Стаття присвячена дослідженню історичної ретроспективи та її значення в поетиці І. Низового. Основний зміст дослідження складає аналіз поезій історичної тематики, що не втратили актуальності й у наш час. Обґрунтовується думка про виділення антирадянської лірики як невід’ємної складової історичної гілки поезій митця.

Ключові слова: антирадянська лірика, історичний образ, поетика, ретроспектива (ретроспекція).
Постановка проблеми. Звернення до подій, постатей історичного минулого є нагальною потребою сьогодення та майбутнього, адже дослідження історії своєї країни може допомогти її громадянам уникнути помилок минулого, зробити певні прогнози на майбутнє, увіковічнити історичні феномени та персоналії в культурній палітрі національного мистецтва. Творчість видатного поета Луганщини Івана Низового розкриває перед реципієнтом живу, колоритну панораму національної історії. Саме тому проблема дослідження постає двоплощинною: з одного боку, це розгляд історичної пам’яті в контексті художньої літератури, а з іншого – ґрунтовне вивчення поетичного мистецтва рідного краю на прикладі яскравої персоналії – видатного поета, письменника, прозаїка, публіциста, журналіста, редактора та громадського діяча І. Низового, творчість якого мало досліджена. Мистецтво рідного краю є не лише актуальною, а й нагальною потребою сьогодення. У час, коли люди забули, хто вони, куди сягає їхнє коріння, коли вони прагнуть переписати свою історію, зректися рідної землі, на сторожі їхньої совісті має стати слово як ремінісценція, заклик схаменутися. Луганчани цінують свій рідний край, пишаються ним, вірять у нього як у невід’ємну частину великого цілого, що зветься Україна.

Зв’язок роботи з важливими науковими та практичними завданнями. Робота виконана відповідно до теми кафедри української літератури Луганського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Старобільськ).

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Поетика І. Низового була частково представлена в наукових розвідках та критичних й аналітичних оглядах Л. Колесникової, О. Кравчук, О. Литвинової, Л. Лук’яненка, О. Неживого, І. Ніколаєнко, І. Світличного, Т. Терновської. Однак наразі література потребує більш ґрунтовного, повного аналізу творчої спадщини І. Низового.

Формулювання мети статті. Дослідити прояви історичної ретроспекції в поетиці І. Низового, її проекції на сучасне авторові життя та на події сьогодення.

