Постановка проблеми. У роки нестабільної ситуації на Сході нашої країни особливо важливою та нагальною постає потреба студіювання творчості митців художнього слова цього регіону. Серед багатьох поетичних талантів Луганщини одне з найпочесніших місць займає Іван Низовий, який проявив себе як майстерний поет та письменник для дорослої і дитячої аудиторії, перекладач та публіцист. Його гостре, палке патріотичне слово безстрашно звучало ще в часи радянського панування на території України; пророчість та далекоглядність його авторської думки є вражаючими. Однак і в часи незалежної України, і, тим паче, у період радянського правління творчість І. Низового не була в колі широкої уваги науковців, що саме по собі викликає величезний подив. Крім того, будучи не лише Прометеєм на літературній ниві, а й свідомим громадським діячем, сприяючи літературному та культурному розвитку Луганщини, І. Низовий навіки вписався в історію свого народу. Тому наразі одним з головних завдань постає заповнення дослідницьких лакун в історії української літератури шляхом глибокого та різнобічного дослідження творчості поета Слобожанщини І. Низового.
Зв’язок роботи з важливими науковими та практичними завданнями. Робота виконана відповідно до теми кафедри української літератури Луганського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Старобільськ). Матеріали дослідження можуть бути використані під час вивчення творчості І. Низового в середніх та вищих навчальних закладах, на літературних вечорах та інших заходах з ушанування пам’яті поета.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Творчість І. Низового була частково репрезентована в мовознавчих дослідженнях Л. Колесникової, О. Кравчук, І. Ніколаєнко та наукових розвідках літературознавчого характеру, критичних та аналітичних оглядах Г. Виноградської, А. Манько, О. Неживого, Т. Пінчук. Однак науковий простір потребує ширших та глибших студіювань різновекторного творчого спадку митця.
В. Адамова, Т. Васильєва, С. Гаспарян та К. Геворгян, О. Костіна-Кассанеллі, І. Постолова та Л. Зана, І. Тарасова та інші присвятили свої праці дослідженню художнього концепту в літературознавстві та літературознавчому аналізі художнього твору.
Формулювання мети статті. Дослідити особливості вираження підконцептів „нація” та „ганьба нації” як складових концепту „Україна” у поетичній творчості Івана Низового.
Результати дослідження. Художній твір як вид мистецтва піддається величезній кількості інтерпретацій, кожна з яких стає приводом для майбутніх узагальнень.
На сьогоднішній день досить поширеним є когнітивний напрямок у вивченні художнього тексту та творчого спадку окремого митця загалом. „Концептний аналіз полягає в тому, щоб виявити по можливості всю парадигму культурно значимих концептів письменника й окреслити їхню концептосферу, яка включає в себе всі компоненти ментального простору даного концепту” [1, с. 34].
Центральним поняттям у концептному аналізі художнього твору виступає „концепт”. Воно є досить багатозначним та має давню історію. Концепт може сприйматися як культурний, мовний та когнітивний феномен. Однак у фокусі нашої уваги перебуває безпосередньо художній концепт як об’єкт літературознавчих досліджень.
І. Тарасова, розмежовуючи концепт у лінгвістичних та літературознавчих дослідженнях, знаходить у них точки зіткнення – це інтерпретація концептів у контексті культури й розуміння їх як одиниць колективного свідомого та індивідуально-авторських психічних утворень, які співвідносяться з одиницями художнього мислення – образами [2, с. 744].
С. Гаспарян та К. Геворгян уподібнюють художні концепти до пазлів, які у своїй сукупності формують певну картину світу. При цьому науковці наголошують на тому, що концепти є одиницями ментальної індивідуально-авторської картини світу, у якій відображені емоційний досвід, культурна спадщина та просто знання особи – носія концепту [3, с. 149, 151]. Отже, художні концепти у своїй сукупності творять ідіостиль письменника, якнайкраще позиціонують його як людину певної доби, носія певної культури, етнічної самосвідомості та пам’яті.
О. Костіна-Кассанеллі наголошує на тому, що концепти задають параметри символічного й аксіологічного простору тексту, який конструюють мотиви. При цьому універсальні чи національні концепти експліцитно проявляються завдяки характерним мовним репрезентантам, що корелюють з мотивами чи лейтмотивами поетичного тексту [4, с. 62].
Похідними термінами відносно концепту є концептосфера або концептуальна система (концептосистема). Поняття „концептосфера” допускає множинність потрактувань, що пов’язано з полісемічністю поняття „концепт”. Загалом це сукупність концептів, які являють собою сукупність структурованих знань індивіда, що формують його інформаційний базис.
