Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Що в найсолодшому сні
Буде на тебе хтось схожий
Снитись манливо мені.
Серце немає тривоги,
Що десь в оселях близьких
Томляться губи вологі
Без поцілунків моїх.
Янголів Господь на небі сотворив для себе,
Бо ж помічників багато для роботи треба.
Літали вони по небу, як пташки навколо.
Та найбільше приглядівся Йому ангел Миха.
Такий уже він проворний, за всім устигає.
От
от цікаво —
а мож нецікаво
добрий ранок вьєт нам
якщо газ є зваримо каву
в конволюції мозковій
не притрушеній обстрілом поки
працює без лімітів
і дня нема без маячні
маячник навіть і не мріє
про сни нічні
2024
Не так довго, але щільно…
Щось між ой-ком і лібретто —
Напів тісно, напів вільно
Не природнє, виробниче…
Крізь щілиничку, крізь око…
Ти благаєш, воно тиче…
Про стосунки між людьми,
Звертаюсь подумки у машинове царство.
Для бідних і багатих, слабких і сильних
Права одні і ті ж.
Ваговоз дає малолітражці путь.
Надшвидкісні терпляче чекають повільних.
Світлофор – суддя для всіх.
вже червленим сонечком червень майорить,
він до мене, вишенько, завжди буде лагідним,
сповиватиме теплом літа кожну мить.
Під ногами оболонь травами застелиться,
над рікою і в ріці неосяжна синь,
тче павук на
І душа знемагає в журбі, –
Закохатись у когось, як в юності,
Більше сил не знаходжу в собі.
Стала ношею досить вагомою
Оця слабкість, раз важко стає, –
Як боротися з ранньою втомою,
Що проникла у серце моє?
На думку приходить теплий басейн неба
Із золотистим відблиском хвилястих прожилок,
Що міниться з тихим хлюпотом по дорозі до провінційного містечка.
Її карамельний голос тоді кликав в обійми тепла,
А с
Слова, що говорив
Проникли в душу
Непомітно так.
Яскраві будні,
Бадьорості порив
Влягався плюшем,
відчувався смак.
струна обірвалася... тиша німа...
Коли наступає завія в стосунках,
то правду під снігом ховати дарма.
Любов це не рай на дубовім ослінці,
що душу бентежить ліричним дощем,
а ніжність й тепло подароване жінці,
Що б там хто не говорив,
І привабливо зімкнулись —
Бо повелено згори…
Темінь в темі… не цікаво
Ну і справи, ти диви
В сотий раз підносять каву…
Зупинися… не гніви…
Із яких ми, зробивши постіль,
Мрійно зводили очі до неба,
Наче манну чекали звідтіль.
Сподівався – і врешті потрапив
До цих місць, де й тепер наяву
Твого тіла привабливий запах
Освіжає високу траву.
в безнадії дивляться у світ,
на задвірках кинутого саду
він плодив людині стільки літ,
а тепер самотньо помирає
геть забутий, наче не годив,
прилітають ще пташині зграї,
доїдати із лози плоди.
Дід замовив пирогів
І поперлися за місто…
До природи на прогін…
Розстелили скатертину
Всілись чемно на траві
Чарка витекла в чарчину
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Лі Бо Дарую Фу Аю, дивлячись на сніг над широкою, як море, річкою Хуай
З туманного Бохаю сніг летить,
Цвіте він цвітом весняним на гіллі,
У сяйві місяця на березі блищить,
Кружляє і звивається без краю,
Неначе розквітають білі квіти,
На східцях виросли чарівні трави,
Неначе пилом яшмовим покриті.
І звідси від Шаньжунських ручаїв
Душа у Лянюань до друга рветься.
Тобі я посилаю пісню Ін,
Ти заспівай, і моє серце озоветься.
746 р.
За перекладом Сергія Торопцева
Фу Ай – ймовірно, друг Лі Бо з міста Сунчен;
У – територія сучасної провінції Цзянсу;
Хуай – ріка Ціньхуай в нижній течії поблизу Нанкіна, де вона впадає в Янцзи;
Яшмовий пил – легендарна їжа святих небожителів, в поезії метонім снігу;
Бохай – затока біля північного узбережжя Китаю, в тексті Мінбо, що означає туманний Бохай;
Шаньчжунський ручай – річка в районі гори Гуйцзи, метонім царства Юе, одночасно натяк на історію Ван Цзи-ю, який в засніжену ніч, хмільний, читав вірші „Кличу того, хто далеко”. Цей вірш бере початок від вірша ханського поета Ван Аня, присвяченого Цюй Юаню. Ван Ань, живучи в Шаньіні згадав свого друга Дай Аньдао, який жив біля Шаньчжунського ручая, сів у човен і швидко поплив до друга. Але, не доїхавши, повернув назад. Як він пояснив: „Мене повело натхнення, а коли воно минуло, то для чого мені Дай”;
Ін – столиця князівства Чу періоду Чаньцю (770 – 475 рр. до н.е. і Чжаньго (403 – 221 рр. до н.е.) на території нинішньої провінції Хубей. В оді „Сун Юй відповідає на запитання чуського князя” розповідається про співака, який співав просту пісеньку про сільського хлопця з Ба (провінція Сичуань) і всі охоче йому підспівували. Коли ж він почав співати складніші пісні, не знайшлося у натовпі жодного, хто зміг би підспівувати
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Віслава Шимборська Подяка"