Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.15
06:33
Дочекалися і ми
Явних проявів зими -
Прошуміла завірюха,
Вкривши землю білим пухом,
А опісля на мороз
Несподівано взялось,
Ще й канікули тривалі
На догоду нам настали...
Явних проявів зими -
Прошуміла завірюха,
Вкривши землю білим пухом,
А опісля на мороз
Несподівано взялось,
Ще й канікули тривалі
На догоду нам настали...
2025.12.15
00:20
Чого хоче жінка, того хоче Бог,
а ти про що мрієш, панянко?
Усе в тебе є: на полиці — Ван Гог,
у серці палаючім — Данко.
В піалі фаянсовій щедрі дари:
червона смородина, сливи.
Корицею пахнуть твої вечори,
терпкими кислицями зливи.
а ти про що мрієш, панянко?
Усе в тебе є: на полиці — Ван Гог,
у серці палаючім — Данко.
В піалі фаянсовій щедрі дари:
червона смородина, сливи.
Корицею пахнуть твої вечори,
терпкими кислицями зливи.
2025.12.14
22:21
Зима невідчутна і геть невловима.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
2025.12.14
18:39
Той ряд бабусь,
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
2025.12.14
17:36
Цвіркун очерету співає сонети зірок,
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
2025.12.14
15:10
По піску у Сахарі ідуть,
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
2025.12.14
11:48
Туман висів, як молоко густий.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
2025.12.14
10:33
Якби усі людей любили,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
2025.12.14
10:29
Красою приваблював завше,
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
2025.12.14
09:23
Перед мною уранці
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
2025.12.14
06:11
Стіна що із пророцтвами
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
2025.12.14
04:43
Мені приємно у твоєму товаристві.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
2025.12.14
02:46
Повстань!
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
2025.12.14
00:08
Було колись під шістдесят,
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
2025.12.13
23:44
Послання віків скупі, як сніг,
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
2025.12.13
21:01
Сніг скупий, як послання віків,
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Звідки взявся тютюн
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Звідки взявся тютюн
Усе малому хлопцеві цікаво,
Все спробувати хочеться отак.
Тож не зо зла шкідливі чинять справи,
Не думають про наслідки, однак.
Всім показати хочеться дорослість,
Тож вилітають часом матюки
В малого з рота. Хоч ще капа з носа,
А вже до рота тягне цигарки.
Хтось думає: пограюся та й кину,
А хтось перед дівчатами «форсить».
Дорослим зупинити би дитину
Та все у справах, ніколи зловить.
Отож, Миколка з Яриком узя́ли,
Від хлопців старших щоб не відставать,
Недопалків пройшлися, назбирали
Та у кущах взялися чаклувать.
Миколка сірників припас із дому,
Недопалки у зуби узяли,
Як то актори у кіно відомі.
Й недопалки смалити почали.
Як затяглися – очі аж на лоба
І кашель раптом вирвався з грудей.
Здавалось, усе виверне утроба.
Гадали, задоволення їх жде,
А вийшло горе. Ледве відбухтіли,
Як дід Миколкин зазира в кущі:
- А що ви, хлопці, тут таке робили?
Добрячих, певно, хочете лящів?
А ну, хутенько по домах обоє!
Лайно негайно викиньте оце!
Я вдома говоритиму з тобою,
Миколо! Ще й з добрячим ремінцем!
Розбіглись хлопці, як зайці, неначе.
Миколка сів під хатою й сидить.
Від однієї думки ледь не плаче,
Що дід візьметься ременем лупить.
А скоро й дід до двору повертає:
- Сидиш, лайдаче? Батько, як узна,
Він з тебе шкуру хутко поспускає!
Давно ти смалиш? – Та лише одна…
То перший раз. Я більше вже не буду!
Дід поряд сів: - А знаєш ти чи ні,
Хто дав колись оту заразу людям,
Що їм від неї шкоди лиш одні?
- Не знаю, діду?! – рюмсає хлопчина.
