Осягнення індивідуальної поетики Івана Низового – українського поета, письменника, публіциста, журналіста, редактора та громадського діяча – неможливе без розгляду його інтимної, зокрема любовної, лірики. Лейтмотив любові та її вужчого прояву, кохання, є одним із ключових у творчості митця.
Любов глобальна (філософська лірика І. Низового) проявляється крізь призму теплого почуття до всього Всесвіту, до кожної людини, кожної живої істоти та неістоти, життя загалом: “Киплю, терплю, бо над усе люблю / Цей вир життя стрімливо-потрясаючий!” (“Чим втішивсь той, хто вичерпав себе...”) [4, с. 62]. Любов на локальному рівні зображена через авторську любов до своїх рідних і близьких та безпосередньо через почуття кохання або закоханості.
Цікавим є вплітання в канву інтимної лірики поета пейзажних деталей. Любовні пориви в різні періоди життя І. Низового зображені на тлі чотирьох пір року, що є характерним явищем для художньої літератури загалом.
Найбільш поширеним є відбиття авторських почуттів на тлі осінньо-мінорної меланхолії. Осінь у таких поезіях вжито у значенні як металогічного, так і автологічного образів. У першому випадку І. Низовий використовує образ осені символічно – для зображення запізнілого пробудження світлого почуття або для зображення кохання, яке ймовірно буде втрачено, як листя дерев восени: “Ми про любов / Давно не говорили – / Соромились інтимності, / Либонь... / І раптом несподівано відкрили: / Запізно говорити про любов... / ... / І слово, / Ніби яблуко в садах, / Повите осінню, поволі доспіває / І тихо завмирає на вустах...” (“Ми про любов...”) [11, с. 38]; “Запізніла любов / Підійшла і зухвало сказала: / „Я нарешті тебе / На краєчку зневіри дістала / ... / Неподільно тобою / Одна володіти волію”. / О, жорстока любове! / А я ж бо в осінню негоду, / Свою битву програвши, / Здобув довгождану свободу / Й рівновагу душі...” (“Запізніла любов...”) [12, с. 3]; “Моя любов осінньо догора / В передчутті зимової хуртечі” (“Наталю, заспівай мені тихцем…”) [13, с. 44 – 45]; “осінній ранок осеній / пекучим спомином про неї / мої осінні привілеї. /... / вона ж була і ми ж були / та нас перебула розлука / хоч богоданного онука / до ран обом нам притулив / осінній ранок!” (“осінній ранок осеній...”) [6, с. 56]; “Не відболи, любове тиха, / Така осінньо-золота!” (“Не відболи, любове тиха...”) [9, с. 21]; “Пресвітла осене, / Як палко / Розвогнились твої жоржини! / Гарячі щоки у Наталки – / На жаль, моєї недружини / І некоханки. Запізнілі / Оці жалі, оце прозріння: / В душі ще сонячно, / А в тілі / Вже остигає кров осіння. / Залистопадиться вже скоро” (“Пресвітла осене...”) [9, с. 55]; “Моя безнадіє, / Холодна любове осіння, – / Яке ж бо все сиве, / сліпучо-болюче, / гірке!..” (“Моя безнадіє...”) [16, с. 90]; “А мені / Лишилась осінь ця імлава, / Безсонні ночі, дні сумні; / І біль без споминів про літо / Мені зостався…” (“Остання жінка… Вже – остання...”) [1, с. 132]; “Молодиком збиралось стати / Моє останнє сподівання, / Моя мара пізньоосіння, / Коли не на твоє кохання, / То вже бодай на розуміння” (“Якщо приїдеш, то нічого...”) [15, с. 63].
Автологічний образ осені використовується для надання ліричному твору більшої колоритності, атмосферності, деталізації зображуваного часу: “Ми – в парку, над яким осіння синь, / Сонливе сонце і пташині кличі, / І кожен з нас багатшим став утричі, / Хоча ніхто нічого не просив / У сивої природи” (“Над Уманню – осіння блякла синь...”) [11, с. 22]; “Душа і досі пам’ята, / Як догоряли айстри палко / І лист за листом облітав / З дерев осінніх. / Не забула / Моя душа, / Як ти цвіла...” (“Ти де поділася, Наталко?”) [10, с. 30]; “В орнаменті осінніх квітів – / Твоє обличчя… / Журливі квіти – я примітив – / Тобі так личать! / На жовті квіти спадає злива / Така журлива. / А ти в зажурі все’дно вродлива, / Все’дно – вразлива” (“В орнаменті осінніх квітів...”) [1, с. 55]
Художні образи весни, літа та зими є менш поширеними в інтимній ліриці І. Низового, однак, вони не позбавлені поетичної уваги.
Металогічні образи весни та літа відображають зародження та розквіт авторського кохання: “Цвіла весна, / Щебетала й лоскотала… / ... / А вона – / Стрепенулась! Не питає, / Хто такий. Вона вже зна. / Обнялися – спалахнули. / Груди начеб опекло: / Ми нічого не забули / І розлуки – не було!” (“Спогад”) [8, с. 73]; “Того літа вчути ще не встигли ми. / Цілувались так, аж захлиналися / Надлишком жадань недовідомих ще. / Зорі іронічно посміхалися, / Неземне фіксуючи видовище” (“Плетені тини всі в паволотті...”) [3, с. 133]; “Для нас, кохана, тчеться наше літо. / Заосенілий світ заполонить зіниці нам – / Хіба ж ми встигнемо посіять жито?!” (“Промиготів, неначе зайчик сонячний...”) [15, с. 43].
Поодиноко трапляються автологічні образи весни та літа, які, однак, є більш характерними для пейзажної лірики І. Низового: “Все літо, / Все літечко вас не було / В моєму житті, / На моїм видноколі...” (“Все літо...”) [9, с. 23]; “І без любові літо я прожив; / Та й осінь відпалала без любові, / Та й душу вже вистуджує зима, / І дні такі суцільно-вечорові, / І просвітку ніякого нема…” (“Телефонуєш – мов із того світу…”) [8, с. 63]; “Липень, чудовий липень! / Пахнуть медами липи, / пахнуть медами губи / любої дівчини Люби” (“Липень, чудовий липень!..”) [5, с. 18].
Символічний образ зими використано в авторському тексті для зображення цілковитої руйнації любовних стосунків, неможливості їх продовження через певний ряд причин: “Куди прийшли ми в переддень зими / І з чим зостались на її порозі, / Розгублені до решти і в тривозі? / Невже не знали в молодості ми, / Що все минає – і весна, і літо, / І нікому нас буде пожаліти?” (“Ми вичахли серцями. Ще нема...”) [1, с. 107]; “Зими цілунки крижані / Й цупкі обійми хижі... / За літні спомини сяйні / Ховаюся від хвижі. / І від морозів-сікачів / У сни жаркі втікаю, / Де на жіночому плечі / Найбільше щастя маю” (“Зими цілунки крижані...”) [10, с. 55]; “Вже осінь дихає зимою, / А зиму ж треба пережить... / Не говори. Посидь зі мною. / Рука в руці. Спинилась мить” (“Не говори, що постарів я...”) [7, с. 32]; “Й розходимось. / І звідусюди знову / Зимова насуває самота” (“Осінньопізня, майже незнайома...”) [14, с. 25]; “Я в таких літах / Сивоморозних! / Ти ж – царівна / Волошкам в стигнучих житах! / Мені так боляче з тобою, / На самоті – ще болючіш: / Завжди каленою стрілою / Стримиш у серці / І мовчиш / Про все, що станеться,/ Що стало / Трагічним вислідом в кінці…” (“Моя любове середзимна...”) [8, с. 66]; “Оця зима, дасть Бог, ще не остання. / Як холодно, й ніщо не зігріва… / Були яскраві спалахи кохання / Давно, колись. Скінчилися дрова” (“Оця зима, дасть Бог, ще не остання...”) [1, с. 104]; “Несправедлива і лиха / Нам доля випала. Безмовно / Наш сад самотній засиха: / Вмирають яблуні і груші… / Уже й не осінь, а зима / До нас підкралась крадькома, / Порожні вистудила душі, / Морозом відчаю пройма” (“І шелест яблуні, і вишні...”) [2, с. 32].
Інтимна лірика І. Низового є широким полем для наукового вивчення. Розвідка розкрила лише окремий її аспект. Любовна лірика поета на сьогоднішній день ще не була предметом філологічних студій, а тому потребує подальшого наукового переосмислення.



Манько А. М. «Більше, ніж просто ліричні, більше, ніж про любов». Інтимна лірика Івана Низового / А. М. Манько // Українська література від давнини до сучасності: парадигми, напрямки, проблеми: матеріали міжвишівських наукових читань до 80-річчя від дня народження д-ра філолог. наук, проф. В. Ф. Шевченка (10 жовтня 2017 року) / відп. ред. Н. В. Горбач; ред.-упоряд. В. М. Ніколаєнко. – Запоріжжя: Запорізький національний університет, 2017. – 176 с. – С. 108 – 110.

Література

1. Низовий І.Д. В раю, скраєчку / І.Д. Низовий. – Луганськ: Укрроспроммаш, 2001. – 180 с.
2. Низовий І. Д. Джерело у ясних ясенах / І.Д. Низовий. – Луганськ: Укрроспроммаш, 2000. – 48 с.
3. Низовий І.Д. Живу за юліанськими календами / І.Д. Низовий. – Луганськ: ПП Афанасьєва В.І., 2010. – 220 с.
4. Низовий І.Д. Мажор в мінорі / І.Д. Низовий. – Луганськ: Світлиця, 2006. – 100 с.
5. Низовий І.Д. Народжуються квіти / І.Д. Низовий. – Ужгород, 1964. – 46 с.
6. Низовий І.Д. о, Оріяно… / І.Д. Низовий. – Луганськ, 1997. – 64 с.
7. Низовий І.Д. Оскома осені / І.Д. Низовий. – Луганськ: Шлях, 2006. – 64 с.
8. Низовий І.Д. Остання електричка на Ірпінь / І.Д. Низовий. – Луганськ: Укрроспроммаш, 2001. – 88 с.
9. Низовий І.Д. Осяяння осінню / І.Д. Низовий. – Луганськ: Осирис, 1997. – 88 с.
10. Низовий І.Д. Побудь зі мною / І.Д. Низовий. – Луганськ: Шлях, 1998. – 64 с.
11. Низовий І.Д. Рівнодення / І.Д. Низовий. – Київ, 1982. – 64 с.
12. Низовий І.Д. Свіча на вітрі / І.Д. Низовий. – Луганськ: Світлиця, 1996. – 46 с.
13. Низовий І.Д. Сльоза небесна / І.Д. Низовий. – Луганськ: Укрроспроммаш, 1997. – 56 с.
14. Низовий І.Д. Сонях на осонні / І.Д. Низовий. – Луганськ: Глобус, 2003. – 52 с.
15. Низовий І.Д. Те, чому і назва загубилась / І.Д. Низовий. – Луганськ: Луга-принт. – 2003. – 72 с.
16. Низовий І.Д. Хрущі над вишнями / І.Д. Низовий. – Луганськ: Шлях, 1999. – 96 с.