ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
2024.04.18
05:58
Ширяє ластівка над мною
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Губерначук (1969 - 2017) /
Проза
Щастя, радість, горе, печаль (роздуми, цитати)
Контекст : «Розсипане золото літер», стор. 114–118
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Щастя, радість, горе, печаль (роздуми, цитати)
* * *
Щастя в птиці.
Пташка в небі.
Що ж, полетіли?
* * *
Багато щастя не треба.
Безмежно багато людині не треба.
У зайвому сяйві осліпнеш.
Шукай джерело.
* * *
Щастя – воно од всіх оском.
* * *
Де ти, щастя?!
Золоте причастя?
Молоде кохання, перше і останнє?
* * *
Щастя від горя рятує.
* * *
Щаслива доля примхлива.
* * *
Чому арханґели – безкрилі, коли приходять чорні дні?
* * *
У горі: допоможуть хіба що молитви
через біль, через біль.
* * *
Горе
Той ранок дійшов до рук,
як сука з останніх сук!
І на прощальному пні
лишились кістки одні…
У відчаю плаче час
про нас, не згадавши за нас,
а глуму накоївши гори…
Цей шлях обізвався:
– Я – Горе…
* * *
Горе постає з глибезних ям.
* * *
Впав згори та й в го́ре, зламавши крил мажори
об нотки найчерствіші – іронію мінорів.
* * *
Сонце на сході, мов посмішка в’яне,
і не встає, бо у чоловіка горе.
* * *
Стукає справжня біда в замкнені скроні тривоги.
* * *
Не спокутується в Бога перевірена тривога.
* * *
Маю горе, ніби скло прозоре.
Де та громовиця, щоб йому розбиться?!
* * *
Набралася жінка лиха,
плаче тихо, сміється тихо.
* * *
Яка біда порівняна зі смертю
невинного дитяти чи старця,
коли, шукаючи «достойного» кінця,
стихіє рве і душить землю вперто?
* * *
Серенада тоді замовчаного серця,
коли по венах варикоз нещастя пнеться.
Щастя прозора сутінь виявляється…
* * *
Сум, як нота «ре».
* * *
Надійна печаль. Постійна печаль.
На вік, не на мить, не на день, не на рік.
Так трапляється…
* * *
Чорна-чорна печаль зимою.
* * *
Шторм на озерах печалі.
* * *
На озері печалі – лід.
Під льодом – шторм і скоро льодохід.
* * *
Залиш печаль на покуті спонуки.
* * *
Печаль
Печаль – це сумний чоловік, а не жінка.
Це віник в кутку, це вінок після року…
Це – не́ урожай, а голодні обжинки.
Це висновки долі. Це пізні уроки.
І треба печаль, щоб була, і не треба.
Цей час пожуритись у когось на грудях,
але вже без тебе, без тебе, без тебе
повзтиме печально на людях, по людях…
* * *
Є печалі, які людина вимушено жде,
йдучи півколом злої пекторалі,
не зупиняючись подумати ніде́.
* * *
Коли ти у журбі – лікую виключно любов’ю.
* * *
Навіть на дно печалі сонце заглядає.
* * *
Між посмішкою й радістю – веселка.
* * *
Розбавлю тебе барвами,
розмалюю світлом всі твої печалі.
* * *
Маленькі жіночі радості – в мріях після сну,
в квітах і дітях, у листах та роках,
на краю непроханих сивин.
* * *
Маленькі жіночі радощі – як метелики на згарищі.
* * *
Не треба сліз – вони в твоїх словах.
* * *
Сміх напав на світлі сльози.
Чорний сміх – на білі сльози.
* * *
Чоловічі сльози недовгі.
* * *
Яскравіші за сонце зорі після перших сліз.
* * *
За хвилями сліз веселка ховається.
* * *
Ось – виймаю з очей затверділу сльозу
й розбиваю її, як годинник,
на мільярди малесеньких радостей.
Щастя в птиці.
Пташка в небі.
Що ж, полетіли?
* * *
Багато щастя не треба.
Безмежно багато людині не треба.
У зайвому сяйві осліпнеш.
Шукай джерело.
* * *
Щастя – воно од всіх оском.
* * *
Де ти, щастя?!
Золоте причастя?
Молоде кохання, перше і останнє?
* * *
Щастя від горя рятує.
* * *
Щаслива доля примхлива.
* * *
Чому арханґели – безкрилі, коли приходять чорні дні?
* * *
У горі: допоможуть хіба що молитви
через біль, через біль.
* * *
Горе
Той ранок дійшов до рук,
як сука з останніх сук!
І на прощальному пні
лишились кістки одні…
У відчаю плаче час
про нас, не згадавши за нас,
а глуму накоївши гори…
Цей шлях обізвався:
– Я – Горе…
* * *
Горе постає з глибезних ям.
* * *
Впав згори та й в го́ре, зламавши крил мажори
об нотки найчерствіші – іронію мінорів.
* * *
Сонце на сході, мов посмішка в’яне,
і не встає, бо у чоловіка горе.
* * *
Стукає справжня біда в замкнені скроні тривоги.
* * *
Не спокутується в Бога перевірена тривога.
* * *
Маю горе, ніби скло прозоре.
Де та громовиця, щоб йому розбиться?!
* * *
Набралася жінка лиха,
плаче тихо, сміється тихо.
* * *
Яка біда порівняна зі смертю
невинного дитяти чи старця,
коли, шукаючи «достойного» кінця,
стихіє рве і душить землю вперто?
* * *
Серенада тоді замовчаного серця,
коли по венах варикоз нещастя пнеться.
Щастя прозора сутінь виявляється…
* * *
Сум, як нота «ре».
* * *
Надійна печаль. Постійна печаль.
На вік, не на мить, не на день, не на рік.
Так трапляється…
* * *
Чорна-чорна печаль зимою.
* * *
Шторм на озерах печалі.
* * *
На озері печалі – лід.
Під льодом – шторм і скоро льодохід.
* * *
Залиш печаль на покуті спонуки.
* * *
Печаль
Печаль – це сумний чоловік, а не жінка.
Це віник в кутку, це вінок після року…
Це – не́ урожай, а голодні обжинки.
Це висновки долі. Це пізні уроки.
І треба печаль, щоб була, і не треба.
Цей час пожуритись у когось на грудях,
але вже без тебе, без тебе, без тебе
повзтиме печально на людях, по людях…
* * *
Є печалі, які людина вимушено жде,
йдучи півколом злої пекторалі,
не зупиняючись подумати ніде́.
* * *
Коли ти у журбі – лікую виключно любов’ю.
* * *
Навіть на дно печалі сонце заглядає.
* * *
Між посмішкою й радістю – веселка.
* * *
Розбавлю тебе барвами,
розмалюю світлом всі твої печалі.
* * *
Маленькі жіночі радості – в мріях після сну,
в квітах і дітях, у листах та роках,
на краю непроханих сивин.
* * *
Маленькі жіночі радощі – як метелики на згарищі.
* * *
Не треба сліз – вони в твоїх словах.
* * *
Сміх напав на світлі сльози.
Чорний сміх – на білі сльози.
* * *
Чоловічі сльози недовгі.
* * *
Яскравіші за сонце зорі після перших сліз.
* * *
За хвилями сліз веселка ховається.
* * *
Ось – виймаю з очей затверділу сльозу
й розбиваю її, як годинник,
на мільярди малесеньких радостей.
https://mala.storinka.org/сергій-губерначук-щастя-радість-горе-печаль-роздуми-цитати-вірші-вислови.html
https://dlib.kiev.ua/items/show/829
http://irbis-nbuv.gov.ua/ulib/item/ukr0000023497
Контекст : «Розсипане золото літер», стор. 114–118
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію