
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
2025.07.03
08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
2025.07.03
05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
2025.07.02
17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
2025.07.02
03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
2025.07.01
23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
2025.07.01
22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
2025.07.01
21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
2025.07.01
21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це - вперед.
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Сергій Губерначук (1969 - 2017) /
Проза
Щастя, радість, горе, печаль (роздуми, цитати)
Контекст : «Розсипане золото літер», стор. 114–118
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Щастя, радість, горе, печаль (роздуми, цитати)
* * *
Щастя в птиці.
Пташка в небі.
Що ж, полетіли?
* * *
Багато щастя не треба.
Безмежно багато людині не треба.
У зайвому сяйві осліпнеш.
Шукай джерело.
* * *
Щастя – воно од всіх оском.
* * *
Де ти, щастя?!
Золоте причастя?
Молоде кохання, перше і останнє?
* * *
Щастя від горя рятує.
* * *
Щаслива доля примхлива.
* * *
Чому арханґели – безкрилі, коли приходять чорні дні?
* * *
У горі: допоможуть хіба що молитви
через біль, через біль.
* * *
Горе
Той ранок дійшов до рук,
як сука з останніх сук!
І на прощальному пні
лишились кістки одні…
У відчаю плаче час
про нас, не згадавши за нас,
а глуму накоївши гори…
Цей шлях обізвався:
– Я – Горе…
* * *
Горе постає з глибезних ям.
* * *
Впав згори та й в го́ре, зламавши крил мажори
об нотки найчерствіші – іронію мінорів.
* * *
Сонце на сході, мов посмішка в’яне,
і не встає, бо у чоловіка горе.
* * *
Стукає справжня біда в замкнені скроні тривоги.
* * *
Не спокутується в Бога перевірена тривога.
* * *
Маю горе, ніби скло прозоре.
Де та громовиця, щоб йому розбиться?!
* * *
Набралася жінка лиха,
плаче тихо, сміється тихо.
* * *
Яка біда порівняна зі смертю
невинного дитяти чи старця,
коли, шукаючи «достойного» кінця,
стихіє рве і душить землю вперто?
* * *
Серенада тоді замовчаного серця,
коли по венах варикоз нещастя пнеться.
Щастя прозора сутінь виявляється…
* * *
Сум, як нота «ре».
* * *
Надійна печаль. Постійна печаль.
На вік, не на мить, не на день, не на рік.
Так трапляється…
* * *
Чорна-чорна печаль зимою.
* * *
Шторм на озерах печалі.
* * *
На озері печалі – лід.
Під льодом – шторм і скоро льодохід.
* * *
Залиш печаль на покуті спонуки.
* * *
Печаль
Печаль – це сумний чоловік, а не жінка.
Це віник в кутку, це вінок після року…
Це – не́ урожай, а голодні обжинки.
Це висновки долі. Це пізні уроки.
І треба печаль, щоб була, і не треба.
Цей час пожуритись у когось на грудях,
але вже без тебе, без тебе, без тебе
повзтиме печально на людях, по людях…
* * *
Є печалі, які людина вимушено жде,
йдучи півколом злої пекторалі,
не зупиняючись подумати ніде́.
* * *
Коли ти у журбі – лікую виключно любов’ю.
* * *
Навіть на дно печалі сонце заглядає.
* * *
Між посмішкою й радістю – веселка.
* * *
Розбавлю тебе барвами,
розмалюю світлом всі твої печалі.
* * *
Маленькі жіночі радості – в мріях після сну,
в квітах і дітях, у листах та роках,
на краю непроханих сивин.
* * *
Маленькі жіночі радощі – як метелики на згарищі.
* * *
Не треба сліз – вони в твоїх словах.
* * *
Сміх напав на світлі сльози.
Чорний сміх – на білі сльози.
* * *
Чоловічі сльози недовгі.
* * *
Яскравіші за сонце зорі після перших сліз.
* * *
За хвилями сліз веселка ховається.
* * *
Ось – виймаю з очей затверділу сльозу
й розбиваю її, як годинник,
на мільярди малесеньких радостей.
Щастя в птиці.
Пташка в небі.
Що ж, полетіли?
* * *
Багато щастя не треба.
Безмежно багато людині не треба.
У зайвому сяйві осліпнеш.
Шукай джерело.
* * *
Щастя – воно од всіх оском.
* * *
Де ти, щастя?!
Золоте причастя?
Молоде кохання, перше і останнє?
* * *
Щастя від горя рятує.
* * *
Щаслива доля примхлива.
* * *
Чому арханґели – безкрилі, коли приходять чорні дні?
* * *
У горі: допоможуть хіба що молитви
через біль, через біль.
* * *
Горе
Той ранок дійшов до рук,
як сука з останніх сук!
І на прощальному пні
лишились кістки одні…
У відчаю плаче час
про нас, не згадавши за нас,
а глуму накоївши гори…
Цей шлях обізвався:
– Я – Горе…
* * *
Горе постає з глибезних ям.
* * *
Впав згори та й в го́ре, зламавши крил мажори
об нотки найчерствіші – іронію мінорів.
* * *
Сонце на сході, мов посмішка в’яне,
і не встає, бо у чоловіка горе.
* * *
Стукає справжня біда в замкнені скроні тривоги.
* * *
Не спокутується в Бога перевірена тривога.
* * *
Маю горе, ніби скло прозоре.
Де та громовиця, щоб йому розбиться?!
* * *
Набралася жінка лиха,
плаче тихо, сміється тихо.
* * *
Яка біда порівняна зі смертю
невинного дитяти чи старця,
коли, шукаючи «достойного» кінця,
стихіє рве і душить землю вперто?
* * *
Серенада тоді замовчаного серця,
коли по венах варикоз нещастя пнеться.
Щастя прозора сутінь виявляється…
* * *
Сум, як нота «ре».
* * *
Надійна печаль. Постійна печаль.
На вік, не на мить, не на день, не на рік.
Так трапляється…
* * *
Чорна-чорна печаль зимою.
* * *
Шторм на озерах печалі.
* * *
На озері печалі – лід.
Під льодом – шторм і скоро льодохід.
* * *
Залиш печаль на покуті спонуки.
* * *
Печаль
Печаль – це сумний чоловік, а не жінка.
Це віник в кутку, це вінок після року…
Це – не́ урожай, а голодні обжинки.
Це висновки долі. Це пізні уроки.
І треба печаль, щоб була, і не треба.
Цей час пожуритись у когось на грудях,
але вже без тебе, без тебе, без тебе
повзтиме печально на людях, по людях…
* * *
Є печалі, які людина вимушено жде,
йдучи півколом злої пекторалі,
не зупиняючись подумати ніде́.
* * *
Коли ти у журбі – лікую виключно любов’ю.
* * *
Навіть на дно печалі сонце заглядає.
* * *
Між посмішкою й радістю – веселка.
* * *
Розбавлю тебе барвами,
розмалюю світлом всі твої печалі.
* * *
Маленькі жіночі радості – в мріях після сну,
в квітах і дітях, у листах та роках,
на краю непроханих сивин.
* * *
Маленькі жіночі радощі – як метелики на згарищі.
* * *
Не треба сліз – вони в твоїх словах.
* * *
Сміх напав на світлі сльози.
Чорний сміх – на білі сльози.
* * *
Чоловічі сльози недовгі.
* * *
Яскравіші за сонце зорі після перших сліз.
* * *
За хвилями сліз веселка ховається.
* * *
Ось – виймаю з очей затверділу сльозу
й розбиваю її, як годинник,
на мільярди малесеньких радостей.
https://mala.storinka.org/сергій-губерначук-щастя-радість-горе-печаль-роздуми-цитати-вірші-вислови.html
https://dlib.kiev.ua/items/show/829
http://irbis-nbuv.gov.ua/ulib/item/ukr0000023497
Контекст : «Розсипане золото літер», стор. 114–118
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію