
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.06.09
10:46
Щастя в птиці.
Пташка в небі.
Що ж, полетіли?
* * *
Багато щастя не треба.
Безмежно багато людині не треба.
У зайвому сяйві осліпнеш.
Шукай джерело.
* * *
Щастя – воно од всіх оском.
* * *
Де ти, щастя?!
Золоте причастя?
Молоде ко
2023.06.09
05:28
Знаю, що серце незряче,
Бачу, що доля сліпа, –
Скільки живу – стільки плачу,
Завжди жура проступа.
Холодно й темно повсюди.
Спокій ніде не приживсь.
Краще б осліп від полуди,
Щоб не блудити кудись.
Бачу, що доля сліпа, –
Скільки живу – стільки плачу,
Завжди жура проступа.
Холодно й темно повсюди.
Спокій ніде не приживсь.
Краще б осліп від полуди,
Щоб не блудити кудись.
2023.06.09
04:42
Лелійте день, можливо це останній.
Можливо завтра просто вже нема.
Нехай засяє сонце на світанні,
хіба важливо літо чи зима.
Лелійте день, плекайте кожну думку,
зростіть в собі не руйнача, – творця,
не досягти у жовчі порятунку
і не зійти одесную О
Можливо завтра просто вже нема.
Нехай засяє сонце на світанні,
хіба важливо літо чи зима.
Лелійте день, плекайте кожну думку,
зростіть в собі не руйнача, – творця,
не досягти у жовчі порятунку
і не зійти одесную О
2023.06.09
03:12
– Ой, кума, чи Ви це чули?
В славнім місті Хургада
з’їла мо–ля акула
і тепер вона звізда!
Неї постять в інтернеті,
треба ж так, одна лиш мить…
В президенсткім кабінеті
уже й орден їй лежить.
В славнім місті Хургада
з’їла мо–ля акула
і тепер вона звізда!
Неї постять в інтернеті,
треба ж так, одна лиш мить…
В президенсткім кабінеті
уже й орден їй лежить.
2023.06.08
21:17
«Та невже ж ти, моя любко,
Недовірлива така,
Що ніяк не хочеш вірить
Словам щирим козака?
Ну, стояв я із другою
Аж до пізньої пори.
Не звірявся їй в любові,
А про друга говорив.
Недовірлива така,
Що ніяк не хочеш вірить
Словам щирим козака?
Ну, стояв я із другою
Аж до пізньої пори.
Не звірявся їй в любові,
А про друга говорив.
2023.06.08
19:28
Лежать козаки у снігу посеред чиста поля.
Мороз такий – здається, що аж до кісток пройма.
Хтось гріє руки та кляне свою нещасну долю,
А хтось зневіривсь й голови уже не підніма.
Поки йшов бій і грала кров, мороз не помічали.
Та ляхи стихли і тепер зи
Мороз такий – здається, що аж до кісток пройма.
Хтось гріє руки та кляне свою нещасну долю,
А хтось зневіривсь й голови уже не підніма.
Поки йшов бій і грала кров, мороз не помічали.
Та ляхи стихли і тепер зи
2023.06.08
15:04
Кому ти стелиш гобелени,
і віддаєш частину серця,
що він в очах твоїх зелених,
мов кінь у яблуках пасеться?
Чи збожеволіла від сяйва,
що засліпило випадково,
не відчуваєш що ти зайва
і віддаєш частину серця,
що він в очах твоїх зелених,
мов кінь у яблуках пасеться?
Чи збожеволіла від сяйва,
що засліпило випадково,
не відчуваєш що ти зайва
2023.06.08
14:59
В Галі плани є секретні.
Подрузі відкрилась:
- Я приблизно на дві третіх
Вже сім’ю створила.
Вийти заміж я збираюсь,
Згодні мама й тато.
Лиш одну проблемку маю
Тільки розв’язати.
Подрузі відкрилась:
- Я приблизно на дві третіх
Вже сім’ю створила.
Вийти заміж я збираюсь,
Згодні мама й тато.
Лиш одну проблемку маю
Тільки розв’язати.
