Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.28
21:06
о так до ітаки
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
2026.04.28
19:57
Дорогий Артуре, сердечно тебе вітаю зі вступом в Національну спілку письменників України! Дуже пишаюся тобою і тим, що Ярослав Чорногуз і я дали тобі рекомендації, бо ти вартий того, щоб бути членом спільчанської родини. Твоя поезія викликає трепет в душі
2026.04.28
19:00
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
2026.04.28
16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
До зенітів щоденних висот,
У сліпучому образі диска,
Це життя зоресвітній оплот
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
До зенітів щоденних висот,
У сліпучому образі диска,
Це життя зоресвітній оплот
2026.04.28
15:25
Вічний сум на образах.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
2026.04.28
11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
2026.04.28
10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
2026.04.28
10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
2026.04.28
08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
2026.04.28
06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
2026.04.28
00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
2026.04.27
22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
2026.04.27
21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
2026.04.27
20:50
Як голова завертиться, на землю дивись, якщо вийде
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
2026.04.27
19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
2026.04.27
16:08
Кораблі нашого жеребу
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
2026.03.31
2026.03.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Миколка в лісі назбирав грибів
І вже було додому повертався,
Як чує – хтось по стежці наближався.
Тож він бігом за кущиком присів.
З’явились два десятки вояків,
Хто в чому та з тризубом на кашкетах.
Хто з автоматом, хто із пістолетом.
«Свої!» - мелькнула думка. Вже хотів
Схопитися на ноги та чомусь
Завмер на місці. Щось його лякало.
А ті по стежці всі попростували
У бік села. Куди тепер йому?
Пішов слідом та зачаївсь в кущах,
Звідкіль село було вже добре знати.
А ті ввійшли та й подались по хатах.
Почулись крики. В нього на очах
Пристрілили учительку, яку
«Совіти» до них в школу надіслали.
Йому дівчину, навіть, жалко стало.
А ті селян зігнали на крайку.
Один почав щось голосно казать,
А люди у юрмі загомоніли,
Мабуть, чомусь скорятись не хотіли.
Тоді один в повітря став стрілять
І всі замовкли. Тиша залягла,
Лише собаки враз завалували,
Як ті знов по дворах пошурували,
А вся юрба лиш стиха загула,
Бо ж п’ятеро тримали автомати.
Он до сусідки, бачить він, зайшли,
Корову з її двору потягли.
Сусідка стала голосно кричати.
І кинулась корову відбивать,
Бо ж в неї вдома семеро по лавках.
Чим же дітей їй бідній годувати?
Устигла лиш зробити кроків п’ять,
Коли один натиснув на гачок
І черга автоматна пролунала.
За мить вже жінка мертвою лежала.
Почулись дикі крики діточок,
Яких в юрмі тримали, не пускали
До матері. Бо ще і їх поб’ють.
А вояки вже тягнуть і несуть.
Підводу в дядька Коваля узя́ли
Та конячину ледве упрягли.
Мабуть, не вміють. На підводу так
Звалили все, що взяли по хатах.
Іще корів з десяток привели.
Миколка бачив, що було в селі,
Ніяк думкам не міг він раду дати:
Та ж це свої, що мають захищати?
Чому ж ведуться, наче москалі?
Коли ті знову мимо нього йшли,
Почув розмову й стало зрозуміло.
Один промовив: - Вот ми учуділі!
Как ми всьо ето кодло провєлі?
Нє супся, Гнат. Прєдатєлі оні.
Оні нємєцкіх холуйов кормілі,
А ми іх нинчє ловко проучілі.
Да успокойся. На вот, потяні,-
Недопалок сусіду простягнув,-
Тєпєр оні на всєх бендер озляться.
Нє будєт ім где в сьолах укриваться…
А той мовчазний: - Та я все почув.
Все ж почуваюсь Каїном, однак.
- Нічьо, прівикнєш. Скоро всьо забудєш
І сотнямі стрєлять бендер тєх будеш.
Запомни крєпко, что Бендера – враг!
І всє, кто сомнєваєтся – врагі.
- А вчителька? Вона ж, здається, наша.
- Тут, понімаєш, дєло в чьом, Ігнаша.
Ти жалость-то свою поберегі.
Коль для побєди нужно положить
І сотні жизнєй – значіть так і будєт.
Великая ідея, а нє люді –
Вот для чєго нам комуністам жить!
Вони пішли. Миколка вже й забув,
Чого він тут. Не міг прийти до тями.
Дитячий розум плутався думками
Від того, що побачив й що почув.
І вже було додому повертався,
Як чує – хтось по стежці наближався.
Тож він бігом за кущиком присів.
З’явились два десятки вояків,
Хто в чому та з тризубом на кашкетах.
Хто з автоматом, хто із пістолетом.
«Свої!» - мелькнула думка. Вже хотів
Схопитися на ноги та чомусь
Завмер на місці. Щось його лякало.
А ті по стежці всі попростували
У бік села. Куди тепер йому?
Пішов слідом та зачаївсь в кущах,
Звідкіль село було вже добре знати.
А ті ввійшли та й подались по хатах.
Почулись крики. В нього на очах
Пристрілили учительку, яку
«Совіти» до них в школу надіслали.
Йому дівчину, навіть, жалко стало.
А ті селян зігнали на крайку.
Один почав щось голосно казать,
А люди у юрмі загомоніли,
Мабуть, чомусь скорятись не хотіли.
Тоді один в повітря став стрілять
І всі замовкли. Тиша залягла,
Лише собаки враз завалували,
Як ті знов по дворах пошурували,
А вся юрба лиш стиха загула,
Бо ж п’ятеро тримали автомати.
Он до сусідки, бачить він, зайшли,
Корову з її двору потягли.
Сусідка стала голосно кричати.
І кинулась корову відбивать,
Бо ж в неї вдома семеро по лавках.
Чим же дітей їй бідній годувати?
Устигла лиш зробити кроків п’ять,
Коли один натиснув на гачок
І черга автоматна пролунала.
За мить вже жінка мертвою лежала.
Почулись дикі крики діточок,
Яких в юрмі тримали, не пускали
До матері. Бо ще і їх поб’ють.
А вояки вже тягнуть і несуть.
Підводу в дядька Коваля узя́ли
Та конячину ледве упрягли.
Мабуть, не вміють. На підводу так
Звалили все, що взяли по хатах.
Іще корів з десяток привели.
Миколка бачив, що було в селі,
Ніяк думкам не міг він раду дати:
Та ж це свої, що мають захищати?
Чому ж ведуться, наче москалі?
Коли ті знову мимо нього йшли,
Почув розмову й стало зрозуміло.
Один промовив: - Вот ми учуділі!
Как ми всьо ето кодло провєлі?
Нє супся, Гнат. Прєдатєлі оні.
Оні нємєцкіх холуйов кормілі,
А ми іх нинчє ловко проучілі.
Да успокойся. На вот, потяні,-
Недопалок сусіду простягнув,-
Тєпєр оні на всєх бендер озляться.
Нє будєт ім где в сьолах укриваться…
А той мовчазний: - Та я все почув.
Все ж почуваюсь Каїном, однак.
- Нічьо, прівикнєш. Скоро всьо забудєш
І сотнямі стрєлять бендер тєх будеш.
Запомни крєпко, что Бендера – враг!
І всє, кто сомнєваєтся – врагі.
- А вчителька? Вона ж, здається, наша.
- Тут, понімаєш, дєло в чьом, Ігнаша.
Ти жалость-то свою поберегі.
Коль для побєди нужно положить
І сотні жизнєй – значіть так і будєт.
Великая ідея, а нє люді –
Вот для чєго нам комуністам жить!
Вони пішли. Миколка вже й забув,
Чого він тут. Не міг прийти до тями.
Дитячий розум плутався думками
Від того, що побачив й що почув.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