Похідним від концепту є також термін „підконцепт” як його вужча форма реалізації, одна зі складових елементів концепту, що несе в собі один з відтінків його значення.
У поетичній спадщині І. Низового ключове місце займає концепт „Україна”, у якому через його неоднорідність можна виділити підконцепти „Батьківщина” („Вітчизна”), „держава”, „мала батьківщина” („рідний край”). Кожен із них автор змальовує по-своєму: перший і останній – з пієтетом, благоговінням, синівською відданістю; другий – здебільшого в негативному ключі. Крім того, немалу роль відіграють і підконцепти „нація” та „ганьба нації” як репрезентанти двох полюсів громадянської позиції. Глибокий патріотичний струмінь залишається невід’ємним компонентом художньої канви І. Низового.
Кожен з концептів та підконцептів має свою особливу форму вираження через концептуальні образи, стилістично нейтральну чи стилістично забарвлену лексику, засоби художньої виразності, фігури поетичного синтаксису та фонічні засоби, оніми та власне авторські неологізми.
Велика кількість поезій І. Низового прямо чи опосередковано торкається теми народу. У них простежується виразна двополюсність авторського бачення, яка прямо пов’язана з двополюсністю національного самовизначення представників української нації. У зв’язку з цим логічно виокремлюються два підконцепти: „нація” та „ганьба нації”.
Підконцепти „нація” („народ”) та „ганьба нації” („запроданці”, „відступники”, „індиферентисти”, „юрба”) здебільшого представлені окремо, хоча нерідко виражені в опозиції для реалізації того чи іншого авторського задуму. Наприклад, у поезії „Я, такий, на світі не один…” „юрба” та „народ” входять до складу клімаксу: „не раби” – „юрба” – „народ” [5, с. 26]. За допомогою такої висхідної градації автор прагне вселити надію у свого реципієнта, показавши, що майбутнє в нашого народу є, однак, воно залежить від істотних змін, що має принести нова доба щонайменше через п’ять років (вірш датовано 1995 роком).
Важливо додати, що в цій поезії автор дотримується відносно лояльної позиції стосовно підконцепту „юрба”, сприймаючи цю юрбу як своєрідний місток, перехідний етап, кокон, із якого от-от має з’явитися на світ новий народ (точніше, оновлений), гідний своєї Вітчизни: „Не хвалю себе і не хулю / Інших, / Хто не в річищі доби, – / Я ж не кум, даруйте, королю, / І вони, звиняйте, не раби. / Всі ми, разом взяті, ще юрба, / Із якої визріє народ / Лиш тоді, / Коли нова доба / Зробить / найкрутіший / поворот!” [5, с. 9]; „Схаменімось! / І повище / Підіймаймо прапор віщий / Неповторної судьби!” („Не сховати нам в тумані…”) [5, с. 26].
Більш категоричним автор виявляється у поезії „Аксіома”, де він виводить певні критерії для людей, що мають право зватися народом, і від супротивного позиціонує псевдонарод, у який намагаються перетворити українське суспільство: „Народ, / Що боїться чужинців-заброд / Й поетів їм кида до ніг, / Замість жертви. / Втрача своє право на ймення – / Народ, / І жити не може, / Й не може померти” [5, с. 10].
Роз’єднаність нації І. Низовий небезпідставно вважає прокляттям. Свої думки про долю таких народів автор метафорично завуальовує під нічні жахіття, використовуючи мотив сну: „Отак-то, з нічого, насняться, / Під впливом непевних зірок, / Проблеми роз’єднаних націй, / Борги, не повернуті в строк… / О скільки ж душі розпинаться / За світ, що від жаху примовк?! / Стонадцять роз’єднаних націй…/ Стонадцять проклятих зірок…” [5, с. 11]. Лексема „стонадцять” у вищезазначених рядках є поліфункціональною: вона є носієм логічного наголосу, творить собою анафору та має гіперболічне забарвлення. Отже, автор намагається проявити свою небайдужість – у цьому і розкривається гуманістична складова його поезій: митець доводить, що опікується не лише національними проблемами своєї країни – його почуття, переживання та співпереживання перетинають топографічні кордони однієї держави.
Підконцепт „ганьба нації” найчастіше метафорично втілюється автором у поетичних образах із різко негативною конотацією – яничарів, вахлаків, ординців: „А ми, вахлаки, / Занехаяли мову свою… / І байдуже нам, / Де цьому яничарству межа. / Ми – раю вигнанці, / І вигнано нас недарма, – / За нашу любов / До чужих батога і ярма, / За те, / Що ми є , / А начебто нас і нема” („Ця мова могла…”) [5, с. 13]; „А ми – не мудрі. Ми одвік / Чуже поповнюємо військо, / Що продукує нам калік / Та яничарів-мамелюків, / Та ще недоносків-панів… / А нам же треба Кармалюків, / А нам же треба Богунів” („Всі незалежні обережні…”) [5, с. 42 – 43]; „Продають яничари майбутнє твоє наперед, / мій далекий нащадку, – / не маючи встиду і совісті, / вже сьогодні підрубують древо, / щоб наш родовід / не давав розгалужень, / і всох, / і пощез в невідомості…” („Продають яничари майбутнє твоє наперед…”) [6, с. 72].
Ціле гроно подібних дисфемізмів автор широко представив у поемі „Мої досягнення героїзму”: „Є в українського народу / Незапозичена біда – / Свої недолюдки-ординці, / Запроданці на всі часи, / Вчорашні, себто, українці, / Жерці гнилої ковбаси / І генетичні яничари / (В перекладі – більшовики) / Призвідники всіх бід, / Отари / Безмовної / Провідники” [7, с. 62]; „А нині час антигероїв … / Матір Україну / Веде, псявіра, на загин, / Приховуючи суть зміїну / За тризуб княжий / І за гімн” [7, с. 63].
Гострого сарказму, спрямованого на національних покручів, вайлуватих пристосуванців, сповнений вірш „(Середньостатистичний українець)”: „зацитькуватий гриць заматерілий / до сулії цицька тої до цяцьки / прицьомився і цмулить із прицмоком / цукровий сік-пересік-самограйчик / воно ж бо як годиться за здоров’я / за чорнобров’я і самодержавність / за мовби самостійних гречкосіїв / за все-про-все аякже і атож” [8, с. 21]. Алітерація звуку [ц] у вірші допомагає зобразити незрілих, інфантильних, недолугих, дещо навіть дурнуватих людей, яких автор узагальнено йменує „грицями”, одним з найпоширеніших імен в українському фольклорі: воно часто ставало об’єктом глуму в народних дражнилках: „Грицько-тицько”, „Гриць миші злякався”, „Грицько пикатий”, „Грицю, Грицю, Грицю-сала” [9, с. 162, 167, 178].
Для підконцепту „ганьба нації” І. Низовий нерідко використовує антономазії у формі однини чи навіть у множинній формі онімів – пілати, брути, каїни, іуди, герострати – тобто зрадники, запроданці, вбивці, глитаї, марнославці:
1) „І що я можу мертвим розказати / Про світ живих, що пусткою стає / для добрих дій, / де Брути і Пілати / чуже до рук прибрали, мов своє?!” („Стежини всі мої ведуть на цвинтар…”) [10, с. 35];
2) „Лиш на свято / З високої трибуни – прокуратор! – / По-писаному, / Гладко та завзято, / “Спілкується” з Тарасом, / Наче з братом, / Пілат місцевий…” („Незатишно Тарасові в Луганську...”); [11, с. 39];
3) „Чому чужі пілати / Вмивають руки роблено-наївно / В той час, коли подзвякують червінці / В руках іуд-запроданців?!” („Вишнево-калиново-солов’їна...”) [12];
4) „Дай, Боже, океан людської крові / многостраждальній нашій Україні / вовіки більше не перепливати, / щоб потирали рученьки пілати!” („Ненависть виростає із любові...”) [13, с. 70];
5) „Мають повне право катувати / іменем новітнього Пілата... / З регіонів сунуть легіони, / вже не римські – з Криму і Донбасу, / і для них немає перепони / ні на жоднім рубіконі часу” („Будеш знов, Ісусе, на Голгофі...”) [14];
6) „“Таж це свавілля геноциду / Донищить націю мою!”. / Засіли всюди Герострати, / А за бугром сидить Пілат, / Підштовхує до самострати / Й дає мотузку напрокат” („Гіркий цей роздум знову й знову...”) [15, с. 36];
7) „Наш сором перевтілився в ганьбу, / яку непросто буде відмивати... / Батьки перевертаються в гробу. / Шаліють Брути. Тішаться Пілати” („Наш сором перевтілився в ганьбу...”) [16, с. 156];
8) „більшовики здобували собі безсмертя... / геростратова їхня слава... / і не зотліє ніколи... / ...геростратова слава / убивць Гумільова й Чупринки / житиме вічно...” („більшовики здобували собі безсмертя...”) [17, с. 69].
Не менш цікавими є інтертекстуальні спроби вираження концептуального світу в поетиці І. Низового. Підконцепт „ганьба нації” у цьому ключі досить колоритно вписується в образ „лукавих”, широко відомий з поезії Т. Шевченка. Контекст поезії підтверджує використання алюзії на „Мені однаково, чи буду…” Т. Шевченка: „Не хочу помирати в цій державі, / яку приспали вкотре вже лукаві, / окрадену й знедолену” („Не хочу помирати в цій державі…”) [10, с. 79].
Ще алюзія на творчість Кобзаря спостерігається в поезії „Не сховати нам в тумані...”, де розглядуваний підконцепт утілився в інтертекстуальному концептуальному образі „правнуків поганих”: „Знайте / “Правнуки погані / Славних прадідів” – / Це ми” [5, с. 25]. Автор за допомогою висхідної градації створює ефект нагнітання жахів шляхом правдивого зображення деградації окремих представників свого народу: „Ми ж царицю препогану, / Злу, розбещену путану, / Оживили у труні…/ Як ми любимо царицю – Аж зневажили себе! / Плюємо в святу криницю / І цілуємо в сідницю / Короноване „цабе” [5, с. 25]. Найбільшого ефекту в розкритті змістового наповнення підконцепту автор досягає шляхом використання мейозису: „Ми – абощо і абищо / З одноликої юрби” [5, с. 25].
Використання мейозису для змалювання підконцепту „ганьба нації” характерне і для поезії „Вивітрюється дух…”: „Витворюється раса / Знедолених украй / І злих москалюків. / Вони такі малі, / Такі мікроскопічні / На страдницькому тлі / Чернечої гори…” [5, с. 28]. У цій поезії автор оксиморонно втілює підконцепт в образі „нерідних земляків”, а також в образі конгломерату, до якого він має суперечливі почуття: „Ненавиджу – люблю / Неповноцінну расу, / Оцей конгломерат” [5, с. 28]. Таке ставлення є цілком закономірним: як патріот своєї країни автор не може не любити свого народу, але, знову-таки, будучи глибоким патріотом, він не може зі спокоєм спостерігати за звироднінням своєї нації, зневажаючи та осуджуючи її за це.
До підконцепту „нація” І. Низовий звертається рідше, ніж до протилежного підконцепту, розглянутого вище. Це пов’язано з тим, що митець, як уже згадувалось, писав на злобу дня. А тому закономірним є той факт, що концептуальний образ нації зображувався здебільшого у своєму негативному прояві – „юрба”, „вороги нації”, які в реальному житті кількісно переважали над національно свідомими людьми: „Тонко ридає – наспівує нація / Голосом явно уже не своїм” („Начебто йде всеповальна кастрація…”) [5, с. 33]; „Аж збиває народові подих / Від супротивних жорстоких вітрів” („День перебути – і то вже є подвиг…”) [5, с. 34]; „Може, хтось нас, був, зурочив, / Глузду-розуму позбавив: / Крім всіляких кривозбочень / Воріженькам для забави, / Ні на що не спромоглися, / Що було б оцінки варте” („Назирці за першим роком…”) [5, с. 14].
Підсумовуючи авторську позицію стосовно ставлення до своєї нації, можна навести приклад акумулюючої поезії, яка чи не найкраще відображає загалом авторський погляд на свій народ та його майбутнє: „Ми чужу не каламутим воду / І своя в нас чиста, як сльоза. / Не засмокче баговиння зроду / Незглибимі небеса народу, / Де гримить / від заходу й до сходу / Очищальна благісна гроза”(„Чистота”) [18, с. 25].

Висновки. В авторській картині світу Івана Низового центральне місце займає концепт Україна, який є концептуальним ядром у концептосфері його творчості. Одними з ключових підконцептів у межах цього концепту є „нація” та його антитетичний варіант „ганьба нації”. І. Низовий має неоднозначне, суперечливе ставлення до свого народу через неможливість відділити від нього юрбу, сіру масу, яка втратила національну самосвідомість, національне коріння, а то й навіть сприяє розбратові своїх співвітчизників. До таких людей, концептуально змальованих як „ганьба нації”, автор ставиться вкрай негативно, викриваючи та осуджуючи їхні діяння чи бездіяльність. Поданий підконцепт висвітлений за допомогою численних тропів – метафор, дисфемізмів, мейозисів, антономазії у формі однини чи навіть у множинній формі онімів – пілати, брути, каїни, іуди, герострати – та за допомогою поетичних образів з різко негативною конотацією – яничарів, вахлаків, ординців тощо.
Національно відданих, працьовитих, чесних людей поет оспівує з глибокою пошаною і вірить, що такі люди ще зможуть на руїні вибудувати могутню державу. Однак, до підконцепту „нація” І. Низовий звертається рідше, що пов’язано з публіцистичним струменем у його громадянській ліриці, з потребою викривати моральне виродження, історичний склероз та духовний занепад численних своїх сучасників, попередників та нащадків. Тому закономірним є той факт, що концептуальний образ нації зображувався здебільшого у своєму негативному прояві – „юрба”, „вороги нації”, які в реальному житті кількісно переважали над національно свідомими людьми.

Перспективи подальших розвідок. Концептуальний простір поетичної творчості І. Низового досить широкий, тому він потребує подальших глибоких осмислень та інтерпретації. У наступних розвідках заплановано детальніше розглянути практичну реалізацію концепту „Україна” та інших його підконцептів крізь призму поетичних мотивів та мовно-стилістичного оформлення.


Манько А. М. Біполярність національної свідомості в підконцептах «нація» та «ганьба нації» у творчості Івана Низового / А. М. Манько // Південний архів. Філологічні науки: Збірник наукових праць. – Херсон: ХДУ, 2017. – № 66. – С. 37 – 40

Література:
1. Постолова І. В. Літературознавчий аналіз художнього твору: функціонування поняття „концепт” / І. В. Постолова, Л. Ю. Зана // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка (філологічні науки). – 2011. – № 3 (214). – Ч. ІІ. – С. 32 – 43.
2. Тарасова И. А. Художественный концепт: диалог лингвистики и литературоведения / И. А. Тарасова // Вестник Нижегородского университета им. Н. И. Лобачевского. Лингвистика. – 2010. – № 4 (2). – С. 742 – 745.
3. Гаспарян С. К. Особенности репрезентации концепта в художественном произведении / С. К. Гаспарян, К. Ш. Геворгян // Вісник Житомирського державного університету. Філологічні науки. – 2014. – № 4 (76). – С. 148 – 152.
4. Костина-Кассанелли О. С. Концепт и мотив: междисциплинарная соотнесенность понятий / О. С. Костина-Кассанелли // Вiсник Харкiвського нацiонального унiверситету iм. В. Н. Каразiна. – 2013. – № 1048. Сер.: Філологія. – Вип. 67. – С. 59 – 63.
5. Низовий І. Д. Це мій вертеп… Лірика відчаю і надії / І. Д. Низовий. – Луганськ: Луганська обласна організація спілки письменників України, 1996. – 75 с.
6. Низовий І. Д. Калини жар на полотні снігів / І. Д. Низовий. – Луганськ: Глобус, 2007. – 168 с.
7. Низовий І. Д. Від травня до травня: поезії / І. Д. Низовий. – Луганськ: Глобус, 2002. – 84 с.
8. Низовий І. Д. о, Оріяно… / І. Д. Низовий. – Луганськ: АТ „Укрроспроммаш”, 1997. – 64 с.
9. Дитячий фольклор / Упоряд. і передм. Г. В. Довженок. – К.: Дніпро, 1986. – 304 с.
10. Низовий І. Д. Під жайворами, під журавлями: поезії в ретроспективі / І. Д. Низовий. – Луганськ: ЧП Сувальдо В. Р., 2010. – 121 с.
11. Низовий І. Д. Остання електричка на Ірпінь / І. Д. Низовий. – Луганськ: Укрроспроммаш, 2001. – 88 с.
12. Іван Низовий. Вишнево-калиново-солов’їна... [Електронний ресурс] / „Поетичні майстерні” – Самвидав. – Режим доступу: http://maysterni.com/publication.php?id=116519
13. Низовий І. Д. Самопізнання / І. Д. Низовий. – Луганськ: ПП Афанасьєва В. І., 2006. – 100 с.
14. Іван Низовий. Будеш знов, Ісусе, на Голгофі... [Електронний ресурс] / „Поетичні майстерні” – Самвидав. – Режим доступу: http://maysterni.com/publication.php?id=119206
15. Низовий І. Д. Білолебедія / І. Д. Низовий. – Луганськ: ПП Афанасьєва В. І., 2008. – 108 с.
16. Низовий І. Д. Лелечі клекоти в тумані / І. Д. Низовий. – Луганськ: ТОВ «Віртуальна реальність», 2010. – 264 с.
17. Низовий І. Д. Вівтар / І. Д. Низовий. – Луганськ: Вид-во «Райдуга» Луганської організації СПУ, 1995. – 120 с.
18. Низовий І. Д. І калина своя, і тополя / І. Д. Низовий. – Донецьк: Донбас, 2003. – 78 с.