Результати дослідження. Чи не кожен куточок України може похвалитися славетними митцями – носіями художнього слова, які є вихідцями з тієї чи іншої місцини. Не є винятком і наш край. Луганщина багата на поетичні та письменницькі таланти: Б. Грінченко, А. Листопад, Марія Загірня, І. Світличний, М. Руденко, Л. Стрельник, Г. Тютюнник, М. Чернявський та ін.
Одне з почесних місць у цьому пантеоні займає постать І. Низового. Творчість цього поета є дійсно багатогранною, глибокою і водночас правдивою та легкою. Це своєрідні поетичні мемуари, глибоко суб’єктивні, підкріплені життєвим досвідом та історичними фактами, пропущеними крізь призму авторського світосприйняття. Більшість громадянської лірики митця має виразний публіцистичний струмінь: вона злободенна, актуальна, висвітлює соціально-політичні проблеми, певною мірою формує громадську думку. Глибокими екзистенційними мотивами пройнята його філософська поезія, ніжністю та відвертістю почуттів – інтимна лірика.
Щодо творів історичної тематики – І. Низовий однаково майстерно зображує дві медалі української історії: власне національну історію країни – її, так би мовити, органічну складову та трагічні сторінки історії періоду іноземного панування, національного виродження та тотальної брехні: «Минуле наше, / На хрестах кривих доріг розп’яте, / Сховалось (чи надовго ж це?) / За мряками осінніми… / Нова епоха наступає нам на п’яти / З розп’яттями новими й воскресіннями» [1, с. 50].
У поезії «ми не були кочовиками…» автор справедливо обурюється тим змінам, які трапилися у національній свідомості українців. Прокручуючи в пам’яті сторінки історії, поет справді не може зрозуміти, як народ, що походить від могутніх русичів, колишніх «оріїв» та «скитів», про яких «добрий поговір… ішов повсюди» міг перетворитися в німих рабів, що з волячим терпінням зносять іноземне панування та наругу. І. Низовий засипає реципієнта градом риторичних запитань, прагнучи пробудити в ньому національний дух, гордість за своїх далеких пращурів та сором за добровільне уярмлення: «хіба ж ми нині не такі / на щедроземі щирі люди?!»; «чи мож навіки московити /орійську отруїли кров? / чи мож піднімемося знову / озиминою на землі?» [7, с. 5]. Митець намагається аргументовано довести, при цьому органічно вплітаючи у свою оповідь й елементи народної міфології, що український народ може і має пишатися своєю історією, яка корінням сягає далекого минулого: «ми не були кочовиками – / жили осідло на землі / колиска наша над віками / гойдалась…/ іще задовго до потопу / і до нашестя ста племен / за тьми азійської в Європу / гойдав нас вічний Бористен / під знаком вічного Сварога / Русь напувала чиста Рось / праісторична путь-дорога / текла крізь плетиво колось / помимо дикого прасвіту / в античний світ… / …із тих ще пір / було нас наче того цвіту – / розмаю!» [7, с. 4 – 5].
Подібні думки спостерігаємо й у сатиричній поезії-застереженні «нащадки Кия, Щека і Хорива…», де автор застерігає свій народ пильнувати свою державу, свою історію від ласих на чуже сусідів, яких він саркастично величає «московськими чингісханами», які «досі не перехотіли / нас «воз’єднати» в братські пра- /могили оскільки ми правдиві / прамоголи і не були вкраїнцями / ніколи – то нас без нас «банде- /рівці» зробили вкраїнцями!» [7, с. 10]. Набатом звучать останні рядки поезії, які автор до того ж виділив не лише змістовно, а й за формою: «пильнуймося ж… / кияни / ми щеківці / хоривці ми / краяни / одного краю діти – / Оріяни!» [7, с. 10].
У поезії «Михайле, другого Дніпра…» автор, вторячи Т. Шевченкові, звертається до М. Голубовича та до всіх своїх співвітчизників загалом з надією пробудити приспану народну пам’ять, довести могутність і велич наших предків: «не буде іншого Дніпра / на іншій друже Україні… / Ми ще Михайле доростем / до славних прадідів великих / ще розвінчаємо дволиких / пристосуванців двох систем / і двох світоглядів – отож / на берег Хортиці зійшовши / обнявшись вслухаймось подовше / в землі прапервісної дрож / пильніш вдивляймося туди / куди пливли козацькі чайки / де сліду вічні відпечатки / не змили води назавжди…» [7, с. 11 – 12].
І. Низовий створює широку палітру історичних образів, серед яких фігурують видатні гетьмани та козаки або збірний образ козацтва загалом. При цьому утверджується думка присутності козацько-гетьманського духу в сучасному авторові житті. Наприклад, І. Мазепа: «пора / опудало Петра / палити на майданах… / в присутності великого Мазепи / на відбудованій / батуринській / стіні!» («пора...») [7, с. 6 – 7]; Б. Хмельницький: «Доборолась Україна до- / боролась! Тільки ж де та / перемога? Забарилшась / жде Богдана довгожда- / ного гетьмана й зажури- / лась Україна – калинова її / рана багряніє над сніга-/ ми!» («Доборолась Україна …») [7, с. 8]; козак Мамай: «кіногерой-козак-мамай / золотоніський характерник / колючожиловий мов терни / гіркостійский мов молочай» («Михайле другого Дніпра…») [7, с. 11]; образ козацтва: «Я разом з вами, разом з вами / Пливу, колишні козаки, / Межи крутими берегами / Часу бурхливої ріки…/ Гребімо ж, козаки! / Ми в двадцять першому сторіччі / Співати будемо іще, / Бо голос праведної Січі / В брехливім світі не пощез. / Бо правда все ж перемагає, / Що б не казали вороги… / Славута славно так гойдає / свої козацькі береги!» («Я разом з вами, разом з вами…») [6, с. 18].
Головним героєм багатьох віршів поета є Січ. Січ – це символ свободи, батьківщини козацької доблесті та честі, осередок історичної пам’яті про славетне минуле українського народу: «хай на Січі сичі / на Хортиці / а хорти – та й під три чорти!.. « («хай на Січі сичи…») [7, с. 35]. Окрім Хортиці, у поезії автора фігурують й інші населені пункти історичного значення: «Батурин спить. / Гетьманський Чигирин / Ледь-ледь розплющив очі несвідомі… / Дрімає Чигирин… / Іще Дніпро флотилій не гойда / Попід Черкасами і Кодаками, / І ми лиш хвалимося козаками, / Забувши, що давно вже байстрюками / Звемося…» («Батурин спить…») [6, с. 22].
Чимале місце в поетиці автора займає антирядянська лірика, яку, безумовно, можна кваліфікувати як різновид його історичних творів. Особливо гостро викривальними є поезії, у яких автор критикує історичні часи панування соціалізму, комунізму, що червоною кривавою ниткою перетинають сторінки нашої історії: «Живемо – клянем соціалізм / Вірно все: / І голодно, і голо… / По землі йдемо, / Прокляті нею, / Чи живі, чи мертві – все одно… / А крові, а крові прибуває – / Скоро буде більше, / ніж води! / І ридає ридма балалайка / По Сибірах та по Колимах…» («В гумових чоботях і куфайці…») [2, с. 15].
Не зважаючи на те, що батько І. Низового був комуністом, зниклим безвісти, поет не став на його шлях, а обрав зовсім іншу дорогу – дорогу служіння своєму народу художньою та громадською діяльністю й шлях боротьби проти будь-якого гноблення, іноземного панування, національних утисків, а тому служіння комуні, національне виродження засуджувалося та саркастично висміювалося в його поезії : «Дідам своїм не воздаю хвали, / А батькові тим паче не прощаю: / З меншовиками сплутались, були, / З більшовиками й совість пропили, / За безцінь Україну продали / Новітньому московському Мамаю» («Дідам своїм не воздаю хвали…») [5, с. 20].
У своїх поезіях автор рішуче відкидає «привидів комунізму», застерігає від червоної хвороби, намагається очистити душу своїх читачів від пережитків примарного минулого: «Та двічі / В одну воду не можна ступить! / «Уперед!» – кличуть нас «месії» / На усіх перехрестях / Щодня / І женуть по колишній Росії / неіснуючого коня» («Кому „Ні!..»«) [4, с. 21]. І. Низовий неодноразово наголошує на викривленості картини рівноправ’я, яку так гаряче сповідує комуністична ідеологія: «Кому «Ні!», / Кому «На!» – / Комуна… / Кому «верх», кому «низ» – / Комунізм… / Дожилися до того, / Що нічим / Душу від «пережитків» одмить» [4, с. 21].
Однак, не зважаючи на всі суспільні та історичні негаразди, І. Низовий все одно глибоко вірив у неминуче відродження своєї країни, колиски козаччини, а також у національну єдність і духовну міць свого народу: «Козацький дух ще не пригас / На Сумщині моїй. / Я привезу його в Донбас / Для духотворчих дій. / Моїх надій ніхто не вб’є, – / Даю всім відкоша…» («І знов мажор») [3, с. 5].

