Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.02
21:47
Загаснув серпень. Літо відбулося
й нема за що закинути собі —
відщедрилось у жнивному колоссі,
спочити йде в тумани голубі.
Його стрічає обрій ув обійми,
вгортає у серпанкові шовки.
Хай буде сон його такий спокійний,
й нема за що закинути собі —
відщедрилось у жнивному колоссі,
спочити йде в тумани голубі.
Його стрічає обрій ув обійми,
вгортає у серпанкові шовки.
Хай буде сон його такий спокійний,
2026.09.02
19:44
І раніш, коли розлунювалась сирена «швидкої»,
Серце стискалось і шептало: «Допоможи, Боже!
Зглянься на того, хто лежить недугом прикутий.
Байдуже – чи вірить він в Тебе, чи збайдужів».
І раніш, коли, бува, зачую муркотливий наспів гелікоптера,
Вдивл
Серце стискалось і шептало: «Допоможи, Боже!
Зглянься на того, хто лежить недугом прикутий.
Байдуже – чи вірить він в Тебе, чи збайдужів».
І раніш, коли, бува, зачую муркотливий наспів гелікоптера,
Вдивл
2026.09.02
16:01
Долонi заховали вiд думок,
А лiто простягає руки з квiтiв.
По тiлу пролетiв нервовий шок:
Чому нiхто їх досi не помiтив?
Пiрнувши в теплi хвилi почуттiв,
Порозкидавши каменi спокою,
День лимонадом на столi розлив -
А лiто простягає руки з квiтiв.
По тiлу пролетiв нервовий шок:
Чому нiхто їх досi не помiтив?
Пiрнувши в теплi хвилi почуттiв,
Порозкидавши каменi спокою,
День лимонадом на столi розлив -
2026.09.02
15:32
Скоро осінь. І я у дорозі
на своїй самочинній війні.
На всі боки – зелені вогні,
де душа почиває у Бозі,
що курсивами у некролозі
накувала зозуля мені.
ІІ
на своїй самочинній війні.
На всі боки – зелені вогні,
де душа почиває у Бозі,
що курсивами у некролозі
накувала зозуля мені.
ІІ
2026.09.02
14:52
Зимова казка швидко закінчилась.
Розтанув сніг, як неповторність мрій.
Природа творить святість і безчинство,
Даруючи пророків і повій.
Розтанули минулого скульптури,
Картини, фрески, видива століть.
Там часу нищівна мускулатура
Розтанув сніг, як неповторність мрій.
Природа творить святість і безчинство,
Даруючи пророків і повій.
Розтанули минулого скульптури,
Картини, фрески, видива століть.
Там часу нищівна мускулатура
2026.09.02
13:21
Крихти чорних черепашок,
Лал, немеркнучі ланіти,
Гарбузи і Попелюшки,
Єзуїти чи шиїти,
Довге, радісне затишшя,
Масала зелена, дивна,
Чорні вишні над узвишшям,
Далечінь масна й чарівна...
Лал, немеркнучі ланіти,
Гарбузи і Попелюшки,
Єзуїти чи шиїти,
Довге, радісне затишшя,
Масала зелена, дивна,
Чорні вишні над узвишшям,
Далечінь масна й чарівна...
2026.09.02
12:34
Часто згадую, любий, як той листопад
поєднав у гучнім ресторані
нас з тобою тоді, після болісних зрад,
в дощовий вечір фортепіанний.
Музикант віртуозно танок вигравав,
готував капучино бариста.
Танцювали красуні під пристрасний драйв
у зваблив
поєднав у гучнім ресторані
нас з тобою тоді, після болісних зрад,
в дощовий вечір фортепіанний.
Музикант віртуозно танок вигравав,
готував капучино бариста.
Танцювали красуні під пристрасний драйв
у зваблив
2026.09.02
07:00
Краплинки холодні, прозорі і чисті
Розваги собі влаштували у місті, -
Стукочуть, дзюркочуть на плитках, асфальті,
Заводять сопрано, продовжують альтом, -
Всю землю вмиває навала дзвеняча,
З ознаками жвавої й щедрої вдачі.
Тіснява калюж і струмочків
Розваги собі влаштували у місті, -
Стукочуть, дзюркочуть на плитках, асфальті,
Заводять сопрано, продовжують альтом, -
Всю землю вмиває навала дзвеняча,
З ознаками жвавої й щедрої вдачі.
Тіснява калюж і струмочків
2026.09.01
22:13
Я нікуди не хочу іти.
Я побуду сьогодні удома.
Подивлюсь я на все з висоти
Чи із попелу й диму Содома.
Подивлюсь я із храму хмарин
Чи з боліт, із низини Аїда.
Не пізнаю я більших вершин,
Я побуду сьогодні удома.
Подивлюсь я на все з висоти
Чи із попелу й диму Содома.
Подивлюсь я із храму хмарин
Чи з боліт, із низини Аїда.
Не пізнаю я більших вершин,
2026.09.01
21:07
— Літо, літечко барвисте,
ти куди втікаєш з міста?
А мені, виходить, час
повертатися у клас?
Знов за партою сидіти
і все вчити, вчити, вчити?
Зачекай іще хоч трішки.
Не втомились мої ніжки
ти куди втікаєш з міста?
А мені, виходить, час
повертатися у клас?
Знов за партою сидіти
і все вчити, вчити, вчити?
Зачекай іще хоч трішки.
Не втомились мої ніжки
2026.09.01
20:27
щось було у цім
нічого у цім не лишилось
невідомо чиє глузування
постскриптуму замість
ми заходимо в осінь
так ніби нам доручили
не то щоби сильно хотілося
але звичайно як скажеш
нічого у цім не лишилось
невідомо чиє глузування
постскриптуму замість
ми заходимо в осінь
так ніби нам доручили
не то щоби сильно хотілося
але звичайно як скажеш
2026.09.01
17:45
Відгоріло в стерні —
Відцвіли землероби,
Жебраки уночі
Вже шукають ропух.
Мемуаровий* біль,
Наче кінь клишоногий,
У канаві йдучи,
Знов прискорює рух…
Відцвіли землероби,
Жебраки уночі
Вже шукають ропух.
Мемуаровий* біль,
Наче кінь клишоногий,
У канаві йдучи,
Знов прискорює рух…
2026.09.01
10:10
САЛОМЕЯ: ТАНЕЦЬ СЕМИ ПОКРИВАЛ"
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви,
в містичному стилі біблійної «Пісні Пісень»)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ірод Антипа – тетрарх Галілеї, цар, чиє серце повне безумства та гріховної пристрасті.
Саломея – юн
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви,
в містичному стилі біблійної «Пісні Пісень»)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ірод Антипа – тетрарх Галілеї, цар, чиє серце повне безумства та гріховної пристрасті.
Саломея – юн
2026.09.01
07:40
Самотність крижана вчувається сильніше,
Коли на заході згасає тихо день, -
Коли мене уже не радують ні вірші,
Ні звуки в клітці соловейкових пісень.
Знедавна самоту ніяк не втихомирю,
Хоча тепер собі це ставлю за мету,
Бо не скоривсь біді та не утр
Коли на заході згасає тихо день, -
Коли мене уже не радують ні вірші,
Ні звуки в клітці соловейкових пісень.
Знедавна самоту ніяк не втихомирю,
Хоча тепер собі це ставлю за мету,
Бо не скоривсь біді та не утр
2026.08.31
21:18
сонцезаходом палає
сатурнічний небозвід
падає в ще справну память
літа перезрілий плід
різноквіття на осоннях
липоцвіт джмелиний літ
поле рапсове і сонях
хмароплин і живопліт
сатурнічний небозвід
падає в ще справну память
літа перезрілий плід
різноквіття на осоннях
липоцвіт джмелиний літ
поле рапсове і сонях
хмароплин і живопліт
2026.08.31
20:40
Давно живу, та не збагну і досі
в природі перетворень весняних.
Дедалі краще розумію осінь.
А паростки? Що знаю я про них...?
Із нежиття вони в життя приходять,
крізь мокрі випинаються сніги,
а ми, панове, в гумових чоботях,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...в природі перетворень весняних.
Дедалі краще розумію осінь.
А паростки? Що знаю я про них...?
Із нежиття вони в життя приходять,
крізь мокрі випинаються сніги,
а ми, панове, в гумових чоботях,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Миколка в лісі назбирав грибів
І вже було додому повертався,
Як чує – хтось по стежці наближався.
Тож він бігом за кущиком присів.
З’явились два десятки вояків,
Хто в чому та з тризубом на кашкетах.
Хто з автоматом, хто із пістолетом.
«Свої!» - мелькнула думка. Вже хотів
Схопитися на ноги та чомусь
Завмер на місці. Щось його лякало.
А ті по стежці всі попростували
У бік села. Куди тепер йому?
Пішов слідом та зачаївсь в кущах,
Звідкіль село було вже добре знати.
А ті ввійшли та й подались по хатах.
Почулись крики. В нього на очах
Пристрілили учительку, яку
«Совіти» до них в школу надіслали.
Йому дівчину, навіть, жалко стало.
А ті селян зігнали на крайку.
Один почав щось голосно казать,
А люди у юрмі загомоніли,
Мабуть, чомусь скорятись не хотіли.
Тоді один в повітря став стрілять
І всі замовкли. Тиша залягла,
Лише собаки враз завалували,
Як ті знов по дворах пошурували,
А вся юрба лиш стиха загула,
Бо ж п’ятеро тримали автомати.
Он до сусідки, бачить він, зайшли,
Корову з її двору потягли.
Сусідка стала голосно кричати.
І кинулась корову відбивать,
Бо ж в неї вдома семеро по лавках.
Чим же дітей їй бідній годувати?
Устигла лиш зробити кроків п’ять,
Коли один натиснув на гачок
І черга автоматна пролунала.
За мить вже жінка мертвою лежала.
Почулись дикі крики діточок,
Яких в юрмі тримали, не пускали
До матері. Бо ще і їх поб’ють.
А вояки вже тягнуть і несуть.
Підводу в дядька Коваля узя́ли
Та конячину ледве упрягли.
Мабуть, не вміють. На підводу так
Звалили все, що взяли по хатах.
Іще корів з десяток привели.
Миколка бачив, що було в селі,
Ніяк думкам не міг він раду дати:
Та ж це свої, що мають захищати?
Чому ж ведуться, наче москалі?
Коли ті знову мимо нього йшли,
Почув розмову й стало зрозуміло.
Один промовив: - Вот ми учуділі!
Как ми всьо ето кодло провєлі?
Нє супся, Гнат. Прєдатєлі оні.
Оні нємєцкіх холуйов кормілі,
А ми іх нинчє ловко проучілі.
Да успокойся. На вот, потяні,-
Недопалок сусіду простягнув,-
Тєпєр оні на всєх бендер озляться.
Нє будєт ім где в сьолах укриваться…
А той мовчазний: - Та я все почув.
Все ж почуваюсь Каїном, однак.
- Нічьо, прівикнєш. Скоро всьо забудєш
І сотнямі стрєлять бендер тєх будеш.
Запомни крєпко, что Бендера – враг!
І всє, кто сомнєваєтся – врагі.
- А вчителька? Вона ж, здається, наша.
- Тут, понімаєш, дєло в чьом, Ігнаша.
Ти жалость-то свою поберегі.
Коль для побєди нужно положить
І сотні жизнєй – значіть так і будєт.
Великая ідея, а нє люді –
Вот для чєго нам комуністам жить!
Вони пішли. Миколка вже й забув,
Чого він тут. Не міг прийти до тями.
Дитячий розум плутався думками
Від того, що побачив й що почув.
І вже було додому повертався,
Як чує – хтось по стежці наближався.
Тож він бігом за кущиком присів.
З’явились два десятки вояків,
Хто в чому та з тризубом на кашкетах.
Хто з автоматом, хто із пістолетом.
«Свої!» - мелькнула думка. Вже хотів
Схопитися на ноги та чомусь
Завмер на місці. Щось його лякало.
А ті по стежці всі попростували
У бік села. Куди тепер йому?
Пішов слідом та зачаївсь в кущах,
Звідкіль село було вже добре знати.
А ті ввійшли та й подались по хатах.
Почулись крики. В нього на очах
Пристрілили учительку, яку
«Совіти» до них в школу надіслали.
Йому дівчину, навіть, жалко стало.
А ті селян зігнали на крайку.
Один почав щось голосно казать,
А люди у юрмі загомоніли,
Мабуть, чомусь скорятись не хотіли.
Тоді один в повітря став стрілять
І всі замовкли. Тиша залягла,
Лише собаки враз завалували,
Як ті знов по дворах пошурували,
А вся юрба лиш стиха загула,
Бо ж п’ятеро тримали автомати.
Он до сусідки, бачить він, зайшли,
Корову з її двору потягли.
Сусідка стала голосно кричати.
І кинулась корову відбивать,
Бо ж в неї вдома семеро по лавках.
Чим же дітей їй бідній годувати?
Устигла лиш зробити кроків п’ять,
Коли один натиснув на гачок
І черга автоматна пролунала.
За мить вже жінка мертвою лежала.
Почулись дикі крики діточок,
Яких в юрмі тримали, не пускали
До матері. Бо ще і їх поб’ють.
А вояки вже тягнуть і несуть.
Підводу в дядька Коваля узя́ли
Та конячину ледве упрягли.
Мабуть, не вміють. На підводу так
Звалили все, що взяли по хатах.
Іще корів з десяток привели.
Миколка бачив, що було в селі,
Ніяк думкам не міг він раду дати:
Та ж це свої, що мають захищати?
Чому ж ведуться, наче москалі?
Коли ті знову мимо нього йшли,
Почув розмову й стало зрозуміло.
Один промовив: - Вот ми учуділі!
Как ми всьо ето кодло провєлі?
Нє супся, Гнат. Прєдатєлі оні.
Оні нємєцкіх холуйов кормілі,
А ми іх нинчє ловко проучілі.
Да успокойся. На вот, потяні,-
Недопалок сусіду простягнув,-
Тєпєр оні на всєх бендер озляться.
Нє будєт ім где в сьолах укриваться…
А той мовчазний: - Та я все почув.
Все ж почуваюсь Каїном, однак.
- Нічьо, прівикнєш. Скоро всьо забудєш
І сотнямі стрєлять бендер тєх будеш.
Запомни крєпко, что Бендера – враг!
І всє, кто сомнєваєтся – врагі.
- А вчителька? Вона ж, здається, наша.
- Тут, понімаєш, дєло в чьом, Ігнаша.
Ти жалость-то свою поберегі.
Коль для побєди нужно положить
І сотні жизнєй – значіть так і будєт.
Великая ідея, а нє люді –
Вот для чєго нам комуністам жить!
Вони пішли. Миколка вже й забув,
Чого він тут. Не міг прийти до тями.
Дитячий розум плутався думками
Від того, що побачив й що почув.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
