ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.10.30
14:35
І три літа канули і роки,
поки параноя у кремлі
опухає на чотири боки
шостою частиною землі.
Міль велика надуває щоки
і заметушилися малі.
Кожне пише архі-епопею
поки параноя у кремлі
опухає на чотири боки
шостою частиною землі.
Міль велика надуває щоки
і заметушилися малі.
Кожне пише архі-епопею
2024.10.30
13:53
Так хочеться ще за життя по-людськи жить,
Та поки що вдається небагато:
Плач припиняє й усміхається мені малятко,
За півметра без остраху горобеня заглядає в очі,
Навитяжку кіт стає, щоб шлях не перепинити,
Звідусюд лине: «Будь здоров! До 120 у щас
Та поки що вдається небагато:
Плач припиняє й усміхається мені малятко,
За півметра без остраху горобеня заглядає в очі,
Навитяжку кіт стає, щоб шлях не перепинити,
Звідусюд лине: «Будь здоров! До 120 у щас
2024.10.30
13:30
А мій партнер — це чисте небо…
Кубельце-хатка на стовпі…
І погляд зеркальця від себе…
Тональність дійсності в обід…
І шоб Вона під покривалом…
І щоби я ще повен сил…
І щоби люди пізнавали
Будь-де, будь з ким, ще до могил…
Кубельце-хатка на стовпі…
І погляд зеркальця від себе…
Тональність дійсності в обід…
І шоб Вона під покривалом…
І щоби я ще повен сил…
І щоби люди пізнавали
Будь-де, будь з ким, ще до могил…
2024.10.30
07:37
Коли немає Бога в голові –
її хилити марно до ікони,
читати найгарніше молитви
і бити найстаранніше поклони.
Усе те – лицемірство лише, фарс,
як і кохання, куплене за гроші.
Не буде їсти стерво сніжний барс,
її хилити марно до ікони,
читати найгарніше молитви
і бити найстаранніше поклони.
Усе те – лицемірство лише, фарс,
як і кохання, куплене за гроші.
Не буде їсти стерво сніжний барс,
2024.10.30
04:41
Це був останній день, в якім дотліла осінь,
хоч ще один листок на клені майорів.
Приносить вітер дощ і перший сніг приносить.
Поезія зими без рими та без слів.
Німуємо удвох, у цьому суголоссі:
напружуючи слух, я чую пульс планет.
А може це про нас
хоч ще один листок на клені майорів.
Приносить вітер дощ і перший сніг приносить.
Поезія зими без рими та без слів.
Німуємо удвох, у цьому суголоссі:
напружуючи слух, я чую пульс планет.
А може це про нас
2024.10.30
04:37
Так яскраво сонце світить,
Що світлішає блакить
І від спеки мліє літо,
Й час іде, а не біжить.
Тополиний пух повсюди
Все вкриває, наче сніг, –
І лоскоче голі груди,
І не струшується з ніг.
Що світлішає блакить
І від спеки мліє літо,
Й час іде, а не біжить.
Тополиний пух повсюди
Все вкриває, наче сніг, –
І лоскоче голі груди,
І не струшується з ніг.
2024.10.29
20:01
Підійшов Олекса, став біля вікна.
Марусенька в хаті, та чомусь сумна.
Постукав легенько тричі у вікно:
«Пусти, люба, в хату. Не бачились давно».
«Ой хоч стукай, Лексієчко, не стукай.
Піди собі Галюточки пошукай».
«Нащо ж брала перстники і коралі теж
Марусенька в хаті, та чомусь сумна.
Постукав легенько тричі у вікно:
«Пусти, люба, в хату. Не бачились давно».
«Ой хоч стукай, Лексієчко, не стукай.
Піди собі Галюточки пошукай».
«Нащо ж брала перстники і коралі теж
2024.10.29
17:50
левон із прізвиськом рогалик
неквапно прочиня вікно
щоби втикнуть низькобюджетне
кіно
у фільмі крізь безладний лемент
вальсує трудовий народ
неквапно прочиня вікно
щоби втикнуть низькобюджетне
кіно
у фільмі крізь безладний лемент
вальсує трудовий народ
2024.10.29
14:42
Минуле пишеться прибульцям…
Писалось до і після нас.
Так, що зустрінеш, не дивуйся,
Візьми щматочок на запас…
Бо доведеться сперечатись
Як не тобі, то дітям, тож
Потрібні будуть скоби, лати
І кілька ладних огорож…
Писалось до і після нас.
Так, що зустрінеш, не дивуйся,
Візьми щматочок на запас…
Бо доведеться сперечатись
Як не тобі, то дітям, тож
Потрібні будуть скоби, лати
І кілька ладних огорож…
2024.10.29
14:10
Зникає за маячним верховіттям
німування Господнє.
Сором'язливістю крони милуюся не сама.
Шумливий,
як Тебе не почути?
Немов до багаття,
підкидаєш з нізвідки наламані патики
німування Господнє.
Сором'язливістю крони милуюся не сама.
Шумливий,
як Тебе не почути?
Немов до багаття,
підкидаєш з нізвідки наламані патики
2024.10.29
13:13
зась-оргії десь & ніколи впусту загинути
реальність підлота поспіх
я (ти) може звертався стривайте
смішні злодії карлики злоті
намолені зимні тіні досконалі незграбні
діти дзеркалень ключі & слова тим
хто полюбляв у цих вікнах
одну зачудовану в одн
реальність підлота поспіх
я (ти) може звертався стривайте
смішні злодії карлики злоті
намолені зимні тіні досконалі незграбні
діти дзеркалень ключі & слова тим
хто полюбляв у цих вікнах
одну зачудовану в одн
2024.10.29
10:32
Виціловує теплим дощем
твої губи гранатові літо,
але хочеться ще і іще
тобі ніжності цілого світу.
І немає у серця межі,
і співає воно до світання!
Хай ілюзії то, міражі,
твої губи гранатові літо,
але хочеться ще і іще
тобі ніжності цілого світу.
І немає у серця межі,
і співає воно до світання!
Хай ілюзії то, міражі,
2024.10.29
09:16
В твоїх очах вітри небес
Змішали світ зелено-сірий
І мов закоханий Паріс,
Стоїш на палубі триреми.
Мовчиш і жертвуєш усім,
Своєю славою та містом,
Уста цілують, тільки дійсність
Змішали світ зелено-сірий
І мов закоханий Паріс,
Стоїш на палубі триреми.
Мовчиш і жертвуєш усім,
Своєю славою та містом,
Уста цілують, тільки дійсність
2024.10.29
08:48
Можливо гроза зазиває тебе підійти
І закинути погляд у море зеленого шуму,
Чи світло небес розплітаючи стрічки з-під хмар
Зазирає в кімнату рядками живих поезій.
Ти читаєш немов стенограму схвильованих снів
Де записаний спалах напевне зринає мину
І закинути погляд у море зеленого шуму,
Чи світло небес розплітаючи стрічки з-під хмар
Зазирає в кімнату рядками живих поезій.
Ти читаєш немов стенограму схвильованих снів
Де записаний спалах напевне зринає мину
2024.10.29
08:47
Традиція вставати під час виконання хору «Алілуя», що завершує другу з трьох частин ораторії Генделя «Месія», народилася після того, як приголомшений музикою британський король Георг Другий скочив на ноги, змусивши встати і всіх присутніх…
Генделева
Генделева
2024.10.29
06:17
Покличе осінь в золоті сади
де вже налиті грона винограду.
Пора у вирій, птахо? То лети.
Для мене жовтопадова розрада
і бабиного літа переспів
куди миліші дальньої дороги.
Човпу кудись у ліпоті садів
під вітру незрівнянні монологи.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...де вже налиті грона винограду.
Пора у вирій, птахо? То лети.
Для мене жовтопадова розрада
і бабиного літа переспів
куди миліші дальньої дороги.
Човпу кудись у ліпоті садів
під вітру незрівнянні монологи.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2024.05.20
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2021.07.17
2021.01.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Дмитро Чистяк /
Критика | Аналітика
Блакитний птах світової літератури
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Блакитний птах світової літератури
До 145-річчя Моріса Метерлінка
Незнаний. Не пізнаний. Саме такі епітети спадають на думку, щойно мова заходить про цього митця. І хоча проминуло 145 літ від його народження, і хоча творчості Метерлінка присвячено тисячі розвідок, а п’єси його йдуть у театрах по цілому світі, доробок видається вражаючим накладом, достоту невідомо, хто він і де криється таємниця його непов’янного таланту. Атож, Метерлінк - всесвітньо відомий драматург, поет, есеїст, перекладач, а також – природознавець-дослідник «Життя бджіл», термітів і мурах, боксер, що б'ється навкулачки з чемпіоном світу Жоржем Карпентьє, містик-мешканець абатства Сен-Вандрій у Нормандії, лауреат Нобелівської премії в галузі літератури 1911 року та пасічник на паризьких околицях… Але найперше – Митець, який пройшов довгий і повчальний шлях від „трагічного оптимізму” до оптимізму справдешнього. Сподіваюся, мій коротенький споминок заохотить вас відкрити чи перечитати для себе цього неперебутнього письменника...
Отже, народився Моріс Метерлінк 29 серпня 1862 року в бельгійському місті Ґенті у франкомовній консервативній родині адвокатів із діда-прадіда. Батько письменника, Полідор, залишив синові у спадок, окрім адвокатської контори, захоплення вирощуванням городини та садовини (іменем Полідора Метерлінка названо один із сортів персика!). У 1874 році юнак вступає до Ґентського Єзуїтського колегіуму Сен-Барб. Зауважмо: Колегіум сравді був бельгійському символізму за альма-матер. Серед його випускників – «старші» Жорж Роденбах та Еміль Верхарн, а також «молодші» Моріс Метерлінк і Шарль Ван Лерберґ. Саме ця четвірка літераторів із міста Ґента сформували обличчя нового літературного напрямку.
Література Бельгії кінця ХІХ століття –полістильове явище: тут парнасці й натуралісти довкола часопису «Молода Бельгія» під орудою М.Валлера й А.Жіро, і неореалісти на чолі з Е.Пікаром та журналом «Сучасне мистецтво», і символістський осередок із друкованим органом «Валлонія» за редакцією А.Мокеля. Таке розмаїття стилів визначило численні мистецькі впливи. Звісно, важко переоцінити вплив на творчість Метерлінка французьких метрів - Ш.Бодлера, А.Рембо, П.Верлена, Ф.де Вільє де Ліль-Адана, а надто – С.Малларме. Загалом, він інтегрує філософсько-естетичну парадигму символістів-французів, застосовує евокативно-сугестивну мову, культивує метафізику як умонастрій, а його поетика вивільняє чуттєву, емоційно-інтуїтивну сферу. А проте для нього характерне глибше проникнення до «похованого храму» ірраціонального, а також містичні переживання, не дуже притаманні поетиці Малларме. Навіть саме поняття „символ” для Метерлінка – особливе. Власне, він виділяє два його види: «Природа першого – абстрактна, його завдання – представити всесвіт в абстракціях. […] Другий вид – радше підсвідомий, він існує поза поетом, […] навіть поза думкою». Саме з першим видом (власне, алегорією) пов'язує драматург поетику в латинських культурах (отже, й у французькій). Однак, техніка алегорії – розумова дія, а коріння символа – в інтуїтивному пізнанні, в глибинах підсвідомого, «метафізичного» (А.Мокель), в міфічній первобутності колективного несвідомого, яке сугестується в драматургії Метерлінка.
Такі відмінності свідчать про наявність „ґентського феномена” - франкомовних письменників із фламандською ментальністю на межі двох великих культурних ареалів – германізму та латинізму. Окрім французьких метрів, відчувається також вплив фламандської містики, езотеричних доктрин, традицій естетики німецького романтизму, врешті, фольклору Фландрії, а також Біблії, праць Р.У.Емерсона, Новаліса, творів містиків Рюйсбрука Прекрасного та Я.Бьоме, античних стоїків, олександрійських неоплатоніків, середньовічних алегоричних романів і мораліте, єлизаветинського театру (надто ж - В.Шекспіра), фаталістичної концепції А.Шопенґауера, теорії інтуїтивного пізнання А.Берґсона, «театру жаху» Шарля Ван Лерберґа (драма «Наслухачі», 1889), а також тогочасних окультистів, живопису англійських прерафаелітів (передусім Д.Г.Россетті), музики Р.Вагнера і природничих трактатів із зоології, ботаніки й хімії.
Окрім кількох публікацій у періодиці 1889 року в паризькому видавництві «Ваньє» вийшла друком перша збірка поезій Метерлінка - «Теплиці». Цікаво, що в ній образ є не лише рушієм дії, яка побудована на грі аналогій, але й форми вірша – римовані твори тут поруч із верлібрами. Сучасні студії переконливо доводять: збірка – предтеча європейського сюрреалізму. Вже в першій драмі, „Принцеса Мален” (1890), автор переглянув поняття природи трагічного. Воно, як на нього, полягає у відображенні повсякденного, адже «будь-яка подія – поверхова», а психологічна дія лише притлумлює основний конфлікт, чи радше, «діалог» - діалог людської сутності та Долі, індивідуального та загального. Персонажі є лише вмістилищем невблаганного Невідомого, що керує світом і навіюється системою образів-алюзій, які стають відображенням «життя душі»; життя ж постає як інтуїтивне поступове пізнання Смерті (як єдиної видимої реалізації Невідомого). Такі підвалини концепції «трагічного оптимізму». Природно, що в «діалозі» вищого рівня відсутня моральна, духовна, психологічна мотивація вчинку, натуралістична природна чи спадкова обумовленість, або реалістичне соціальне підґрунтя. Власне, і характери в п’єсі відсутні: герої – маріонетки, вони не діють, а тільки очікують, вони –самі органи чуття, що бояться недовідомого.
Загалом, 1890-ті роки – період неймовірного сплеску творчої активності драматурга. Вже в 1891 році виходять друком три нові п’єси «театру жаху» - «Непрохана», „Сім принцес” та «Сліпі». «Сліпі» зафіксували нову тенденцію. Сюжет твору простий: дванадцятеро сліпих із немовлям чекають на прихід Священика, який умер серед них. Згодом вони дізнаються, що він відійшов за межу, й чекають Невідомого. Невідоме «надходить» під голосіння жінок і плач дитини і спиняється серед тих, хто чекає… Хто ті Панотець, і Сліпці, і Невідоме? В тім-то й ознака символу, що це виявити неможливо. Тож Священик – і Віра, і Розум, і таке інше, Сліпці – й людство, і прояви темпераменту, і мистецькі напрямки (їхній ступінь сліпоти різний), а Невідоме (яке не вбиває наразі Сліпих; кінцівка – відкрита) може бути й смертю, й новою Вірою, Божеством. Таким чином, п'єса скидається на притчу про долю людства й породжує множинність смислів. Та, певне, найвідомішою драмою «першого періоду» є «Пелеас і Мелісанда» (1892). Звісно, до її величезної популярності прислужилась лірична драма Клода Дебюссі, твору, що „докорінно змінив орієнтацію французької музики” (А.Мессажер).Однак не слід забувати, що маємо справу справді з поліфонічним текстом. Тож тривіальний любовний трикутник не обмежується лише «поемою любові та ревнощів» (А.Луначарський), не є тільки «драмою пристрасті» (Р.Вів’є). У концепції Метерлінка Невідоме лише змінило подобу: замість маски Смерті вдягло маску Любові й увірвалося до сердець героїв, аби знищити їх. Знищило, то й знищило… Однак Пелеас і Мелісанда піднесли непоборну пристрасть до такого духовного рівня, над яким навіть Невідоме не має влади. Смерть закоханих у світі видимому – не трагічна, адже душі їхні – вічні, а в пам'яті душ – почуття. Таким чином, саме в «Пелеасі й Мелісанді» притлумлена концепція «трагічного оптимізму» та абсолютного детермінізму людського життя Невідомим.
Цей детермінізм присутній також у «трьох драмах для маріонеток» (1894) – «Алладіна і Паломід», «Всередині», а надто – у «Смерті Тентажиля». У третій з-поміж них стара Королева (Смерть) прагне знищити хлопчика Тентажиля, а його сестра Іґрена та старець-опікун Аґловаль силкуються порятувати дитину. І хоча то – марна справа (меч Аґловаля розбивається на друзки, а Іґрена до крові збиває руку, стукаючи в браму, за якою – вбивство), однак сама спроба повстати проти «великої та незнаної сили» окреслює нову тенденцію в творчості.
Перш ніж перейти до характеристики найцікавіших драм «другого періоду», зауважимо інші важливі моменти в біографії М.Метерлінка. У 1895 році він зустрів Жоржетту Леблан, зв'язок із якою триватиме 23 роки. Були подорожі до Англії, шалений успіх постановок ранніх драм під керівництвом Люньє-По в символістському театрі «Творчість», а надто – есею «Скарб сумирних», який справив неоціненний вплив на розвиток німецькомовних і слов'янських літератур. Драматург переїхав із Ґента до Парижа, що не змінило однак стилю його життя: він і надалі працює в самоті, студіює містиків і природознавців, поки кохана відвідує знамениті салони паризької богеми. Пише передмови до символістських видань, перекладає з Новаліса і Шекспіра, видає чудову збірку фламандських балад, «лейдів» («Дванадцять пісень», 1896), де навіюється якнайбільше в лексичному мінімумі, оскільки текст побудовано лише на емоційному навантаженні. Розводить бджіл на пасіці біля Булонського лісу. Врешті, у 1902 році в Парижі виходить друком його есей „Похований храм”. У ньому сформульований постулат про дві істини: перша - життя є лише мала миттєвість із погляду вічності, а людина – билинка у Всесвіті; друга - ”наше життя – найважливіше і навіть єдино важливе явище в історії світів”. Друга істина передбачає інтеріоризацію Фатуму: «у нашому несвідомому житті слід шукати пояснення наших успіхів і поразок. У нас існує справжнє «я», нескінченне, всезагальне і, мабуть, безсмертне». Тож завданням людини є осягнути це «я», зокрема через творення якомога більше добра й плекання надії.
Проявом таких от постулатів слушно вважати ритмізовану п'єсу «Аріадна і Синя Борода» (1901), п’єси „Монна Ванна” (1902), «Жуазель» (1903), а надто – „Блакитний птах” . Метерлінк часу написання «Блакитного птаха» - вже зрілий митець, його художня концепція еволюціонувала від «трагічного оптимізму» й техніки «статичного театру» до полістилістичного методу, в якому знайдемо і символізм, і натуризм, і елементи авангардистських течій. Інтеріоризація Фатуму, що був головним героєм (т.зв. «герой третього плану») ранніх п'єс, утверджує необмеженість властивостей людини, закладених у її невідомих сутнісних силах. Саме цим і пояснюється антропоцентризм феєрії: Тільтіль і Мітіль сміливо прочиняють двері до всіх таємниць Ночі, пізнають безмежжя людської пам'яті, відносність смерті завдяки пантеїзму – розчиненню Душі у Всесвіті (алегорична картина «Цвинтар»), детермінованість майбутнього та вищу мораль Радощів і Блаженств. Твір наскрізь пройнятий почуттям віри в Людину, яка, завдяки своїм численним науково-технічним, а головне – душевним здобуткам (пізнанню істинних Радощів і Блаженств) стає володарем світу рослин, тварин, речей, ба навіть стихій. Власне, сама подорож дітей – символічна: коли придивитись пильніше, вони мандрують у собі, в нескінченних глибинах свого «я», що його пізнають завдяки впливу двох сутнісних начал – Світла та Темряви (її уособлює Киця).
