Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.26
21:34
твоя обачлива бездія
непрорахований психоз
чекають після душу й ліфта
тролейбус до країни оз
газон троянд у тихим вітрі
зве хтось-іще землею роз
кому й навіщо велич поз
у цій розпачливій палітрі
непрорахований психоз
чекають після душу й ліфта
тролейбус до країни оз
газон троянд у тихим вітрі
зве хтось-іще землею роз
кому й навіщо велич поз
у цій розпачливій палітрі
2026.08.26
19:21
У побєдобіснуватої московитської молоді у другій світовій війні насправді воювали не діди, а прадіди та прапрадіди, яких вони ніколи не бачили.
Купер написав «Останній з могікан». Фадєєв написав «Останній з удеге». А хто напише «Останній з москалів» та
2026.08.26
18:27
Гуляє бидло, поки йде війна.
Запльоване майбутнє та минуле.
А що за свято - намертво забули
У шабаші манкуртського лайна.
Є дві реальності. Глуха стіна.
Гуде розбещений та п'яний вулик.
Гуляє бидло, поки йде війна.
Запльоване майбутнє та минуле.
А що за свято - намертво забули
У шабаші манкуртського лайна.
Є дві реальності. Глуха стіна.
Гуде розбещений та п'яний вулик.
Гуляє бидло, поки йде війна.
2026.08.26
17:43
ЗАГИБЕЛЬ ВАВІЛОНА: «МЕНЕ, ТЕКЕЛ, ВЕ-ПАРСИН»
«Відміряний, зважений, поділений, або відданий персам», - арамейське письмо, приказка епохи загибелі Вавілону.
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
«Відміряний, зважений, поділений, або відданий персам», - арамейське письмо, приказка епохи загибелі Вавілону.
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
2026.08.26
15:20
Залізло сонце за бараки,
у річці хлопці ловлять раки,
корови подають гудки:
«Стрічайте молоко, дітки!»
Колишній прапор на сільраді,
хоч люди стомлені, – а раді:
«Сьогодні (через скілько діб!)
у річці хлопці ловлять раки,
корови подають гудки:
«Стрічайте молоко, дітки!»
Колишній прапор на сільраді,
хоч люди стомлені, – а раді:
«Сьогодні (через скілько діб!)
2026.08.26
13:45
За котом погнався пес,
але котик раптом щез.
Вмить на дерево злетів,
на самий вершечок сів.
Позирає з висоти:
«Ну, Рябку, залізь сюди».
Та як пес не намагався
і на метр не підійнявся.
але котик раптом щез.
Вмить на дерево злетів,
на самий вершечок сів.
Позирає з висоти:
«Ну, Рябку, залізь сюди».
Та як пес не намагався
і на метр не підійнявся.
2026.08.26
13:06
Сумні надгробки у сумнім снігу
Маєстатично думають про вічне.
Не пізнається мудрість на бігу
У грудні чи у невловимім січні.
Ми пишемо зворушливі листи
На снігу, як у давніх манускриптах.
Вони торують неземні мости,
Які проляжуть у серця нестримно
Маєстатично думають про вічне.
Не пізнається мудрість на бігу
У грудні чи у невловимім січні.
Ми пишемо зворушливі листи
На снігу, як у давніх манускриптах.
Вони торують неземні мости,
Які проляжуть у серця нестримно
2026.08.26
10:54
Власноруч — можливо й без подяки —
Стіни з меду ще стоять до часу,
Ніби цукор прихистку поляка,
Що ховає нас в ставку з меляси…
Там, де крутить хвиля ранком серпня,
Чути обдарованих допіру,
На човні, що рушив у безсмертя
Стіни з меду ще стоять до часу,
Ніби цукор прихистку поляка,
Що ховає нас в ставку з меляси…
Там, де крутить хвиля ранком серпня,
Чути обдарованих допіру,
На човні, що рушив у безсмертя
2026.08.26
10:53
І надійшов час Великого Дня, коли Сонце дарує Землі, і зелу квітучому, і людям, і тварям земним світло тривале і темряву коротку. І кинули ми і друзів своїх, і місто побратимів своїх, і селище посестер наших, і будинки з міцними стінами, і колодязі глибок
2026.08.26
08:49
Не буде ані другого потопу,
ані пришестя... все це міражі,
та до Європи
дійде, як окопи
війна пориє на її межі.
***
Феміда судить, а закон карає
ані пришестя... все це міражі,
та до Європи
дійде, як окопи
війна пориє на її межі.
***
Феміда судить, а закон карає
2026.08.26
07:42
ідеш у путь
іди у путь
у путь іти час
іди у путь
коли кивне бог, урешті
іди у путь
здійнявши галас
іди у путь
у путь іти час
іди у путь
коли кивне бог, урешті
іди у путь
здійнявши галас
2026.08.26
06:58
Так вже зоряно сьогодні,
Що поділася жура, -
Повіває прохолодний
Вітер з берега Дніпра.
