ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Світлана Пирогова
2024.05.25 08:10
А музика звучить завжди по-різному:
То хвилею бурхливою, а то дощем,
То громовицею здається грізною,
То зігріває сонцем теплим серця щем.

А музика легка летить пір*їною,
Мов вільна пташка лине до святих небес.
Здається світ навкруг аквамариновим,

Микола Соболь
2024.05.25 07:20
У вранішнім тумані клекіт,
бузьки вернулися на став,
і на стовпі стоїть лелека,
неначе птах не відлітав
і хоч весна не надто рання
та буде тепла ще бодай,
птахів не стримати бажання
вернутися у ріднокрай.

Віктор Кучерук
2024.05.25 05:29
Тіло пронизує вітер холодний
І порожніє садок гамірний, –
Як же так сталось, що я відсьогодні
Буду надалі незвично сумний?
Згнічений вітром спішить перехожий
Швидше потрапити в затишний дім, –
Як же так сталось, що я вже не зможу
Тішити губи цілу

Наталя Мазур
2024.05.25 01:46
У час війни, у час біди,
Щоб Україну зберегти,
Ти не втікав бозна-куди,
Зробив свій вибір.
До оборони мужньо став,
Життя свого не шкодував!
Тобі – спасибі!
Ти бачив ворога в степах,

Наталя Мазур
2024.05.25 01:43
Чую, як шепче до мене велика ріка,
Чую, як молиться сонцю і небові вітер.
Час, що ловила, сюди, поміж товтри втікав,
От якби він все болюче із пам’яті витер.

«Що у минулім? Дивись безупинно вперед!» -
Рада хороша і їй опиратися марно.
Тільки минул

Артур Курдіновський
2024.05.25 01:38
Живу, неначе не живу...
А кожний видих - мов останній.
Тінь безпорадного кохання
Вже не призначить рандеву.

Дивлюсь на скошену траву,
Як на даремні сподівання.
Живу, неначе не живу...

Ілахім Поет
2024.05.25 00:11
Переводиться сірим побутом
Кількість днів у нічну неякість.
Ось тому і пропало пропадом
Все, чим жив я до тебе якось.
То й займаюся побудовою.
З цегли слів та цементу рими
Вийшло з сірістю побутовою
Апріорі непримириме.

Борис Костиря
2024.05.24 23:32
Крик пролунав у пустелі.
Як у просторах німих,
У безкінечній пожежі
Здибався я із людьми?

Крик пролунав… Хтось на поміч
Кличе безтямно мене.
Хочу побачити поруч

Роксолана Вірлан
2024.05.24 20:32
Мандрівка пахне димом і золою,
рудим цілунком ватри в небозвід,
мов лис гибкий, стежею торопкою,
хвостом вильнувши, внюхується в слід.

Серпанком пахне, дивом реп'яховим,
терпкавим соком зел, де навкруги, небесним барвом голубої крові, яскріють Пер

Володимир Каразуб
2024.05.24 19:46
Гучні слова: любов, відвертість, докір,
Слова зашерхлі: кров, вино, вуста.
Заледве слухаю про що вона говорить.
Які у тишу кидає слова?!
І чую, щось достоту: мандри, треба,
Кудись, тягнути, далі, до кінця.
Гучні слова: фатальність, воля, небо.
Сл

Леся Горова
2024.05.24 18:09
До півонії лащиться вітер. Узявся нізвідки.
Мить назад порозборсував хмари порожні, і зверху,
Певно, вглядів це диво яскраве - незайману квітку,
Яку тільки-но ранок згубив із рожевого глеку,
Що висів у зорі на тонкого проміння позлітку.

І всотавши

Юрій Гундарєв
2024.05.24 12:07
У бою на Харківському напрямку поліг доброволець, грузин
Серго Горнакашвілі.
Він виступав за український футбольний клуб «Колос».
У нього залишилося троє дітей…

Він покинув свою родину,
хоч у серці забрав Грузію…
Та для себе відкрив Україну,

Іван Потьомкін
2024.05.24 11:28
По довгих блуканнях, по нетрях –
Широка галява.
Це ще не вихід.
Ще густіші попереду нетрі.
Але трава гамірлива
Та мірковні статечні дерева,
Та навскісне, наскрізне сонце ранкове...
Слухаю Гріга.

Віктор Кучерук
2024.05.24 07:28
Не туман улігся, а в очах туманно
Від гірких краплинок безупинних сліз, –
Може ти не правду, а лише брехання,
Сам його злякавшись, поспіхом приніс?
Бо відводиш погляд і мовчиш уперто,
Ніби я затичку всунув у твій рот, –
Може захотів хтось налякати

Микола Соболь
2024.05.24 04:00
Чи задумувалися ви, що таке гундарівщина? Скажу стисло, Юрій Гундарєв – журналіст! Наче нічого дивного, але всі журналісти проходили вербовку КДБ і якщо ти йшов на співпрацю, то і редакція тебе чекала не газети районного масштабу, а набагато серйозніша.