Метерлінк досягає найвищого рівня узагальнення: межу між «я» і «не-я» стерто, все в світі пов'язане, все розмовляє однією мовою, повертається до витоків первісної єдності, колективного несвідомого, Душі Світу. Хто ж тоді Блакитний птах? «Щастя, яке шукає людство», - відповідає Є.Еткінд. Так, але щастя, за Метерлінком, - у безперестанному пошуку Істини. Істина – ось тлумачення символу. Істина, пов’язана з прагненням до ідеалу (блакитний колір сугестує, навіює його, як і блакитна квітка в Новаліса), істина, що не є конкретною (і тому її годі впіймати у картинах, де вказані різні її прояви), а є всезагальним поняттям, яке ніколи не осягнути цілком. Та хіба це має значення? Тільки у вічному наближенні до неї, в осягненні сутнісних сил «я» - сенс людського життя.
Окрім того Метерлінк напише ще 10 п'єс, 17 есеїв і книгу споминів, але вони не дорівняються до попередніх творів. Будуть цікаві знахідки, драми-памфлети (як-от «Бургомістр зі Стильмонде», «Сіль життя», обидві - 1919), навіть фарси («Диво святого Антонія», 1903; «Бетрікель», 1929), буде повернення до раннього театру («Принцеса Ізабелла», 1935), буде всесвітнє визнання і Нобелівська премія 1911 року, звання графа та академіка в Бельгії та Франції, заокеанські мандрівки, чарівна садиба «Орламонде» біля Ніцци. Буде громадсько-політична робота, спрямована на припинення Першої Світової війни. Однак нові драми майже не ставитимуть, в есеях посиляться суперечності між ранніми концепціями і пізніми поглядами. До того ж, настане час нових літературних уподобань і напрямків, під які не підлаштувався письменник. Водночас то буде пора запізнілої рецепції попередніх його творів.
Саме тоді охоче перекладатимуть Метерлінка і в Україні. Окремі драми відтворено Лесею Українкою («Неминуча», 1901), Є.Тимченком («Сліпці», 1909; «Непроханий гість», «Всередині», «Синя пташка», 1918), М.Загірньою («Монна Ванна», 1907), Н.Кобринською («Синьобородий і Арияна», 1913), М.Антонюком («Непроханий гість», 1918), П.Долиною та В.Миляєвим («Чудо святого Антонія», 1919). Творчістю драматурга захоплювались також І.Франко, О.Кобилянська, В.Стефаник, М.Коцюбинський, критикував низку поезій зі збірки «Теплиці» І.Нечуй-Левицький. Не буде зайвим зауважити, що переклад цих творів мав чималий вплив на український літературний процес кінця ХІХ – початку ХХ ст. У радянській Україні «Блакитного птаха» перекладали М.Рильський і Н.Андріанова (1965), але окремим виданням твір не виходив. Тільки в 1997 році у видавництві «Котигорошко» опубліковано калькований переклад С.Грицюка «Синього птаха» з російської (за версією М.Любімова), на жаль, уведений навіть до шкільних хрестоматій. До драматургії Метерлінка звертались у літературознавчих розвідках І.Франко, Леся Українка, О.Білецький, М.Фріче, М.Рильський, К.Шахова, Я.Кравець та ін. Драми введені до програми із зарубіжної літератури в середній і вищій школі.
В останніх творах Метерлінка посилюється вплив окультизму та містицизму. За кілька років до смерті в есеї «Пісковий годинник» (1936) письменник підведе риску під своїм життєвим кредо: «єдина молитва, яка має сенс, - пристрасне дослідження Невідомого». Це невтомне дослідження він провадив усе життя, щоб нарешті, після тривалої еволюції від «трагічного оптимізму» до оптимізму справжнього, потвердити: «радіймо з нагоди існувати в цьому непізнаваному всесвіті. І зауважимо: що б не сталося з ним чи з нами, ми завжди будемо його складовою». Із такими думками 6 травня 1949 року письменник відійшов за вічну межу…
Відійшов, але залишився в своїх творах, власне, тим-таки Блакитним Птахом, який і досі на крилах чистого мистецтва несе читачів до висот і глибин незбагненного людського «я».
Дмитро Чистяк
Незнаний. Не пізнаний. Саме такі епітети спадають на думку, щойно мова заходить про цього митця. І хоча проминуло 145 літ від його народження, і хоча творчості Метерлінка присвячено тисячі розвідок, а п’єси його йдуть у театрах по цілому світі, доробок видається вражаючим накладом, достоту невідомо, хто він і де криється таємниця його непов’янного таланту. Атож, Метерлінк - всесвітньо відомий драматург, поет, есеїст, перекладач, а також – природознавець-дослідник «Життя бджіл», термітів і мурах, боксер, що б'ється навкулачки з чемпіоном світу Жоржем Карпентьє, містик-мешканець абатства Сен-Вандрій у Нормандії, лауреат Нобелівської премії в галузі літератури 1911 року та пасічник на паризьких околицях… Але найперше – Митець, який пройшов довгий і повчальний шлях від „трагічного оптимізму” до оптимізму справдешнього. Сподіваюся, мій коротенький споминок заохотить вас відкрити чи перечитати для себе цього неперебутнього письменника...
