ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Нінель Новікова
2024.02.26 15:18
ЙОСИП БРОДСЬКИЙ
Переклад із рос. мови
Нінель Новікова

І ВІЧНИЙ БІЙ…

І вічний бій.
Нам спокій тільки сниться.

Ольга Олеандра
2024.02.26 10:51
Вручає доля квіти. Із вогню.
Вогняні квіти на весь обшир неба.
І хочеться відмовитись – не треба!!!
Але дарунки долі – то святе.

Палає всесвіт. Вогненний букет
заповнює і смажить поле зору.
Розпалює супротив чи покору –

Юрій Гундарєв
2024.02.26 10:32
Сніг, ніби срібне рядно.
Один. Самота.
Біле, як ватман, вікно.
Один. Саме ти.

Весь світ замело…
Навіщо ж сюди прийшов?
Щоби нести тепло.

Володимир Каразуб
2024.02.26 09:56
А справа в тім,
Що я і не приховував
Ні власний подив, ні холодних слів,
Ні пристрасті, що сходилась з іронією,
Ні те, що світ – один великий міф
З його бажанням діяти, як бачиш
Настільки хутко, щоб ніхто не зміг
Затямити його поточні риси,

Світлана Пирогова
2024.02.26 09:20
Зима. Глінтвейн. Скляні квадратики вікна.
Сплітає лютий макроме морозне.
Бузку засохлому наснилася весна,
Неначе хтось несе його з-за рогу,

А поки в фоліанті - пил і духота.
Хоч заглядає часом хуртовина,
Розлук далеких в'ється стигла глухота.

Леся Горова
2024.02.26 08:50
Всю ніч у вікно несподіваний дощ побивався.
Так гулко й настирно, що сон мій наляканий втік.
Здіймалися хвилями згадки, спліталися станси.
Було щось забуте, тремтливо-хвилююче в тім.

Як в деку кленову, бажаючу звук відродити,
Вдаряли краплини у скл

Микола Соболь
2024.02.26 06:42
Мовчить знесилена Вітчизна.
Знекровлений тече Дніпро.
Хто справить по загиблих тризну?
Якщо не ми, то вже ніхто.
Відмиють руки московити,
коли стече з багнетів кров
і стануть вчити нас любити,
і, що нацисти – полк «Азов».

Віктор Кучерук
2024.02.26 05:28
А навколо – ні сміху, ні крику,
Ні овацій, ні лаянь нема, -
Мов істоти глухі й без’язикі
Навмання поглядають сліпма.
Мов попереду зводяться тіні
Від нестерпно скрипучих стільців, –
Збайдужіло нове покоління
До творінь усіляких митців.

Олексій Могиленко
2024.02.25 20:35
Десять років чекаємо миру,
Але чуємо страшне:війна.
Ми в полоні новин із етеру
А в полоні хтось знову вмирав.
Щохвилини сивіють дружин
Сивину чорна хустка схова...
Не вернути вже брата чи сина,
Тата в діток забрала війна.

Микола Дудар
2024.02.25 20:05
Не смітять нотами… Лікують ними
В семи поборнім колі від недуг.
Є інколи й свої для цього рими
І кілька сот хвилиних вірних слуг…
А що вже там казати про ефектність,
Коли все оживає навкруги!?
Хоча й усі ми в цьому світі смертні,
Я б краще, як на

Євген Федчук
2024.02.25 16:32
Вертались чумаки в погожий день із Криму.
Воли повільно йшли, вози важкі тягли.
Розімлілі чумаки не поганяли ними.
Знайомий добре шлях, вже в котрий раз ішли.
Вже недалеко їм лишалося й додому.
Ідуть понад Дніпром, вже й Хортицю видать.
Спинилися на

Іван Потьомкін
2024.02.25 14:19
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене

Світлана Пирогова
2024.02.25 14:11
Не вщухають пташині арії,
Вже літає пух тополиний.
Мабуть, пише весна нам сценарій,
Бо душею до тебе лину.

Світить сонце бурштином в зіниці,
Вабить травня квітучий дотик.
Ти сердечна моя таємниця,

Іван Низовий
2024.02.25 12:55
Сірооке моє дивенятко.
Хочеш,
Я розкажу тобі,
Чому
Я назвав тебе іменем Леся?

На Поліссі,
В дрімучому лісі,

Леся Горова
2024.02.25 09:26
Хто вам сказав, що я слабка,
що я корюся долі?
Хіба тремтить моя рука
чи пісня й думка кволі?
Ви чули, раз я завела
жалі та голосіння, –
то ж була буря весняна,
а не сльота осіння.