- Ну, як не знаєш, то я розповім
Коли, від кого та яким то чином
Зіткнувся люд із смородом оцим.
Колись давно від діда мого діда
Прийшла мені історія така.
Бог створив світ та всім у ньому відав,
Здавалось, все тримав в своїх руках.
Та був Нечистий, що весь час старався
Людей на всяку шкоду спокусить.
Він у довіру людям утирався,
Чекав, проклятий на завітну мить,
Як зможе людську душу упіймати.
Для того, навіть в церкву пробиравсь.
Хоч свою чорну сутність вмів ховати,
Та все шептав на вухо, все старавсь.
Поки йде служба, він собі шепоче,
А вже, як хор церковний заспіва,
Він миттю з церкви вискочити хоче,
Болить від того співу голова.
Тож якось в церкві батюшка і каже,
Вже перед тим, як службу починать,
Хай молитви на вікна всі пов’яжуть,
Щоб чорту тому вискочить не дать.
І от вже хор розпочина співати.
І, справді, чорт миттєво проявивсь,
Хотів у двері було драла дати
Та й там молитва. Він не зупинивсь,
Плигну́в в вікно, ударивсь об каміння
І миттю здох. – Нехай поки лежить,
Поки йде служба – маєте терпіння. -
Їм батюшка, - закінчу вже служить,
Тоді й займе́теся отим проклятим.
Скінчилась служба. – Що із ним робить?-
Питають люди, - Може, закопати?
- Та ні – говорить батюшка, - спалить!
Знесли у поле, вогнище зібрали.
Палахкотіло, здалеку видать.
А, як уже горіти перестало –
Насіння лише купкою лежать.
Усі оте насіння обступили:
- Що за мана? Що з нього вироста?
Один багач, напевно, дуже смілий
Збирати те насіння в торбу став.
- От вирощу та й буду точно знати.
А вдома велів грядку обробить,
На грядці те насіння посаджати.
Та й заходився кожен день ходить.
А виросла якась трава незнана.
Зібрались із округи всі пани,
Траву ту роздивляються старанно,
Але не знають, що то є, вони.
Аж тут панок чужий ридваном їде.
Пита: - Чого тут люди стоїте?
- Та от, трава, не знаєм її виду,
На грядці. – О, питання то просте!
Трава хороша, я то добре знаю,
Її курити можна всім підряд.
Вона і хворим людям помагає
Навести зі своїм здоров’ям лад.
Скрутіть собі з бумаги самокрутки,
Потріть те листя, в неї укладіть
Та підпаліть і можете вдихнути.
Той дим благий вас вмить омолодить.
Ну, і народ довірливий узявся
Робити так, як той їх научив.
І кожен, хоч і кашляв, та старався,
Ту самокрутку до кінця скурив.
А пан поїхав. Як від’їхав трохи,
То кучеру і каже свойому:
- Такі уже довірливі ці лохи,
Почують щось і вірять усьому.
Людей наївних легко спокушати.
Помруть скоріш від того смердюка.
А нам, мабуть, пора уже рушати,
Бо скоро вже у пеклі їх чекать.
Все спробувати хочеться отак.
Тож не зо зла шкідливі чинять справи,
Не думають про наслідки, однак.
Всім показати хочеться дорослість,
Тож вилітають часом матюки
В малого з рота. Хоч ще капа з носа,
А вже до рота тягне цигарки.
Хтось думає: пограюся та й кину,
А хтось перед дівчатами «форсить».
Дорослим зупинити би дитину
Та все у справах, ніколи зловить.
Отож, Миколка з Яриком узя́ли,
Від хлопців старших щоб не відставать,
Недопалків пройшлися, назбирали
Та у кущах взялися чаклувать.
Миколка сірників припас із дому,
Недопалки у зуби узяли,
Як то актори у кіно відомі.
Й недопалки смалити почали.
Як затяглися – очі аж на лоба
І кашель раптом вирвався з грудей.
Здавалось, усе виверне утроба.
Гадали, задоволення їх жде,
А вийшло горе. Ледве відбухтіли,
Як дід Миколкин зазира в кущі:
- А що ви, хлопці, тут таке робили?