Віє свіжістю дитинства
Від старих, як світ цей, верб, -
Мов мені за доброчинність
Пам'ять дякує тепер.
Що поділася жура, -
Повіває прохолодний
Вітер з берега Дніпра.
Віє свіжістю дитинства
Від старих, як світ цей, верб, -
Мов мені за доброчинність
Пам'ять дякує тепер.
2026.08.25
23:48
Пише дощ рясний верлібр жури на листі.
І калюж дзеркала сиві, бо розбиті.
Загубилось небо знов у крапель дзвонах.
Біжимо кудись із літом в перегонах.
Тягнемо гріхи свої, немов мурахи.
Чорно – білий ранок грає нами в шахи.
Хижаки – думки полюють на
І калюж дзеркала сиві, бо розбиті.
Загубилось небо знов у крапель дзвонах.
Біжимо кудись із літом в перегонах.
Тягнемо гріхи свої, немов мурахи.
Чорно – білий ранок грає нами в шахи.
Хижаки – думки полюють на
2026.08.25
23:04
І. МЕСОПОТАМІЯ
Хто колись тримав у руках і листав сторінки чудової книжки "НА РІКАХ ВАВІЛОНУ",
той впізнає ритми і дух давнього шумеро-аккадського епосу...
"Прахом уста земель не вкрив би..."
(З давніх текстів Стародавнього Шумеру)
***
Хто колись тримав у руках і листав сторінки чудової книжки "НА РІКАХ ВАВІЛОНУ",
той впізнає ритми і дух давнього шумеро-аккадського епосу...
"Прахом уста земель не вкрив би..."
(З давніх текстів Стародавнього Шумеру)
***
2026.08.25
20:58
не тривожить і не бентежить
мовби необережний зачин
що здавалось твоїм і авжеж-бо
паралельно було нічиїм
при обставинах темних і грізних
на задвірках великих подій
у нон-стопі глобальної кризи
крижанім вітровії нуднім
мовби необережний зачин
що здавалось твоїм і авжеж-бо
паралельно було нічиїм
при обставинах темних і грізних
на задвірках великих подій
у нон-стопі глобальної кризи
крижанім вітровії нуднім
2026.08.25
20:24
ти — таємниця скритна
ти — неба даль блакитна
ти — снігопад у квітні
ти — теплі ночі літні
ти — сонячний промінчик
ти — в бархаті камінчик
ти — усмішки дитячі
ти — сум-сльоза невдачі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...ти — неба даль блакитна
ти — снігопад у квітні
ти — теплі ночі літні
ти — сонячний промінчик
ти — в бархаті камінчик
ти — усмішки дитячі
ти — сум-сльоза невдачі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Наталія Валерівна Кравчук (1985) /
Проза
Безодня
— Відносини це сутичка. Як би ви не любили, ви боротиметеся за владу один над одним. Найчастіше перемагає жінка. Їй легше перемогти. Вона Безодня. У Безодню легко впасти. Чоловікові перемогти складніше. Йому треба стати Небом. Для цього потрібно побудувати будинок на фундаменті, щоб над домом пролітала синя птаха.
На Місто опустилися сутінки. Синя птаха, як і завжди, тихо вислизнула із дому, не порушивши спокою своєї господарки.
Вона любила приходити до великого Будинку, збудованого її чоловіком на Липовій вулиці, щоб, забравшись на підвіконня, спостерігати за своїм Чоловіком.
Він був тим, хто зміг вкрасти її примарну душу у власному домі. Його очі кольору найтеплішого травня притягували, не даючи змоги врятуватися.
Синя птаха дивилася, запам'ятовуючи кожен рух, кожен вдих, кожну дрібницю. Коли її чоловік засинав, Синя птаха зісковзувала на його ліжко і довго дивилася на його обличчя, торкаючись напівпрозорими руками його вій, цілуючи усмішку і проливаючи невидимі сльози.
Але тільки-но за вікном починав прокидатися новий День, вона поспіхом тікала додому, щоб знову злитися зі своєю Господаркою.
Так і жила вона від ночі до ночі, тікаючи з останніми променями заходу сонця і повертаючись з першими вісниками сходу.
І лише одного разу Синя птаха по прикрому випадку виявила себе.
Ніяково повернувшись на підвіконні, вона зачепила штору, змусивши її сколихнутися, чим і привернула увагу чоловіка, що сидів за книгою біля свого столу. Щойно він відсмикнув штору, Синя птаха ковзнула йому за спину, сховавшись під ліжком. Хмикнувши і знизавши плечима, чоловік повернувся до читання книги. Цієї ночі він так і не заснув, а Синя птаха просиділа під його ліжком, не маючи можливості торкатися улюблених губ.
Одного особливо спекотного дня, коли Господарка, втомившись, вирішила прилягти, щоб подрімати пару годин, Синя птаха вислизнула з дому і, ховаючись за стовбурами дерев і стінами будинків, знову примчала до Будинку, збудованого її чоловіком на Липовій.
Зручніше влаштувавшись на широкій гілці вишні, вона підперла руками підборіддя і глибоко замислилася, чекаючи на повернення чоловіка.
Чоловік здивувався заглянувши в її очі дівочі та побачивши сльози Синьої птахи і вирішив допомогти їй.
Чоловік знову звернувся до старого, розповівши, що бачив Синю птаху, яка плакала, і той промовив:
- Так, це і є ті сльози, які живуть у безодні жінки і чоловік повинен зігріти і зрозуміти її, щоб стати Небом і навпаки. Але починається все з простого — не дорікай нікого. Це найпростіше. Особливо коли справді любиш. Ні, ти не станеш слабким, але побачиш усі свої сльози. Вони зашурхають своїми темними, дрібними мислішками, оцінюючими і себе, і її. Ось у цей момент і не дорікай. Небо стане ближчим.
Кохання безжальне. Якщо її впустити в себе, ти впізнаєш себе справжнього. Найчастіше ця правда приголомшує. Ти розумієш свою дріб'язковість. Якщо ти не засудиш себе і не дорікнеш, твоє Небо стане рівним Безодні і ти нарешті станеш рівним самому собі.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Безодня
Притча
Наташа
— Що ти знаєш про стосунки? — спитав старий чоловіка. Втім, він не чекав на відповідь. Подивившись поглядом хижака в очі могутнього володаря, він сказав:— Відносини це сутичка. Як би ви не любили, ви боротиметеся за владу один над одним. Найчастіше перемагає жінка. Їй легше перемогти. Вона Безодня. У Безодню легко впасти. Чоловікові перемогти складніше. Йому треба стати Небом. Для цього потрібно побудувати будинок на фундаменті, щоб над домом пролітала синя птаха.
На Місто опустилися сутінки. Синя птаха, як і завжди, тихо вислизнула із дому, не порушивши спокою своєї господарки.
Вона любила приходити до великого Будинку, збудованого її чоловіком на Липовій вулиці, щоб, забравшись на підвіконня, спостерігати за своїм Чоловіком.
Він був тим, хто зміг вкрасти її примарну душу у власному домі. Його очі кольору найтеплішого травня притягували, не даючи змоги врятуватися.
Синя птаха дивилася, запам'ятовуючи кожен рух, кожен вдих, кожну дрібницю. Коли її чоловік засинав, Синя птаха зісковзувала на його ліжко і довго дивилася на його обличчя, торкаючись напівпрозорими руками його вій, цілуючи усмішку і проливаючи невидимі сльози.
Але тільки-но за вікном починав прокидатися новий День, вона поспіхом тікала додому, щоб знову злитися зі своєю Господаркою.
Так і жила вона від ночі до ночі, тікаючи з останніми променями заходу сонця і повертаючись з першими вісниками сходу.
І лише одного разу Синя птаха по прикрому випадку виявила себе.
Ніяково повернувшись на підвіконні, вона зачепила штору, змусивши її сколихнутися, чим і привернула увагу чоловіка, що сидів за книгою біля свого столу. Щойно він відсмикнув штору, Синя птаха ковзнула йому за спину, сховавшись під ліжком. Хмикнувши і знизавши плечима, чоловік повернувся до читання книги. Цієї ночі він так і не заснув, а Синя птаха просиділа під його ліжком, не маючи можливості торкатися улюблених губ.
Одного особливо спекотного дня, коли Господарка, втомившись, вирішила прилягти, щоб подрімати пару годин, Синя птаха вислизнула з дому і, ховаючись за стовбурами дерев і стінами будинків, знову примчала до Будинку, збудованого її чоловіком на Липовій.
Зручніше влаштувавшись на широкій гілці вишні, вона підперла руками підборіддя і глибоко замислилася, чекаючи на повернення чоловіка.
Чоловік здивувався заглянувши в її очі дівочі та побачивши сльози Синьої птахи і вирішив допомогти їй.
Чоловік знову звернувся до старого, розповівши, що бачив Синю птаху, яка плакала, і той промовив:
- Так, це і є ті сльози, які живуть у безодні жінки і чоловік повинен зігріти і зрозуміти її, щоб стати Небом і навпаки. Але починається все з простого — не дорікай нікого. Це найпростіше. Особливо коли справді любиш. Ні, ти не станеш слабким, але побачиш усі свої сльози. Вони зашурхають своїми темними, дрібними мислішками, оцінюючими і себе, і її. Ось у цей момент і не дорікай. Небо стане ближчим.
Кохання безжальне. Якщо її впустити в себе, ти впізнаєш себе справжнього. Найчастіше ця правда приголомшує. Ти розумієш свою дріб'язковість. Якщо ти не засудиш себе і не дорікнеш, твоє Небо стане рівним Безодні і ти нарешті станеш рівним самому собі.
Використання літератури:
Рогашко А. Роман Крізь безодню до світла: Роман/ Алла Рогашко, - 2016. - 208 с.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
