Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
У невідворотне задивились,
Апостилем збляклої волошки
До стебла закляття долучились,
Наче крила райдуги під небом
Уночі, як сходить новий місяць,
Підкорившись скелям хвилі Ґеба*,
Мої слова у синіх небесах.
Запроданці, перевертні, іуди,
Які пізнали не натхнення - страх.
Боїться сірість Божого натхнення,
Боїться слова на Голготах днів.
Це слово спалахне, як одкровення,
Стривоживши труху вчорашніх
хлопче буйночубий,
поки мовчить сирена
у небі смиреннім,
набирайся сил
для своїх вітрил!
Зрости одним махом,
мов незряча сирота
на краєчку водоспаду,
за перилами моста,
за печальною нудьгою
та безсоннями думок,
де цнотливою любов'ю
огортає душу Бог.
і не гримлять ракети.
Шаную в громі кожну мить…
Всесвітній громе, де ти!?
Пролийся гасником-дощем
на війни-вогнища планети,
всі людські війни знищи вщент…
Всесвітній громе, де ти!?
А вдень завжди за сонцем курс тримаю, -
В моїй душі палає дві свічі -
Любов до мами і любов до краю.
Вони горять, як предків заповіт,
Вони для мене - крила і коріння, -
З любов'ю тою я прямую в світ
Попереду нового поко
Щасливих сподівань короткі миті.
Ще ріки чисті, кров'ю не залиті
Ліси й поля. Ще світла синя даль.
Ще у траві є місце для суниць,
Іще довкола тихо, навіть гречно.
Ще бігти полем легко і безпечно,
І падати знічев'я горіл
запала тиша
мов стороння дивна
поети люблять тишу
як-от звук
а ще негоду і свободу
в риму
бо приязне
ти і правда, й небилиця.
Сум у снах,
сміх в очах —
лиця, лиця, лиця, лиця.
Різнолика таємниця,
тут оса, а там — вже киця.
Футболісти варшавської «Легії».
Переплутали все
На шляху до Тромсе –
Тьмарить розум природа Норвегії.
У колишній Чехословаччині
Було все до кінця передбачено.
Вогке кволої бджоли.
Незручні та незугарні
З матіоли постоли.
Сік нектару — незборимий
У відрі на дні добра.
Дно на око — невловиме,
Україна тої ж миті уся запалала.
І козаки, і селяни за зброю взялися.
Пани-ляхи з України в страху подалися.
Жовті, Корсунь і Пилявці наснаги додали.
Вже й литвини не стерпіли, зброю в руки взяли.
Покоза
А деревам дощі і радість, і винагорода,
І з-поміж них калині чи не найбільша втіха –
Мов навесні, продовжує цвісти і радувати око…
Сховалось в передчутті негоди птаство невгамовне,
У шпарки позалазили його п
Холодну, жорстоку, неситу юрбу.
Прийшов у дранті і лахмітті, не в шатах.
Усмішка крива вперезала судьбу.
До кого промовить танцюючий блазень?
Він бачить байдужість і ницість в очах.
Навряд чи це хворе суспільство
У інтернетних чатах теж.
Скажи мені, далекий Боже,
Де віднайти могильний хрест?
Можливо, син спочив у гаю
Чи на заплавині ріки?
Я полечу і позбираю
Його стражденні кісточки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Бо Цзюй-і Після зустрічі з Ян Тунчжоу в Ганькані в Ханьші дізнався, що скоро прибуде Ян Гунбу, і зга
Уранці встав пізніше, ніж звичайно,
З подушки голову підвів – хитнувся,
Шукаю чайник, щоб напитись чаю.
Чиєсь вбрання в постелі зеленіє,
Біліє в шапці увіткнута шпилька.
З похмілля сам себе не розумію,
Лиш нудить від вчорашньої вечірки.
Після зустрічі з Ян Тунчжоу в Ганькані в Ханьші дізнався, що скоро прибуде Ян Гунбу, і згадав наше з Гунбу похмілля
За перекладом Альберта Криського
Ханьші - день Холодної страви. На дванадцятий день місчного календаря або на сто шостий день після зимового сонцестояння в Китаї відзначається свято Цін Мін - День поминання померлих або Свято чистоти і ясності. В день Цін Мін зароджується нове життя: Янь (Небо) запліднює Інь (Землю). Перед святом Цін Мін (на сто п'ятий день після зимового сонцестояння) відзначається свято Ханьші - день Холодної страви.
У провінції Шаньсі, згідно переказу, походження Дня холодної їжі пов'язують з ім'ям Цзє Цзитуя, вірного зброєносця одного із князів царства Цзінь, який жив у VI ст. до н.е. Князь був позбавлений престолу, якийсь час йому довелося мандрувати іншими краями у вигнанні. Одного разу він зі своєю прислугою залишився без їжі, занедужав і ледве не вмер голодною смертю, але зброєносець Цзє Цзитуй урятував його, нагодувавши шматком м'яса, вирізаним із власного стегна. Коли князь повернув собі престол, він забув винагородити свого найвідданішого слугу. Цзє Цзитуй пішов у гори й став пустельником. Зненацька правитель згадав про нього і став кликати до себе на службу, але Цзє Цзитуй відмовив йому. Тоді цзіньский государ зважився на крайність: він наказав підпалити ліс, у якому жив Цзє Цзитуй зі своєю мамою, але чесний слуга віддав перевагу смерті у вогні службі цій людині. Правитель був так вражений шляхетністю зброєносця, що на згадку про нього заборонив своїм підданим відтепер у день річниці смерті Цзє Цзитуя розводити вогонь у вогнищах.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
