Не приходь! Не являйся щоночі!
Не тривож, не ятри мою душу
В снах прекрасних, жахливих, пророчих!
Відпустити тебе врешті мушу...

Не дивися благально на мене
Крізь минулого темряву й відчай,
Бо тебе вже ніхто не поверне
І не гляне по-справжньому в вічі! 

Відлетіла у вічність раптово
Журавлем серед сірого неба
Без прощання, записки, ні слова
Не сказавши. Та й, мабуть, не треба...

І тепер тобі краще, ніж з нами  
На землі цій брудній, окаянній.  
Я до тебе ще лину думками,  
Повертаюся в ранок весняний.
 
Щоб не спати, молюсь порожнечі,  
А удень впізнаю тебе всюди.
Не являйся мені,  —  Тихо шепчу—
Бо від цього вже легше не буде!...

Не приходь! Не приходь в снах щоночі!
Не тривож, не ятри мою душу!
Сни прекрасні... Можливо, не хочу,
Та тебе відпустити я мушу.



Осінь 2007р.

Трохи історії.
Це другий, написаний мною вірш, який має форму та зміст і може називатися віршем. Були творчі спроби й до цього, але інакше як мотлохом їх не назвати. Перший же вірш втрачений, бо одного разу, десь близько 12 років тому, я познищував всі рукописи, вважаючи, що все це - бездарний непотріб і більше писати римовані тексти не треба. Згодом по пам'яті вдалося відтворити лише зовсім незначну частину. Стосовно ліричної героїні, то з нею я не був знайомий особисто. Про неї мені розповів знайомий, що мав дуже сильні, але непрості почуття до дівчини, яка раптово загинула. Ця історія мене дуже вразила тоді, ще зовсім юного і м'якосердного, що й спонукало до написання вірша. Даний варіант — теперішня редакція, зроблена в день публікації на сайті ПМ. На просторах інтернету можна знайти більш ранні варіанти за авторством "Олег Герман", "ogerman", "O. German" ( інформація на випадок звинувачення у плагіаті).
Щиро вдячний всім, хто прочитав цю сумну, правдиву історію, яку я просто вирішив записати у віршованій формі!