І. Низовий – один із найяскравіших творців художнього слова другої половини ХХ – початку ХХІ століття. Його творчість не лише глибоко патріотична теоретично (тобто змістовно), але й практично. Лірика поета написана вишуканою українською мовою. Крім того, автор кількісно збагачує її склад завдяки використанню власне авторських неологізмів.
Мета дослідження – розглянути особливості поетичного зображення української мови та мовної проблеми в ліричній творчості І. Низового.
Проблема української мови – одна з ключових у ліриці поета. Постійні утиски з приводу використання рідної мови як на державному, так і на локальному рівнях, колоритно відображені автором упродовж усього творчого шляху (1964 – 2011 рр.): «Тримали язики за сімома замками, / Про мову ж і розмов немовби не було» («Тримали язики за сімома замками…») [6, с. 114].
Для зображення такої мовної ситуації можна використати термін «мовне рейдерство», запропонований поетом О. Кабановим: «Це коли завдяки іншим мовам, через захоплення іншого культурного простору впроваджують убивчу для України поголовну одноманітність [1].
«Мовне рейдерство» – одне з найгостріших питань, яке порушує у своїй ліриці І. Низовий: «Нашу мову свідомо псують, / Препарують її, / А по суті / Викривляють самісіньку суть / Закорінення в рідному ґрунті / Українства. Не може, мовляв, / Існувати якесь українство / Там, де „руська справіку земля / І московсько-слов’янське єдинство”! / Що ж я можу сказати на те? / Шовіністи з Північного Сходу / Посягають на наше святе – / Самобутність народу і роду» («Нашу мову свідомо псують…») [5, с. 43].
Процес русифікації на радянському та пострадянському просторі України автор переживає особливо болісно, тому виступає палким поборником української мови не лише у своїй поетичній творчості, а й у публіцистиці та громадській діяльності, за що свого часу нерідко розплачувався: «Статтю мою скромну про мову / Вкраїнську / Вони нарекли / Ворожою… Знову і знову / Громили мене і товкли. / Цілісінький стос „документів” / На мене зібрали умить, / Шанованих інтелігентів / Прохали мене засудить» («Поминки „Молодогвардійця”») [11, с. 128].
Каменями спотикання на шляху природного розвитку української мови на її законній території, спираючись на поезії І. Низового, можна вважати такі фактори:
1) протидія держави: «Прокинувся – держава вже не та / Й народ не той – / Уже напівдержавний, / А древня наша мова золота / І світла самостійницька мета / Зневажені» (Прокинувся – держава вже не та…») [3, с. 14]; «О, мово моя без’язика, / В якій ти ганьбі та неславі! / Говорять тобою, / Не в’яжучи лика, / Державці, / Ворожі державі…» («О, мово моя без’язика…») [11, с. 93]; «Словом лиш – знову й знову – / Прагнемо в цій системі / Порятувати Мову!» («Система боїться Слова…») [15, с. 26]; «…Ненашу ганьблю державу / за нашу співучу мову, / принижену і занедбану / державними держимордами» («То добре, що маю справу…») [9, с. 66];
2) примусовий вплив російської мови та культури з боку сусідніх територій та намагання витіснити українську мову й культуру на маргінес: «Вони дали нам повен віз хули / Та повне історичне безгоміння, / Та ще „язык могучий”, / Залюбки / Оздоблений „крутими” матюками, / Щоб власні проковтнувши язики, / Ми „штокали” чужими язиками» («Веселі ми й дотепні, бо – хохли…») [8, с. 6]; «Не скачи, козаче, / Через ту долину, / Де й калину вирвано із землі, – / Там січуть охоче голову повинну / Мечоносні братчики-москалі. / … / Там же бусурманські гострі ятагани, / Там не тільки волю – мову відбира...» («Не скачи, козаче…») [17, с. 28];
3) штучне, свідоме зросійщення українцями самих себе та своїх родин як «данина моді» чи сором переходити на рідну мову через стереотип меншовартості, селянства, неграмотності: «Ви, / Народжені в Україні, / Хоч і з прізвищами на „ов”, / В незбагненно сліпій гордині / Відчуваєте і донині / В своїх жилах „московську кров” / … / Вам ненависне щире слово / Українське» («Ви, народжені…») [2]; «Яничари – твої байстрюки, / До десятих колін москаленки, / Знову душать тебе залюбки – / Не потрібно їм рідної неньки! / Генетично їх вабить чужа» («Нашу мову свідомо псують…») [5, с. 45]; «„Панове, / Щезає мова рідна – це ж біда!”. / У відповідь лунає гонорове: / „Ми не панове, блін… / Ми – гаспада!” («Волаю вже у відчаї…») [7, с. 100];
4) тотальне панування суржику як сурогату мови, жахливої комбінації української та російської мов: «Отож і звучимо в замученому слові / В засмічених полях засмучених країв, / Де суржик ще гірчить» («Тримали язики за сімома замками…») [6, с. 114]; «І суржиком гірчить / На кладовищі мови, / І на горбках могил / Пиячать москалі…» («В самісіньких низах…») [12, с. 59]; «І потрапляв у мовний суржик, / В рясні рудянські бур’яни» («В російськомовному Союзі…») [3, с. 33]; «…Суржик іржавий / донищує вражену мову» («Нема України…» [10, с. 39]; «Не викроїти путніх рим із суржику, / що зріс на пустирі заматерілому / і нищить мову, долею нам суджену… / … / Умовною якоюсь напівмовою / силкуємось у власній недолугості / в гомери вийти, в байрони – / немовби ми / й забули геть про комплекс / вічнодругості…» («Не викроїти путніх рим із суржику…») [14, с. 67]; «Вся Русь колишня / суржиком / гірчить – / Кричить, / Бо не спроможеться ізнову / По світу / мову / визбирать / свою... / То ж я збираю мову ту по слову / В краю, / Що геть оглух від кураю / Та від ожин колючого чужинства, / І повертаю натовпу» («Чорнобиль розбудив козацьку душу…») [4, с. 95].
Автор опоетизовує рідну мову, персоніфікує її. Подібно до людини «помирає рідна мова», а українська пісня, яку автор позиціонує через епітет «солов’їна», «ледь хрипить» («За моїм вікном…») [13, с. 132]. Мова здатна тяжко хворіти: «Чужої мови метастази / В національнім нашім тілі / Сваволять – вигублять наразі / Клітини ще не омертвілі! / І в прогресуючій хворобі / Німіє слово, мов закуте» («Чужої мови метастази…») [7, с. 27]; «І зариє в землю ще живу – / Вже смертельно хвору рідну мову» («У прекрасний, неповторний час…») [8, с. 34]. Вона може пересуватися, говорити чи принаймні знесилено хрипіти: «А за порогами вже й мова, / в густий курай упавши ниць, / хрипить, Тарасова…» («Від нагуєвицької стежки…») [14, с. 25]. Її можуть ображати, принижувати, завдавати фізичних страждань: «Зневажена тисячолітня мова… / Іржавіє в траві, уся в крові» («Наслідки українського інтернаціоналізму») [8., с. 12]; «А ще ж наїзників юрма / Топтала нашу мову...» («Вічне коло») [4, с. 11]; «Заматюкали нашу мову, / Живцем розп’яли на плотах / І живоплотах…» («Сльозами радості та горя…») [16, с. 29]. Мові, подібно до людини, властиві основні форми прояву психіки особистості: емоції, почуття, пам’ять, сприймання тощо: «Мова рідна вас кожним словом, / Не оплакавши, забува» («Яничари і мамелюки…») [3, с. 92].
Отже, у своїй творчості І. Низовий піднімає важливу проблему української мови, яка не втрачає своєї актуальності і на часі. Він виокремлює основні фактори, що сприяють розвитку цієї проблеми. Автор створює неповторний образ української мови за допомогою різних засобів художньої виразності.


