Галина Навроцька. «Янгольські струни Осінь золотили…»:вірші. – Львів: Сполом, 2021. – 64 с.; іл. Ірина Токарська; обкладинка – Людмила Тафійчук

Ошатно видана збірочка віршів із чарівно-казковим янголом-скрипалем на обкладинці авторства київської художниці Людмили Тафійчук відразу привертає увагу своєрідним світлим, яскравим, ласкавим дизайном і естетичним смаком. Поезії Галини Навроцької напрочуд ніжні, кожен вірш, кожен рядок ніби випромінюють світло слова, з увагою до музичності: «А ніжність насправді є дуже простою: / У посмішці тій, що сія добротою, / У проліску першім, що в твоїх долонях, / В маленькій суничці, червоній-червоній, / У дотиках твоїх, од шовку ніжніших, / В словах, що ночами складаються в вірші» («Ніжність).
У деяких віршах збірки присутня дещиця певних формальних пошуків, коли народжуються образи й асоціації з помітним нахилом до таємничості, а то й містичності, що виявляється у використанні натяків і недомовок, особливо, у вживанні великих літер у словах для підкреслення їх символічного значення: «Осінь, Ніжність, Любов, Ранок, День, Ніч, Серпень, Літечко-Літо…». За допомогою символів поетеса прагне передати певну думку. А ще поетеса полюбляє означити певну паралельність існуючих емоційних станів та настроїв, здатних утворити зв’язок між собою. Її художні образи, гадаю, створені саме таким чином – певний асоціативний ряд утворює систему образів, здатних нести в собі узагальнюючі властивості, відновлення у пам’яті, уподібнення чи контрасту. «Дерева велично вдягли золоті пекторалі, / На янгольських струнах прелюдії грають врочисто. / У осені з вітром своя роль, свої пасторалі / Під небом безмежно-блакитним, високим і чистим. / Життя нам дарує іще одну осінь чудову, / І час занотовує Долю на своїх Скрижалях, / І кличе нас Доля на щиру й відверту розмову, / І сяють дерева в своїх золотих пекторалях» (Пекторалі»). Зазвичай, протилежні за настроями та емоціями вірші, збагачені кольоровими й водночас декоративними потоками, відчувається взаємодія музики, живопису й поезії, про що нам нагадує естетично стилізований янгол-скрипаль на обкладинці.

У збірці знайшли своє місце вірші настроєво-інтимної лірики. Галина Навроцька привідкриває перед читачем приховану до часу таїну взаємин чоловіка і жінки, і у своїх щирих dreams прагне ідеалу і гармонії. Вона пише не із супротиву, а з любові, її почуття зігріті внутрішнім теплом, зворушливою людяністю і добротою. У розмовах з коханим пошепки, alter ego поетеси жадає саморозкриття та самопізнання в любовних стосунках, щастя і довіри удвох. «Усе, що я хочу – це ти довкола: / У сонячних променях за видноколом, / У дотиках рук твоїх обережних, / В цілунках солодких, палких і бентежних… / У сув’язі радості, щастя і болю. / У всім, що довкола. Бо все є ТОБОЮ…(Усе, що я хочу). Буває, що авторка вдається до декларацій, свідомо раціоналізує своє поетичне мислення, хоча насправді, в осмисленні додає філософічності, як, власне, у цьому вірші – «Коли вмирає День, народжується Ніч…Коли вмирає Ніч, народжується День…» – за гарними пишномовними кліше, що є початками строф, далі спостерігається певний намір осмислити таємничі закони гармонії Всесвіту та їхній вплив на людські стосунки.

За християнським вченням, людина складена із тіла, душі й духу, який поєднує тіло й душу в єдину цілісну людську істоту, створюючи особистість. Саме дух, який називають серцем, (до речі, існує така філософія – кордоцентризм, від латини cors - серце) – відіграє провідну роль у розвитку особистості в людині. розуміння дійсності не стільки головою, тобто мисленням, скільки серцем, душею – емоціями, почуттями, внутрішніми станами, як от у цьому надзвичайно експресивно-болючому вірші «Постукала в двері Вона…», де Душа – це персоніфікований образ Жінки з усіма вище зазначеними якостями людини.
«Постукала в двері Вона – розхристана, змерзла та боса,
Втікала від болю чимдуж, налякана й простоволоса.
Від кривди тремтіла уся, немов той осінній листочок,
Хотіла сховатись десь, згорнувшись в маленький клубочок.
Хотіла, щоб хтось зрозумів та їй не завдав більше болю,
Щоб зламані крила любов’ю зцілив і відпустив на волю…
На порозі стояла Душа…»
Графічні ілюстрації львівської художниці Ірини Токарської чітко й своєрідно стилізовані, доповнюють і довершують символічні смисли поезій збірки поезій талановитої тернополянки Галини Навроцької.