Артур Курдіновський
2024.05.24 01:21
Великий синій ліс
На заході від міста
Колись подарував
Надію променисту.
Запрошував на "біс",
Дивився зверху вниз
На витівки дитинства.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Ісая Мирянин
2024.05.20

Галина Украйна
2024.05.18

Ігор Прозорий
2024.05.17

Іма Квітень
2024.04.30

Ілахім Поет
2024.04.15

Степанчукк Юлія
2024.04.15

Дирижабль Піратський
2024.04.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Звідки взявся тютюн
Усе малому хлопцеві цікаво,
Все спробувати хочеться отак.
Тож не зо зла шкідливі чинять справи,
Не думають про наслідки, однак.
Всім показати хочеться дорослість,
Тож вилітають часом матюки
В малого з рота. Хоч ще капа з носа,
А вже до рота тягне цигарки.
Хтось думає: пограюся та й кину,
А хтось перед дівчатами «форсить».
Дорослим зупинити би дитину
Та все у справах, ніколи зловить.
Отож, Миколка з Яриком узя́ли,
Від хлопців старших щоб не відставать,
Недопалків пройшлися, назбирали
Та у кущах взялися чаклувать.
Миколка сірників припас із дому,
Недопалки у зуби узяли,
Як то актори у кіно відомі.
Й недопалки смалити почали.
Як затяглися – очі аж на лоба
І кашель раптом вирвався з грудей.
Здавалось, усе виверне утроба.
Гадали, задоволення їх жде,
А вийшло горе. Ледве відбухтіли,
Як дід Миколкин зазира в кущі:
- А що ви, хлопці, тут таке робили?
Добрячих, певно, хочете лящів?
А ну, хутенько по домах обоє!
Лайно негайно викиньте оце!
Я вдома говоритиму з тобою,
Миколо! Ще й з добрячим ремінцем!
Розбіглись хлопці, як зайці, неначе.
Миколка сів під хатою й сидить.
Від однієї думки ледь не плаче,
Що дід візьметься ременем лупить.
А скоро й дід до двору повертає:
- Сидиш, лайдаче? Батько, як узна,
Він з тебе шкуру хутко поспускає!
Давно ти смалиш? – Та лише одна…
То перший раз. Я більше вже не буду!
Дід поряд сів: - А знаєш ти чи ні,
Хто дав колись оту заразу людям,
Що їм від неї шкоди лиш одні?
- Не знаю, діду?! – рюмсає хлопчина.
- Ну, як не знаєш, то я розповім
Коли, від кого та яким то чином
Зіткнувся люд із смородом оцим.
Колись давно від діда мого діда
Прийшла мені історія така.
Бог створив світ та всім у ньому відав,
Здавалось, все тримав в своїх руках.
Та був Нечистий, що весь час старався
Людей на всяку шкоду спокусить.
Він у довіру людям утирався,
Чекав, проклятий на завітну мить,
Як зможе людську душу упіймати.
Для того, навіть в церкву пробиравсь.
Хоч свою чорну сутність вмів ховати,
Та все шептав на вухо, все старавсь.
Поки йде служба, він собі шепоче,
А вже, як хор церковний заспіва,
Він миттю з церкви вискочити хоче,
Болить від того співу голова.
Тож якось в церкві батюшка і каже,
Вже перед тим, як службу починать,
Хай молитви на вікна всі пов’яжуть,
Щоб чорту тому вискочить не дать.
І от вже хор розпочина співати.
І, справді, чорт миттєво проявивсь,
Хотів у двері було драла дати
Та й там молитва. Він не зупинивсь,
Плигну́в в вікно, ударивсь об каміння
І миттю здох. – Нехай поки лежить,
Поки йде служба – маєте терпіння. -
Їм батюшка, - закінчу вже служить,
Тоді й займе́теся отим проклятим.
Скінчилась служба. – Що із ним робить?-
Питають люди, - Може, закопати?
- Та ні – говорить батюшка, - спалить!
Знесли у поле, вогнище зібрали.
Палахкотіло, здалеку видать.
А, як уже горіти перестало –
Насіння лише купкою лежать.
Усі оте насіння обступили:
- Що за мана? Що з нього вироста?
Один багач, напевно, дуже смілий
Збирати те насіння в торбу став.
- От вирощу та й буду точно знати.
А вдома велів грядку обробить,
На грядці те насіння посаджати.
Та й заходився кожен день ходить.
А виросла якась трава незнана.
Зібрались із округи всі пани,
Траву ту роздивляються старанно,
Але не знають, що то є, вони.
Аж тут панок чужий ридваном їде.
Пита: - Чого тут люди стоїте?
- Та от, трава, не знаєм її виду,
На грядці. – О, питання то просте!
Трава хороша, я то добре знаю,
Її курити можна всім підряд.
Вона і хворим людям помагає
Навести зі своїм здоров’ям лад.
Скрутіть собі з бумаги самокрутки,
Потріть те листя, в неї укладіть
Та підпаліть і можете вдихнути.
Той дим благий вас вмить омолодить.
Ну, і народ довірливий узявся
Робити так, як той їх научив.
І кожен, хоч і кашляв, та старався,
Ту самокрутку до кінця скурив.
А пан поїхав. Як від’їхав трохи,
То кучеру і каже свойому:
- Такі уже довірливі ці лохи,
Почують щось і вірять усьому.
Людей наївних легко спокушати.
Помруть скоріш від того смердюка.
А нам, мабуть, пора уже рушати,
Бо скоро вже у пеклі їх чекать.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2024-03-10 19:59:17
Переглядів сторінки твору 34
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.908 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.850 / 5.46)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.747
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Наша міфологія, вірші
Автор востаннє на сайті 2024.05.23 18:43
Автор у цю хвилину відсутній