Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Вірна /
Проза
Іноді ... (декілька таємних історій із життя однієї жінки) - ІІ
Дівчинка років десяти стрибала з калюжі в калюжу і весь час скрадливо озиралася, чи ніхто не бачить, як вона змалилась. Тобто здитинилась. Вона ж себе вже вважає дорослою: їй на цьому тижні виповнилося аж 10 років! Хіба можна у такому віці, стрибати по калюжах?
- Можна, ще й як можна! – почула відповідь на свої думки.
Повернула голову на голос. Недалеко на тротуарі зупинився старий дідусь. Дівчинка стала уважно його розглядати: невисокого зросту (трохи вищий од неї самої), худорлявий, ледь згорблений, з коротким їжаком сивого волосся на голові й маленькими вусиками-щіточкою під носом. Посміхається. А з-під низьких кошлатих брів по-доброму сяють лагідні блакитні очі. Такі приємні, ніби ранкова посмішка сонця на літніх канікулах.
- Ви що думки мої читаєте? – здивувалася дівчинка.
- Не тільки, - ще ширше посміхнувся чудний дідусь і простягнув цукерку в яскравій обгортці. – Ще й бажання виконую для слухняних діточок!
Але та недовірливо заховала руки за спину і подарунок не взяла.
- А мене мама вчила у незнайомців нічого не брати! – з гордістю слухняної дитини відповіла незнайомцю. Йому така відповідь вкрай не сподобалась, і на такому ще мить тому доброму обличчі промайнула зла тінь – верхня губа під вусиками припіднялась, стало видно ікла замість зубів.
Дівчинка злякано відскочила вбік, але не втекла, бо ще ніколи не бачила таких чудернацьких дідків.
- Чого ж ти злякалася? Я ж добрий. Усіх дівчаток люблю. Он Оленка з п’ятого під’їзду вже два рази до мене в гості ходила. Я її чаєм пригощав і голубив так ніжно… - він аж зацмокав губами і примружив ласо очі, як ситий кіт. – Пішли зі мною, я й тебе приголублю.
- Та ні, мені таке не потрібно, - поважно задрала носа вгору, - мене мама з татом люблять…
І замовкла, дослухаючись до своїх відчуттів. А чи справді батьки її люблять? Останні півроку вони весь час сваряться та розподіляють майно. Здається, це називається процес розлучення. Зітхнула, дійсно, їм зараз не до мене. І звідки цей дід-перевертень усе про неї знає? А той, як навмисне, ніжно замуркотів:
- А дорослих треба слухати… пішли-но зі мною, - і потягнувся сухою рукою у зморшках до неї. Рука була схожа на суху відламану гілку з дерева, що жила окремим життям від дідової посмішки.
- У-у-у, змій підступний, - зашипіла гадюкою дівчинка і кинулась бігом у свій під’їзд, перестрибуючи через дві сходинки. З розгону зачинила вхідні двері, притулилася до них спиною, полегшено зітхнула. Втекла.
Вона вже не бачила, як незвичайний дідок простягав цукерку іншій дівчинці, а та довірливо йому посміхалась.
2018
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Іноді ... (декілька таємних історій із життя однієї жінки) - ІІ
Іноді достатньо одного погляду в очі людині, щоб зрозуміти: ваші долі нерозривно пов’язані
Історія друга
Дівчинка років десяти стрибала з калюжі в калюжу і весь час скрадливо озиралася, чи ніхто не бачить, як вона змалилась. Тобто здитинилась. Вона ж себе вже вважає дорослою: їй на цьому тижні виповнилося аж 10 років! Хіба можна у такому віці, стрибати по калюжах?
- Можна, ще й як можна! – почула відповідь на свої думки.
Повернула голову на голос. Недалеко на тротуарі зупинився старий дідусь. Дівчинка стала уважно його розглядати: невисокого зросту (трохи вищий од неї самої), худорлявий, ледь згорблений, з коротким їжаком сивого волосся на голові й маленькими вусиками-щіточкою під носом. Посміхається. А з-під низьких кошлатих брів по-доброму сяють лагідні блакитні очі. Такі приємні, ніби ранкова посмішка сонця на літніх канікулах.
- Ви що думки мої читаєте? – здивувалася дівчинка.
- Не тільки, - ще ширше посміхнувся чудний дідусь і простягнув цукерку в яскравій обгортці. – Ще й бажання виконую для слухняних діточок!
Але та недовірливо заховала руки за спину і подарунок не взяла.
- А мене мама вчила у незнайомців нічого не брати! – з гордістю слухняної дитини відповіла незнайомцю. Йому така відповідь вкрай не сподобалась, і на такому ще мить тому доброму обличчі промайнула зла тінь – верхня губа під вусиками припіднялась, стало видно ікла замість зубів.
Дівчинка злякано відскочила вбік, але не втекла, бо ще ніколи не бачила таких чудернацьких дідків.
- Чого ж ти злякалася? Я ж добрий. Усіх дівчаток люблю. Он Оленка з п’ятого під’їзду вже два рази до мене в гості ходила. Я її чаєм пригощав і голубив так ніжно… - він аж зацмокав губами і примружив ласо очі, як ситий кіт. – Пішли зі мною, я й тебе приголублю.
- Та ні, мені таке не потрібно, - поважно задрала носа вгору, - мене мама з татом люблять…
І замовкла, дослухаючись до своїх відчуттів. А чи справді батьки її люблять? Останні півроку вони весь час сваряться та розподіляють майно. Здається, це називається процес розлучення. Зітхнула, дійсно, їм зараз не до мене. І звідки цей дід-перевертень усе про неї знає? А той, як навмисне, ніжно замуркотів:
- А дорослих треба слухати… пішли-но зі мною, - і потягнувся сухою рукою у зморшках до неї. Рука була схожа на суху відламану гілку з дерева, що жила окремим життям від дідової посмішки.
- У-у-у, змій підступний, - зашипіла гадюкою дівчинка і кинулась бігом у свій під’їзд, перестрибуючи через дві сходинки. З розгону зачинила вхідні двері, притулилася до них спиною, полегшено зітхнула. Втекла.
Вона вже не бачила, як незвичайний дідок простягав цукерку іншій дівчинці, а та довірливо йому посміхалась.
2018
Уривки
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Зморені за день думки..."
• Перейти на сторінку •
"Іноді... (декілька таємних історій із життя однієї жінки) - І "
• Перейти на сторінку •
"Іноді... (декілька таємних історій із життя однієї жінки) - І "
Про публікацію