Добрячих, певно, хочете лящів?
А ну, хутенько по домах обоє!
Лайно негайно викиньте оце!
Я вдома говоритиму з тобою,
Миколо! Ще й з добрячим ремінцем!
Розбіглись хлопці, як зайці, неначе.
Миколка сів під хатою й сидить.
Від однієї думки ледь не плаче,
Що дід візьметься ременем лупить.
А скоро й дід до двору повертає:
- Сидиш, лайдаче? Батько, як узна,
Він з тебе шкуру хутко поспускає!
Давно ти смалиш? – Та лише одна…
То перший раз. Я більше вже не буду!
Дід поряд сів: - А знаєш ти чи ні,
Хто дав колись оту заразу людям,
Що їм від неї шкоди лиш одні?
- Не знаю, діду?! – рюмсає хлопчина.
- Ну, як не знаєш, то я розповім
Коли, від кого та яким то чином
Зіткнувся люд із смородом оцим.
Колись давно від діда мого діда
Прийшла мені історія така.
Бог створив світ та всім у ньому відав,
Здавалось, все тримав в своїх руках.
Та був Нечистий, що весь час старався
Людей на всяку шкоду спокусить.
Він у довіру людям утирався,
Чекав, проклятий на завітну мить,
Як зможе людську душу упіймати.
Для того, навіть в церкву пробиравсь.
Хоч свою чорну сутність вмів ховати,
Та все шептав на вухо, все старавсь.
Поки йде служба, він собі шепоче,
А вже, як хор церковний заспіва,
Він миттю з церкви вискочити хоче,
Болить від того співу голова.
Тож якось в церкві батюшка і каже,
Вже перед тим, як службу починать,
Хай молитви на вікна всі пов’яжуть,
Щоб чорту тому вискочить не дать.
І от вже хор розпочина співати.
І, справді, чорт миттєво проявивсь,
Хотів у двері було драла дати
Та й там молитва. Він не зупинивсь,
Плигну́в в вікно, ударивсь об каміння
І миттю здох. – Нехай поки лежить,
Поки йде служба – маєте терпіння. -
Їм батюшка, - закінчу вже служить,
Тоді й займе́теся отим проклятим.
Скінчилась служба. – Що із ним робить?-
Питають люди, - Може, закопати?
- Та ні – говорить батюшка, - спалить!
Знесли у поле, вогнище зібрали.
Палахкотіло, здалеку видать.
А, як уже горіти перестало –
Насіння лише купкою лежать.
Усі оте насіння обступили:
- Що за мана? Що з нього вироста?
Один багач, напевно, дуже смілий
Збирати те насіння в торбу став.
- От вирощу та й буду точно знати.
А вдома велів грядку обробить,
На грядці те насіння посаджати.
Та й заходився кожен день ходить.
А виросла якась трава незнана.
Зібрались із округи всі пани,
Траву ту роздивляються старанно,
Але не знають, що то є, вони.
Аж тут панок чужий ридваном їде.
Пита: - Чого тут люди стоїте?
- Та от, трава, не знаєм її виду,
На грядці. – О, питання то просте!
Трава хороша, я то добре знаю,
Її курити можна всім підряд.
Вона і хворим людям помагає
Навести зі своїм здоров’ям лад.
Скрутіть собі з бумаги самокрутки,
Потріть те листя, в неї укладіть
Та підпаліть і можете вдихнути.
Той дим благий вас вмить омолодить.
Ну, і народ довірливий узявся
Робити так, як той їх научив.
І кожен, хоч і кашляв, та старався,
Ту самокрутку до кінця скурив.
А пан поїхав. Як від’їхав трохи,
То кучеру і каже свойому:
- Такі уже довірливі ці лохи,
Почують щось і вірять усьому.
Людей наївних легко спокушати.
Помруть скоріш від того смердюка.
А нам, мабуть, пора уже рушати,
Бо скоро вже у пеклі їх чекать.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