Отже, народився Моріс Метерлінк 29 серпня 1862 року в бельгійському місті Ґенті у франкомовній консервативній родині адвокатів із діда-прадіда. Батько письменника, Полідор, залишив синові у спадок, окрім адвокатської контори, захоплення вирощуванням городини та садовини (іменем Полідора Метерлінка названо один із сортів персика!). У 1874 році юнак вступає до Ґентського Єзуїтського колегіуму Сен-Барб. Зауважмо: Колегіум сравді був бельгійському символізму за альма-матер. Серед його випускників – «старші» Жорж Роденбах та Еміль Верхарн, а також «молодші» Моріс Метерлінк і Шарль Ван Лерберґ. Саме ця четвірка літераторів із міста Ґента сформували обличчя нового літературного напрямку.
Література Бельгії кінця ХІХ століття –полістильове явище: тут парнасці й натуралісти довкола часопису «Молода Бельгія» під орудою М.Валлера й А.Жіро, і неореалісти на чолі з Е.Пікаром та журналом «Сучасне мистецтво», і символістський осередок із друкованим органом «Валлонія» за редакцією А.Мокеля. Таке розмаїття стилів визначило численні мистецькі впливи. Звісно, важко переоцінити вплив на творчість Метерлінка французьких метрів - Ш.Бодлера, А.Рембо, П.Верлена, Ф.де Вільє де Ліль-Адана, а надто – С.Малларме. Загалом, він інтегрує філософсько-естетичну парадигму символістів-французів, застосовує евокативно-сугестивну мову, культивує метафізику як умонастрій, а його поетика вивільняє чуттєву, емоційно-інтуїтивну сферу. А проте для нього характерне глибше проникнення до «похованого храму» ірраціонального, а також містичні переживання, не дуже притаманні поетиці Малларме. Навіть саме поняття „символ” для Метерлінка – особливе. Власне, він виділяє два його види: «Природа першого – абстрактна, його завдання – представити всесвіт в абстракціях. […] Другий вид – радше підсвідомий, він існує поза поетом, […] навіть поза думкою». Саме з першим видом (власне, алегорією) пов'язує драматург поетику в латинських культурах (отже, й у французькій). Однак, техніка алегорії – розумова дія, а коріння символа – в інтуїтивному пізнанні, в глибинах підсвідомого, «метафізичного» (А.Мокель), в міфічній первобутності колективного несвідомого, яке сугестується в драматургії Метерлінка.
Такі відмінності свідчать про наявність „ґентського феномена” - франкомовних письменників із фламандською ментальністю на межі двох великих культурних ареалів – германізму та латинізму. Окрім французьких метрів, відчувається також вплив фламандської містики, езотеричних доктрин, традицій естетики німецького романтизму, врешті, фольклору Фландрії, а також Біблії, праць Р.У.Емерсона, Новаліса, творів містиків Рюйсбрука Прекрасного та Я.Бьоме, античних стоїків, олександрійських неоплатоніків, середньовічних алегоричних романів і мораліте, єлизаветинського театру (надто ж - В.Шекспіра), фаталістичної концепції А.Шопенґауера, теорії інтуїтивного пізнання А.Берґсона, «театру жаху» Шарля Ван Лерберґа (драма «Наслухачі», 1889), а також тогочасних окультистів, живопису англійських прерафаелітів (передусім Д.Г.Россетті), музики Р.Вагнера і природничих трактатів із зоології, ботаніки й хімії.
Окрім кількох публікацій у періодиці 1889 року в паризькому видавництві «Ваньє» вийшла друком перша збірка поезій Метерлінка - «Теплиці». Цікаво, що в ній образ є не лише рушієм дії, яка побудована на грі аналогій, але й форми вірша – римовані твори тут поруч із верлібрами. Сучасні студії переконливо доводять: збірка – предтеча європейського сюрреалізму. Вже в першій драмі, „Принцеса Мален” (1890), автор переглянув поняття природи трагічного. Воно, як на нього, полягає у відображенні повсякденного, адже «будь-яка подія – поверхова», а психологічна дія лише притлумлює основний конфлікт, чи радше, «діалог» - діалог людської сутності та Долі, індивідуального та загального. Персонажі є лише вмістилищем невблаганного Невідомого, що керує світом і навіюється системою образів-алюзій, які стають відображенням «життя душі»; життя ж постає як інтуїтивне поступове пізнання Смерті (як єдиної видимої реалізації Невідомого). Такі підвалини концепції «трагічного оптимізму». Природно, що в «діалозі» вищого рівня відсутня моральна, духовна, психологічна мотивація вчинку, натуралістична природна чи спадкова обумовленість, або реалістичне соціальне підґрунтя. Власне, і характери в п’єсі відсутні: герої – маріонетки, вони не діють, а тільки очікують, вони –самі органи чуття, що бояться недовідомого.
Загалом, 1890-ті роки – період неймовірного сплеску творчої активності драматурга. Вже в 1891 році виходять друком три нові п’єси «театру жаху» - «Непрохана», „Сім принцес” та «Сліпі». «Сліпі» зафіксували нову тенденцію. Сюжет твору простий: дванадцятеро сліпих із немовлям чекають на прихід Священика, який умер серед них. Згодом вони дізнаються, що він відійшов за межу, й чекають Невідомого. Невідоме «надходить» під голосіння жінок і плач дитини і спиняється серед тих, хто чекає… Хто ті Панотець, і Сліпці, і Невідоме? В тім-то й ознака символу, що це виявити неможливо. Тож Священик – і Віра, і Розум, і таке інше, Сліпці – й людство, і прояви темпераменту, і мистецькі напрямки (їхній ступінь сліпоти різний), а Невідоме (яке не вбиває наразі Сліпих; кінцівка – відкрита) може бути й смертю, й новою Вірою, Божеством. Таким чином, п'єса скидається на притчу про долю людства й породжує множинність смислів. Та, певне, найвідомішою драмою «першого періоду» є «Пелеас і Мелісанда» (1892). Звісно, до її величезної популярності прислужилась лірична драма Клода Дебюссі, твору, що „докорінно змінив орієнтацію французької музики” (А.Мессажер).Однак не слід забувати, що маємо справу справді з поліфонічним текстом. Тож тривіальний любовний трикутник не обмежується лише «поемою любові та ревнощів» (А.Луначарський), не є тільки «драмою пристрасті» (Р.Вів’є). У концепції Метерлінка Невідоме лише змінило подобу: замість маски Смерті вдягло маску Любові й увірвалося до сердець героїв, аби знищити їх. Знищило, то й знищило… Однак Пелеас і Мелісанда піднесли непоборну пристрасть до такого духовного рівня, над яким навіть Невідоме не має влади. Смерть закоханих у світі видимому – не трагічна, адже душі їхні – вічні, а в пам'яті душ – почуття. Таким чином, саме в «Пелеасі й Мелісанді» притлумлена концепція «трагічного оптимізму» та абсолютного детермінізму людського життя Невідомим.
Цей детермінізм присутній також у «трьох драмах для маріонеток» (1894) – «Алладіна і Паломід», «Всередині», а надто – у «Смерті Тентажиля». У третій з-поміж них стара Королева (Смерть) прагне знищити хлопчика Тентажиля, а його сестра Іґрена та старець-опікун Аґловаль силкуються порятувати дитину. І хоча то – марна справа (меч Аґловаля розбивається на друзки, а Іґрена до крові збиває руку, стукаючи в браму, за якою – вбивство), однак сама спроба повстати проти «великої та незнаної сили» окреслює нову тенденцію в творчості.
Перш ніж перейти до характеристики найцікавіших драм «другого періоду», зауважимо інші важливі моменти в біографії М.Метерлінка. У 1895 році він зустрів Жоржетту Леблан, зв'язок із якою триватиме 23 роки. Були подорожі до Англії, шалений успіх постановок ранніх драм під керівництвом Люньє-По в символістському театрі «Творчість», а надто – есею «Скарб сумирних», який справив неоціненний вплив на розвиток німецькомовних і слов'янських літератур. Драматург переїхав із Ґента до Парижа, що не змінило однак стилю його життя: він і надалі працює в самоті, студіює містиків і природознавців, поки кохана відвідує знамениті салони паризької богеми. Пише передмови до символістських видань, перекладає з Новаліса і Шекспіра, видає чудову збірку фламандських балад, «лейдів» («Дванадцять пісень», 1896), де навіюється якнайбільше в лексичному мінімумі, оскільки текст побудовано лише на емоційному навантаженні. Розводить бджіл на пасіці біля Булонського лісу. Врешті, у 1902 році в Парижі виходить друком його есей „Похований храм”. У ньому сформульований постулат про дві істини: перша - життя є лише мала миттєвість із погляду вічності, а людина – билинка у Всесвіті; друга - ”наше життя – найважливіше і навіть єдино важливе явище в історії світів”. Друга істина передбачає інтеріоризацію Фатуму: «у нашому несвідомому житті слід шукати пояснення наших успіхів і поразок. У нас існує справжнє «я», нескінченне, всезагальне і, мабуть, безсмертне». Тож завданням людини є осягнути це «я», зокрема через творення якомога більше добра й плекання надії.
Проявом таких от постулатів слушно вважати ритмізовану п'єсу «Аріадна і Синя Борода» (1901), п’єси „Монна Ванна” (1902), «Жуазель» (1903), а надто – „Блакитний птах” . Метерлінк часу написання «Блакитного птаха» - вже зрілий митець, його художня концепція еволюціонувала від «трагічного оптимізму» й техніки «статичного театру» до полістилістичного методу, в якому знайдемо і символізм, і натуризм, і елементи авангардистських течій. Інтеріоризація Фатуму, що був головним героєм (т.зв. «герой третього плану») ранніх п'єс, утверджує необмеженість властивостей людини, закладених у її невідомих сутнісних силах. Саме цим і пояснюється антропоцентризм феєрії: Тільтіль і Мітіль сміливо прочиняють двері до всіх таємниць Ночі, пізнають безмежжя людської пам'яті, відносність смерті завдяки пантеїзму – розчиненню Душі у Всесвіті (алегорична картина «Цвинтар»), детермінованість майбутнього та вищу мораль Радощів і Блаженств. Твір наскрізь пройнятий почуттям віри в Людину, яка, завдяки своїм численним науково-технічним, а головне – душевним здобуткам (пізнанню істинних Радощів і Блаженств) стає володарем світу рослин, тварин, речей, ба навіть стихій. Власне, сама подорож дітей – символічна: коли придивитись пильніше, вони мандрують у собі, в нескінченних глибинах свого «я», що його пізнають завдяки впливу двох сутнісних начал – Світла та Темряви (її уособлює Киця).
Метерлінк досягає найвищого рівня узагальнення: межу між «я» і «не-я» стерто, все в світі пов'язане, все розмовляє однією мовою, повертається до витоків первісної єдності, колективного несвідомого, Душі Світу. Хто ж тоді Блакитний птах? «Щастя, яке шукає людство», - відповідає Є.Еткінд. Так, але щастя, за Метерлінком, - у безперестанному пошуку Істини. Істина – ось тлумачення символу. Істина, пов’язана з прагненням до ідеалу (блакитний колір сугестує, навіює його, як і блакитна квітка в Новаліса), істина, що не є конкретною (і тому її годі впіймати у картинах, де вказані різні її прояви), а є всезагальним поняттям, яке ніколи не осягнути цілком. Та хіба це має значення? Тільки у вічному наближенні до неї, в осягненні сутнісних сил «я» - сенс людського життя.
Окрім того Метерлінк напише ще 10 п'єс, 17 есеїв і книгу споминів, але вони не дорівняються до попередніх творів. Будуть цікаві знахідки, драми-памфлети (як-от «Бургомістр зі Стильмонде», «Сіль життя», обидві - 1919), навіть фарси («Диво святого Антонія», 1903; «Бетрікель», 1929), буде повернення до раннього театру («Принцеса Ізабелла», 1935), буде всесвітнє визнання і Нобелівська премія 1911 року, звання графа та академіка в Бельгії та Франції, заокеанські мандрівки, чарівна садиба «Орламонде» біля Ніцци. Буде громадсько-політична робота, спрямована на припинення Першої Світової війни. Однак нові драми майже не ставитимуть, в есеях посиляться суперечності між ранніми концепціями і пізніми поглядами. До того ж, настане час нових літературних уподобань і напрямків, під які не підлаштувався письменник. Водночас то буде пора запізнілої рецепції попередніх його творів.
Саме тоді охоче перекладатимуть Метерлінка і в Україні. Окремі драми відтворено Лесею Українкою («Неминуча», 1901), Є.Тимченком («Сліпці», 1909; «Непроханий гість», «Всередині», «Синя пташка», 1918), М.Загірньою («Монна Ванна», 1907), Н.Кобринською («Синьобородий і Арияна», 1913), М.Антонюком («Непроханий гість», 1918), П.Долиною та В.Миляєвим («Чудо святого Антонія», 1919). Творчістю драматурга захоплювались також І.Франко, О.Кобилянська, В.Стефаник, М.Коцюбинський, критикував низку поезій зі збірки «Теплиці» І.Нечуй-Левицький. Не буде зайвим зауважити, що переклад цих творів мав чималий вплив на український літературний процес кінця ХІХ – початку ХХ ст. У радянській Україні «Блакитного птаха» перекладали М.Рильський і Н.Андріанова (1965), але окремим виданням твір не виходив. Тільки в 1997 році у видавництві «Котигорошко» опубліковано калькований переклад С.Грицюка «Синього птаха» з російської (за версією М.Любімова), на жаль, уведений навіть до шкільних хрестоматій. До драматургії Метерлінка звертались у літературознавчих розвідках І.Франко, Леся Українка, О.Білецький, М.Фріче, М.Рильський, К.Шахова, Я.Кравець та ін. Драми введені до програми із зарубіжної літератури в середній і вищій школі.
В останніх творах Метерлінка посилюється вплив окультизму та містицизму. За кілька років до смерті в есеї «Пісковий годинник» (1936) письменник підведе риску під своїм життєвим кредо: «єдина молитва, яка має сенс, - пристрасне дослідження Невідомого». Це невтомне дослідження він провадив усе життя, щоб нарешті, після тривалої еволюції від «трагічного оптимізму» до оптимізму справжнього, потвердити: «радіймо з нагоди існувати в цьому непізнаваному всесвіті. І зауважимо: що б не сталося з ним чи з нами, ми завжди будемо його складовою». Із такими думками 6 травня 1949 року письменник відійшов за вічну межу…
Відійшов, але залишився в своїх творах, власне, тим-таки Блакитним Птахом, який і досі на крилах чистого мистецтва несе читачів до висот і глибин незбагненного людського «я».
Дмитро Чистяк
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію