Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.18
07:24
Набуду щастя й поділюся
Обов'язково з вами ним, -
Вділю частки і щирий усміх
Нужденним, немічним, старим.
Бо сам такий, як ви, і разом
Вчуваю радість чи то сум, -
Бо серце, знаю, стисне спазма,
Як набуття не рознесу.
Обов'язково з вами ним, -
Вділю частки і щирий усміх
Нужденним, немічним, старим.
Бо сам такий, як ви, і разом
Вчуваю радість чи то сум, -
Бо серце, знаю, стисне спазма,
Як набуття не рознесу.
2025.12.18
00:08
Нещодавно снився дивний сон,
ніби в мене вдома на подвір'ї,
під старий, гаркавий патефон,
Гусаків товчуть чубаті Півні.
Заєць з Вовком п'ють на брудершафт,
грають в доміно з Кролями Свині.
Напідпитку Місячний ландшафт
зачепився за тумани сині.
ніби в мене вдома на подвір'ї,
під старий, гаркавий патефон,
Гусаків товчуть чубаті Півні.
Заєць з Вовком п'ють на брудершафт,
грають в доміно з Кролями Свині.
Напідпитку Місячний ландшафт
зачепився за тумани сині.
2025.12.17
23:48
Ворог наш такий як є –
віднімає, топче, б’є.
Чи настав, чи настає
час забрати все своє.
Спадок наш, країв Земля –
зазіхання від кремля.
Ця околиця Русі
віднімає, топче, б’є.
Чи настав, чи настає
час забрати все своє.
Спадок наш, країв Земля –
зазіхання від кремля.
Ця околиця Русі
2025.12.17
20:15
У жодну віру не вкладається життя.
Усі вони – лиш скалки мудрості Всевишнього.
Усі вони – одне лиш каяття
За скоєні й нескоєні гріхи супроти Істини.
***
Як поєднать здоровий глузд із вірою,
Аби лишилася ще й шпарка на дива,
Усі вони – лиш скалки мудрості Всевишнього.
Усі вони – одне лиш каяття
За скоєні й нескоєні гріхи супроти Істини.
***
Як поєднать здоровий глузд із вірою,
Аби лишилася ще й шпарка на дива,
2025.12.17
16:51
Кришталеві
Води огортають все у синь
Прохолодну
Чуйна, грішна
Ця любов є над усе красива
Знаю, де лишився би
Свій почавши день
Води огортають все у синь
Прохолодну
Чуйна, грішна
Ця любов є над усе красива
Знаю, де лишився би
Свій почавши день
2025.12.17
14:01
Хмари чередою
Випасає вечір.
Не сумуй за мною
В темній порожнечі.
Маячіють миті,
Лиш зірки палають.
В небі оксамитнім
Випасає вечір.
Не сумуй за мною
В темній порожнечі.
Маячіють миті,
Лиш зірки палають.
В небі оксамитнім
2025.12.17
12:49
Ніхто не йде до цієї
Богом забутої вулиці
у глибокій провінції.
Вона занесена листям,
пилом і снігами.
Вулиця міліє, як ріка
під час посухи.
Молодь виїжджає
Богом забутої вулиці
у глибокій провінції.
Вона занесена листям,
пилом і снігами.
Вулиця міліє, як ріка
під час посухи.
Молодь виїжджає
2025.12.17
10:51
Сама себе обманюєш, кохана,
Вдаєш із себе леді ти залізну.
І демонструєш, надто аж старанно,
Що, мабуть, у твоєму віці пізно
Не те, щоб поринати в вир любови,
А просто саму думку допускати
Вдаєш із себе леді ти залізну.
І демонструєш, надто аж старанно,
Що, мабуть, у твоєму віці пізно
Не те, щоб поринати в вир любови,
А просто саму думку допускати
2025.12.17
00:04
Привіт!
Мене звати Портос. Можете сміятися, я вже звик. Можете також задавати дурнуваті запитання на кшталт «А чому не Араміс чи Дартаньян», гадаєте ви перші? Таких персонажів із таким «тонким» почуттям гумору я за свої тридцять з гаком років зустр
2025.12.16
17:55
Після ерзац-замінників зими
Прийшла зима упевнена і справжня.
Прийшла зима із лютої тюрми,
Прийшла, як генерал з найвищим рангом.
Прийшла зима, мов армія міцна
З настирливістю танків і піхоти.
Заснула в лісі змучена весна,
Прийшла зима упевнена і справжня.
Прийшла зима із лютої тюрми,
Прийшла, як генерал з найвищим рангом.
Прийшла зима, мов армія міцна
З настирливістю танків і піхоти.
Заснула в лісі змучена весна,
2025.12.16
13:22
Порадуй моє тіло – я готовий.
На ланцюгах моя труна – ореля.
Тих не почуй, хто про мій дух злословить.
Вони ніколи не були в моїх постелях.
Дай доторкнутися рукою до любові,
не відсахнись від мертвої руки, –
бо то не смерть, – то понагусло крові
На ланцюгах моя труна – ореля.
Тих не почуй, хто про мій дух злословить.
Вони ніколи не були в моїх постелях.
Дай доторкнутися рукою до любові,
не відсахнись від мертвої руки, –
бо то не смерть, – то понагусло крові
2025.12.16
13:21
Не спішіть серед шторму і злив
промовляти: "Пройшов!". Все складніше.
"Пал, що наскрізь обох пропалив,
безпритульними потім залишив".
Не спішіть ви твердити про те,
що прочитаний вже до основи
ваш роман. Є багато ще тем.
промовляти: "Пройшов!". Все складніше.
"Пал, що наскрізь обох пропалив,
безпритульними потім залишив".
Не спішіть ви твердити про те,
що прочитаний вже до основи
ваш роман. Є багато ще тем.
2025.12.16
12:37
Дивлюся в небо — там зірки і вічність,
А під ногами — грузько, як життя.
Сусід Євген, утративши логічність,
Штовха у безвість баки для сміття.
А я стою, немов антична статуя,
В руці —"Первак", у серці — порожнеча.
Дружина каже: «Досить вже бухати,
А під ногами — грузько, як життя.
Сусід Євген, утративши логічність,
Штовха у безвість баки для сміття.
А я стою, немов антична статуя,
В руці —"Первак", у серці — порожнеча.
Дружина каже: «Досить вже бухати,
2025.12.16
12:21
Сувора Совість дивиться на мене,
Тримає міцно землю й небеса.
Ніколи не виходила на сцену -
Далеко не для всіх її краса.
Тверді слова не промовляє гучно,
Все пошепки. І погляд вольовий.
Мені нелегко. Я - її заручник,
Тримає міцно землю й небеса.
Ніколи не виходила на сцену -
Далеко не для всіх її краса.
Тверді слова не промовляє гучно,
Все пошепки. І погляд вольовий.
Мені нелегко. Я - її заручник,
2025.12.16
10:42
Я - чарівник, слуга сяйних казок,
Ерато благородної невільник.
Тож віршопад пахтить, немов бузок,
У строфах - муси, слоїки ванільні.
МрійнА оаза! Щастя береги!
Повсюди айви, квітнучі оливи!
Рожевий мед любової жаги
Ерато благородної невільник.
Тож віршопад пахтить, немов бузок,
У строфах - муси, слоїки ванільні.
МрійнА оаза! Щастя береги!
Повсюди айви, квітнучі оливи!
Рожевий мед любової жаги
2025.12.16
09:36
Буває, що чоловіки
ідуть із дому без валізи,
без штампа в паспорті та візи,
без вороття і навіки
в країну вільних душ, туди,
де благодать незрозуміла
стирає росяні сліди
серпанків яблунево-білих.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...ідуть із дому без валізи,
без штампа в паспорті та візи,
без вороття і навіки
в країну вільних душ, туди,
де благодать незрозуміла
стирає росяні сліди
серпанків яблунево-білих.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Звідки взявся тютюн
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Звідки взявся тютюн
Усе малому хлопцеві цікаво,
Все спробувати хочеться отак.
Тож не зо зла шкідливі чинять справи,
Не думають про наслідки, однак.
Всім показати хочеться дорослість,
Тож вилітають часом матюки
В малого з рота. Хоч ще капа з носа,
А вже до рота тягне цигарки.
Хтось думає: пограюся та й кину,
А хтось перед дівчатами «форсить».
Дорослим зупинити би дитину
Та все у справах, ніколи зловить.
Отож, Миколка з Яриком узя́ли,
Від хлопців старших щоб не відставать,
Недопалків пройшлися, назбирали
Та у кущах взялися чаклувать.
Миколка сірників припас із дому,
Недопалки у зуби узяли,
Як то актори у кіно відомі.
Й недопалки смалити почали.
Як затяглися – очі аж на лоба
І кашель раптом вирвався з грудей.
Здавалось, усе виверне утроба.
Гадали, задоволення їх жде,
А вийшло горе. Ледве відбухтіли,
Як дід Миколкин зазира в кущі:
- А що ви, хлопці, тут таке робили?
Добрячих, певно, хочете лящів?
А ну, хутенько по домах обоє!
Лайно негайно викиньте оце!
Я вдома говоритиму з тобою,
Миколо! Ще й з добрячим ремінцем!
Розбіглись хлопці, як зайці, неначе.
Миколка сів під хатою й сидить.
Від однієї думки ледь не плаче,
Що дід візьметься ременем лупить.
А скоро й дід до двору повертає:
- Сидиш, лайдаче? Батько, як узна,
Він з тебе шкуру хутко поспускає!
Давно ти смалиш? – Та лише одна…
То перший раз. Я більше вже не буду!
Дід поряд сів: - А знаєш ти чи ні,
Хто дав колись оту заразу людям,
Що їм від неї шкоди лиш одні?
- Не знаю, діду?! – рюмсає хлопчина.
- Ну, як не знаєш, то я розповім
Коли, від кого та яким то чином
Зіткнувся люд із смородом оцим.
Колись давно від діда мого діда
Прийшла мені історія така.
Бог створив світ та всім у ньому відав,
Здавалось, все тримав в своїх руках.
Та був Нечистий, що весь час старався
Людей на всяку шкоду спокусить.
Він у довіру людям утирався,
Чекав, проклятий на завітну мить,
Як зможе людську душу упіймати.
Для того, навіть в церкву пробиравсь.
Хоч свою чорну сутність вмів ховати,
Та все шептав на вухо, все старавсь.
Поки йде служба, він собі шепоче,
А вже, як хор церковний заспіва,
Він миттю з церкви вискочити хоче,
Болить від того співу голова.
Тож якось в церкві батюшка і каже,
Вже перед тим, як службу починать,
Хай молитви на вікна всі пов’яжуть,
Щоб чорту тому вискочить не дать.
І от вже хор розпочина співати.
І, справді, чорт миттєво проявивсь,
Хотів у двері було драла дати
Та й там молитва. Він не зупинивсь,
Плигну́в в вікно, ударивсь об каміння
І миттю здох. – Нехай поки лежить,
Поки йде служба – маєте терпіння. -
Їм батюшка, - закінчу вже служить,
Тоді й займе́теся отим проклятим.
Скінчилась служба. – Що із ним робить?-
Питають люди, - Може, закопати?
- Та ні – говорить батюшка, - спалить!
Знесли у поле, вогнище зібрали.
Палахкотіло, здалеку видать.
А, як уже горіти перестало –
Насіння лише купкою лежать.
Усі оте насіння обступили:
- Що за мана? Що з нього вироста?
Один багач, напевно, дуже смілий
Збирати те насіння в торбу став.
- От вирощу та й буду точно знати.
А вдома велів грядку обробить,
На грядці те насіння посаджати.
Та й заходився кожен день ходить.
А виросла якась трава незнана.
Зібрались із округи всі пани,
Траву ту роздивляються старанно,
Але не знають, що то є, вони.
Аж тут панок чужий ридваном їде.
Пита: - Чого тут люди стоїте?
- Та от, трава, не знаєм її виду,
На грядці. – О, питання то просте!
Трава хороша, я то добре знаю,
Її курити можна всім підряд.
Вона і хворим людям помагає
Навести зі своїм здоров’ям лад.
Скрутіть собі з бумаги самокрутки,
Потріть те листя, в неї укладіть
Та підпаліть і можете вдихнути.
Той дим благий вас вмить омолодить.
Ну, і народ довірливий узявся
Робити так, як той їх научив.
І кожен, хоч і кашляв, та старався,
Ту самокрутку до кінця скурив.
А пан поїхав. Як від’їхав трохи,
То кучеру і каже свойому:
- Такі уже довірливі ці лохи,
Почують щось і вірять усьому.
Людей наївних легко спокушати.
Помруть скоріш від того смердюка.
А нам, мабуть, пора уже рушати,
Бо скоро вже у пеклі їх чекать.
Все спробувати хочеться отак.
Тож не зо зла шкідливі чинять справи,
Не думають про наслідки, однак.
Всім показати хочеться дорослість,
Тож вилітають часом матюки
В малого з рота. Хоч ще капа з носа,
А вже до рота тягне цигарки.
Хтось думає: пограюся та й кину,
А хтось перед дівчатами «форсить».
Дорослим зупинити би дитину
Та все у справах, ніколи зловить.
