Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.22
22:10
На перехресті ста доріг
Стою, розіп'ятий вітрами.
І підпирає мій поріг
Пролог до неземної драми.
На перехресті ста розлук,
Ста болів, ста смертей, ста криків,
Стою на перехресті мук,
Стою, розіп'ятий вітрами.
І підпирає мій поріг
Пролог до неземної драми.
На перехресті ста розлук,
Ста болів, ста смертей, ста криків,
Стою на перехресті мук,
2025.11.22
20:29
На теренах родючих земель,
Де життя вирувало і квітло,
Перетворено світ на тунель,
І в кінці його вимкнено світло.
Це страшніше за жахи війни –
Для когось бути просто мішенню!
Люди-привиди, наче з труни –
Де життя вирувало і квітло,
Перетворено світ на тунель,
І в кінці його вимкнено світло.
Це страшніше за жахи війни –
Для когось бути просто мішенню!
Люди-привиди, наче з труни –
2025.11.22
20:00
«Ось нарешті й крайня хата.
Треба газду привітати!», –
Так сказав Олекса хлопцям
І постукав у віконце.
Раз і два.... Нема одвіту.
Кілька свічок в хаті світить...
За столом сім’я сидить...
На покуті – сивий дід ...
Треба газду привітати!», –
Так сказав Олекса хлопцям
І постукав у віконце.
Раз і два.... Нема одвіту.
Кілька свічок в хаті світить...
За столом сім’я сидить...
На покуті – сивий дід ...
2025.11.22
14:41
Слухай, світе, мій стогін у ребрах, війною побитих.
То не вітер, то плаче позбавлене плоті життя.
А у тебе погрозливо ноги лише тупотять.
А ще свариться палець: ну-ну, так не можна робити.
Хочеш пилу вдихнути, що сірим сідає на чорне?
То не вихор,
То не вітер, то плаче позбавлене плоті життя.
А у тебе погрозливо ноги лише тупотять.
А ще свариться палець: ну-ну, так не можна робити.
Хочеш пилу вдихнути, що сірим сідає на чорне?
То не вихор,
2025.11.22
09:14
Ти казав, що любов не згасає
у горнилі кармічних сердець?
Та постійного щастя немає —
є початок, і хай йому грець!
Посадив синю птаху за ґрати
пеленати дитя самоти?
Як не хочеш кохання втрачати,
у горнилі кармічних сердець?
Та постійного щастя немає —
є початок, і хай йому грець!
Посадив синю птаху за ґрати
пеленати дитя самоти?
Як не хочеш кохання втрачати,
2025.11.22
07:30
Хочу щось намалювати. – мовив батьку син.
Аркуш чистий, та великий в татка попросив.
- Можеш сонечко чи хмарку. Ось тобі листок.
- Я корову намалюю. – враз надумав той.
Олівці шукав довгенько, думав щось своє.
І прибіг до батька знову, бо питання є.
Аркуш чистий, та великий в татка попросив.
- Можеш сонечко чи хмарку. Ось тобі листок.
- Я корову намалюю. – враз надумав той.
Олівці шукав довгенько, думав щось своє.
І прибіг до батька знову, бо питання є.
2025.11.22
06:28
Життя - вистава. Скрізь горять софіти.
Все знаю наперед. Нудьга зелена!
Я викинув костюм із реквізитом...
Ви ж, дурники, - мерщій по мізансценах!
Повторюю для вас усіх востаннє:
Я справжній у своїх похмурих віршах!
Сьогодні ваша роль - палке кохан
Все знаю наперед. Нудьга зелена!
Я викинув костюм із реквізитом...
Ви ж, дурники, - мерщій по мізансценах!
Повторюю для вас усіх востаннє:
Я справжній у своїх похмурих віршах!
Сьогодні ваша роль - палке кохан
2025.11.21
22:14
На цвинтарі листя опале
Про щось прошепоче мені,
Немовби коштовні опали,
Розкидані у бистрині.
На цвинтарі листя стражденне
Нам так мовчазливо кричить.
Постійність є у сьогоденні,
Про щось прошепоче мені,
Немовби коштовні опали,
Розкидані у бистрині.
На цвинтарі листя стражденне
Нам так мовчазливо кричить.
Постійність є у сьогоденні,
2025.11.21
21:13
мовчіть боги
сумління слова не давало
мовчіть бо ви
розбіглись по нірван підвалах
немов щурі
з небесних кораблів
в землі сирій
покоїться ваш гнів
сумління слова не давало
мовчіть бо ви
розбіглись по нірван підвалах
немов щурі
з небесних кораблів
в землі сирій
покоїться ваш гнів
2025.11.21
21:11
вже тебе немає поруч і тепла
самоту в душі сьогодні я знайшла
з мого серця аж то смерті
Бог велів тебе не стерти
знемагаю по тобі
я існую бо ти є і вірю снам
ти релігія моя де сам-на-сам
самоту в душі сьогодні я знайшла
з мого серця аж то смерті
Бог велів тебе не стерти
знемагаю по тобі
я існую бо ти є і вірю снам
ти релігія моя де сам-на-сам
2025.11.21
16:14
І прийшла Перемога!