Манько А. М. Художнє зображення «мовного рейдерства» у поетиці Івана Низового / А. М. Манько // Перспективні шляхи розвитку наукової думки (частина ІІ): матеріали Міжнародної науково-практичної конференції м. Київ, 27 – 28 січня 2018 року. – К.: МЦНД, 2018. – С. 33 – 34.

Література:

1. Кабанов О. Треба робити українську мову модною, а не впроваджувати по-куркульськи закон про освіту, що перетворює країну на позорище Європи [Електронний ресурс] / О. Кабанов // ГОРДОН. – Режим доступу:
http://gordonua.com/ukr/print/news/politics/-poet-kabaniv-treba-robiti-ukrajinsku-movu-modnoju-a-ne-vprovadzhuvati-po-kurkulski-zakon-pro-osvitu-peretvorjuje-krajinu-v-pozorishche-jevropi-209015.html
2. Іван Низовий. Ви, народжені… [Електронний ресурс] / «Поетичні майстерні» – Самвидав. – Режим доступу:
http://maysterni.com/publication.php?id=130692
3. Низовий І.Д. Вівтар / І.Д. Низовий. – Луганськ: Вид-во «Райдуга» Луганської організації СПУ, 1995. – 120 с.
4. Низовий І.Д. В раю, скраєчку / І.Д. Низовий. – Луганськ: Укрроспроммаш, 2001. – 180 с.
5. Низовий І.Д. Дурман-трава / І.Д. Низовий. – Луганськ: «Глобус», 2003. – 96 с.
6. Низовий І.Д. Живу за юліанськими календами / І.Д. Низовий. – Луганськ: ПП Афанасьєва В.І., 2010. – 220 с.
7. Низовий І.Д. Жура за журавлями / І.Д. Низовий. – Луганськ: Глобус, 2003. – 100 с.
8. Низовий І.Д. Запрягайте, хлопці, коней / І.Д. Низовий. – Луганськ, 1993. – 64 с.
9. Низовий І.Д. Калини жар на полотні снігів / І.Д. Низовий. – Луганськ: Глобус, 2007. – 168 с.
10. Низовий І.Д. Мажор в мінорі / І.Д. Низовий. – Луганськ: Світлиця, 2006. – 100 с.
11. Низовий І.Д. Несправжня пектораль / І.Д. Низовий. – Луганськ: Глобус, 2003. – 256 с.
12. Низовий І.Д. По промінчику доброти / І.Д. Низовий. – Луганськ: Глобус, 2003. – 80 с.
13. Низовий І.Д. Поза раєм / І. Д. Низовий. – Луганськ: Укрроспроммаш, 2001. – 200 с.
14. Низовий І.Д. Самопізнання / І.Д. Низовий. – Луганськ: ПП Афанасьєва В.І., 2006. – 100 с.
15. Низовий І.Д. Те, чому і назва загубилась / І.Д. Низовий. – Луганськ: Луга-принт, 2003. – 72 с.
16 Низовий І.Д. Тихоплесо-часоплин / І.Д. Низовий. – Луганськ: Глобус, 2001. – 60 с.
17. Низовий І.Д. Я з такої глибинки / І.Д. Низовий. – Луганськ: Русь, 1999. – 76 с.