2023.06.08
14:42
Ожили герої із казок,
заходилася нечиста сила
обілити те, що наробила –
викладає світові урок,
як йому боятися дебіла.
Класика усе-таки живе.
Це Тарас, а не Макіавелі...
заходилася нечиста сила
обілити те, що наробила –
викладає світові урок,
як йому боятися дебіла.
Класика усе-таки живе.
Це Тарас, а не Макіавелі...
2023.06.08
12:11
Якщо ненависть
породжує силу,
то безсилля
вбиває людину.
Якщо людина
не бачить себе
частиною суспільства,
породжує силу,
то безсилля
вбиває людину.
Якщо людина
не бачить себе
частиною суспільства,
2023.06.08
11:20
Ми — блукальці в шерехатих пралісах жаги,
Так, блукальці, — казав він і озирався на дві тисячі сьомий рік,
на порослий дичиною заводський периметр в Буштино
Оточений горами, пагорбами і спекотнім літом.
Апокаліптична картинка зіржавілого металобрух
Так, блукальці, — казав він і озирався на дві тисячі сьомий рік,
на порослий дичиною заводський периметр в Буштино
Оточений горами, пагорбами і спекотнім літом.
Апокаліптична картинка зіржавілого металобрух
2023.06.08
08:52
Пригнічений, утомлений, побитий
Суворою буденністю життя, –
Продовжую лише по правді жити
Без нарікань, досади і ниття.
Сприймаю все, як напрям перехожий,
Як хід подій, або обставин збіг,
Які здолати безперечно зможу,
Хоч постарів помалу і знемі
Суворою буденністю життя, –
Продовжую лише по правді жити
Без нарікань, досади і ниття.
Сприймаю все, як напрям перехожий,
Як хід подій, або обставин збіг,
Які здолати безперечно зможу,
Хоч постарів помалу і знемі
2023.06.08
06:08
Знімаю перед Музою кашкет,
доземно б’ю чолом їй віншування,
сьогодні кожен другий в нас поет,
як не поет, то майстер віршування.
А мій Пегас комизиться – лошак,
горбаті рими вибива копитом,
що напишу не те йому й не так,
сную серед поетів паразитом
доземно б’ю чолом їй віншування,
сьогодні кожен другий в нас поет,
як не поет, то майстер віршування.
А мій Пегас комизиться – лошак,
горбаті рими вибива копитом,
що напишу не те йому й не так,
сную серед поетів паразитом
2023.06.07
12:13
Лампа сгорела насмерть.
Иссяк источник вольфрама.
Улыбнись в темноте.
Не вижу.
Глупость.
Несколько раз повторяется.
2.
Иссяк источник вольфрама.
Улыбнись в темноте.
Не вижу.
Глупость.
Несколько раз повторяется.
2.
2023.06.07
10:58
Під прямим кутом наші лінії
перетнулися випадково,
ну а може не випадково,
а навмисно – не знаю я.
Я дивився у небо синє,
ти дивилася на вітрини.
Нескладних думок лімузини
перетнулися випадково,
ну а може не випадково,
а навмисно – не знаю я.
Я дивився у небо синє,
ти дивилася на вітрини.
Нескладних думок лімузини
2023.06.07
10:50
По закінченні філфаку Київського університету мою дипломну працю за рекомендацією Лідії Булаховської, доньки славнозвісного мовознавця, взяли в збірник наукових статей і запропонували стати аспірантом Інституту літератури.
