Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Ми ждемо вас
Позбирались на фронт - всі, хто міг,
полишили невпоране жниво;
вже і вбачити їх неможливо,
ген розтали в серпанку доріг.
Витікають із колоса зерна, -
ніби сльози невижатих нив,
і зі шпар - наче вітер химерний
до кісток зледенив...
Ми - ждемо вас, і шепчемо лиш:
в добрий час, в добрий час, в добрий час!
Хай попутні вітри не шмагають, а пестять вам спини!
А потому - вертайтесь скоріш,
верби плачуть по вас,
і без посмішок ваших блідніші стають горобини.
Ми у вежах високих живем,
нічийого не приймем дерзання,
і лише самота та чекання
супроводжують нас день за днем.
Без ужитку залежались шати,
сорочки помарніли святні,
надокучило навіть співати
довоєнні пісні.
Ми - ждемо вас, і шепчемо лиш:
в добрий час, в добрий час, в добрий час!
Хай попутні вітри не шмагають, а пестять вам спини!
А потому - вертайтесь скоріш,
верби плачуть по вас,
і без посмішок ваших блідніші стають горобини.
Все навколо просякнув немов,
став наш біль до усього дотичний;
й цей надрив причитань віковічний -
ніби відгук старих молитов...
Ми вас приймем, - зі сріблом на скронях,
покалічених, хоч будь-яких,
тільки щоб не було похоронних
та чекання на них!
Ми - ждемо вас, і шепчемо лиш:
в добрий час, в добрий час, в добрий час!
Хай попутні вітри не шмагають, а пестять вам спини!
А потому - вертайтесь скоріш,
верби плачуть по вас,
і без посмішок ваших блідніші стають горобини.
(2022)
*** ОРИГІНАЛ ***
Так случилось - мужчины ушли,
Побросали посевы до срока.
Вот их больше не видно из окон -
Растворились в дорожной пыли.
Вытекают из колоса зёрна -
Эти слёзы несжатых полей.
И холодные ветры проворно
Потекли из щелей.
Мы вас ждем - торопите коней!
В добрый час, в добрый час, в добрый час!
Пусть попутные ветры не бьют, а ласкают вам спины.
А потом возвращайтесь скорей!
Ивы плачут по вас,
И без ваших улыбок бледнеют и сохнут рябины.
Мы в высоких живем теремах,
Входа нет никому в эти зданья -
Одиночество и ожиданье
Вместо вас поселилось в домах.
Потеряла и свежесть и прелесть
Белизна неодетых рубах,
Даже старые песни приелись
И навязли в зубах.
Мы вас ждем - торопите коней!
В добрый час, в добрый час, в добрый час!
Пусть попутные ветры не бьют, а ласкают вам спины.
А потом возвращайтесь скорей!
Ивы плачут по вас,
И без ваших улыбок бледнеют и сохнут рябины.
Всё единою болью болит,
И звучит с каждым днем непрестанней
Вековечный надрыв причитаний
Отголоском старинных молитв.
Мы вас встретим, и пеших, и конных,
Утомленных, нецелых, - любых.
Только б не пустота похоронных
И предчувствие их.
Мы вас ждем - торопите коней!
В добрый час, в добрый час, в добрый час!
Пусть попутные ветры не бьют, а ласкают вам спины.
А потом возвращайтесь скорей!
Ивы плачут по вас,
И без ваших улыбок бледнеют и сохнут рябины.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)