Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Знак згори мені–чапля північна,
Світ давно у знемозі двобічній,
Двері в пекло відкриті дощу.
Заплети довгі коси весні!
Вже закінчене справжнє минуле,
Деградує лискуче поснуле,
Щирі мінорні ронделі.
Ранок відтінків пастелі
Тихо шепоче: "Пиши!"
Січень мене залишив
Жити у вічній дуелі.
Пісня моєї душі -
що побажаєш.
Я
виконаю те.
На – серце це,
котреє краєш,
бо знаєш –
І та стежина у пригаслім полі,
Як музика, забута у полях,
На маргінесі пам'яті й недолі.
Самотній інок стрінеться тобі,
Як відповідь на болісні питання,
Немов стрибок у мисленній плавбі,
На кістках тривають бісові танці,
ракетний удар залишає руїни…
Я сьогодні у вишиванці,
адже я — українець!
По ночах небо геть червоне,
Порух рук моторніше за усвідомлення
Ті ґенерації моїх непережитих мрій
Що я надіюся зустріти поки рухи не зносив
І жити щоби видіти світання на зорі
Ми двигалися задля ожвавлення картини
В напрузі й незнатті що відч
Просто хоча б сісти в перерві за каву, помріяти.
Дивно, але б я кинув роботу, квартиру машину і друзів.
Кому це потрібно, коли є любов у Парижі з тобою?
Неспішна вечеря, романтика, запітнілі вікна і
У глибинах чути хор,
Акцептовані масони
Варять з цинком мельхіор …
Ллється світло недіяння -
Будить вранішній етер,
Спить свідомість… У чеканні
Шукаю в темнім океані
Величну і нову зорю,
Думки і почуття жадані.
У магмі ночі віднайду
Мінливу трепетну жар-птицю,
Яка народжена з вогню,
Яка мені колись наснилась.
на долівку вугільних небес.
Ти не бійся, моя серпантинна,
обіцяю, тебе не покину...
Знову лячно? Нехай йому грець!
Та хіба ти не звикла до струсів,
потрясінь і ударів судьби?
Замовили в ковалів залізних снів
Трохи гострих апострофів.
Вони ще не знали,
Що сухий ясен торішнього
Втопився в прозорому Озері Сліз*,
А на поверхні того спокійного ставу,
Яку не може збурити
Стискають горло помилки, гріхи.
Неначе, травень... І давно сніги
Завершили історію буремну...
Хіба ще актуальна пісня щемна
Для простору ледачої нудьги?
Бо навесні всі тьмяні береги
Кам’яними стежками блукають туристи,
смакують осінь, мов вистояне вино,
купують каву, сендвічі, кожушки і намиста.
Видряпавшись на вершину, вигукують: «Боже!
Онде гори, наче льодяники кольорові.»
Летять на
Інші кажуть: життя – то лайно.
Треті живуть собі і не чешуться,
Життя пролітає повз них, як кіно.
Одні переймаються гривнею кожною,
Та що там гривнею-копійкою,
Інші вносять за Єрмака мільйони,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Бо Цзюй-і Після зустрічі з Ян Тунчжоу в Ганькані в Ханьші дізнався, що скоро прибуде Ян Гунбу, і зга
Уранці встав пізніше, ніж звичайно,
З подушки голову підвів – хитнувся,
Шукаю чайник, щоб напитись чаю.
Чиєсь вбрання в постелі зеленіє,
Біліє в шапці увіткнута шпилька.
З похмілля сам себе не розумію,
Лиш нудить від вчорашньої вечірки.
Після зустрічі з Ян Тунчжоу в Ганькані в Ханьші дізнався, що скоро прибуде Ян Гунбу, і згадав наше з Гунбу похмілля
За перекладом Альберта Криського
Ханьші - день Холодної страви. На дванадцятий день місчного календаря або на сто шостий день після зимового сонцестояння в Китаї відзначається свято Цін Мін - День поминання померлих або Свято чистоти і ясності. В день Цін Мін зароджується нове життя: Янь (Небо) запліднює Інь (Землю). Перед святом Цін Мін (на сто п'ятий день після зимового сонцестояння) відзначається свято Ханьші - день Холодної страви.
У провінції Шаньсі, згідно переказу, походження Дня холодної їжі пов'язують з ім'ям Цзє Цзитуя, вірного зброєносця одного із князів царства Цзінь, який жив у VI ст. до н.е. Князь був позбавлений престолу, якийсь час йому довелося мандрувати іншими краями у вигнанні. Одного разу він зі своєю прислугою залишився без їжі, занедужав і ледве не вмер голодною смертю, але зброєносець Цзє Цзитуй урятував його, нагодувавши шматком м'яса, вирізаним із власного стегна. Коли князь повернув собі престол, він забув винагородити свого найвідданішого слугу. Цзє Цзитуй пішов у гори й став пустельником. Зненацька правитель згадав про нього і став кликати до себе на службу, але Цзє Цзитуй відмовив йому. Тоді цзіньский государ зважився на крайність: він наказав підпалити ліс, у якому жив Цзє Цзитуй зі своєю мамою, але чесний слуга віддав перевагу смерті у вогні службі цій людині. Правитель був так вражений шляхетністю зброєносця, що на згадку про нього заборонив своїм підданим відтепер у день річниці смерті Цзє Цзитуя розводити вогонь у вогнищах.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
