
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.06
05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
2025.07.05
21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
2025.07.05
19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
2025.07.05
10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
2025.07.05
06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
2025.07.04
17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
2025.07.04
16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
2025.07.03
08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
2025.07.03
05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
2025.07.02
17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Наталія Валерівна Кравчук (1985) /
Проза
Безодня
— Відносини це сутичка. Як би ви не любили, ви боротиметеся за владу один над одним. Найчастіше перемагає жінка. Їй легше перемогти. Вона Безодня. У Безодню легко впасти. Чоловікові перемогти складніше. Йому треба стати Небом. Для цього потрібно побудувати будинок на фундаменті, щоб над домом пролітала синя птаха.
На Місто опустилися сутінки. Синя птаха, як і завжди, тихо вислизнула із дому, не порушивши спокою своєї господарки.
Вона любила приходити до великого Будинку, збудованого її чоловіком на Липовій вулиці, щоб, забравшись на підвіконня, спостерігати за своїм Чоловіком.
Він був тим, хто зміг вкрасти її примарну душу у власному домі. Його очі кольору найтеплішого травня притягували, не даючи змоги врятуватися.
Синя птаха дивилася, запам'ятовуючи кожен рух, кожен вдих, кожну дрібницю. Коли її чоловік засинав, Синя птаха зісковзувала на його ліжко і довго дивилася на його обличчя, торкаючись напівпрозорими руками його вій, цілуючи усмішку і проливаючи невидимі сльози.
Але тільки-но за вікном починав прокидатися новий День, вона поспіхом тікала додому, щоб знову злитися зі своєю Господаркою.
Так і жила вона від ночі до ночі, тікаючи з останніми променями заходу сонця і повертаючись з першими вісниками сходу.
І лише одного разу Синя птаха по прикрому випадку виявила себе.
Ніяково повернувшись на підвіконні, вона зачепила штору, змусивши її сколихнутися, чим і привернула увагу чоловіка, що сидів за книгою біля свого столу. Щойно він відсмикнув штору, Синя птаха ковзнула йому за спину, сховавшись під ліжком. Хмикнувши і знизавши плечима, чоловік повернувся до читання книги. Цієї ночі він так і не заснув, а Синя птаха просиділа під його ліжком, не маючи можливості торкатися улюблених губ.
Одного особливо спекотного дня, коли Господарка, втомившись, вирішила прилягти, щоб подрімати пару годин, Синя птаха вислизнула з дому і, ховаючись за стовбурами дерев і стінами будинків, знову примчала до Будинку, збудованого її чоловіком на Липовій.
Зручніше влаштувавшись на широкій гілці вишні, вона підперла руками підборіддя і глибоко замислилася, чекаючи на повернення чоловіка.
Чоловік здивувався заглянувши в її очі дівочі та побачивши сльози Синьої птахи і вирішив допомогти їй.
Чоловік знову звернувся до старого, розповівши, що бачив Синю птаху, яка плакала, і той промовив:
- Так, це і є ті сльози, які живуть у безодні жінки і чоловік повинен зігріти і зрозуміти її, щоб стати Небом і навпаки. Але починається все з простого — не дорікай нікого. Це найпростіше. Особливо коли справді любиш. Ні, ти не станеш слабким, але побачиш усі свої сльози. Вони зашурхають своїми темними, дрібними мислішками, оцінюючими і себе, і її. Ось у цей момент і не дорікай. Небо стане ближчим.
Кохання безжальне. Якщо її впустити в себе, ти впізнаєш себе справжнього. Найчастіше ця правда приголомшує. Ти розумієш свою дріб'язковість. Якщо ти не засудиш себе і не дорікнеш, твоє Небо стане рівним Безодні і ти нарешті станеш рівним самому собі.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Безодня
Притча
Наташа
— Що ти знаєш про стосунки? — спитав старий чоловіка. Втім, він не чекав на відповідь. Подивившись поглядом хижака в очі могутнього володаря, він сказав:— Відносини це сутичка. Як би ви не любили, ви боротиметеся за владу один над одним. Найчастіше перемагає жінка. Їй легше перемогти. Вона Безодня. У Безодню легко впасти. Чоловікові перемогти складніше. Йому треба стати Небом. Для цього потрібно побудувати будинок на фундаменті, щоб над домом пролітала синя птаха.
На Місто опустилися сутінки. Синя птаха, як і завжди, тихо вислизнула із дому, не порушивши спокою своєї господарки.
Вона любила приходити до великого Будинку, збудованого її чоловіком на Липовій вулиці, щоб, забравшись на підвіконня, спостерігати за своїм Чоловіком.
Він був тим, хто зміг вкрасти її примарну душу у власному домі. Його очі кольору найтеплішого травня притягували, не даючи змоги врятуватися.
Синя птаха дивилася, запам'ятовуючи кожен рух, кожен вдих, кожну дрібницю. Коли її чоловік засинав, Синя птаха зісковзувала на його ліжко і довго дивилася на його обличчя, торкаючись напівпрозорими руками його вій, цілуючи усмішку і проливаючи невидимі сльози.
Але тільки-но за вікном починав прокидатися новий День, вона поспіхом тікала додому, щоб знову злитися зі своєю Господаркою.
Так і жила вона від ночі до ночі, тікаючи з останніми променями заходу сонця і повертаючись з першими вісниками сходу.
І лише одного разу Синя птаха по прикрому випадку виявила себе.
Ніяково повернувшись на підвіконні, вона зачепила штору, змусивши її сколихнутися, чим і привернула увагу чоловіка, що сидів за книгою біля свого столу. Щойно він відсмикнув штору, Синя птаха ковзнула йому за спину, сховавшись під ліжком. Хмикнувши і знизавши плечима, чоловік повернувся до читання книги. Цієї ночі він так і не заснув, а Синя птаха просиділа під його ліжком, не маючи можливості торкатися улюблених губ.
Одного особливо спекотного дня, коли Господарка, втомившись, вирішила прилягти, щоб подрімати пару годин, Синя птаха вислизнула з дому і, ховаючись за стовбурами дерев і стінами будинків, знову примчала до Будинку, збудованого її чоловіком на Липовій.
Зручніше влаштувавшись на широкій гілці вишні, вона підперла руками підборіддя і глибоко замислилася, чекаючи на повернення чоловіка.
Чоловік здивувався заглянувши в її очі дівочі та побачивши сльози Синьої птахи і вирішив допомогти їй.
Чоловік знову звернувся до старого, розповівши, що бачив Синю птаху, яка плакала, і той промовив:
- Так, це і є ті сльози, які живуть у безодні жінки і чоловік повинен зігріти і зрозуміти її, щоб стати Небом і навпаки. Але починається все з простого — не дорікай нікого. Це найпростіше. Особливо коли справді любиш. Ні, ти не станеш слабким, але побачиш усі свої сльози. Вони зашурхають своїми темними, дрібними мислішками, оцінюючими і себе, і її. Ось у цей момент і не дорікай. Небо стане ближчим.
Кохання безжальне. Якщо її впустити в себе, ти впізнаєш себе справжнього. Найчастіше ця правда приголомшує. Ти розумієш свою дріб'язковість. Якщо ти не засудиш себе і не дорікнеш, твоє Небо стане рівним Безодні і ти нарешті станеш рівним самому собі.
Використання літератури:
Рогашко А. Роман Крізь безодню до світла: Роман/ Алла Рогашко, - 2016. - 208 с.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію