
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Ні цілунку в темноті.
Навіть спогаду боюся,
Бо і спогади не ті.
А гулялось - так гулялось,
Наче буря - вглиб і вшир,
Нижче пояса дістало
набитій різним мотлохом,
лунає голос віків.
Він губиться в шумі,
як у брудних водах.
Його так легко заглушити.
Голос віків тендітний,
як шелест листя,
Я від щастя сам не свій.
Бо мені таки щастить:
Моя вдача – то є ти.
Приспів:
Круглий світ, як не крути,
Мов клубочок непростий.
Заради зниклої краси,
Які слова почути хочеш
У найсуворіші часи?
Куди нестерпну правду діти,
Аби від сліз уберегти, -
І як я маю говорити,
Щоб усміхалась звично ти?
Чи неймовірно яскрава картина,
Це мами молитва летить в небесах,
Бо ти завжди її люба дитина.
Коли на ранок усміхаєшся дню,
В душі плекаєш передчуття свята,
То це кружляє в височині
і пустельно -
у плетиві людських орбіт.
Шматує сни
гудок пекельний,
мов апокаліптичний біт, -
ламається у хату, душу:
Їсить без турбот
Метильований сендвіч
Сам – ходячий гардероб
Ось іде дочка єпископа
Із іншого кута
Йому так ніби заздрить
Її гнали все життя
деінде неугноєна земля,
та удобряє
де-не-де, буває,
війна тілами їхніми поля.
***
А балом правлять люди-тріпачі
Примірники альманаху отримала. Зміст подаю на фейсбуці, дехто цікавився.
Видавництво "Терен", м. Луцьк. Вдячна видавцям та упоряднику за запрошення.
Ціна 300, для інформ
розчинитися у просторі,
розпастися на частинки,
перетворитися на пил.
Пил стає господарем доріг,
найбільшим повелителем,
німим оракулом,
який віщує істини.
Під стукіт крапель, наче каблучків,
Між скелями стежиною вузькою
Свою руду коханку жовтень вів.
Від чар її немає порятнку.
Смарагди-очі, серце-діамант,
А на вустах мелодія цілунку
У Криму народи: таври, скіфи, поряд греки,
І сармати, й печеніги, половці, хозари,
Візантійці, готи й турки, накінець, татари.
Генуезці і вірмени торгували крамом.
Москалі, якщо і були, то лише рабами.
Та і
прочитана сторінка ще одного дня.
Осіння мла, порожня годівниця
не нагодує з рук замерзле цуценя.
Хтось викинув дружка... Іди до мене,
зігрію серцем, хоч сама тепер, як ти
тремчу від холоду листком червленим
За який зачепилась веселка,
Лишивши на ньому фіолетову пляму,
Прилетів до міста кам’яних провулків
В якому нічого не відбувається.
По радіо так і сказали:
«У цьому місті нічого не відбувається…»
А Бог дивиться
пірнай в мої обійми!
Притулись міцніше і пливи
у любов мою,
як в інший вимір,
молитовним шепотом трави…
Я тобі в цій вічності побуду
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Бо Цзюй-і Після зустрічі з Ян Тунчжоу в Ганькані в Ханьші дізнався, що скоро прибуде Ян Гунбу, і зга
Уранці встав пізніше, ніж звичайно,
З подушки голову підвів – хитнувся,
Шукаю чайник, щоб напитись чаю.
Чиєсь вбрання в постелі зеленіє,
Біліє в шапці увіткнута шпилька.
З похмілля сам себе не розумію,
Лиш нудить від вчорашньої вечірки.
Після зустрічі з Ян Тунчжоу в Ганькані в Ханьші дізнався, що скоро прибуде Ян Гунбу, і згадав наше з Гунбу похмілля
За перекладом Альберта Криського
Ханьші - день Холодної страви. На дванадцятий день місчного календаря або на сто шостий день після зимового сонцестояння в Китаї відзначається свято Цін Мін - День поминання померлих або Свято чистоти і ясності. В день Цін Мін зароджується нове життя: Янь (Небо) запліднює Інь (Землю). Перед святом Цін Мін (на сто п'ятий день після зимового сонцестояння) відзначається свято Ханьші - день Холодної страви.
У провінції Шаньсі, згідно переказу, походження Дня холодної їжі пов'язують з ім'ям Цзє Цзитуя, вірного зброєносця одного із князів царства Цзінь, який жив у VI ст. до н.е. Князь був позбавлений престолу, якийсь час йому довелося мандрувати іншими краями у вигнанні. Одного разу він зі своєю прислугою залишився без їжі, занедужав і ледве не вмер голодною смертю, але зброєносець Цзє Цзитуй урятував його, нагодувавши шматком м'яса, вирізаним із власного стегна. Коли князь повернув собі престол, він забув винагородити свого найвідданішого слугу. Цзє Цзитуй пішов у гори й став пустельником. Зненацька правитель згадав про нього і став кликати до себе на службу, але Цзє Цзитуй відмовив йому. Тоді цзіньский государ зважився на крайність: він наказав підпалити ліс, у якому жив Цзє Цзитуй зі своєю мамою, але чесний слуга віддав перевагу смерті у вогні службі цій людині. Правитель був так вражений шляхетністю зброєносця, що на згадку про нього заборонив своїм підданим відтепер у день річниці смерті Цзє Цзитуя розводити вогонь у вогнищах.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)