ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.09.02 22:08
Танцюють порожні віки.
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.

В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт

Олександр Буй
2025.09.02 21:52
Віщувала заграва вітер
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.

Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,

Віктор Насипаний
2025.09.02 13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.

Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,

Віктор Кучерук
2025.09.02 12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.

Світлана Майя Залізняк
2025.09.02 08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн

Артур Курдіновський
2025.09.01 23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.

Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!

Борис Костиря
2025.09.01 22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.

До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,

Олена Побийголод
2025.09.01 12:07
Із Бориса Заходера

Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.

Часом блукаємо ми у хаосі, –

Ольга Олеандра
2025.09.01 09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.

Віктор Кучерук
2025.09.01 05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.

Олег Герман
2025.09.01 00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.

Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій

Олександр Буй
2025.08.31 22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!

Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х

Борис Костиря
2025.08.31 22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.

І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,

Ярослав Чорногуз
2025.08.31 19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг

Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --

Артур Курдіновський
2025.08.31 18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!

Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,

Юрко Бужанин
2025.08.31 14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Анастасія Волошина
2025.08.13

Василь Пастернак
2025.08.04

Олександра Філь
2025.07.17

Сергій Святковський
2025.06.27

Рембрі Мон
2025.06.07

Чорний Кугуар
2025.05.27

Анет Лі
2025.05.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Звідки взявся тютюн
Усе малому хлопцеві цікаво,
Все спробувати хочеться отак.
Тож не зо зла шкідливі чинять справи,
Не думають про наслідки, однак.
Всім показати хочеться дорослість,
Тож вилітають часом матюки
В малого з рота. Хоч ще капа з носа,
А вже до рота тягне цигарки.
Хтось думає: пограюся та й кину,
А хтось перед дівчатами «форсить».
Дорослим зупинити би дитину
Та все у справах, ніколи зловить.
Отож, Миколка з Яриком узя́ли,
Від хлопців старших щоб не відставать,
Недопалків пройшлися, назбирали
Та у кущах взялися чаклувать.
Миколка сірників припас із дому,
Недопалки у зуби узяли,
Як то актори у кіно відомі.
Й недопалки смалити почали.
Як затяглися – очі аж на лоба
І кашель раптом вирвався з грудей.
Здавалось, усе виверне утроба.
Гадали, задоволення їх жде,
А вийшло горе. Ледве відбухтіли,
Як дід Миколкин зазира в кущі:
- А що ви, хлопці, тут таке робили?
Добрячих, певно, хочете лящів?
А ну, хутенько по домах обоє!
Лайно негайно викиньте оце!
Я вдома говоритиму з тобою,
Миколо! Ще й з добрячим ремінцем!
Розбіглись хлопці, як зайці, неначе.
Миколка сів під хатою й сидить.
Від однієї думки ледь не плаче,
Що дід візьметься ременем лупить.
А скоро й дід до двору повертає:
- Сидиш, лайдаче? Батько, як узна,
Він з тебе шкуру хутко поспускає!
Давно ти смалиш? – Та лише одна…
То перший раз. Я більше вже не буду!
Дід поряд сів: - А знаєш ти чи ні,
Хто дав колись оту заразу людям,
Що їм від неї шкоди лиш одні?
- Не знаю, діду?! – рюмсає хлопчина.
- Ну, як не знаєш, то я розповім
Коли, від кого та яким то чином
Зіткнувся люд із смородом оцим.
Колись давно від діда мого діда
Прийшла мені історія така.
Бог створив світ та всім у ньому відав,
Здавалось, все тримав в своїх руках.
Та був Нечистий, що весь час старався
Людей на всяку шкоду спокусить.
Він у довіру людям утирався,
Чекав, проклятий на завітну мить,
Як зможе людську душу упіймати.
Для того, навіть в церкву пробиравсь.
Хоч свою чорну сутність вмів ховати,
Та все шептав на вухо, все старавсь.
Поки йде служба, він собі шепоче,
А вже, як хор церковний заспіва,
Він миттю з церкви вискочити хоче,
Болить від того співу голова.
Тож якось в церкві батюшка і каже,
Вже перед тим, як службу починать,
Хай молитви на вікна всі пов’яжуть,
Щоб чорту тому вискочить не дать.
І от вже хор розпочина співати.
І, справді, чорт миттєво проявивсь,
Хотів у двері було драла дати
Та й там молитва. Він не зупинивсь,
Плигну́в в вікно, ударивсь об каміння
І миттю здох. – Нехай поки лежить,
Поки йде служба – маєте терпіння. -
Їм батюшка, - закінчу вже служить,
Тоді й займе́теся отим проклятим.
Скінчилась служба. – Що із ним робить?-
Питають люди, - Може, закопати?
- Та ні – говорить батюшка, - спалить!
Знесли у поле, вогнище зібрали.
Палахкотіло, здалеку видать.
А, як уже горіти перестало –
Насіння лише купкою лежать.
Усі оте насіння обступили:
- Що за мана? Що з нього вироста?
Один багач, напевно, дуже смілий
Збирати те насіння в торбу став.
- От вирощу та й буду точно знати.
А вдома велів грядку обробить,
На грядці те насіння посаджати.
Та й заходився кожен день ходить.
А виросла якась трава незнана.
Зібрались із округи всі пани,
Траву ту роздивляються старанно,
Але не знають, що то є, вони.
Аж тут панок чужий ридваном їде.
Пита: - Чого тут люди стоїте?
- Та от, трава, не знаєм її виду,
На грядці. – О, питання то просте!
Трава хороша, я то добре знаю,
Її курити можна всім підряд.
Вона і хворим людям помагає
Навести зі своїм здоров’ям лад.
Скрутіть собі з бумаги самокрутки,
Потріть те листя, в неї укладіть
Та підпаліть і можете вдихнути.
Той дим благий вас вмить омолодить.
Ну, і народ довірливий узявся
Робити так, як той їх научив.
І кожен, хоч і кашляв, та старався,
Ту самокрутку до кінця скурив.
А пан поїхав. Як від’їхав трохи,
То кучеру і каже свойому:
- Такі уже довірливі ці лохи,
Почують щось і вірять усьому.
Людей наївних легко спокушати.
Помруть скоріш від того смердюка.
А нам, мабуть, пора уже рушати,
Бо скоро вже у пеклі їх чекать.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2024-03-10 19:59:17
Переглядів сторінки твору 151
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.863 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.722 / 5.3)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.747
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Наша міфологія, вірші
Автор востаннє на сайті 2025.08.31 14:06
Автор у цю хвилину відсутній