Через деякий час завідуючий
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2023.05.29
2023.04.06
2023.03.09
2023.03.01
2023.02.18
2023.02.18
2023.02.06
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Максим Тарасівський (1975) /
Проза
Стрибки у висоту
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Стрибки у висоту
– Не так, не так! Дальньою ногою відштовхуйся! Мах – ближньою ногою і руками разом! Головою вперед і навзнак! – фізрук раз-у-раз повторював цю настанову, а я щоразу робив усе навпаки: відштовхувався від землі ближньої ногою, летів уперед чимось не тим, і планку збивав, і сам забивався. Було це чи не тридцять років тому, а раптом пригадалося, та так ясно, ніби ось щойно мою голову осяйнуло розуміння, і усвідомлена техніка стрибка перетворилася на правильну послідовність нервових імпульсів і м’язових скорочень, я розбігся-відштовхнувся-махнув – і злетів! Спиною впав на пругкий мат, прислухаючись – і відчув просто шалену радість: я вперше не почув глузливого калатання збитої планки. Перемога! А ну, ще раз... і ще... – а далі вже планка могла боронитися від мене тільки моєю ж макоцвітною зухвалістю, що змушувала мене ставити її надто високо. Якби не смакував я ту давню перемогу над планкою та власним тілом, не оцінив би того, що побачив нещодавно. А бачив я ось що.
Щоранку ми з Тонею йдемо до Ботсаду – на прогулянку, розвідку, дослідження, спостереження, споглядання та все такі інше подібного ґатунку. А ще – на частування наших знайомих ворон, які нас завжди чимось здивують або розважать. Крізь білу охайну арку потрапляємо з галасливої вулиці у затишний тунель алеї між англізованим газоном Університету та буйними хащами Ботсаду – десь тут зазвичай і чекають на частунок «мої ворони»*, це їхня суверенна територія. Звертаємо з алеї ліворуч, у хвіртку Ботсаду, простуємо стежкою уздовж паркану, аж тут і ворони. Привіталися та й пішли далі разом у такім порядку: ми з Тонею стежкою по один бік паркану, а вони – стриб-стриб, плиг-плиг! – по інший бік, алеєю, паралельним курсом. Та щойно я поліз у кишеню, а там зашарудів пакетик із воронячими смаколиками, одна з ворон югнула під парканом і скоком мало не впритул наблизилися до моїх ніг і Тоніних лап, вже так призвичаїлася, що я собі й рук не забрудню: присів навпочіпки, пакетик розкрив, пригощайся, а вона й вибирає дзьобом, що хоче. А друга ворона не така прудка: калічка, має одну покручену лапу; це заважає їй ходити, як тому Гоголівському кульгавому чиновнику, в якого труд одної ноги мало не цілком руйнував труд іншої. А баритися ж не можна: хоча ці ворони й пара, і вже давно пара, та «труд» одного подружжя над пакетиком може цілком звільнити друге від будь-якої необхідності у той пакетик заглядати.
А кульгава пташка й не стала баритися. Вона підстрибнула на чорних довгих лапах і водночас двічі або тричі вдарила повітря своїми широкими крилами. Цих пружних ударів було достатньо для створення такої підйомної сили, яка піднесла ворону понад висоту паркану, це десь два з половиною метри. А далі сталося найцікавіше: все ще в русі ворона склала крила, щільно притиснувши їх до тулуба, так що перетворилася на обтічний видовжений снаряд, типу м’яча для регбі, та водночас повернулася лівим боком до землі, правим до неба. Цей складний маневр надав пташці додаткового імпульсу вперед-угору – і той імпульс штовхнув її ще трошки вгору та ще достатньо вперед, аби здолати паркан всього лише в кількох сантиметрах понад його шпичаками. Птах не перелетів, а перестрибнув той паркан! – ось яке було враження. А далі ворона розчепірила крила на манер парасольки та граційно, наче Мері Поппінс, опустилася на стежку поруч із моїм пакетом – а там іще було досить для вправного легкоатлета. Заслужена винагорода! – зважайте, що цей складний маневр було виконано без роздумів і вагань, блискавично, за якусь секунду або й менше – один швидкий і плинний рух, в якому неподільно злиті всі його елементи. Це був він – найсправжнісінькій, бездоганний і видовищний стрибок у висоту, стиль ворони.
Можливо, я б його не помітив і не оцінив, аби колись давно сто сердитих фізрукових «дальньою ногою відштовхуйся!..» не перетворилися спершу в набиті гулі та збиті планки, а після багатьох невдалих спроб – в усвідомлення техніки, яка з дурної сили робить розумну, а з падіння – стрибок-політ, успіх, досягнення, перемогу…
...власне, так оті всі висоти й беруть – і ворони, і люди.
16.V.2023
*"Моїми" я називаю двійко ворон, яких ми з Тонею підгодовуємо та спостерігаємо вже третій рік - спершу одна почала брати їжу з долоні, а потім і друга наважилася. Ким вони вважають нас, невідомо - птахи тактовно обходять це питання.
Щоранку ми з Тонею йдемо до Ботсаду – на прогулянку, розвідку, дослідження, спостереження, споглядання та все такі інше подібного ґатунку. А ще – на частування наших знайомих ворон, які нас завжди чимось здивують або розважать. Крізь білу охайну арку потрапляємо з галасливої вулиці у затишний тунель алеї між англізованим газоном Університету та буйними хащами Ботсаду – десь тут зазвичай і чекають на частунок «мої ворони»*, це їхня суверенна територія. Звертаємо з алеї ліворуч, у хвіртку Ботсаду, простуємо стежкою уздовж паркану, аж тут і ворони. Привіталися та й пішли далі разом у такім порядку: ми з Тонею стежкою по один бік паркану, а вони – стриб-стриб, плиг-плиг! – по інший бік, алеєю, паралельним курсом. Та щойно я поліз у кишеню, а там зашарудів пакетик із воронячими смаколиками, одна з ворон югнула під парканом і скоком мало не впритул наблизилися до моїх ніг і Тоніних лап, вже так призвичаїлася, що я собі й рук не забрудню: присів навпочіпки, пакетик розкрив, пригощайся, а вона й вибирає дзьобом, що хоче. А друга ворона не така прудка: калічка, має одну покручену лапу; це заважає їй ходити, як тому Гоголівському кульгавому чиновнику, в якого труд одної ноги мало не цілком руйнував труд іншої. А баритися ж не можна: хоча ці ворони й пара, і вже давно пара, та «труд» одного подружжя над пакетиком може цілком звільнити друге від будь-якої необхідності у той пакетик заглядати.
А кульгава пташка й не стала баритися. Вона підстрибнула на чорних довгих лапах і водночас двічі або тричі вдарила повітря своїми широкими крилами. Цих пружних ударів було достатньо для створення такої підйомної сили, яка піднесла ворону понад висоту паркану, це десь два з половиною метри. А далі сталося найцікавіше: все ще в русі ворона склала крила, щільно притиснувши їх до тулуба, так що перетворилася на обтічний видовжений снаряд, типу м’яча для регбі, та водночас повернулася лівим боком до землі, правим до неба. Цей складний маневр надав пташці додаткового імпульсу вперед-угору – і той імпульс штовхнув її ще трошки вгору та ще достатньо вперед, аби здолати паркан всього лише в кількох сантиметрах понад його шпичаками. Птах не перелетів, а перестрибнув той паркан! – ось яке було враження. А далі ворона розчепірила крила на манер парасольки та граційно, наче Мері Поппінс, опустилася на стежку поруч із моїм пакетом – а там іще було досить для вправного легкоатлета. Заслужена винагорода! – зважайте, що цей складний маневр було виконано без роздумів і вагань, блискавично, за якусь секунду або й менше – один швидкий і плинний рух, в якому неподільно злиті всі його елементи. Це був він – найсправжнісінькій, бездоганний і видовищний стрибок у висоту, стиль ворони.
Можливо, я б його не помітив і не оцінив, аби колись давно сто сердитих фізрукових «дальньою ногою відштовхуйся!..» не перетворилися спершу в набиті гулі та збиті планки, а після багатьох невдалих спроб – в усвідомлення техніки, яка з дурної сили робить розумну, а з падіння – стрибок-політ, успіх, досягнення, перемогу…
...власне, так оті всі висоти й беруть – і ворони, і люди.
16.V.2023
*"Моїми" я називаю двійко ворон, яких ми з Тонею підгодовуємо та спостерігаємо вже третій рік - спершу одна почала брати їжу з долоні, а потім і друга наважилася. Ким вони вважають нас, невідомо - птахи тактовно обходять це питання.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію