![](images/additions.gif)
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.06.26
05:38
За межею небокраю
В сутінь вкутані світи, –
Там дрімотно поглядаєш
Вже на перші зорі ти.
Темна ніч постала німо
І навіяла жалі,
Мов пожовклий фотознімок
На журнальному столі.
В сутінь вкутані світи, –
Там дрімотно поглядаєш
Вже на перші зорі ти.
Темна ніч постала німо
І навіяла жалі,
Мов пожовклий фотознімок
На журнальному столі.
2024.06.26
01:32
Римуються почуття.
Відгукуються світанки.
Можливо, то був не я.
Повірити чи піти?
Постарівся та помер
Закоханий щирий Янко,
А замість палких троянд -
Високі стоять хрести.
Відгукуються світанки.
Можливо, то був не я.
Повірити чи піти?
Постарівся та помер
Закоханий щирий Янко,
А замість палких троянд -
Високі стоять хрести.
2024.06.25
21:22
Феєрія літа - в сонячних бризках,
В мандрівці легенького вітру.
Колише хмарки небесна колиска.
Терпке і духмяне повітря.
І я споглядаю серпневу красу,
Смарагдові хвилі із лісу.
Піймати б у руки грайливу ясу,
В мандрівці легенького вітру.
Колише хмарки небесна колиска.
Терпке і духмяне повітря.
І я споглядаю серпневу красу,
Смарагдові хвилі із лісу.
Піймати б у руки грайливу ясу,
2024.06.25
13:26
Краса на попелищі - Божий дар,
Серед руїни, чорноти, розпуки,
Де ходить смерть, неначе той косар,
Наповнює Сварожі райські луки...
Ярило тільки, ніби квітникар,
Занурює у попіл власні руки,
Кохання квіти
Серед руїни, чорноти, розпуки,
Де ходить смерть, неначе той косар,
Наповнює Сварожі райські луки...
Ярило тільки, ніби квітникар,
Занурює у попіл власні руки,
Кохання квіти
2024.06.25
13:14
Я тобі іще наснюся в шум дощу,
Обійму і про любов нашепочу.
Я наснюся, хоча думав, що забув,
Загубив між ковилами у степу.
Попалив, що з нами сталось, поміж трав,
А що роси зберегли, то не зібрав.
Та усе, що відгоріло, заболить,
Обійму і про любов нашепочу.
Я наснюся, хоча думав, що забув,
Загубив між ковилами у степу.
Попалив, що з нами сталось, поміж трав,
А що роси зберегли, то не зібрав.
Та усе, що відгоріло, заболить,
2024.06.25
11:34
Кам’яний голос тиші
ліг на гладінь озера.
На озері розпускаються
не латаття, а надії,
розчарування і прикрощі.
Озеро таке глибоке,
як неозорість пізнання.
Дзеркало водойми відкриє
ліг на гладінь озера.
На озері розпускаються
не латаття, а надії,
розчарування і прикрощі.
Озеро таке глибоке,
як неозорість пізнання.
Дзеркало водойми відкриє
2024.06.25
08:48
Я правду накришу вам дрібно-дрібно,
Солодку казку у дугу зігну...
Без ніжності і вірність непотрібна,
Дзявкоче муж щоденно на жону.
Дружину чоловіченько замучив
І їсть її, немов з грибами плов.
Любов, як відьма - злюща і кусюча
Солодку казку у дугу зігну...
Без ніжності і вірність непотрібна,
Дзявкоче муж щоденно на жону.
Дружину чоловіченько замучив
І їсть її, немов з грибами плов.
Любов, як відьма - злюща і кусюча
2024.06.25
07:55
Озираючись на схід
Йду скоріш на захід,
Раз до підлості сусід
Має здавна нахил.
Споконвічно тягарем
Давить серце смута,
Бо не порівно берем,
Ділячи набуток.
Йду скоріш на захід,
Раз до підлості сусід
Має здавна нахил.
Споконвічно тягарем
Давить серце смута,
Бо не порівно берем,
Ділячи набуток.
2024.06.25
00:50
Єдиний вихід - Перемога!
Це знає вільний наш народ.
Велика й праведна дорога -
Супроти всіх дрібних турбот.
Вже ясно: хто чужий, хто свій...
Єдиний вихід - Перемога!
Це світла й темряви двобій!
Це знає вільний наш народ.
Велика й праведна дорога -
Супроти всіх дрібних турбот.
Вже ясно: хто чужий, хто свій...
Єдиний вихід - Перемога!
Це світла й темряви двобій!
2024.06.25
00:11
У мене набагато більше свят,
аніж у тих, хто живе од свята і до свята.
Адже за свято звик сприймать,
коли задумане здійснилось,
коли малятко усміхнулось,
коли відкрив нове ім’я,
коли у хор пташиний долучився,
як линyть звіддалік синівські голо
аніж у тих, хто живе од свята і до свята.
Адже за свято звик сприймать,
коли задумане здійснилось,
коли малятко усміхнулось,
коли відкрив нове ім’я,
коли у хор пташиний долучився,
як линyть звіддалік синівські голо
2024.06.24
21:08
В кімнаті оцій чорно-білі примари. Знову
Ти сидиш у профіль, фрази пливуть шрифтом.
Спокій знайомого голосу і музики витікають із грамофону.
Край неба у твоїй кімнаті і яблуні за вікном
І тому я кажу не чудернацькі, ні не дивні, вслухайся,
В оці н
Ти сидиш у профіль, фрази пливуть шрифтом.
Спокій знайомого голосу і музики витікають із грамофону.
Край неба у твоїй кімнаті і яблуні за вікном
І тому я кажу не чудернацькі, ні не дивні, вслухайся,
В оці н
2024.06.24
19:52
Я правду накришу вам дрібно-дрібно,
Солодку казку у дугу зігну...
Без ніжності і вірність непотрібна,
Дзявкоче муж щоденно на жону.
Дружину чоловіченько замучив
І їсть її, немов з грибами плов.
Любов, як відьма - злюща і кусюча,
Солодку казку у дугу зігну...
Без ніжності і вірність непотрібна,
Дзявкоче муж щоденно на жону.
Дружину чоловіченько замучив
І їсть її, немов з грибами плов.
Любов, як відьма - злюща і кусюча,
2024.06.24
13:51
Виріс я у селі на Сулі,
Де черемха і вишня цвіли.
Крім села і моєї Сули,
Більш нічого не знав на землі.
Знав іще: в ясеновім гаю
Є сунична галява одна –
Там поховано матір мою
В рік війни, восени, в ясенах.
Де черемха і вишня цвіли.
Крім села і моєї Сули,
Більш нічого не знав на землі.
Знав іще: в ясеновім гаю
Є сунична галява одна –
Там поховано матір мою
В рік війни, восени, в ясенах.
2024.06.24
11:21
Червоніло у літній купелі,
Ніби сон не кінчався тривалий.
Дощ налив через вінця у келих
Дню крилатому трішки зухвало.
І згадались сережки на вухах,
Не з рубінів, а з вишень - червоні,
Навіть небо зняло капелюха,
Ніби сон не кінчався тривалий.
Дощ налив через вінця у келих
Дню крилатому трішки зухвало.
І згадались сережки на вухах,
Не з рубінів, а з вишень - червоні,
Навіть небо зняло капелюха,
2024.06.24
10:38
Ти про що, лелеко, стукотиш
Ти про що, лелеко, стукотиш?
Пісня з теплим дощепадом схожа,
Скочуються звуки у шпориш,
Сіється зерном надії кожен.
Щедро обсипаєш зверху дім,
Ти про що, лелеко, стукотиш?
Пісня з теплим дощепадом схожа,
Скочуються звуки у шпориш,
Сіється зерном надії кожен.
Щедро обсипаєш зверху дім,
2024.06.24
09:26
Навіщо посадили у саду
для зла пізнання дерево спокуси?
Лиш надкусила яблуко в меду,
а розіп'яли на хресті Ісуса.
Невже я помиляюся, невже
розбещеність за любощі сприймаю?
В ясних думках клубочиться вужем
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...для зла пізнання дерево спокуси?
Лиш надкусила яблуко в меду,
а розіп'яли на хресті Ісуса.
Невже я помиляюся, невже
розбещеність за любощі сприймаю?
В ясних думках клубочиться вужем
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
![](images/additions.gif)
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.12.07
2023.11.15
2023.10.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
![Тлумачний словник Словопедія](http://img.slovopedia.org.ua/button88x31.gif)
Автори /
Валентин Бендюг (1954) /
Проза
Українці про пилипонів
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Українці про пилипонів
Українці поблажливо й іронічно ставилися до пилипонів, що знайшло своє відображення у творчості Степана Руданського, зокрема у його гумористичних віршах "Пилипон", "Варвара", "Скачі,Мікалай" тощо.
Пилипони
Як то за все хапаються
Тії пилипони.
То й поправляв їден, кажуть,
У церкві ікони.
Ото поправив, що там було,
До попа вертає.
- Що ж ти, - каже, - все поправив? -
Піп його питає.
- Да, всьо, батька! У Варвари
Башмак доработал,
Богоматері на лоні
Младенца сработал.
А чтоб батька мнє маленько
На водку прибавіл,
То я сзаді уж і духу
Три перя пріставил!
14 окт.1859.
Степан Руданський
Подібне ставлення українців до "кацапів" прослідковується й в оповіданнячку "Москаль", що було вміщене у одному з найперших українських букварів - "Українській абетці" Гатцука (Гаццука), що побачив світ ще 1861 року.
Москаль
Колись-то звіткильсь пригнався на Україну москаль, таких є у нас до біса, либонь-шо з своїх багновиць; ну пригнався, то пригнався, нехай би собі так і був, коли йому своє уже пообридло, чи лихо там яке доїло, адже ж "риба шукає де глибчиш, а чоловік, де гарніш"; дак ні: москаль покидає свій край, а не покидає своєї гаспидської істоти. - Так і сталось: не втримався навіженний і почав виробляти усе зле-лихе. Невважа на викрутні, на які він був дуже здатній, - його злапали, та й у куну запроторили. От, на роспитках, яки почали йому завдавати, він, прикинувчись, назвався українцем, шо-то-бач він здавна уже бурлакує і не зазнає з якого-б-то села він родом; а видко зразу, шо москаль, хоча позвик таки перебуватись нашою мовою, та усе ж якось з московською витинкою - ну, то видко шо воно таке. От, бачучи цеє дознавці, шо б то їм хуччи його на правду звести, спитали його зненаська" - "Коли ж ти правду кажиш, - то як це звецця?" показали йому на чобіт. "Чаботь," _ сказав беззапинки москаль. - "А це як? - спитали, показуючи на горілку. "Гарєлка," - каже москаль. - "Ну, а оцце шо?" показуючи йому на сокиру. "Сякіра," озвавсь худко москаль. -"Добре, от видко зараз українця! А ну-ж оцце як? - спитали його знову, показуючи на його ж бороду. - Москаль, жахаючись, шо-б-то йому не помилитись і знаючи шо, часом з поглуму, москаля у нас звуть "кацапом" збився з паналику, та й квапливе сказав: "Цапка!" - От-тут-то його зараз й цапнули за бороду, й він признався тоді вітки-то він справді ї шо наробив.
Текст подано з максимально можливим наближенням до оригіналу.
Валентин БЕНДЮГ
Пилипони
Як то за все хапаються
Тії пилипони.
То й поправляв їден, кажуть,
У церкві ікони.
Ото поправив, що там було,
До попа вертає.
- Що ж ти, - каже, - все поправив? -
Піп його питає.
- Да, всьо, батька! У Варвари
Башмак доработал,
Богоматері на лоні
Младенца сработал.
А чтоб батька мнє маленько
На водку прибавіл,
То я сзаді уж і духу
Три перя пріставил!
14 окт.1859.
Степан Руданський
Подібне ставлення українців до "кацапів" прослідковується й в оповіданнячку "Москаль", що було вміщене у одному з найперших українських букварів - "Українській абетці" Гатцука (Гаццука), що побачив світ ще 1861 року.
Москаль
Колись-то звіткильсь пригнався на Україну москаль, таких є у нас до біса, либонь-шо з своїх багновиць; ну пригнався, то пригнався, нехай би собі так і був, коли йому своє уже пообридло, чи лихо там яке доїло, адже ж "риба шукає де глибчиш, а чоловік, де гарніш"; дак ні: москаль покидає свій край, а не покидає своєї гаспидської істоти. - Так і сталось: не втримався навіженний і почав виробляти усе зле-лихе. Невважа на викрутні, на які він був дуже здатній, - його злапали, та й у куну запроторили. От, на роспитках, яки почали йому завдавати, він, прикинувчись, назвався українцем, шо-то-бач він здавна уже бурлакує і не зазнає з якого-б-то села він родом; а видко зразу, шо москаль, хоча позвик таки перебуватись нашою мовою, та усе ж якось з московською витинкою - ну, то видко шо воно таке. От, бачучи цеє дознавці, шо б то їм хуччи його на правду звести, спитали його зненаська" - "Коли ж ти правду кажиш, - то як це звецця?" показали йому на чобіт. "Чаботь," _ сказав беззапинки москаль. - "А це як? - спитали, показуючи на горілку. "Гарєлка," - каже москаль. - "Ну, а оцце шо?" показуючи йому на сокиру. "Сякіра," озвавсь худко москаль. -"Добре, от видко зараз українця! А ну-ж оцце як? - спитали його знову, показуючи на його ж бороду. - Москаль, жахаючись, шо-б-то йому не помилитись і знаючи шо, часом з поглуму, москаля у нас звуть "кацапом" збився з паналику, та й квапливе сказав: "Цапка!" - От-тут-то його зараз й цапнули за бороду, й він признався тоді вітки-то він справді ї шо наробив.
Текст подано з максимально можливим наближенням до оригіналу.
Валентин БЕНДЮГ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію