У сніжним покривалом вкрило,
З туманного Бохаю сніг летить,
Цвіте він цвітом весняним на гіллі,
У сяйві місяця на березі блищить,

Кружляє і звивається без краю,
Неначе розквітають білі квіти,
На східцях виросли чарівні трави,
Неначе пилом яшмовим покриті.

І звідси від Шаньжунських ручаїв
Душа у Лянюань до друга рветься.
Тобі я посилаю пісню Ін,
Ти заспівай, і моє серце озоветься.

746 р.
За перекладом Сергія Торопцева
Фу Ай – ймовірно, друг Лі Бо з міста Сунчен;
У – територія сучасної провінції Цзянсу;
Хуай – ріка Ціньхуай в нижній течії поблизу Нанкіна, де вона впадає в Янцзи;
Яшмовий пил – легендарна їжа святих небожителів, в поезії метонім снігу;
Бохай – затока біля північного узбережжя Китаю, в тексті Мінбо, що означає туманний Бохай;
Шаньчжунський ручай – річка в районі гори Гуйцзи, метонім царства Юе, одночасно натяк на історію Ван Цзи-ю, який в засніжену ніч, хмільний, читав вірші „Кличу того, хто далеко”. Цей вірш бере початок від вірша ханського поета Ван Аня, присвяченого Цюй Юаню. Ван Ань, живучи в Шаньіні згадав свого друга Дай Аньдао, який жив біля Шаньчжунського ручая, сів у човен і швидко поплив до друга. Але, не доїхавши, повернув назад. Як він пояснив: „Мене повело натхнення, а коли воно минуло, то для чого мені Дай”;
Ін – столиця князівства Чу періоду Чаньцю (770 – 475 рр. до н.е. і Чжаньго (403 – 221 рр. до н.е.) на території нинішньої провінції Хубей. В оді „Сун Юй відповідає на запитання чуського князя” розповідається про співака, який співав просту пісеньку про сільського хлопця з Ба (провінція Сичуань) і всі охоче йому підспівували. Коли ж він почав співати складніші пісні, не знайшлося у натовпі жодного, хто зміг би підспівувати