ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.07.15 22:32
Новорічні іграшки в середині травня -
що може бути абсурдніше?
Можна кожен день починати
як Новий рік.
Новорічні іграшки лежать
як свідчення швидкоплинності
часу. Вони лежать
у бетоні, у піску,

Артур Курдіновський
2025.07.15 17:05
Відомий поетичний троль
Стріляє знову з лайномета.
Стріляй! Така твоя юдоль,
Коли немає пістолета.

Іван Потьомкін
2025.07.15 11:51
На Меа-Шеарім здалось мені,
Що Рабін йде навстріч.
Якби не цей примружений
Тепер уже хрестоматійний погляд,
Нізащо б не подумав, що це він:
У шортах (знаю, що в теніс грав),
В капцях на босу ногу,
Голомозий, як цабарі усі...

Тетяна Левицька
2025.07.15 07:54
Воркують горлиці, та що їм,
до лютих проявів війни?
Щоденно сіллю рани гоїм,
гарчать над світом двигуни.
Втрачаємо останні сили
в хімічно-ядерній війні,
копає смерть сирі могили —
хрестами круки вдалині.

Віктор Кучерук
2025.07.15 05:50
Закурликавши зраділо,
Мов уздріли диво з див, –
Чорногузи чорно-білі
Подалися до води.
Довгоногі, гостродзьобі,
Старуваті й молоді, –
Віддалися дружно хобі –
Бути довго на воді.

Борис Костиря
2025.07.14 22:13
Хто я?
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть

Козак Дума
2025.07.14 19:52
Не бережи на завтра завше те,
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.

Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,

Артур Курдіновський
2025.07.14 19:50
Народився експромт.

Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.

Тетяна Левицька
2025.07.14 14:22
Катальпа, туя, барбарис,
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.

І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу

Віктор Кучерук
2025.07.14 05:53
Не хизуйся пишним станом
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.

Оксана Рудич
2025.07.14 00:55
Вночі наш двір оживає,
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…

Ярослав Чорногуз
2025.07.13 23:19
Хилитає вітер тую
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.

З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі

Борис Костиря
2025.07.13 22:09
Я шукаю істину в травах,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,

Артур Сіренко
2025.07.13 19:02
Ранкове червневе Сонце встигло зазирнути у всі куточки вічного міста Риму і примудрилось навіть торкнутися днища завжди каламутного (але не сьогодні) Тибру. Марк залишив позаду свою інсулу (як залишають в минулому порвані сандалії) і крокував бруківкою, т

Артур Курдіновський
2025.07.13 16:10
Сльозами й кров'ю стелиться дорога,
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!

По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!

Євген Федчук
2025.07.13 13:55
В часи, коли ще і Січі не було в помині.
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Наталія Близнюк
2021.12.12

Пиріжкарня Асорті
2020.01.20

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1944) / Рецензії

 «Всі жанри добрі, крім нудного»
Образ твору Олександр Вільчинський. Дідусь Апчих та його друзі: казкові повісті. Тернопіль: Видавництво Богдан, 2023; іл. Володимир Якубовський. – 72 ст.

Навіть в умовах війни діти хочуть пригод і розваг, і цю потребу мають задовольняти насамперед книжки, яких треба багато – хороших і різних. Ось і письменник Олександр Вільчинський, добре знаний автор вельми популярних прозових бестселерів, долучився до цієї корисної справи і створив модернову казкову фантазію.
Образ і характер головного казкового персонажа – лісовичка Апчиха – це, певною мірою, alter ego Олександра Вільчинського. І саме його волею серед персонажів казки вільно почувається маленький львів’янин Дмитрик, який бере участь у всьому, що відбувається на сюжетних теренах. Скажемо по секрету: цей герой є прообразом онука письменника Дмитрика, котрий живе у Львові разом із батьками, а дідусь, на цей раз не казковий, а справжній, часто навідує його і вони гуляють у парку, де і відбуваються події, описані винахідливим та самобутнім пером. Герої казок – близькі Дмитрикові персонажі, з якими він уже зустрічався, як, наприклад, із дядечком Хо, далеким родичем дідуся Апчиха, найвідомішим з усіх українських лісовичків, котрий вже більше як сто років проживає в оповіданні Михайла Коцюбинського, а «сто років», як зауважує Олександр Вільчинський, «не перебільшення, бо ж лісовички живуть довго». Казкова тематика побудована у нашого автора на стильовому фоні сучасного львівського парку – життєвого простору умовних персонажів. Домінує сприймання об’єктів та явищ, як реальних відтворень, але присутня й реальність імпровізаційного типу, я би сказала, імпресіоністично-плинна, адже для дітей створене уявою набагато цікавіше, бо ж пов’язане з грою, котра завжди емоційно-ціннісно пофарбована. І саме ця обставина формує риси наших казкових героїв.
Жанр казки, як би хто не вважав, це позачасові та позапросторові історії, наприклад, «Казки та історії» Ганса Крістіана Андерсена давно вже належать дітям і дорослим усього світу, хоча народились у Данії. Літературні казки нашого автора – суціль творіння-мислення сучасного автора, хоча виразно романтичного світогляду. Олександр Вільчинський демонструє знайому й люблену читачами манеру письма: «закодований» україноцентричний зміст, доступність наративу для дитячого сприймання, добирання сучасної лексики ( скажімо – не традиційно казкової: трансформер, смайлик, таксі, трамвай, авто, телефон, смартфон, айфон), відсутність дидактики (ну хіба зовсім трошки присутня легенька ненав’язлива повчальність).
Сюжетна інтрига кожної повісті ( а їх у книжці є три – «Весняна казка», «Пригоди Моквика», «Кіт Муркіт і миша Настя») перебуває у системі позитивних координат з векторами протистояння доброго-хорошого з найкращим, і зазвичай, містить певну пізнавальну інформацію з реального світу. Вельми імпонує стилістика оповіді письменника – інтонація спокійного емоційного плину точної, образної мови, теплого гумору: «Дідусь Апчих, як і всі лісовички, добре розумівся на сторонах світу і міг без компасу визначити напрямок за будь-якого часу доби навіть у найгустіших хащах. Для цього він знав чимало прикмет, але найкраще, звісно, це робити за сонцем: з якого боку сходить – там схід, де заходить – там захід, а якщо йти до сонця – то завжди на південь. Та навіть коли сонечко ховалося за хмари, то варто йому було придивитися до моху на пеньках чи деревах, що, як відомо, полюбляє північний бік, а чи до гілок дерев, які більше тягнуться на південь, і він легко визначав собі правильний напрямок. Без цих знань лісовичкам ніяк не можна, інакше вони могли б легко заблукати».
І далі ще багато чого трапляється, бо розпочинається містерія з персоніфікованими, а краще сказати, олюдненими персонажами, яку творить вільна авторська фантазія. Приваблюють «звуконаслідувані» імена (дідусь Апчих, сестриця Кахик, братик Хихик). А ще цікаво звернути увагу на мовно-стилістичну формулу – «той, хто каже «няв» ( пригадаймо: «той, хто греблі рве», «той хто в скалі сидить»»); початкові («У давньому місті Львові у старому парку на схилі гори під Високим Замком жив собі дідусь Апчих») і фінальні кліше(«А цій історії кінець. Хто дослухав – молодець!». Це ж треба було придумати маленьку драглисту краплю з шоколадним смаком, відповідного кольору і назвати її Моквиком! Зворушлива історія про Моквика і мокрицю Моксі, про їхні пригодницькі мандри, коли вони пізнавали довколишній світ. Виразно постає морально-етична домінанта розповіді про взаємодопомогу, співчуття, співпереживання й відповідальності за інших, які дарує тільки справжня дружба! І ще багато усіляких історій з чудовими героями можна зустріти у цій книжці.
Ще одна цікавинка, яка має прямий стосунок до психології, екології, виховання (доповнити перелік можна і навіть треба!). Похвальна потреба пильнувати суспільне добро спонукала дідуся Апчиха до своєрідного винаходу, сливе лісової охоронної сигналізації! Наш лісовичок мав волонтерську роботу – знаходити на схилах Замкової гори проліски, підсніжники та інші першоцвіти. «Бо, по-перше, їх тут, під Високим Замком, залишилося дуже мало.., а по-друге, знаходилися зловмисники, які їх зривали… знайшовши квітку, поселяв біля кожної павучка-сторожовичка, яких у нього була ціла торбинка. Ці павучки натягали свої тоненькі, майже невидимі павутинки довкруж першоцвітів, з’єднували між собою, і ті тягнулися аж до пенька дідуся Апчиха. І коли хтось наближався до квітки, дідусь із того, як тремтіла та чи інша павутинка, уже знав, що квітці загрожує небезпека, й чимдуж мчав до неї. (Агов, респект авторові популярних детективів!).
Олександр Вільчинський органічно використовує типові казкові тропи і фігури, зокрема, літоту ( про персоніфікацію вже говорилося вище): «Дідусь…насправді був дуже маленький, навіть менший за проліска. І коли землю кропив весняний дощик, а у Львові, як відомо, це часте явище, то він навіть міг заховатися під квіткою, наче під парасолькою», «Щоправда, розмова та вийшла не одразу, бо ведмідь Топчій був уже дуже старий, й Апчихові довелося застрибнути йому аж на саме вухо і вже звідти привітатися…». Хочу підкреслити природність композиції казок. Сюжети мають чіткій стержень, без різких одгалужень, проте, для них, зазвичай, характерні зміни захопливих ситуацій, адже за кожним поворотом сюжету ховається тайна, яка приваблює дитину.
Природно почувається у стилістиці казок Олександра Вільчинського художник-ілюстратор Володимир Якубовський. Йому вдалося створити унікальні малюнки-образи і за їхньою допомогою висловити дитяче прагнення дива, очікувано-неочікуваного, і тому завжди драйвово-інтригуючого. Приваблюють зручний подарунковий формат книжки, якісний друк, цікавий дизайн.
Зізнаюся, що прочитала казкові повісті улюбленого письменника Олександра Вільчинського with a great pleasure! Без найменшого сумніву раджу читати цю книжку як дітям, так і їхнім батькам, і поодинці й разом, зберігаючи коштовні хвилини співпереживання та важливості бути поруч. Адже, не забуваймо – теперішні дошкільнята й молодші школяри, яким адресована ця книжка, в майбутніх історичних хроніках будуть мати статус дітей війни!




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2023-11-02 12:13:18
Переглядів сторінки твору 445
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.754
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2025.05.16 17:42
Автор у цю хвилину відсутній