Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.12
23:32
дощ пішов по обіді
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
2026.11.12
22:33
Пророкам було велено воскресати
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
2026.11.12
20:29
Стояв звичайний березневий ранок.
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
2026.11.12
20:24
Мені не дасть спокою цей плач,
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
2026.11.12
15:05
Зранку зібраним чилімам
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
2026.11.12
11:02
Леся Українка і Василь Симоненко, молоді, красиві, харизматичні, повернулися до нас…
4 листопада 2026 року на сцені Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки в Києві відбулася надзвичайна подія. Вірші двох видатних українських
2026.11.12
07:21
Ворог винищити нас не в змозі,
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
2026.11.12
06:54
«РАФАЕЛЬ САНТІ: ПЕРЕДЧУТТЯ, АБО ТРАГЕДІЯ ГАРМОНІЇ»
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
2026.11.11
23:37
Замовить Mot et Chandon
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
2026.11.11
21:38
Ще нас нема, а камені живуть -
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
2026.11.11
13:37
Хто не помер за волю і свободу,
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
2026.11.11
10:43
Господи, дякую Тобі за тишу, наповнену голосами.
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
2026.11.11
10:35
Симфонія № 45 (Прощальна) Йозефа Гайдна виконується при свічах, закріплених на пюпітрах музикантів, які у фінальній частині один за одним припиняють грати, гасять свічі й залишають сцену. Згодом сходить зі сцени і диригент. Симфонію дограють лише два музи
2026.11.11
09:44
Цей погляд, ніби гостре жало,
вколов у серце мовчазне.
— Нічого вам не обіцяла,
тож не бентежте ви мене.
Самотня жінка ще не привід
торкатися її долонь;
з маршрутки на зупинці вийду,
вколов у серце мовчазне.
— Нічого вам не обіцяла,
тож не бентежте ви мене.
Самотня жінка ще не привід
торкатися її долонь;
з маршрутки на зупинці вийду,
2026.11.11
08:58
вона і він
пишуть навзаєм одне одному
якусь маячню
бо це їхнє уміння саме у цім моменті
ще щось писати
тут головне навязливо
увійти у ритм
зовсім необовязково
пишуть навзаєм одне одному
якусь маячню
бо це їхнє уміння саме у цім моменті
ще щось писати
тут головне навязливо
увійти у ритм
зовсім необовязково
2026.11.11
06:10
Неспокійний, як вітрисько,
Прудконогий цей хлопчисько,
Що в глибинах небовиду
Таємничо зник без сліду.
Заховався за хмаринку
На якусь одну хвилинку,
Бо за мить повз мене знову
Шмигонув у гай вербовий,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Прудконогий цей хлопчисько,
Що в глибинах небовиду
Таємничо зник без сліду.
Заховався за хмаринку
На якусь одну хвилинку,
Бо за мить повз мене знову
Шмигонув у гай вербовий,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Валентин Бендюг (1954) /
Проза
Українці про пилипонів
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Українці про пилипонів
Українці поблажливо й іронічно ставилися до пилипонів, що знайшло своє відображення у творчості Степана Руданського, зокрема у його гумористичних віршах "Пилипон", "Варвара", "Скачі,Мікалай" тощо.
Пилипони
Як то за все хапаються
Тії пилипони.
То й поправляв їден, кажуть,
У церкві ікони.
Ото поправив, що там було,
До попа вертає.
- Що ж ти, - каже, - все поправив? -
Піп його питає.
- Да, всьо, батька! У Варвари
Башмак доработал,
Богоматері на лоні
Младенца сработал.
А чтоб батька мнє маленько
На водку прибавіл,
То я сзаді уж і духу
Три перя пріставил!
14 окт.1859.
Степан Руданський
Подібне ставлення українців до "кацапів" прослідковується й в оповіданнячку "Москаль", що було вміщене у одному з найперших українських букварів - "Українській абетці" Гатцука (Гаццука), що побачив світ ще 1861 року.
Москаль
Колись-то звіткильсь пригнався на Україну москаль, таких є у нас до біса, либонь-шо з своїх багновиць; ну пригнався, то пригнався, нехай би собі так і був, коли йому своє уже пообридло, чи лихо там яке доїло, адже ж "риба шукає де глибчиш, а чоловік, де гарніш"; дак ні: москаль покидає свій край, а не покидає своєї гаспидської істоти. - Так і сталось: не втримався навіженний і почав виробляти усе зле-лихе. Невважа на викрутні, на які він був дуже здатній, - його злапали, та й у куну запроторили. От, на роспитках, яки почали йому завдавати, він, прикинувчись, назвався українцем, шо-то-бач він здавна уже бурлакує і не зазнає з якого-б-то села він родом; а видко зразу, шо москаль, хоча позвик таки перебуватись нашою мовою, та усе ж якось з московською витинкою - ну, то видко шо воно таке. От, бачучи цеє дознавці, шо б то їм хуччи його на правду звести, спитали його зненаська" - "Коли ж ти правду кажиш, - то як це звецця?" показали йому на чобіт. "Чаботь," _ сказав беззапинки москаль. - "А це як? - спитали, показуючи на горілку. "Гарєлка," - каже москаль. - "Ну, а оцце шо?" показуючи йому на сокиру. "Сякіра," озвавсь худко москаль. -"Добре, от видко зараз українця! А ну-ж оцце як? - спитали його знову, показуючи на його ж бороду. - Москаль, жахаючись, шо-б-то йому не помилитись і знаючи шо, часом з поглуму, москаля у нас звуть "кацапом" збився з паналику, та й квапливе сказав: "Цапка!" - От-тут-то його зараз й цапнули за бороду, й він признався тоді вітки-то він справді ї шо наробив.
Текст подано з максимально можливим наближенням до оригіналу.
Валентин БЕНДЮГ
Пилипони
Як то за все хапаються
Тії пилипони.
То й поправляв їден, кажуть,
У церкві ікони.
Ото поправив, що там було,
До попа вертає.
- Що ж ти, - каже, - все поправив? -
Піп його питає.
- Да, всьо, батька! У Варвари
Башмак доработал,
Богоматері на лоні
Младенца сработал.
А чтоб батька мнє маленько
На водку прибавіл,
То я сзаді уж і духу
Три перя пріставил!
14 окт.1859.
Степан Руданський
Подібне ставлення українців до "кацапів" прослідковується й в оповіданнячку "Москаль", що було вміщене у одному з найперших українських букварів - "Українській абетці" Гатцука (Гаццука), що побачив світ ще 1861 року.
Москаль
Колись-то звіткильсь пригнався на Україну москаль, таких є у нас до біса, либонь-шо з своїх багновиць; ну пригнався, то пригнався, нехай би собі так і був, коли йому своє уже пообридло, чи лихо там яке доїло, адже ж "риба шукає де глибчиш, а чоловік, де гарніш"; дак ні: москаль покидає свій край, а не покидає своєї гаспидської істоти. - Так і сталось: не втримався навіженний і почав виробляти усе зле-лихе. Невважа на викрутні, на які він був дуже здатній, - його злапали, та й у куну запроторили. От, на роспитках, яки почали йому завдавати, він, прикинувчись, назвався українцем, шо-то-бач він здавна уже бурлакує і не зазнає з якого-б-то села він родом; а видко зразу, шо москаль, хоча позвик таки перебуватись нашою мовою, та усе ж якось з московською витинкою - ну, то видко шо воно таке. От, бачучи цеє дознавці, шо б то їм хуччи його на правду звести, спитали його зненаська" - "Коли ж ти правду кажиш, - то як це звецця?" показали йому на чобіт. "Чаботь," _ сказав беззапинки москаль. - "А це як? - спитали, показуючи на горілку. "Гарєлка," - каже москаль. - "Ну, а оцце шо?" показуючи йому на сокиру. "Сякіра," озвавсь худко москаль. -"Добре, от видко зараз українця! А ну-ж оцце як? - спитали його знову, показуючи на його ж бороду. - Москаль, жахаючись, шо-б-то йому не помилитись і знаючи шо, часом з поглуму, москаля у нас звуть "кацапом" збився з паналику, та й квапливе сказав: "Цапка!" - От-тут-то його зараз й цапнули за бороду, й він признався тоді вітки-то він справді ї шо наробив.
Текст подано з максимально можливим наближенням до оригіналу.
Валентин БЕНДЮГ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
