Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
тому, що радієш зі мною і плачеш.
Коли мої мізки гризе маячня,
усі ревні сумніви зносиш терпляче.
І знов обираю, якщо у багні
загруз по коліна, та вибратись тяжко.
Так відчай вишукує у вихідні
Поклон чеснотам вашим
від наших від чеснот,
хто звик вважатись старшим –
той дбає за народ.
Є благочестя сина,
Що самому дивно,
Це ще змалку відчував я
Інтуїтивно.
В мене сумнівів нема,
Впевнений щомиті,
Що усі мої вірші
Як музику чую чи полотно оглядаю,
Як клопоти дня, немов листя, спадають.
Тільки потому про Тебе згадаю,
Бо ж колір і звуки від Тебе зринають.
І чую у відповідь: «Благословляю й прощаю!»
І легше на серці одра
З тобою був би в нас х.ровий сон.
Мадам з товстим... пакунком! Та не ви,
а бабка, що вмостилася он скраю.
Глуха, матусю? Й ніс, як у сови...
Чвалай сюди, я місце уступаю.
А всім, дивлюсь, байдуже зазвичай,
Немає світла і холодні батареї,
у небі зграя дронів. Вибух. Вибух.
Ми у війні, як у війні євреї:
вже п’ятий рік зі строю вибув.
Насправді ж вибув п’ятисотий
в війні з смердючою рашнею.
Зникає придбане роками.
Спіткнешся, глянеш — торгаші
З своїми мо… монастирями…
Своїх молитв «колокола»,
Своє насіння «колокольне».
І час — заплакана вдова,
Що заблукала у недолі…
Він сил не додає, немов кошмар.
Він лиш виснажує, як цар верховний,
Оточений прислугою примар.
Вогненні води болі не зупинять,
А тільки рани роз'ятрять нові.
Беруть тебе на злі, ворожі кпини,
Хто тут поет, а хто піїт.
Ким Ви працюєте, Тетяно?
Ану на стіл негайно звіт!
Бездарних ледарів багато,
Та попри це у темі я!
Ось я працюю лавреатом
і ті що звинувачують,
і ті, які ховають лють
за вашою удачею.
Емпати хмарний небосхил
схиляють, Богу молячись,
і біля спечених могил
Жити собі поживати
З дівчиною із цинамону
Я мрію про втечу з тобою в цю ніч
За місячним світлом шукаючи
Дівчино із цинамону
Згадують своє минуле, про бої, походи.
Жаліються: крутить кості, мабуть на негоду.
Потихеньку то старшину, то москалів лають.
Свирид каже: - Коли б знаття, що так воно буде,
Краще б з ляхами зостались, яко
Що дідусями друзі враз стали?
Досить залишить було їх мені,
Як забіліли чуприни, мов сніг.
З іменем кожним в’ється стежина,
Де ми сварились, де ми дружили.
Як я вцілів, уторопать незмога?
Здогад-надія серце пече:
Зануритися в тишу і блаженство,
Щоб клен співав зі мною в унісон,
Утверджуючи культ багатоженства.
Так хочеться зануритися в мить,
Яка страждання й прикрощі зупинить,
Що солов'єм у глушині щемить,
Підштовхує в соснову халабуду
Сховаюсь там від оплесків, подяк
І ґвалту екзальтованого люду.
Зотліють в ямі грона орденів
У темені і тиші, під надгробком,
Все полишу: бажання, плани, гнів
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Бо Цзюй-і Після зустрічі з Ян Тунчжоу в Ганькані в Ханьші дізнався, що скоро прибуде Ян Гунбу, і зга
Уранці встав пізніше, ніж звичайно,
З подушки голову підвів – хитнувся,
Шукаю чайник, щоб напитись чаю.
Чиєсь вбрання в постелі зеленіє,
Біліє в шапці увіткнута шпилька.
З похмілля сам себе не розумію,
Лиш нудить від вчорашньої вечірки.
Після зустрічі з Ян Тунчжоу в Ганькані в Ханьші дізнався, що скоро прибуде Ян Гунбу, і згадав наше з Гунбу похмілля
За перекладом Альберта Криського
Ханьші - день Холодної страви. На дванадцятий день місчного календаря або на сто шостий день після зимового сонцестояння в Китаї відзначається свято Цін Мін - День поминання померлих або Свято чистоти і ясності. В день Цін Мін зароджується нове життя: Янь (Небо) запліднює Інь (Землю). Перед святом Цін Мін (на сто п'ятий день після зимового сонцестояння) відзначається свято Ханьші - день Холодної страви.
У провінції Шаньсі, згідно переказу, походження Дня холодної їжі пов'язують з ім'ям Цзє Цзитуя, вірного зброєносця одного із князів царства Цзінь, який жив у VI ст. до н.е. Князь був позбавлений престолу, якийсь час йому довелося мандрувати іншими краями у вигнанні. Одного разу він зі своєю прислугою залишився без їжі, занедужав і ледве не вмер голодною смертю, але зброєносець Цзє Цзитуй урятував його, нагодувавши шматком м'яса, вирізаним із власного стегна. Коли князь повернув собі престол, він забув винагородити свого найвідданішого слугу. Цзє Цзитуй пішов у гори й став пустельником. Зненацька правитель згадав про нього і став кликати до себе на службу, але Цзє Цзитуй відмовив йому. Тоді цзіньский государ зважився на крайність: він наказав підпалити ліс, у якому жив Цзє Цзитуй зі своєю мамою, але чесний слуга віддав перевагу смерті у вогні службі цій людині. Правитель був так вражений шляхетністю зброєносця, що на згадку про нього заборонив своїм підданим відтепер у день річниці смерті Цзє Цзитуя розводити вогонь у вогнищах.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
