
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.06
22:08
Я радію молодій траві.
Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
2025.07.06
18:51
Заквітчали мальви літо
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
2025.07.06
16:14
Хто не знає Олександра, що Невським прозвався?
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
2025.07.06
10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
2025.07.06
05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
2025.07.05
21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
2025.07.05
19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
2025.07.05
10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
2025.07.05
06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
2025.07.04
17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
2025.07.04
16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Тяжка доля чоловіча
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тяжка доля чоловіча
Скільки разів просив своїх друзів: не читайте на ніч моїх творів, не розхитуйте свою психіку та не плачте. Як горохом об стіну: читають і читають. А потім бідкаються, що заснути не можуть, бо правда в моїх опусах страшна, як беззуба стара відьма, хоча вельми приваблива і неабияк розпалює еротичні мрії. А якщо людина збуджена - який тут сон? Хочеться на стінку лізти від нездійсненних бажань, або позалицятися до сусідки, коли чоловіка вдома немає.
А що потрібно жінці? Увага, любов, кохання та беззастережна відданість.
Моя коза-дереза задерикувата, інколи буркітлива, любить кусатися та гавкотіти. Ну то і що? Та хай гавкає на здоров'я,! Хіба це люблячому чоловікові шкодить? Звісно, що ні. Більш того - після словесного омовіння я хапаю дружину в руки та несу в альковне кубло. А там зовсім інша лексика. Та й бажання битися нвкулачки відпадає навідріз. Отакі от пироги, мої дорогі сестри.
А от у кума справді якась нездорова атмосфера, бо після прокльонів та батькування, яке чує усе село, подружжя не замирюється, а починає люпцювати одне одного усім, що попадеться під руки. Кум вимахує ляпачкою для мух, кума - сокирою.
Кров ллється рікою. Вереск розлякує сусідських собак і кротів. Після нещадної січі доводиться одпоювати обох чистою, як сльоза немовляти, горілкою, настояною на мухоморах та поцвілих шкарпетках. А хіба у вас, шановні панянки,- не так?
- Чоловіче! - гукає до мене подружниця. - Іди, поколи полінця, треба зварити борщ.
А я в цей момент не міг відволіктися на буденщину, бо дописував віршатко про вічне кохання. Присвятив його, звично, дружині. Але за півгодини жінка не витримала, підскочила до мене та як крутане вухо!
Йой, мої чемні пані! Так стало боляче, що аж сльоза скоапнула на гарячий вірш про любов. І стало вельми образливо. Кажу:
- Я тобі присвяту пишу, а ти!!!
- А я хочу їсти! Задовбав ти мене вже своїми віршами! На голодний шлунок до мене не підходь, опусів своїх не декламуй та не залицяйся! Кохання не буде! Ти мене зрозумів?
Як побита собака, почалапав на кухню. Почав кришити капусту, чистити моркву та цибулю. І моя образа почала потроху щезати, оскільки запах свіжозвареного борщу забивав усі баки гніву, роздратуванню та спесивості.
А жінка обійняла мене ззаду, притулилася кріпко тим що треба і шепоче спрагло на вушко:
- Сашуню! Смаж гарненько заправку, але дивися, щоб не підгоріла.
А потім хап мене там де треба, цьом у лапате вухо,. Ще й застогнала так, що аж дрижаки тілом пішли.
Борщ я зварив, думав, що не закінчу цю богоугодну справу і до вечора. Бо поцілунки люблячої дружини доводили мене до сказу, відволікали, бентежили. Ну, не можна так нахраписто і наполегливо атакувати власного чоловіка.
А коли борщ зварився, я не витримав і здався. Що вона зі мною витворяла - не скажу. Бо і ви захочете мене покатувати. А я людина слабка, хирлява, піддатлива на любовні спокуси..
А увечері кохана скомандувала:
- Хочу гречаної каші!
І пішов я калапуцяти кашу. Тільки став готувати зажарку, а кохана вже всілася на мої плечі голяка і каже:
- Гречану кашу закінчиш готувати уночі, коли я спатиму. А зараз...
І отаке страхіття, дорогі панянки - щодня.
А хіба у вас не так?
10.06.2024р.
А що потрібно жінці? Увага, любов, кохання та беззастережна відданість.
Моя коза-дереза задерикувата, інколи буркітлива, любить кусатися та гавкотіти. Ну то і що? Та хай гавкає на здоров'я,! Хіба це люблячому чоловікові шкодить? Звісно, що ні. Більш того - після словесного омовіння я хапаю дружину в руки та несу в альковне кубло. А там зовсім інша лексика. Та й бажання битися нвкулачки відпадає навідріз. Отакі от пироги, мої дорогі сестри.
А от у кума справді якась нездорова атмосфера, бо після прокльонів та батькування, яке чує усе село, подружжя не замирюється, а починає люпцювати одне одного усім, що попадеться під руки. Кум вимахує ляпачкою для мух, кума - сокирою.
Кров ллється рікою. Вереск розлякує сусідських собак і кротів. Після нещадної січі доводиться одпоювати обох чистою, як сльоза немовляти, горілкою, настояною на мухоморах та поцвілих шкарпетках. А хіба у вас, шановні панянки,- не так?
- Чоловіче! - гукає до мене подружниця. - Іди, поколи полінця, треба зварити борщ.
А я в цей момент не міг відволіктися на буденщину, бо дописував віршатко про вічне кохання. Присвятив його, звично, дружині. Але за півгодини жінка не витримала, підскочила до мене та як крутане вухо!
Йой, мої чемні пані! Так стало боляче, що аж сльоза скоапнула на гарячий вірш про любов. І стало вельми образливо. Кажу:
- Я тобі присвяту пишу, а ти!!!
- А я хочу їсти! Задовбав ти мене вже своїми віршами! На голодний шлунок до мене не підходь, опусів своїх не декламуй та не залицяйся! Кохання не буде! Ти мене зрозумів?
Як побита собака, почалапав на кухню. Почав кришити капусту, чистити моркву та цибулю. І моя образа почала потроху щезати, оскільки запах свіжозвареного борщу забивав усі баки гніву, роздратуванню та спесивості.
А жінка обійняла мене ззаду, притулилася кріпко тим що треба і шепоче спрагло на вушко:
- Сашуню! Смаж гарненько заправку, але дивися, щоб не підгоріла.
А потім хап мене там де треба, цьом у лапате вухо,. Ще й застогнала так, що аж дрижаки тілом пішли.
Борщ я зварив, думав, що не закінчу цю богоугодну справу і до вечора. Бо поцілунки люблячої дружини доводили мене до сказу, відволікали, бентежили. Ну, не можна так нахраписто і наполегливо атакувати власного чоловіка.
А коли борщ зварився, я не витримав і здався. Що вона зі мною витворяла - не скажу. Бо і ви захочете мене покатувати. А я людина слабка, хирлява, піддатлива на любовні спокуси..
А увечері кохана скомандувала:
- Хочу гречаної каші!
І пішов я калапуцяти кашу. Тільки став готувати зажарку, а кохана вже всілася на мої плечі голяка і каже:
- Гречану кашу закінчиш готувати уночі, коли я спатиму. А зараз...
І отаке страхіття, дорогі панянки - щодня.
А хіба у вас не так?
10.06.2024р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію