Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.06
06:55
Наум Лисиця (1932-2013, Україна)
Сонця не буде, не чекай,
вже третій тиждень – дощ, і край,
мокрий ущент маршрут у нас,
неба забута синь.
Ніби з незримих сит мілких,
сіється мжичка, як на гріх...
Сонця не буде, не чекай,
вже третій тиждень – дощ, і край,
мокрий ущент маршрут у нас,
неба забута синь.
Ніби з незримих сит мілких,
сіється мжичка, як на гріх...
2026.05.06
06:10
Удосвіта шибки задеренчали
І злякано розсіялася мла, -
І всі побігли швидко якнайдалі
З охопленого полум'ям села.
Хати горіли шумно і багрово
На склі тремтіли відблиски вогнів,
А я, руками бурими від крові,
Хотів сусіду дати стусанів.
І злякано розсіялася мла, -
І всі побігли швидко якнайдалі
З охопленого полум'ям села.
Хати горіли шумно і багрово
На склі тремтіли відблиски вогнів,
А я, руками бурими від крові,
Хотів сусіду дати стусанів.
2026.05.06
02:41
О Боже, о Боже, о Боже!
Нарешті настало плюс двадцять!
Повилітали хрущі,
Дівки почали роздягаться!
Повиймали із шафів
Свої коротенькі спідниці!
Як гляну – відразу, о Боже!-
Нарешті настало плюс двадцять!
Повилітали хрущі,
Дівки почали роздягаться!
Повиймали із шафів
Свої коротенькі спідниці!
Як гляну – відразу, о Боже!-
2026.05.05
22:17
Коло покинутої хати старий колодязь,
з якого більше не п'ють ні люди, ні звірі.
Інколи птаха сідає на тряхлий рипучий обід,
гойдаючись у вишнім небеснім ефірі.
Вітер крутить зотліле колесо.
Линуть між хмари веселі пташині співи.
Хтось гукає знемо
з якого більше не п'ють ні люди, ні звірі.
Інколи птаха сідає на тряхлий рипучий обід,
гойдаючись у вишнім небеснім ефірі.
Вітер крутить зотліле колесо.
Линуть між хмари веселі пташині співи.
Хтось гукає знемо
2026.05.05
22:03
життя картини поллока
але усе мине
розвидніє за мороком
земне таке земне
і хліба житнє золото
і молоко і мед
з-під ніг злітають голуби
дідок травицю жне
але усе мине
розвидніє за мороком
земне таке земне
і хліба житнє золото
і молоко і мед
з-під ніг злітають голуби
дідок травицю жне
2026.05.05
14:08
Питання – що робити з цим
Я і він, чи я і ти?
Ви стоїте, волосся вітер звіює
Очі сяють і душі замріяні
Говорячи
«Тебе ми любимо, як же нам бути?»
І я обох люблю
Я і він, чи я і ти?
Ви стоїте, волосся вітер звіює
Очі сяють і душі замріяні
Говорячи
«Тебе ми любимо, як же нам бути?»
І я обох люблю
2026.05.05
13:44
Розлився туман велемудрий, тужавий,
Розлився, як ціла аморфна держава.
Які таємниці, які парадокси
Чаїть у собі, ніби сховані оси!
Туман розчиняє депресію люту,
У вічні слова й заповіти закуту.
Розлився, як ціла аморфна держава.
Які таємниці, які парадокси
Чаїть у собі, ніби сховані оси!
Туман розчиняє депресію люту,
У вічні слова й заповіти закуту.
2026.05.05
12:08
Літа лебедіють, мов кужіль прядуть,
У вир'єчку гублять пір'їни.
Дари мироносні до стіп покладуть
У церкві святої Ірини.
Над мороки ночі, над тугу в очах,
Над біль, що метеликом зрине.
Невпинно співатиме божа свіча
У вир'єчку гублять пір'їни.
Дари мироносні до стіп покладуть
У церкві святої Ірини.
Над мороки ночі, над тугу в очах,
Над біль, що метеликом зрине.
Невпинно співатиме божа свіча
2026.05.05
10:16
Можливо десь за вісім днів до свят
Тут Фіміам кадив задорого у ямі -
На шиї каганець, на вигляд як архат*
На грудях золото, в долонях оригамі.
В китайських косах бігали дівки
І…, ніби у записаному стрімі
Лимонний сік, бамбук і огірки
Тут Фіміам кадив задорого у ямі -
На шиї каганець, на вигляд як архат*
На грудях золото, в долонях оригамі.
В китайських косах бігали дівки
І…, ніби у записаному стрімі
Лимонний сік, бамбук і огірки
2026.05.05
08:36
Цвіла магнолія, бузок
схиляв додолу віти.
В кишені загубивсь квиток
на потяг «Інтерсіті».
Не встигла сісти у вагон —
спіткнулась, то й не варто.
Давно згорів пустий перон
схиляв додолу віти.
В кишені загубивсь квиток
на потяг «Інтерсіті».
Не встигла сісти у вагон —
спіткнулась, то й не варто.
Давно згорів пустий перон
2026.05.05
05:47
Передпокій літа - травень духовитий
І мрійливий дуже, і ледь-ледь хмільний, -
Сонечком південним лагідно зігрітий,
За собою двері щільно зачинив.
Потепліло різко, заквітчало всюди,
Вигляду ясного світу надало, -
Ніби відбулося дивовижне чудо,
Ніби
І мрійливий дуже, і ледь-ледь хмільний, -
Сонечком південним лагідно зігрітий,
За собою двері щільно зачинив.
Потепліло різко, заквітчало всюди,
Вигляду ясного світу надало, -
Ніби відбулося дивовижне чудо,
Ніби
2026.05.04
23:35
Дражнити ведмедя погано,
Не варто дражнити ведмедя.
Дражнив якось ведмедя Фєдя-
Ну і де тепер цей ваш Фєдя?
Дражніть краще власну дружину,
Або назвіть тещу "мамо!",
Але дражнити ведмедя-
Не варто дражнити ведмедя.
Дражнив якось ведмедя Фєдя-
Ну і де тепер цей ваш Фєдя?
Дражніть краще власну дружину,
Або назвіть тещу "мамо!",
Але дражнити ведмедя-
2026.05.04
22:00
Не витримує кишка
Сатиричну штангу.
А зате мої прогнози -
Як у баби Ванги!
Сатиричну штангу.
А зате мої прогнози -
Як у баби Ванги!
2026.05.04
21:14
Ще трішки, і засвітиться каштан,
Свічки запалить білі в канделябрах.
Між іншими каштан - ошатний пан,
Що живиться у потаємних надрах.
Шипи у квітах настовбурчив глід -
Дивись, перестраховуйся як слід!
Свічки запалить білі в канделябрах.
Між іншими каштан - ошатний пан,
Що живиться у потаємних надрах.
Шипи у квітах настовбурчив глід -
Дивись, перестраховуйся як слід!
2026.05.04
21:13
смак має значення однак
естетики христові рани
хтось каравани дерибанить
красиво та не аби-як
уп’явся снайпер у приціл
утримуючи зброю рівно
і реагуючи підшкірно
полює вишукану ціль
естетики христові рани
хтось каравани дерибанить
красиво та не аби-як
уп’явся снайпер у приціл
утримуючи зброю рівно
і реагуючи підшкірно
полює вишукану ціль
2026.05.04
18:34
Напишу вам віланелу,
І частівку, і сонет…
Станцював би тарантелу -
Та не стану - я ж поет!
Я розбурхую болото!
«Рясно-згасне-передчасно»…
Ось така моя робота -
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І частівку, і сонет…
Станцював би тарантелу -
Та не стану - я ж поет!
Я розбурхую болото!
«Рясно-згасне-передчасно»…
Ось така моя робота -
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Валентин Бендюг (1954) /
Проза
Українці про пилипонів
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Українці про пилипонів
Українці поблажливо й іронічно ставилися до пилипонів, що знайшло своє відображення у творчості Степана Руданського, зокрема у його гумористичних віршах "Пилипон", "Варвара", "Скачі,Мікалай" тощо.
Пилипони
Як то за все хапаються
Тії пилипони.
То й поправляв їден, кажуть,
У церкві ікони.
Ото поправив, що там було,
До попа вертає.
- Що ж ти, - каже, - все поправив? -
Піп його питає.
- Да, всьо, батька! У Варвари
Башмак доработал,
Богоматері на лоні
Младенца сработал.
А чтоб батька мнє маленько
На водку прибавіл,
То я сзаді уж і духу
Три перя пріставил!
14 окт.1859.
Степан Руданський
Подібне ставлення українців до "кацапів" прослідковується й в оповіданнячку "Москаль", що було вміщене у одному з найперших українських букварів - "Українській абетці" Гатцука (Гаццука), що побачив світ ще 1861 року.
Москаль
Колись-то звіткильсь пригнався на Україну москаль, таких є у нас до біса, либонь-шо з своїх багновиць; ну пригнався, то пригнався, нехай би собі так і був, коли йому своє уже пообридло, чи лихо там яке доїло, адже ж "риба шукає де глибчиш, а чоловік, де гарніш"; дак ні: москаль покидає свій край, а не покидає своєї гаспидської істоти. - Так і сталось: не втримався навіженний і почав виробляти усе зле-лихе. Невважа на викрутні, на які він був дуже здатній, - його злапали, та й у куну запроторили. От, на роспитках, яки почали йому завдавати, він, прикинувчись, назвався українцем, шо-то-бач він здавна уже бурлакує і не зазнає з якого-б-то села він родом; а видко зразу, шо москаль, хоча позвик таки перебуватись нашою мовою, та усе ж якось з московською витинкою - ну, то видко шо воно таке. От, бачучи цеє дознавці, шо б то їм хуччи його на правду звести, спитали його зненаська" - "Коли ж ти правду кажиш, - то як це звецця?" показали йому на чобіт. "Чаботь," _ сказав беззапинки москаль. - "А це як? - спитали, показуючи на горілку. "Гарєлка," - каже москаль. - "Ну, а оцце шо?" показуючи йому на сокиру. "Сякіра," озвавсь худко москаль. -"Добре, от видко зараз українця! А ну-ж оцце як? - спитали його знову, показуючи на його ж бороду. - Москаль, жахаючись, шо-б-то йому не помилитись і знаючи шо, часом з поглуму, москаля у нас звуть "кацапом" збився з паналику, та й квапливе сказав: "Цапка!" - От-тут-то його зараз й цапнули за бороду, й він признався тоді вітки-то він справді ї шо наробив.
Текст подано з максимально можливим наближенням до оригіналу.
Валентин БЕНДЮГ
Пилипони
Як то за все хапаються
Тії пилипони.
То й поправляв їден, кажуть,
У церкві ікони.
Ото поправив, що там було,
До попа вертає.
- Що ж ти, - каже, - все поправив? -
Піп його питає.
- Да, всьо, батька! У Варвари
Башмак доработал,
Богоматері на лоні
Младенца сработал.
А чтоб батька мнє маленько
На водку прибавіл,
То я сзаді уж і духу
Три перя пріставил!
14 окт.1859.
Степан Руданський
Подібне ставлення українців до "кацапів" прослідковується й в оповіданнячку "Москаль", що було вміщене у одному з найперших українських букварів - "Українській абетці" Гатцука (Гаццука), що побачив світ ще 1861 року.
Москаль
Колись-то звіткильсь пригнався на Україну москаль, таких є у нас до біса, либонь-шо з своїх багновиць; ну пригнався, то пригнався, нехай би собі так і був, коли йому своє уже пообридло, чи лихо там яке доїло, адже ж "риба шукає де глибчиш, а чоловік, де гарніш"; дак ні: москаль покидає свій край, а не покидає своєї гаспидської істоти. - Так і сталось: не втримався навіженний і почав виробляти усе зле-лихе. Невважа на викрутні, на які він був дуже здатній, - його злапали, та й у куну запроторили. От, на роспитках, яки почали йому завдавати, він, прикинувчись, назвався українцем, шо-то-бач він здавна уже бурлакує і не зазнає з якого-б-то села він родом; а видко зразу, шо москаль, хоча позвик таки перебуватись нашою мовою, та усе ж якось з московською витинкою - ну, то видко шо воно таке. От, бачучи цеє дознавці, шо б то їм хуччи його на правду звести, спитали його зненаська" - "Коли ж ти правду кажиш, - то як це звецця?" показали йому на чобіт. "Чаботь," _ сказав беззапинки москаль. - "А це як? - спитали, показуючи на горілку. "Гарєлка," - каже москаль. - "Ну, а оцце шо?" показуючи йому на сокиру. "Сякіра," озвавсь худко москаль. -"Добре, от видко зараз українця! А ну-ж оцце як? - спитали його знову, показуючи на його ж бороду. - Москаль, жахаючись, шо-б-то йому не помилитись і знаючи шо, часом з поглуму, москаля у нас звуть "кацапом" збився з паналику, та й квапливе сказав: "Цапка!" - От-тут-то його зараз й цапнули за бороду, й він признався тоді вітки-то він справді ї шо наробив.
Текст подано з максимально можливим наближенням до оригіналу.
Валентин БЕНДЮГ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
