Образна система поетичних творів Івана Низового є невичерпним джерелом для академічного вивчення. Одним із досить цікавих та майстерно поетично обіграних образів є концептуальний образ ранку, який здебільшого фігурує у філософській ліриці митця.
Ранок – це народження нового дня, надій на нові зрушення. Він володіє ще й певним чином чудодійними властивостями – здатністю подарувати людині духовний ренесанс: «Відновлює істина зір мій пригаслий, / душа набирається райдужних вражень / на зблиски веселки і вибухи грому, / на зливу щасливо-цілющо-врожайну, / спадають з плечей клумаки і бесаги / нажитих знічев’я нещасть і поразок, / і чистим, як дзеркало, йду тротуаром / я сонцю навстріч, омолоджений ранком, / пташино-озвученим, зливо-умитим, / таким обнадійливим і аркодужним!» («Удосвіта…») [6, с. 30]; «Що ж, зосталось Богу помолитись, / Росами ранковими умитись, / Втертись рушником проміннотканим / Й вирушити шляхом закурганним…» («Викупав у ванні грішне тіло…») [2, с. 175]; «Буде сонячний день, / Буде радість – / Яка, ще не знаю: / Може, вість, може, гість, / Може, доля про мене згада / І таке подарує, / Чого я не мав і не маю, / І порадує так, / Що аж світ наокіл розгойда...» («Ранкове передчуття») [15, с. 5].
Здавна в народі зазначали, що ранок вечора мудріший. Цей вислів уміло обіграний у багатьох поезіях І. Низового: він присвячує ранковій премудрості то декілька вдало підібраних за змістом рядків, то цілу поезію: «І на людський поріг приходять зрання / Земні турботи, неземне кохання / І наймудріше світу пізнання» («„Проснися і співай!” – такий девіз…») [14, с. 15]; «…все перестраждаю я до ранку / сумніви до решти перетчу / вийду сяду з променем на ганку / й з ним про все що є перемовчу» («поки темна ніч оця прочума…») [17, с. 58]; «Найбільше ранком дорожу / За те, / Що вечора мудріший / І не прийма поспішних рішень / На крутосхилі віражу. / Він переорює межу / Між днем і ніччю – без вагання. / Його ясне переконання / Зчищає сумнівів іржу» («Найбільше ранком дорожу…») [16, с. 18].
Уособлення ранку автор передає шляхом використання багатства метафор, епітетів та апостроф: «Вмивався ранок благісним дощем» («Спогад про щасливу мить») [7, с. 43]; «Ранок руку мені подає променисту /зі сльозою надії на теплій долоні»(«Коли тісно словам») [5, с. 156]; «На хресті віконної рами / Ранок розп’ятий – / Обрій кривавиться…» («Настрій») [11, с. 18]; «Здрастуй, усміхнений ранку, – / Радій, / Радуй, / Піднось / І звеличуй…» («Здрастуй, усміхнений ранку…») [9, с. 76]; «Чуєш, раночку, йди в мій дім, / Разом зваримо бараболю / На солоній воді-біді, / Та й поснідаємо на славу» («Ранкове») [10, с. 8].
Зображуючи ранок, митець використовує постійні, характерологічні та контекстуально-авторські епітети: сонячний («Мальви усміхаються, мов діти, / Сонячному ранку», – поезія «Мальви усміхаються, мов діти» [11, с. 11]); добрий («Добрий ранок дарує мені / добрий настрій», – поезія «Скільки сонця в маленькім вікні!..» [8, с. 39]); просвітлений, доброзичливий («Ранок такий просвітлений / І доброзичливий! / Нехай таким і лишається…» – поезія «Ранок такий просвітлений…») [1, с. 60]; гожий (поезія «Гожий ранок. Іду між люди…» [4, с. 26]); сонцевидий (поезія «Сонцевидий ранок. Мрійний овид…») [13, с. 44].
В окремих поезіях І. Низовий цілковито уособлює ранок, зображуючи його в образі дитини-хлопчика: «На прудкому велосипеді / Ранок-хлопчик промчав, Розсипаючи промені-дзенькоти» («Мимо вікон моїх...») [3, с. 17]. За допомогою комбінації окремих віршів вдається відтворити фрагментарний, проте досить детально насичений портрет часового відрізка, яким починається день. Ранок у віршах поета постає божественно красивою синьоокою дитиною із притаманними їй віковими особливостями: любить добре попоїсти, ще не обтяжена знаннями, час від часу плаче, хмуриться чи навпаки посміхається: «Синьооке дитя, це – ранок / Безпритульний... Дитя не зна, / Що на світі є сто забаганок, / А у нього лише одна: / Досхочу щось поїсти, вволю!..» («Ранкове») [10, с. 8]; «Це ж гріх який – в божественній красі / Задумувати вчинки некрасиві!» («Ранок») [2, с. 173]; «Ранок – похмурий» (поезія «Ранок – похмурий…» [4, с. 7]); «Мій добрий ранок / Мені всміхається» («Дві тисячі другий рік») [12, с. 44 – 45]; «Як тобі, ранку, ця усмішка личить» («Здрастуй, усміхнений ранку…») [9, с. 76]»; «ранок заплакав з радості / втерся усміхненим небом» («ранок заплакав з радості…») [1, с. 74].
Отже, концепція ранку у творчості Івана Низового полягає здебільшого в уособленні образу та позиціонуванні ранкового часу як найбільш сприятливого у прийнятті мудрих рішень та в духовному сенсі загалом.


Манько А. М. Концепція ранку в поетичних роздумах Івана Низового. Таврійські філологічні наукові читання: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (Київ, 25 – 26 січня 2019 р.). Київ: Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського, 2019. С. 21 – 23.

Список використаних джерел

1. Низовий І. Д. Вівтар. Луганськ: Вид-во «Райдуга» Луганської організації СПУ. 1995. 120 с.
2. Низовий І. Д. Живу за юліанськими календами. Луганськ: ПП Афанасьєва В. І. 2010. 220 с.
3. Низовий І. Д. Зливодиво. Луганськ: Глобус. 2003. 68 с.
4. Низовий І. Д. Значить більше, ніж просто пісня. Луганськ: Глобус. 2002. 80 с.
5. Низовий І. Д. Калини жар на полотні снігів. Луганськ: Глобус. 2007. 168 с.
6. Низовий І. Д. Лелечі клекоти в тумані. Луганськ: ТОВ «Віртуальна реальність». 2010. 264 с.
7. Низовий І. Д. Мажор в мінорі Луганськ: Світлиця. 2006. 100 с.
8. Низовий І. Д. Найвище право – жить відверто. Луганськ: ЧП Сувальдо В. В. – 2010. 328 с.
9. Низовий І. Д. Несправжня пектораль. Луганськ: Глобус. 2003. 256 с.
10. Низовий І. Д. Опозиція. Луганськ: Луга-прин». 2004. 104 с.
11. Низовий І. Д. Отак і живу. Луганськ: Луга-принт. 2005. 40 с.
12. Низовий І. Д. Передсвітень. Луганськ: ПП Котова О. В. 2003. 76 с.
13. Низовий І. Д. Провесінь. Київ. 1971. 80 с.
14. Низовий І. Д. Рівнодення. Київ: Радянський письменник. 1982. 64 с.
15. Низовий І. Д. Самопізнання. Луганськ: ПП Афанасьєва В. І. 2006. 100 с.
16. Низовий І. Д. Чекання ранку. Донецьк: Донбас. 1986. 72 с.
17. Низовий І. Д. Чорнороси. Луганськ: Осіріс. 1998. 76 с.