Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Бо Цзюй-і Після зустрічі з Ян Тунчжоу в Ганькані в Ханьші дізнався, що скоро прибуде Ян Гунбу, і зга
Уранці встав пізніше, ніж звичайно,
З подушки голову підвів – хитнувся,
Шукаю чайник, щоб напитись чаю.
Чиєсь вбрання в постелі зеленіє,
Біліє в шапці увіткнута шпилька.
З похмілля сам себе не розумію,
Лиш нудить від вчорашньої вечірки.
Після зустрічі з Ян Тунчжоу в Ганькані в Ханьші дізнався, що скоро прибуде Ян Гунбу, і згадав наше з Гунбу похмілля
За перекладом Альберта Криського
Ханьші - день Холодної страви. На дванадцятий день місчного календаря або на сто шостий день після зимового сонцестояння в Китаї відзначається свято Цін Мін - День поминання померлих або Свято чистоти і ясності. В день Цін Мін зароджується нове життя: Янь (Небо) запліднює Інь (Землю). Перед святом Цін Мін (на сто п'ятий день після зимового сонцестояння) відзначається свято Ханьші - день Холодної страви.
У провінції Шаньсі, згідно переказу, походження Дня холодної їжі пов'язують з ім'ям Цзє Цзитуя, вірного зброєносця одного із князів царства Цзінь, який жив у VI ст. до н.е. Князь був позбавлений престолу, якийсь час йому довелося мандрувати іншими краями у вигнанні. Одного разу він зі своєю прислугою залишився без їжі, занедужав і ледве не вмер голодною смертю, але зброєносець Цзє Цзитуй урятував його, нагодувавши шматком м'яса, вирізаним із власного стегна. Коли князь повернув собі престол, він забув винагородити свого найвідданішого слугу. Цзє Цзитуй пішов у гори й став пустельником. Зненацька правитель згадав про нього і став кликати до себе на службу, але Цзє Цзитуй відмовив йому. Тоді цзіньский государ зважився на крайність: він наказав підпалити ліс, у якому жив Цзє Цзитуй зі своєю мамою, але чесний слуга віддав перевагу смерті у вогні службі цій людині. Правитель був так вражений шляхетністю зброєносця, що на згадку про нього заборонив своїм підданим відтепер у день річниці смерті Цзє Цзитуя розводити вогонь у вогнищах.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)