Висновки. Отже, у своїй поетичній спадщині І. Низовий порушує болючі питання національної пам’яті та національної свідомості українського народу. Поетика митця сповнена історичних ремінісценцій та алюзій, що спонукають до глибоких розмірковувань про важливість історичної пам’яті задля будівництва щасливого майбутнього. Недарма автор у своїх поезіях чергує світлі та темні сторінки української історії: це допомагає застерегти сучасників від страшних помилок їхніх пращурів. Як відомо, без минулого у людини немає майбутнього, але щоб побудувати гідне майбутнє необхідно вчитися на помилках справжньої, ідеологічно не викривленої історії. Тому художнє інкрустування історичних подій є важливою ідейно-змістовою складовою в поетиці І. Низового.

Перспективи подальших розвідок. У статті була частково представлена історична ретроспектива у фокусі сучасного авторові життя та подій сьогодення. Однак цілком дослідити питання ретроспекції в поетиці митця в межах однієї розвідки неможливо. Тому наші подальші дослідження в цьому напрямку, а також дослідження інших науковців допоможуть більш ґрунтовно розкрити особливості поезій філософсько-історичної тематики видатного поета-патріота Луганщини І. Низового.




Манько А. М. Історична ретроспектива в поетиці Івана Низового / А. М. Манько // Вісник Запорізького національного університету: Збірник наукових праць. Філологічні науки. – Запоріжжя: Запорізький національний університет, 2016. – № 2. – С. 143 – 147.

ЛІТЕРАТУРА

1. Низовий І. Від травня до травня: поезії / І. Низовий. – Луганськ: Глобус, 2002. – 84 с.
2. Низовий І. І калина своя, і тополя / І. Низовий. – Донецьк: Донбас, 2003. – 78 с.
3. Низовий І. Оскома осені: лірика / І. Низовий. – К.: Шлях, 2006. – 63 с.
4. Низовий І. Пракорінь. Поезії / І. Низовий. – Кремінна: Мале творчо-виробниче підприємство «Вихід», 1993. – 41 с.
5. Низовий І. Сум’яття: лірика та антилірика / І. Низовий. – Луганськ: Луга-принт, 2003. – 55 с.
6. Низовий І. Це мій вертеп… Лірика відчаю і надії / І. Низовий. – Луганськ: Луганська обласна організація спілки письменників України, 1996. – 75 с.
7. Низовий І. Чорнороси. Лірика / І. Низовий. – Луганськ: Ocиpиc, 1998. – 76 с.