ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,

хома дідим
2026.11.16 16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість

Вячеслав Руденко
2026.11.16 14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер

Кока Черкаський
2026.11.16 13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.

Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,

Паб Лімерик
2026.11.16 08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.

Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.

Віктор Кучерук
2026.11.16 07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.

Борис Костиря
2026.11.15 18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.

Євген Федчук
2026.11.15 17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.

Юрій Гундарів
2026.11.15 09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст

Ірина Вовк
2026.11.15 07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі

Віктор Кучерук
2026.11.15 07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.

Володимир Бойко
2026.11.15 01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців. Хтось демократією живе, хтось нею грається. Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує. Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті. Криводушн

Віктор Насипаний
2026.11.14 23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.


Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Наталія Близнюк
2021.12.12

Пиріжкарня Асорті
2020.01.20

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1944) / Рецензії

 «Всі жанри добрі, крім нудного»
Образ твору Олександр Вільчинський. Дідусь Апчих та його друзі: казкові повісті. Тернопіль: Видавництво Богдан, 2023; іл. Володимир Якубовський. – 72 ст.

Навіть в умовах війни діти хочуть пригод і розваг, і цю потребу мають задовольняти насамперед книжки, яких треба багато – хороших і різних. Ось і письменник Олександр Вільчинський, добре знаний автор вельми популярних прозових бестселерів, долучився до цієї корисної справи і створив модернову казкову фантазію.
Образ і характер головного казкового персонажа – лісовичка Апчиха – це, певною мірою, alter ego Олександра Вільчинського. І саме його волею серед персонажів казки вільно почувається маленький львів’янин Дмитрик, який бере участь у всьому, що відбувається на сюжетних теренах. Скажемо по секрету: цей герой є прообразом онука письменника Дмитрика, котрий живе у Львові разом із батьками, а дідусь, на цей раз не казковий, а справжній, часто навідує його і вони гуляють у парку, де і відбуваються події, описані винахідливим та самобутнім пером. Герої казок – близькі Дмитрикові персонажі, з якими він уже зустрічався, як, наприклад, із дядечком Хо, далеким родичем дідуся Апчиха, найвідомішим з усіх українських лісовичків, котрий вже більше як сто років проживає в оповіданні Михайла Коцюбинського, а «сто років», як зауважує Олександр Вільчинський, «не перебільшення, бо ж лісовички живуть довго». Казкова тематика побудована у нашого автора на стильовому фоні сучасного львівського парку – життєвого простору умовних персонажів. Домінує сприймання об’єктів та явищ, як реальних відтворень, але присутня й реальність імпровізаційного типу, я би сказала, імпресіоністично-плинна, адже для дітей створене уявою набагато цікавіше, бо ж пов’язане з грою, котра завжди емоційно-ціннісно пофарбована. І саме ця обставина формує риси наших казкових героїв.
Жанр казки, як би хто не вважав, це позачасові та позапросторові історії, наприклад, «Казки та історії» Ганса Крістіана Андерсена давно вже належать дітям і дорослим усього світу, хоча народились у Данії. Літературні казки нашого автора – суціль творіння-мислення сучасного автора, хоча виразно романтичного світогляду. Олександр Вільчинський демонструє знайому й люблену читачами манеру письма: «закодований» україноцентричний зміст, доступність наративу для дитячого сприймання, добирання сучасної лексики ( скажімо – не традиційно казкової: трансформер, смайлик, таксі, трамвай, авто, телефон, смартфон, айфон), відсутність дидактики (ну хіба зовсім трошки присутня легенька ненав’язлива повчальність).
Сюжетна інтрига кожної повісті ( а їх у книжці є три – «Весняна казка», «Пригоди Моквика», «Кіт Муркіт і миша Настя») перебуває у системі позитивних координат з векторами протистояння доброго-хорошого з найкращим, і зазвичай, містить певну пізнавальну інформацію з реального світу. Вельми імпонує стилістика оповіді письменника – інтонація спокійного емоційного плину точної, образної мови, теплого гумору: «Дідусь Апчих, як і всі лісовички, добре розумівся на сторонах світу і міг без компасу визначити напрямок за будь-якого часу доби навіть у найгустіших хащах. Для цього він знав чимало прикмет, але найкраще, звісно, це робити за сонцем: з якого боку сходить – там схід, де заходить – там захід, а якщо йти до сонця – то завжди на південь. Та навіть коли сонечко ховалося за хмари, то варто йому було придивитися до моху на пеньках чи деревах, що, як відомо, полюбляє північний бік, а чи до гілок дерев, які більше тягнуться на південь, і він легко визначав собі правильний напрямок. Без цих знань лісовичкам ніяк не можна, інакше вони могли б легко заблукати».
І далі ще багато чого трапляється, бо розпочинається містерія з персоніфікованими, а краще сказати, олюдненими персонажами, яку творить вільна авторська фантазія. Приваблюють «звуконаслідувані» імена (дідусь Апчих, сестриця Кахик, братик Хихик). А ще цікаво звернути увагу на мовно-стилістичну формулу – «той, хто каже «няв» ( пригадаймо: «той, хто греблі рве», «той хто в скалі сидить»»); початкові («У давньому місті Львові у старому парку на схилі гори під Високим Замком жив собі дідусь Апчих») і фінальні кліше(«А цій історії кінець. Хто дослухав – молодець!». Це ж треба було придумати маленьку драглисту краплю з шоколадним смаком, відповідного кольору і назвати її Моквиком! Зворушлива історія про Моквика і мокрицю Моксі, про їхні пригодницькі мандри, коли вони пізнавали довколишній світ. Виразно постає морально-етична домінанта розповіді про взаємодопомогу, співчуття, співпереживання й відповідальності за інших, які дарує тільки справжня дружба! І ще багато усіляких історій з чудовими героями можна зустріти у цій книжці.
Ще одна цікавинка, яка має прямий стосунок до психології, екології, виховання (доповнити перелік можна і навіть треба!). Похвальна потреба пильнувати суспільне добро спонукала дідуся Апчиха до своєрідного винаходу, сливе лісової охоронної сигналізації! Наш лісовичок мав волонтерську роботу – знаходити на схилах Замкової гори проліски, підсніжники та інші першоцвіти. «Бо, по-перше, їх тут, під Високим Замком, залишилося дуже мало.., а по-друге, знаходилися зловмисники, які їх зривали… знайшовши квітку, поселяв біля кожної павучка-сторожовичка, яких у нього була ціла торбинка. Ці павучки натягали свої тоненькі, майже невидимі павутинки довкруж першоцвітів, з’єднували між собою, і ті тягнулися аж до пенька дідуся Апчиха. І коли хтось наближався до квітки, дідусь із того, як тремтіла та чи інша павутинка, уже знав, що квітці загрожує небезпека, й чимдуж мчав до неї. (Агов, респект авторові популярних детективів!).
Олександр Вільчинський органічно використовує типові казкові тропи і фігури, зокрема, літоту ( про персоніфікацію вже говорилося вище): «Дідусь…насправді був дуже маленький, навіть менший за проліска. І коли землю кропив весняний дощик, а у Львові, як відомо, це часте явище, то він навіть міг заховатися під квіткою, наче під парасолькою», «Щоправда, розмова та вийшла не одразу, бо ведмідь Топчій був уже дуже старий, й Апчихові довелося застрибнути йому аж на саме вухо і вже звідти привітатися…». Хочу підкреслити природність композиції казок. Сюжети мають чіткій стержень, без різких одгалужень, проте, для них, зазвичай, характерні зміни захопливих ситуацій, адже за кожним поворотом сюжету ховається тайна, яка приваблює дитину.
Природно почувається у стилістиці казок Олександра Вільчинського художник-ілюстратор Володимир Якубовський. Йому вдалося створити унікальні малюнки-образи і за їхньою допомогою висловити дитяче прагнення дива, очікувано-неочікуваного, і тому завжди драйвово-інтригуючого. Приваблюють зручний подарунковий формат книжки, якісний друк, цікавий дизайн.
Зізнаюся, що прочитала казкові повісті улюбленого письменника Олександра Вільчинського with a great pleasure! Без найменшого сумніву раджу читати цю книжку як дітям, так і їхнім батькам, і поодинці й разом, зберігаючи коштовні хвилини співпереживання та важливості бути поруч. Адже, не забуваймо – теперішні дошкільнята й молодші школяри, яким адресована ця книжка, в майбутніх історичних хроніках будуть мати статус дітей війни!




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2023-11-02 12:13:18
Переглядів сторінки твору 906
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.624 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.607 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.754
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2026.10.26 22:03
Автор у цю хвилину відсутній