Володимир Бойко
2024.02.25 08:54
Краще незадоволений геній, ніж задоволений ідіот. Російськими цінностями вимощена дорога до пекла. Колись противника обкладали матом, нині – компроматом. Вираз «Можем повторить» - відлуння московитських запойних традицій. Диванні стратеги укр
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Наталія Близнюк
2021.12.12

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1944) / Рецензії

 «Слова, що ночами складаються в вірші»
Образ твору Галина Навроцька. «Янгольські струни Осінь золотили…»:вірші. – Львів: Сполом, 2021. – 64 с.; іл. Ірина Токарська; обкладинка – Людмила Тафійчук

Ошатно видана збірочка віршів із чарівно-казковим янголом-скрипалем на обкладинці авторства київської художниці Людмили Тафійчук відразу привертає увагу своєрідним світлим, яскравим, ласкавим дизайном і естетичним смаком. Поезії Галини Навроцької напрочуд ніжні, кожен вірш, кожен рядок ніби випромінюють світло слова, з увагою до музичності: «А ніжність насправді є дуже простою: / У посмішці тій, що сія добротою, / У проліску першім, що в твоїх долонях, / В маленькій суничці, червоній-червоній, / У дотиках твоїх, од шовку ніжніших, / В словах, що ночами складаються в вірші» («Ніжність).
У деяких віршах збірки присутня дещиця певних формальних пошуків, коли народжуються образи й асоціації з помітним нахилом до таємничості, а то й містичності, що виявляється у використанні натяків і недомовок, особливо, у вживанні великих літер у словах для підкреслення їх символічного значення: «Осінь, Ніжність, Любов, Ранок, День, Ніч, Серпень, Літечко-Літо…». За допомогою символів поетеса прагне передати певну думку. А ще поетеса полюбляє означити певну паралельність існуючих емоційних станів та настроїв, здатних утворити зв’язок між собою. Її художні образи, гадаю, створені саме таким чином – певний асоціативний ряд утворює систему образів, здатних нести в собі узагальнюючі властивості, відновлення у пам’яті, уподібнення чи контрасту. «Дерева велично вдягли золоті пекторалі, / На янгольських струнах прелюдії грають врочисто. / У осені з вітром своя роль, свої пасторалі / Під небом безмежно-блакитним, високим і чистим. / Життя нам дарує іще одну осінь чудову, / І час занотовує Долю на своїх Скрижалях, / І кличе нас Доля на щиру й відверту розмову, / І сяють дерева в своїх золотих пекторалях» (Пекторалі»). Зазвичай, протилежні за настроями та емоціями вірші, збагачені кольоровими й водночас декоративними потоками, відчувається взаємодія музики, живопису й поезії, про що нам нагадує естетично стилізований янгол-скрипаль на обкладинці.

У збірці знайшли своє місце вірші настроєво-інтимної лірики. Галина Навроцька привідкриває перед читачем приховану до часу таїну взаємин чоловіка і жінки, і у своїх щирих dreams прагне ідеалу і гармонії. Вона пише не із супротиву, а з любові, її почуття зігріті внутрішнім теплом, зворушливою людяністю і добротою. У розмовах з коханим пошепки, alter ego поетеси жадає саморозкриття та самопізнання в любовних стосунках, щастя і довіри удвох. «Усе, що я хочу – це ти довкола: / У сонячних променях за видноколом, / У дотиках рук твоїх обережних, / В цілунках солодких, палких і бентежних… / У сув’язі радості, щастя і болю. / У всім, що довкола. Бо все є ТОБОЮ…(Усе, що я хочу). Буває, що авторка вдається до декларацій, свідомо раціоналізує своє поетичне мислення, хоча насправді, в осмисленні додає філософічності, як, власне, у цьому вірші – «Коли вмирає День, народжується Ніч…Коли вмирає Ніч, народжується День…» – за гарними пишномовними кліше, що є початками строф, далі спостерігається певний намір осмислити таємничі закони гармонії Всесвіту та їхній вплив на людські стосунки.

За християнським вченням, людина складена із тіла, душі й духу, який поєднує тіло й душу в єдину цілісну людську істоту, створюючи особистість. Саме дух, який називають серцем, (до речі, існує така філософія – кордоцентризм, від латини cors - серце) – відіграє провідну роль у розвитку особистості в людині. розуміння дійсності не стільки головою, тобто мисленням, скільки серцем, душею – емоціями, почуттями, внутрішніми станами, як от у цьому надзвичайно експресивно-болючому вірші «Постукала в двері Вона…», де Душа – це персоніфікований образ Жінки з усіма вище зазначеними якостями людини.
«Постукала в двері Вона – розхристана, змерзла та боса,
Втікала від болю чимдуж, налякана й простоволоса.
Від кривди тремтіла уся, немов той осінній листочок,
Хотіла сховатись десь, згорнувшись в маленький клубочок.
Хотіла, щоб хтось зрозумів та їй не завдав більше болю,
Щоб зламані крила любов’ю зцілив і відпустив на волю…
На порозі стояла Душа…»
Графічні ілюстрації львівської художниці Ірини Токарської чітко й своєрідно стилізовані, доповнюють і довершують символічні смисли поезій збірки поезій талановитої тернополянки Галини Навроцької.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2024-01-17 15:45:15
Переглядів сторінки твору 56
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.764
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2024.01.17 16:48
Автор у цю хвилину відсутній