Уся Україна в Києві постала.
Зійшов Віктор
од Андрія,
од Первозваного –
Багатоочікуваний.
На Михайла
він, як святий Михаїл, у вогні помаранчевім
Уся Україна в Києві постала.
Зійшов Віктор
од Андрія,
од Первозваного –
Багатоочікуваний.
На Михайла
він, як святий Михаїл, у вогні помаранчевім
2025.11.21
16:07
У мене дуже мало часу
до неминучої біди,
та поки-що і цього разу
як Перебендя у Тараса
ще вештаюсь туди-сюди.
Зів’яло бачене раніше.
Не ті часи і біди інші:
у небо падає земля,
до неминучої біди,
та поки-що і цього разу
як Перебендя у Тараса
ще вештаюсь туди-сюди.
Зів’яло бачене раніше.
Не ті часи і біди інші:
у небо падає земля,
2025.11.21
15:58
Багатострадний верші пад
Джерел утомлених від спраги
Не відсторонить листопад
Бо він такий… цікаві справи…
У нього розклад, власний ритм
І безліч сотенних сюрпризів
А ще набрид волюнтаризм
Пустоголових арт-харцизів
Джерел утомлених від спраги
Не відсторонить листопад
Бо він такий… цікаві справи…
У нього розклад, власний ритм
І безліч сотенних сюрпризів
А ще набрид волюнтаризм
Пустоголових арт-харцизів
2025.11.21
09:21
Осені прощальної мотив
нотами сумними у етері.
Він мене так легко відпустив,
ніби мріяв сам закрити двері.
Різко безпорадну відірвав
від грудей своїх на теплім ложі,
хоч вагомих не було підстав
нотами сумними у етері.
Він мене так легко відпустив,
ніби мріяв сам закрити двері.
Різко безпорадну відірвав
від грудей своїх на теплім ложі,
хоч вагомих не було підстав
2025.11.21
02:48
Димок мисливського багаття
Серед осінньої імли...
Згадаймо, хто живий ще, браття,
Як ми щасливими були!
Тісніше наше дружне коло,
Та всіх до нього не збереш:
Не стало Смоляра Миколи,
Серед осінньої імли...
Згадаймо, хто живий ще, браття,
Як ми щасливими були!
Тісніше наше дружне коло,
Та всіх до нього не збереш:
Не стало Смоляра Миколи,
2025.11.20
22:08
Я іду у широкім роздоллі,
В чистім полі без тіні меча.
І поламані, згублені долі
Запалають, немовби свіча.
Я іду у широкім роздоллі.
Хоч кричи у безмежність віків,
Не відкриє криваві долоні
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В чистім полі без тіні меча.
І поламані, згублені долі
Запалають, немовби свіча.
Я іду у широкім роздоллі.
Хоч кричи у безмежність віків,
Не відкриє криваві долоні
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.07
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Миколка в лісі назбирав грибів
І вже було додому повертався,
Як чує – хтось по стежці наближався.
Тож він бігом за кущиком присів.
З’явились два десятки вояків,
Хто в чому та з тризубом на кашкетах.
Хто з автоматом, хто із пістолетом.
«Свої!» - мелькнула думка. Вже хотів
Схопитися на ноги та чомусь
Завмер на місці. Щось його лякало.
А ті по стежці всі попростували
У бік села. Куди тепер йому?
Пішов слідом та зачаївсь в кущах,
Звідкіль село було вже добре знати.
А ті ввійшли та й подались по хатах.
Почулись крики. В нього на очах
Пристрілили учительку, яку
«Совіти» до них в школу надіслали.
Йому дівчину, навіть, жалко стало.
А ті селян зігнали на крайку.
Один почав щось голосно казать,
А люди у юрмі загомоніли,
Мабуть, чомусь скорятись не хотіли.
Тоді один в повітря став стрілять
І всі замовкли. Тиша залягла,
Лише собаки враз завалували,
Як ті знов по дворах пошурували,
А вся юрба лиш стиха загула,
Бо ж п’ятеро тримали автомати.
Он до сусідки, бачить він, зайшли,
Корову з її двору потягли.
Сусідка стала голосно кричати.
І кинулась корову відбивать,
Бо ж в неї вдома семеро по лавках.
Чим же дітей їй бідній годувати?
Устигла лиш зробити кроків п’ять,
Коли один натиснув на гачок
І черга автоматна пролунала.
За мить вже жінка мертвою лежала.
Почулись дикі крики діточок,
Яких в юрмі тримали, не пускали
До матері. Бо ще і їх поб’ють.
А вояки вже тягнуть і несуть.
Підводу в дядька Коваля узя́ли
Та конячину ледве упрягли.
Мабуть, не вміють. На підводу так
Звалили все, що взяли по хатах.
Іще корів з десяток привели.
Миколка бачив, що було в селі,
Ніяк думкам не міг він раду дати:
Та ж це свої, що мають захищати?
Чому ж ведуться, наче москалі?
Коли ті знову мимо нього йшли,
Почув розмову й стало зрозуміло.
Один промовив: - Вот ми учуділі!
Как ми всьо ето кодло провєлі?
Нє супся, Гнат. Прєдатєлі оні.
Оні нємєцкіх холуйов кормілі,
А ми іх нинчє ловко проучілі.
Да успокойся. На вот, потяні,-
Недопалок сусіду простягнув,-
Тєпєр оні на всєх бендер озляться.
Нє будєт ім где в сьолах укриваться…
А той мовчазний: - Та я все почув.
Все ж почуваюсь Каїном, однак.
- Нічьо, прівикнєш. Скоро всьо забудєш
І сотнямі стрєлять бендер тєх будеш.
Запомни крєпко, что Бендера – враг!
І всє, кто сомнєваєтся – врагі.
- А вчителька? Вона ж, здається, наша.
- Тут, понімаєш, дєло в чьом, Ігнаша.
Ти жалость-то свою поберегі.
Коль для побєди нужно положить
І сотні жизнєй – значіть так і будєт.
Великая ідея, а нє люді –
Вот для чєго нам комуністам жить!
Вони пішли. Миколка вже й забув,
Чого він тут. Не міг прийти до тями.
Дитячий розум плутався думками
Від того, що побачив й що почув.
І вже було додому повертався,
Як чує – хтось по стежці наближався.
Тож він бігом за кущиком присів.
З’явились два десятки вояків,
Хто в чому та з тризубом на кашкетах.
Хто з автоматом, хто із пістолетом.
«Свої!» - мелькнула думка. Вже хотів
Схопитися на ноги та чомусь
Завмер на місці. Щось його лякало.
А ті по стежці всі попростували
У бік села. Куди тепер йому?
Пішов слідом та зачаївсь в кущах,
Звідкіль село було вже добре знати.
А ті ввійшли та й подались по хатах.
Почулись крики. В нього на очах
Пристрілили учительку, яку
«Совіти» до них в школу надіслали.
Йому дівчину, навіть, жалко стало.
А ті селян зігнали на крайку.
Один почав щось голосно казать,
А люди у юрмі загомоніли,
Мабуть, чомусь скорятись не хотіли.
Тоді один в повітря став стрілять
І всі замовкли. Тиша залягла,
Лише собаки враз завалували,
Як ті знов по дворах пошурували,
А вся юрба лиш стиха загула,
Бо ж п’ятеро тримали автомати.
Он до сусідки, бачить він, зайшли,
Корову з її двору потягли.
Сусідка стала голосно кричати.
І кинулась корову відбивать,
Бо ж в неї вдома семеро по лавках.
Чим же дітей їй бідній годувати?
Устигла лиш зробити кроків п’ять,
Коли один натиснув на гачок
І черга автоматна пролунала.
За мить вже жінка мертвою лежала.
Почулись дикі крики діточок,
Яких в юрмі тримали, не пускали
До матері. Бо ще і їх поб’ють.
А вояки вже тягнуть і несуть.
Підводу в дядька Коваля узя́ли
Та конячину ледве упрягли.
Мабуть, не вміють. На підводу так
Звалили все, що взяли по хатах.
Іще корів з десяток привели.
Миколка бачив, що було в селі,
Ніяк думкам не міг він раду дати:
Та ж це свої, що мають захищати?
Чому ж ведуться, наче москалі?
Коли ті знову мимо нього йшли,
Почув розмову й стало зрозуміло.
Один промовив: - Вот ми учуділі!
Как ми всьо ето кодло провєлі?
Нє супся, Гнат. Прєдатєлі оні.
Оні нємєцкіх холуйов кормілі,
А ми іх нинчє ловко проучілі.
Да успокойся. На вот, потяні,-
Недопалок сусіду простягнув,-
Тєпєр оні на всєх бендер озляться.
Нє будєт ім где в сьолах укриваться…
А той мовчазний: - Та я все почув.
Все ж почуваюсь Каїном, однак.
- Нічьо, прівикнєш. Скоро всьо забудєш
І сотнямі стрєлять бендер тєх будеш.
Запомни крєпко, что Бендера – враг!
І всє, кто сомнєваєтся – врагі.
- А вчителька? Вона ж, здається, наша.
- Тут, понімаєш, дєло в чьом, Ігнаша.
Ти жалость-то свою поберегі.
Коль для побєди нужно положить
І сотні жизнєй – значіть так і будєт.
Великая ідея, а нє люді –
Вот для чєго нам комуністам жить!
Вони пішли. Миколка вже й забув,
Чого він тут. Не міг прийти до тями.
Дитячий розум плутався думками
Від того, що побачив й що почув.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