Отож, Миколка з Яриком узя́ли,
Від хлопців старших щоб не відставать,
Недопалків пройшлися, назбирали
Та у кущах взялися чаклувать.
Миколка сірників припас із дому,
Недопалки у зуби узяли,
Як то актори у кіно відомі.
Й недопалки смалити почали.
Як затяглися – очі аж на лоба
І кашель раптом вирвався з грудей.
Здавалось, усе виверне утроба.
Гадали, задоволення їх жде,
А вийшло горе. Ледве відбухтіли,
Як дід Миколкин зазира в кущі:
- А що ви, хлопці, тут таке робили?
Добрячих, певно, хочете лящів?
А ну, хутенько по домах обоє!
Лайно негайно викиньте оце!
Я вдома говоритиму з тобою,
Миколо! Ще й з добрячим ремінцем!
Розбіглись хлопці, як зайці, неначе.
Миколка сів під хатою й сидить.
Від однієї думки ледь не плаче,
Що дід візьметься ременем лупить.
А скоро й дід до двору повертає:
- Сидиш, лайдаче? Батько, як узна,
Він з тебе шкуру хутко поспускає!
Давно ти смалиш? – Та лише одна…
То перший раз. Я більше вже не буду!
Дід поряд сів: - А знаєш ти чи ні,
Хто дав колись оту заразу людям,
Що їм від неї шкоди лиш одні?
- Не знаю, діду?! – рюмсає хлопчина.
- Ну, як не знаєш, то я розповім
Коли, від кого та яким то чином
Зіткнувся люд із смородом оцим.
Колись давно від діда мого діда
Прийшла мені історія така.
Бог створив світ та всім у ньому відав,
Здавалось, все тримав в своїх руках.
Та був Нечистий, що весь час старався
Людей на всяку шкоду спокусить.
Він у довіру людям утирався,
Чекав, проклятий на завітну мить,
Як зможе людську душу упіймати.
Для того, навіть в церкву пробиравсь.
Хоч свою чорну сутність вмів ховати,
Та все шептав на вухо, все старавсь.
Поки йде служба, він собі шепоче,
А вже, як хор церковний заспіва,
Він миттю з церкви вискочити хоче,
Болить від того співу голова.
Тож якось в церкві батюшка і каже,
Вже перед тим, як службу починать,
Хай молитви на вікна всі пов’яжуть,
Щоб чорту тому вискочить не дать.
І от вже хор розпочина співати.
І, справді, чорт миттєво проявивсь,
Хотів у двері було драла дати
Та й там молитва. Він не зупинивсь,
Плигну́в в вікно, ударивсь об каміння
І миттю здох. – Нехай поки лежить,
Поки йде служба – маєте терпіння. -
Їм батюшка, - закінчу вже служить,
Тоді й займе́теся отим проклятим.
Скінчилась служба. – Що із ним робить?-
Питають люди, - Може, закопати?
- Та ні – говорить батюшка, - спалить!
Знесли у поле, вогнище зібрали.
Палахкотіло, здалеку видать.
А, як уже горіти перестало –
Насіння лише купкою лежать.
Усі оте насіння обступили:
- Що за мана? Що з нього вироста?
Один багач, напевно, дуже смілий
Збирати те насіння в торбу став.
- От вирощу та й буду точно знати.
А вдома велів грядку обробить,
На грядці те насіння посаджати.
Та й заходився кожен день ходить.
А виросла якась трава незнана.
Зібрались із округи всі пани,
Траву ту роздивляються старанно,
Але не знають, що то є, вони.
Аж тут панок чужий ридваном їде.
Пита: - Чого тут люди стоїте?
- Та от, трава, не знаєм її виду,
На грядці. – О, питання то просте!
Трава хороша, я то добре знаю,
Її курити можна всім підряд.
Вона і хворим людям помагає
Навести зі своїм здоров’ям лад.
Скрутіть собі з бумаги самокрутки,
Потріть те листя, в неї укладіть
Та підпаліть і можете вдихнути.
Той дим благий вас вмить омолодить.
Ну, і народ довірливий узявся
Робити так, як той їх научив.
І кожен, хоч і кашляв, та старався,
Ту самокрутку до кінця скурив.
А пан поїхав. Як від’їхав трохи,
То кучеру і каже свойому:
- Такі уже довірливі ці лохи,
Почують щось і вірять усьому.
Людей наївних легко спокушати.
Помруть скоріш від того смердюка.
А нам, мабуть, пора уже рушати,
Бо скоро вже у пеклі їх чекать.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
