране жниво;
вже і вбачити їх неможливо,
ген розтали в серпанку доріг.
Витікають із колоса зерна, -
ніби сльози невижатих нив,
і зі шпар - наче вітер химерний
до кісток зледенив...
Ми - ждемо вас, і шепчемо лиш:
в добрий час, в добрий час, в добрий час!
Хай попутні вітри не шмагають, а пестять вам спини!
А потому - вертайтесь скоріш,
верби плачуть по вас,
і без посмішок ваших блідніші стають горобини.
Ми у вежах високих живем,
нічийого не приймем дерзання,
і лише самота та чекання
супроводжують нас день за днем.
Без ужитку залежались шати,
сорочки помарніли святні,
надокучило навіть співати
довоєнні пісні.
Ми - ждемо вас, і шепчемо лиш:
в добрий час, в добрий час, в добрий час!
Хай попутні вітри не шмагають, а пестять вам спини!
А потому - вертайтесь скоріш,
верби плачуть по вас,
і без посмішок ваших блідніші стають горобини.
Все навколо просякнув немов,
став наш біль до усього дотичний;
й цей надрив причитань віковічний -
ніби відгук старих молитов...
Ми вас приймем, - зі сріблом на скронях,
покалічених, хоч будь-яких,
тільки щоб не було похоронних
та чекання на них!
Ми - ждемо вас, і шепчемо лиш:
в добрий час, в добрий час, в добрий час!
Хай попутні вітри не шмагають, а пестять вам спини!
А потому - вертайтесь скоріш,
верби плачуть по вас,
і без посмішок ваших блідніші стають горобини.
(2022)
*** ОРИГІНАЛ ***
Так случилось - мужчины ушли,
Побросали посевы до срока.
Вот их больше не видно из окон -
Растворились в дорожной пыли.
Вытекают из колоса зёрна -
Эти слёзы несжатых полей.
И холодные ветры проворно
Потекли из щелей.
Мы вас ждем - торопите коней!
В добрый час, в добрый час, в добрый час!
Пусть попутные ветры не бьют, а ласкают вам спины.
А потом возвращайтесь скорей!
Ивы плачут по вас,
И без ваших улыбок бледнеют и сохнут рябины.
Мы в высоких живем теремах,
Входа нет никому в эти зданья -
Одиночество и ожиданье
Вместо вас поселилось в домах.
Потеряла и свежесть и прелесть
Белизна неодетых рубах,
Даже старые песни приелись
И навязли в зубах.
Мы вас ждем - торопите коней!
В добрый час, в добрый час, в добрый час!
Пусть попутные ветры не бьют, а ласкают вам спины.
А потом возвращайтесь скорей!
Ивы плачут по вас,
И без ваших улыбок бледнеют и сохнут рябины.
Всё единою болью болит,
И звучит с каждым днем непрестанней
Вековечный надрыв причитаний
Отголоском старинных молитв.
Мы вас встретим, и пеших, и конных,
Утомленных, нецелых, - любых.
Только б не пустота похоронных
И предчувствие их.
Мы вас ждем - торопите коней!
В добрый час, в добрый час, в добрый час!
Пусть попутные ветры не бьют, а ласкают вам спины.
А потом возвращайтесь скорей!
Ивы плачут по вас,
И без ваших улыбок бледнеют и сохнут рябины.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
