Скільки разів просив своїх друзів: не читайте на ніч моїх творів, не розхитуйте свою психіку та не плачте. Як горохом об стіну: читають і читають. А потім бідкаються, що заснути не можуть, бо правда в моїх опусах страшна, як беззуба стара відьма, хоча вельми приваблива і неабияк розпалює еротичні мрії. А якщо людина збуджена - який тут сон? Хочеться на стінку лізти від нездійсненних бажань, або позалицятися до сусідки, коли чоловіка вдома немає.
А що потрібно жінці? Увага, любов, кохання та беззастережна відданість.
Моя коза-дереза задерикувата, інколи буркітлива, любить кусатися та гавкотіти. Ну то і що? Та хай гавкає на здоров'я,! Хіба це люблячому чоловікові шкодить? Звісно, що ні. Більш того - після словесного омовіння я хапаю дружину в руки та несу в альковне кубло. А там зовсім інша лексика. Та й бажання битися нвкулачки відпадає навідріз. Отакі от пироги, мої дорогі сестри.
А от у кума справді якась нездорова атмосфера, бо після прокльонів та батькування, яке чує усе село, подружжя не замирюється, а починає люпцювати одне одного усім, що попадеться під руки. Кум вимахує ляпачкою для мух, кума - сокирою.
Кров ллється рікою. Вереск розлякує сусідських собак і кротів. Після нещадної січі доводиться одпоювати обох чистою, як сльоза немовляти, горілкою, настояною на мухоморах та поцвілих шкарпетках. А хіба у вас, шановні панянки,- не так?
- Чоловіче! - гукає до мене подружниця. - Іди, поколи полінця, треба зварити борщ.
А я в цей момент не міг відволіктися на буденщину, бо дописував віршатко про вічне кохання. Присвятив його, звично, дружині. Але за півгодини жінка не витримала, підскочила до мене та як крутане вухо!
Йой, мої чемні пані! Так стало боляче, що аж сльоза скоапнула на гарячий вірш про любов. І стало вельми образливо. Кажу:
- Я тобі присвяту пишу, а ти!!!
- А я хочу їсти! Задовбав ти мене вже своїми віршами! На голодний шлунок до мене не підходь, опусів своїх не декламуй та не залицяйся! Кохання не буде! Ти мене зрозумів?
Як побита собака, почалапав на кухню. Почав кришити капусту, чистити моркву та цибулю. І моя образа почала потроху щезати, оскільки запах свіжозвареного борщу забивав усі баки гніву, роздратуванню та спесивості.
А жінка обійняла мене ззаду, притулилася кріпко тим що треба і шепоче спрагло на вушко:
- Сашуню! Смаж гарненько заправку, але дивися, щоб не підгоріла.
А потім хап мене там де треба, цьом у лапате вухо,. Ще й застогнала так, що аж дрижаки тілом пішли.
Борщ я зварив, думав, що не закінчу цю богоугодну справу і до вечора. Бо поцілунки люблячої дружини доводили мене до сказу, відволікали, бентежили. Ну, не можна так нахраписто і наполегливо атакувати власного чоловіка.
А коли борщ зварився, я не витримав і здався. Що вона зі мною витворяла - не скажу. Бо і ви захочете мене покатувати. А я людина слабка, хирлява, піддатлива на любовні спокуси..
А увечері кохана скомандувала:
- Хочу гречаної каші!
І пішов я калапуцяти кашу. Тільки став готувати зажарку, а кохана вже всілася на мої плечі голяка і каже:
- Гречану кашу закінчиш готувати уночі, коли я спатиму. А зараз...
І отаке страхіття, дорогі панянки - щодня.
А хіба у вас не так?
10.06.2024р.