ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2025.04.03 19:25
Я цілу зиму спав у мрійних снах,
А на душі сріблився білий іній.
Та з ирію вернулася весна,
А з нею разом голоси пташині.

Прокинулися почуття мої!
Від радості цвітуть, неначе маки!
Освітлюють березові гаї,

Іван Потьомкін
2025.04.03 18:21
Щоб од думок бодай на час прочахла голова
(Лише у сні думки поволі опадають, наче листя),
Спішу туди, де невгамовне птаство й мудрі дерева
Словам високим надають земного змісту.
Як мудро все ж Господь розпорядивсь,
Поставивши їх поперед чоловіка тін

Євген Федчук
2025.04.03 15:43
Чому отак ведуться москалі:
Приходять, усе нищать і вбивають?
Чи зовсім Бога у душі не мають,
Не вірують у Нього взагалі?
Про їхню віру важко говорить.
Вони, хоч люду втричі більше мають,
Про свої храми все ж не надто дбають,
Не поспішають в храми

Світлана Пирогова
2025.04.03 14:51
Україно, в тобі є ще сили,
хоч обсіла давня мошкара.
Розженеш, я вірю,дій сміливо,
бо закваска в тебе ще стара.
Тлінь візьме розбещених і ситих
(Кожен, ніби п'явка ссе і ссе).
Пересіє згодом Боже сито,
Ще почуєш голос із небес.

Юрій Гундарєв
2025.04.03 11:34
…Ніколи не буває таке близьке до землі сонце, як у січні, коли воно, запалюючи сріблястим сяйвом зірки інею на стежках і деревах і обертаючи сніг в блискучу білу емаль, холоне в білих просторах засніжених полів. У п'ятнадцятиступневий мороз, блукаючи по

Юрій Гундарєв
2025.04.03 11:09
Час покинув свій,
долаючи втому…
Я - у Києві
сто років тому.

Усміхнені квіти на клумбах.
Трамваїв густоголосся.
Міліціонери на тумбах

Віктор Кучерук
2025.04.03 06:46
Зі сном розлучаюся важко
І легко, і радо, коли,
Неначе бабусина казка
Він є не тягучий, чи злий.
Коли проклинати не варто
Все те, що примарним було, –
Коли обернулося жартом
Цілунків уявне число.

Юрій Лазірко
2025.04.03 05:13
rain in my soul
your droplets and mind
a dawn without sky
in verses it died
once for all

2.
memories’ haze

Тетяна Левицька
2025.04.03 02:07
Віктор Кучерук

* * *

Чоловік дружині зранку
Повіряє забаганку
Про дівчиноньку-коханку,
Бо наснилися немало

Леся Горова
2025.04.02 23:05
Губи стисну: мовчати. Та рветься моя непокора,
Галасує у думці, колотить розмірений пульс,
Вутлі паростки спокою косить, подібна серпу,
З-під химерних мостів потурань вибиває опори.

Зверху ще притискаю долоню - ні звуку досади!
Звісно, лівою, бо п

Борис Костиря
2025.04.02 21:51
Звідки ця енергія руйнування?
Із яких потаємних глибин
виповзає вона?
Чому серед оази творення
раптом спалахує кривава пляма?
Спокійне плесо розуму
охоплює ураган безуму.
Горить столітній ліс,

Борис Костиря
2025.04.02 21:45
Ми - уламки війни, що усіх розтоптала.
Ми - уламки споруд, що у небо завелись.
Ми - уламки броні та важкого металу.
Ми - уламки сумління і зламана вись.

Ми - будинки, що бомби ущент розметали.
Ми - той крик стоголосий над містом проклять.
Пр

Іван Потьомкін
2025.04.02 19:28
І вчасно погляд одвести
Від тої, що відкрита всьому світу,
Що, наче брунька навесні,
Готова вибухнуть рожево-білим квітом.
Сховати захват і зажмуритись на мить,
Щоб не осліпнуть в сяйві з’яви.
Домалювать в уяві дозрілу вроду,
Молитовно скласти рук

Тетяна Левицька
2025.04.02 19:00
Свята любов знайде як втішити образу,
та припинити колотнечу навісну.
До рідного гнізда вертаємось щоразу,
щоб не розбили чвари вежу кам'яну.

— Давно не чулися, як справи, білокрилий?

— Нема чим вихвалятися, та все ж,

Віктор Насипаний
2025.04.02 16:02
Сусід жалівся діду,
Що лисина все більш.
По ліки, каже, їду.
Волосся гірш та гірш.

- Масти, де лисий, салом. -
Йому порадив дід. –
Волосся щоб зростало.

Віктор Кучерук
2025.04.02 14:22
Чоловік дружині зранку
Повіряє забаганку
Про дівчиноньку-коханку,
Бо наснилися немало
Тої форми досконалі
На обкладинці журналу.

