ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.09.02 22:08
Танцюють порожні віки.
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.

В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт

Олександр Буй
2025.09.02 21:52
Віщувала заграва вітер
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.

Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,

Віктор Насипаний
2025.09.02 13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.

Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,

Віктор Кучерук
2025.09.02 12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.

Світлана Майя Залізняк
2025.09.02 08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн

Артур Курдіновський
2025.09.01 23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.

Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!

Борис Костиря
2025.09.01 22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.

До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,

Олена Побийголод
2025.09.01 12:07
Із Бориса Заходера

Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.

Часом блукаємо ми у хаосі, –

Ольга Олеандра
2025.09.01 09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.

Віктор Кучерук
2025.09.01 05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.

Олег Герман
2025.09.01 00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.

Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій

Олександр Буй
2025.08.31 22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!

Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х

Борис Костиря
2025.08.31 22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.

І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,

Ярослав Чорногуз
2025.08.31 19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг

Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --

Артур Курдіновський
2025.08.31 18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!

Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,

Юрко Бужанин
2025.08.31 14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Анастасія Волошина
2025.08.13

Василь Пастернак
2025.08.04

Олександра Філь
2025.07.17

Сергій Святковський
2025.06.27

Рембрі Мон
2025.06.07

Чорний Кугуар
2025.05.27

Анет Лі
2025.05.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 * * *
Миколка в лісі назбирав грибів
І вже було додому повертався,
Як чує – хтось по стежці наближався.
Тож він бігом за кущиком присів.
З’явились два десятки вояків,
Хто в чому та з тризубом на кашкетах.
Хто з автоматом, хто із пістолетом.
«Свої!» - мелькнула думка. Вже хотів
Схопитися на ноги та чомусь
Завмер на місці. Щось його лякало.
А ті по стежці всі попростували
У бік села. Куди тепер йому?
Пішов слідом та зачаївсь в кущах,
Звідкіль село було вже добре знати.
А ті ввійшли та й подались по хатах.
Почулись крики. В нього на очах
Пристрілили учительку, яку
«Совіти» до них в школу надіслали.
Йому дівчину, навіть, жалко стало.
А ті селян зігнали на крайку.
Один почав щось голосно казать,
А люди у юрмі загомоніли,
Мабуть, чомусь скорятись не хотіли.
Тоді один в повітря став стрілять
І всі замовкли. Тиша залягла,
Лише собаки враз завалували,
Як ті знов по дворах пошурували,
А вся юрба лиш стиха загула,
Бо ж п’ятеро тримали автомати.
Он до сусідки, бачить він, зайшли,
Корову з її двору потягли.
Сусідка стала голосно кричати.
І кинулась корову відбивать,
Бо ж в неї вдома семеро по лавках.
Чим же дітей їй бідній годувати?
Устигла лиш зробити кроків п’ять,
Коли один натиснув на гачок
І черга автоматна пролунала.
За мить вже жінка мертвою лежала.
Почулись дикі крики діточок,
Яких в юрмі тримали, не пускали
До матері. Бо ще і їх поб’ють.
А вояки вже тягнуть і несуть.
Підводу в дядька Коваля узя́ли
Та конячину ледве упрягли.
Мабуть, не вміють. На підводу так
Звалили все, що взяли по хатах.
Іще корів з десяток привели.
Миколка бачив, що було в селі,
Ніяк думкам не міг він раду дати:
Та ж це свої, що мають захищати?
Чому ж ведуться, наче москалі?
Коли ті знову мимо нього йшли,
Почув розмову й стало зрозуміло.
Один промовив: - Вот ми учуділі!
Как ми всьо ето кодло провєлі?
Нє супся, Гнат. Прєдатєлі оні.
Оні нємєцкіх холуйов кормілі,
А ми іх нинчє ловко проучілі.
Да успокойся. На вот, потяні,-
Недопалок сусіду простягнув,-
Тєпєр оні на всєх бендер озляться.
Нє будєт ім где в сьолах укриваться…
А той мовчазний: - Та я все почув.
Все ж почуваюсь Каїном, однак.
- Нічьо, прівикнєш. Скоро всьо забудєш
І сотнямі стрєлять бендер тєх будеш.
Запомни крєпко, что Бендера – враг!
І всє, кто сомнєваєтся – врагі.
- А вчителька? Вона ж, здається, наша.
- Тут, понімаєш, дєло в чьом, Ігнаша.
Ти жалость-то свою поберегі.
Коль для побєди нужно положить
І сотні жизнєй – значіть так і будєт.
Великая ідея, а нє люді –
Вот для чєго нам комуністам жить!
Вони пішли. Миколка вже й забув,
Чого він тут. Не міг прийти до тями.
Дитячий розум плутався думками
Від того, що побачив й що почув.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2023-09-28 14:35:42
Переглядів сторінки твору 171
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.863 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.722 / 5.3)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.748
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Людина і тоталітаризм
Автор востаннє на сайті 2025.08.31 14:06
Автор у цю хвилину відсутній