Концептосфера поетики І. Низового багатогранна і невичерпна. Концепт “Україна” займає в ній ключові позиції. При цьому його не можна трактувати однобічно. У межах концепту “Україна” І. Низового, на нашу думку, логічно можна виділити підконцепти: “Батьківщина” (“Вітчизна”), “держава” та “мала батьківщина” (“рідний край”).
Виокремлення таких підконцептів вмотивоване змістом поезій митця. Перед тим як перейти до безпосереднього аналізу концепту, варто диференціювати поняття “Батьківщина”, “держава”, “мала батьківщина”.
“Батьківщина – це країна стосовно до людей, які народилися в ній і є її громадянами; Вітчизна” [19].
“Держава – 1) апарат політичної влади в суспільстві; 2) країна з таким апаратом політичної влади” [20].
“Мала батьківщина – це та частина ойкумени, яку людина зберігає в серці. Це певною мірою країна дитячих спогадів, пізнання та сміливих юнацьких мрій” [21].
Творчість І. Низового є глибоко патріотичною, національно відданою, по-філософськи переосмисленою з громадянських позицій. Підконцепт “Батьківщина” найяскравіше та найглибше висвітлено у громадянській ліриці митця. Особливо це відзначено в збірці “о, Оріяно”. У цій збірці митцем використана вільна манера письма, яка позначена у відсутності розділових знаків і заголовних літер. Також у ній відчутна перенапруга авторських думок і почуттів, які ніби диктують саму форму і стиль.
Автор із сумом заявляє, що “нема ще України в україні” [12, 5]. При цьому використанням оніму “Україна” не лише безпосередньо, але й через применшення до апелятиву автор підкреслює ще неможливість українським народом усвідомити себе як націю. Це автор доводить подальшим використанням тропу порівняння для пафосної характеристики грошової одиниці країни, а вже в наступному розвіює цю патетику, вказуючи, що це лише марення і доповнюючи сказане градаційним потоком синонімів (іменників), записаних у вигляді сходинок вниз: “хоч гривня вже мов грива майорить в примарному світанні:
тони…
тіні…
півтони…
відчуття…
хитлива мить…” [12, 5].
Органічне переплетіння підконцептів “Батьківщина” та “мала батьківщина” простежується в поезії “Сплески оптимізму новорічного”: “Розумом селянським, пуповиною, / Батьківським корінням з Батьківщиною / Намертво пов’язаним лишаюся, / Думкою безсмертною втішаюся: / В рідному чорноземі лежатиму, / Правнукам своїм не заважатиму...” [4, 11]. Таким чином, простежується глибока відданість своїй землі, своєму народу, невідривність від власного роду. Подібні думки простежуються в поезії “Прапрадіди”, де Батьківщина порівнюється зі святинею: “Усвідомили: / Батьківщина / Там, де кості їхніх батьків! / І що то – найбільша святиня, / Й чужакові до неї – зась! / ...Україна в очах засвітилась, / Ніби перша щаслива сльоза” [17, 37].
Україну в значенні Батьківщина, Вітчизна (не держава!) І. Низовий величає скарбом, мрією: “Я мріяв про державу Україну. / Я вимріяв державу Україну. / Я вклякнув перед нею на коліна / І голову не можу підвести... / ...Украли в мене мрію-Україну! / Розпродали скарбницю-Україну!..” [16, 13]. У цих рядках автор наголошує, що він мріяв, щоб Україна врешті стала державою, але мріям справдитися не вдалося. Батьківщина є панацеєю, яка лікує душевні рани митця, та слугує таким собі ефектом плацебо, що дарує віру в щастя, світле майбутнє. Тому поет по-справжньому обурюється, усвідомлюючи, що цю панацею намагаються нахабно відібрати в нього та його народу, як-от у поезії : “Все ж найдужче з обиди хворію, / Що відібрано щастя мале – / Українську мою ейфорію! / Я не можу змиритись ніяк / (Та чи й можна з таким от змиритись?!)… ” [10]. При цьому І. Низовий настільки глибоко відданий своїй землі, що випади проти країни її ж дітей-перевертнів він сприймає як кривду відносно до себе особисто: “Знову душать тебе залюбки – / Не потрібно їм рідної неньки! / Генетично їх вабить чужа, / Не скупа на хабар і подачку, / Ще й до того ж вона – “госпожа”, / Їй подайте Вкраїну-кріпачку! / Я хронічно хворію… / Ще ніколи в некращім житті / Так брутально мене не топтали!” [10].
Цікавим є факт чіткого відмежування підконцептів “Батьківщина” та “держава” концепту “Україна”. Чи не найкраще це можна довести, навівши такі рядки: “Я люблю свою країну, / А державу – не люблю… За ліричність солов’їну / Україну я хвалю” [3, 136]. Саме в поезіях такого змісту яскраво вимальовується роздвоєність авторських почуттів: з одного боку, це любов до своєї країни, до рідної землі, що єднає його з родом, предками, з цілим природним життям, а з іншого – це неможливість полюбити державу, у якій мешкає І. Низовий. Така дилема постає не одиничним випадком у його віршах. Саме така роздвоєність почуттів приносить авторові смуток та дає привід до нових поетичних міркувань. При цьому під державою яскраво прочитується “апарат політичної влади в суспільстві”: “Україна – мати. / А держава – / Мачуха, / Гендлярка / І повія… / Тільки й щастя: / Пісня солов’їна, / Цвіт калини, / Запах м’яти-рути… / Йшов до мрії – / Думав: Україна… / Пустка – / Слова рідного не чути!”[11, 67].
Говорячи про державу в такому ключі, І. Низовий часто вживає і лексеми негативної конотації: мачуха, гендлярка, повія (як зазначалося вище), істота жива-нежива: “Держава / в іржавій / калюжі / лежить жива-нежива...” [9, 77]; “Україно-державо, / Вмерла ти чи жива?”[5, 38]; глухоніма: “І саму / Державу нашу геть глухоніму…” [6, 47]; брехуха: “Державний лад тримався на брехні. Задурений народ пройнявся страхом” [7, 144]; вакуум: “Держава є від Сяну аж по Дін, / але нема державницького вмісту / в цім вакуумі – шастаю по місту / і в смозі задихаюся рудім” [7, 145]; людожерка: “Я віддав тобі все, людожерко-державо, / І готовий останнє віддати – життя...” [15, 61]; уявна: “Стою – один – на варті / Уявної держави!” [5, 26]; колісниця, що застрягла в калабанях: “Я схаменусь – на воза пересяду // З обридливих розвалистих саней // І хвицьну батогом, // І вирвуть коні // Державну колісницю з калабань…”[5, 39]; безголовою: “Держава наша, люди, безголова – Відомо це й останньому бомжу!” [13, 58]; апарат, що робить людей напівдержавними: “Прокинувся – держава вже не та / Й народ не той – / Уже напівдержавний”[2, 14].
І. Низовий із сумом констатує, що живучи “в державі нібинезалежній, // В країні нібито своїй” [8, 90], “народ втрачає державу”[14, 19].
Однак поет наголошує, що надія на її оновлення ще жевріє: “Не втрачено лише надію / На час, на можливості і на державу” [14, 19]. Саме таку державу він прагне оспівувати, саме таку державу він зможе полюбити: “Постане, врешті, пружна і тужава, / Століттями омріяна держава, / Що личитиме нашій Україні” [1, 69].
І. Низовий розуміє, аби збудувати таку омріяну, міцну державу, варто починати з себе. Тому, бачачи своє покликання в художньому слові, він продовжує віршувати на користь своєї держави, своєї країни та малої батьківщини зокрема: “Поети ж, не буваючи старими, / Продовжують призначення своє: / Віршують! Я віршую і вершу – / Камінчик до камінчика – / Державу / Свою маленьку / Чесну й нелукаву, / Іржу зчищаю з неї і паршу. / Моя держава скупана в росі, / Озвучена наскрізно солов’ями, / І в ній мої співучі співкраяни / Зовуться українцями усі!” [4, 5].
Отже, у поетичній спадщині І. Низового ключове місце займає концепт “Україна”, у якому через його неоднорідність можна виділити підконцепти “Батьківщина” (“Вітчизна”), “держава”, “мала батьківщина” (“рідний край”). Кожен з них автор змальовує по-своєму: перший і останній – з пієтетом, благоговінням, синівською відданістю, другий – здебільшого в негативному ключі. Однак глибокий патріотичний струмінь залишається невід’ємним компонентом художньої канви І. Низового.






Манько А. М. Концепт «Україна» у поетичній творчості І. Низового / А. М. Манько // Українська література від давнини до сучасності: парадигми, напрямки, проблеми: до 105-річниці від дня народження доктора філологічних наук, професора Михайла Давидовича Бернштейна: матеріали міжвишівських наукових читань. – Запоріжжя: Запорізький національний університет, 2016. – С. 88 – 91.

Література
1. Низовий І. Білолебедія / І. Низовий. – Луганськ: “Луга-принт”, 2008. – 108 с.
2. Низовий І. Вівтар / І. Низовий – Вид-во “Райдуга” Луганської організації Спілки письменників України, 1995. – 120 с.
3. Низовий І. В раю, скраєчку / І. Низовий – Луганськ, 2001. – 180 с.
4. Низовий І. Живу за юліанськими календами / І. Низовий. – Луганськ: “Луга-принт”, 2010. – 220 с.
5. Низовий І. Жура за журавлями / І. Низовий. – Луганськ: ПП Котова, 2003. – 100 с.
6. Низовий І. Значить більше, ніж просто пісня / І. Низовий. – Луганськ, 2002. – 80 с.
7. Низовий І. Калини жар на полотні снігів / І. Низовий. – Луганськ: Глобус, 2007. – 168 с.
8. Низовий І. Кураїна: Лірика й антилірика / І. Низовий. – Луганськ: Луга-принт, 2004. – 116 с.
9. Низовий І. Мажор в мінорі / І. Низовий – Луганськ: Світлиця, 2006. – 100 с.
10. Низовий І. Нашу мову свідомо псують / І. Низовий [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=228783073954006&id=207221579443489
11. Низовий І. Несправжня пектораль / І. Низовий. – Луганськ: Глобус, 2003. – 256 с.
12. Низовий І. о, Оріяно… / І. Низовий. – Луганськ: АТ “Укрроспроммаш”, 1997. – 64 с.
13. Низовий І. Опозиція: антилірика / І. Низовий. – Луганськ: ПП “Луга-принт”, 2004. – 104 с.
14. Низовий І. Осмути сивої сувій / І. Низовий. – Луганськ: “Луга-принт”, 2008. – 140 с.
15. Низовий І. Передсвітень / І. Низовий. – Луганськ: ПП Котова, 2003. – 76 с.
16. Низовий І. Покотьоло / І. Низовий – Новоайдар, 1994. – 48 с.
17. Низовий І. Пракорінь / І.Низовий. – Кремінна, 1993. – 40 с.
18. Низовий І. Кураїна: Лірика й антилірика. – Луганськ: Луга-принт, 2004. – 116 с.
19. Словник української мови. Академічний тлумачний словник (1970 – 1980) [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://sum.in.ua/s/batjkivshhyna
20. Словник української мови. Академічний тлумачний словник (1970 – 1980) [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://sum.in.ua/s/derzhava
21. Растворова М. Різниця між поняттями “Мала Батьківщина”, “Батьківщина”, “Вітчизна” та деякі роздуми з приводу українців / М. Растворова // Блоги географів [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.geograf.com.ua/blogs/entry/riznitsya-mizh-ponyattyami-qmala-batkivshchinaq-qbatkivshchinaq-qvitchiznaq-ta-deyaki-rozdumi-z-privodu-ukrajintsiv