Жінка каже чоловіку,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Самослав Желіба
2024.05.20

Наталія Близнюк
2021.12.12

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1944) / Рецензії

 «Слова, що ночами складаються в вірші»
Образ твору Галина Навроцька. «Янгольські струни Осінь золотили…»:вірші. – Львів: Сполом, 2021. – 64 с.; іл. Ірина Токарська; обкладинка – Людмила Тафійчук

Ошатно видана збірочка віршів із чарівно-казковим янголом-скрипалем на обкладинці авторства київської художниці Людмили Тафійчук відразу привертає увагу своєрідним світлим, яскравим, ласкавим дизайном і естетичним смаком. Поезії Галини Навроцької напрочуд ніжні, кожен вірш, кожен рядок ніби випромінюють світло слова, з увагою до музичності: «А ніжність насправді є дуже простою: / У посмішці тій, що сія добротою, / У проліску першім, що в твоїх долонях, / В маленькій суничці, червоній-червоній, / У дотиках твоїх, од шовку ніжніших, / В словах, що ночами складаються в вірші» («Ніжність).
У деяких віршах збірки присутня дещиця певних формальних пошуків, коли народжуються образи й асоціації з помітним нахилом до таємничості, а то й містичності, що виявляється у використанні натяків і недомовок, особливо, у вживанні великих літер у словах для підкреслення їх символічного значення: «Осінь, Ніжність, Любов, Ранок, День, Ніч, Серпень, Літечко-Літо…». За допомогою символів поетеса прагне передати певну думку. А ще поетеса полюбляє означити певну паралельність існуючих емоційних станів та настроїв, здатних утворити зв’язок між собою. Її художні образи, гадаю, створені саме таким чином – певний асоціативний ряд утворює систему образів, здатних нести в собі узагальнюючі властивості, відновлення у пам’яті, уподібнення чи контрасту. «Дерева велично вдягли золоті пекторалі, / На янгольських струнах прелюдії грають врочисто. / У осені з вітром своя роль, свої пасторалі / Під небом безмежно-блакитним, високим і чистим. / Життя нам дарує іще одну осінь чудову, / І час занотовує Долю на своїх Скрижалях, / І кличе нас Доля на щиру й відверту розмову, / І сяють дерева в своїх золотих пекторалях» (Пекторалі»). Зазвичай, протилежні за настроями та емоціями вірші, збагачені кольоровими й водночас декоративними потоками, відчувається взаємодія музики, живопису й поезії, про що нам нагадує естетично стилізований янгол-скрипаль на обкладинці.

У збірці знайшли своє місце вірші настроєво-інтимної лірики. Галина Навроцька привідкриває перед читачем приховану до часу таїну взаємин чоловіка і жінки, і у своїх щирих dreams прагне ідеалу і гармонії. Вона пише не із супротиву, а з любові, її почуття зігріті внутрішнім теплом, зворушливою людяністю і добротою. У розмовах з коханим пошепки, alter ego поетеси жадає саморозкриття та самопізнання в любовних стосунках, щастя і довіри удвох. «Усе, що я хочу – це ти довкола: / У сонячних променях за видноколом, / У дотиках рук твоїх обережних, / В цілунках солодких, палких і бентежних… / У сув’язі радості, щастя і болю. / У всім, що довкола. Бо все є ТОБОЮ…(Усе, що я хочу). Буває, що авторка вдається до декларацій, свідомо раціоналізує своє поетичне мислення, хоча насправді, в осмисленні додає філософічності, як, власне, у цьому вірші – «Коли вмирає День, народжується Ніч…Коли вмирає Ніч, народжується День…» – за гарними пишномовними кліше, що є початками строф, далі спостерігається певний намір осмислити таємничі закони гармонії Всесвіту та їхній вплив на людські стосунки.

За християнським вченням, людина складена із тіла, душі й духу, який поєднує тіло й душу в єдину цілісну людську істоту, створюючи особистість. Саме дух, який називають серцем, (до речі, існує така філософія – кордоцентризм, від латини cors - серце) – відіграє провідну роль у розвитку особистості в людині. розуміння дійсності не стільки головою, тобто мисленням, скільки серцем, душею – емоціями, почуттями, внутрішніми станами, як от у цьому надзвичайно експресивно-болючому вірші «Постукала в двері Вона…», де Душа – це персоніфікований образ Жінки з усіма вище зазначеними якостями людини.
«Постукала в двері Вона – розхристана, змерзла та боса,
Втікала від болю чимдуж, налякана й простоволоса.
Від кривди тремтіла уся, немов той осінній листочок,
Хотіла сховатись десь, згорнувшись в маленький клубочок.
Хотіла, щоб хтось зрозумів та їй не завдав більше болю,
Щоб зламані крила любов’ю зцілив і відпустив на волю…
На порозі стояла Душа…»
Графічні ілюстрації львівської художниці Ірини Токарської чітко й своєрідно стилізовані, доповнюють і довершують символічні смисли поезій збірки поезій талановитої тернополянки Галини Навроцької.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2024-01-17 15:45:15
Переглядів сторінки твору 417
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.764
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2025.01.24 10:13
Автор у цю хвилину відсутній