Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Як чаклунський неназваний дух,
Що гуляє в розтерзанім місті
У симфоніях злих завірюх.
Вуж крадеться, як пізнє прозріння,
Ніби правда забута, жорстка.
І постане, як ніжне творіння,
У душу проникає до глибин,
Твоє предивним щемом серце тисне,
Мов коси розвіває у верби.
І млоїть так у грудях, тихо млоїть,
І скотиться сльоза несамохіть,
І навіть загрубілий в битвах воїн
Фірма
З комірки з переляку через лаз
гайнули так, що заблукали враз.
хоч це так очевидно -
Нема мені без тебе
наснаги до життя.
За нетривалий час
ти стала мені рідною -
В минуле,
де відсутня ти,
Завесніло, наче то переддень,
Коли брили й цеглини
Стають жовтими квітами.
Вчитель, що пізнав виноград,
Що прийшов з глинища снів,
Сказав-напророчив, що вода на столі
Перетвориться в шкаралущу Істини,
Порятунок людського роду
Личко горде
Вільне дівча, лихе дівча
Не батьків твоїх оце дитинча бо
Хай, дівча, гайда кричати
у квітки -
мати душу кольорову...
є чорна шаль
для кутання зорі...
солодкі сни -
на ніжну колискову
Безбарвна мить.
Усе сьогодні
Гниє, смердить.
Читати мушу
Я до кінця
Фальшиві душі,
А ми – червоні кінники,
і це про нас
поповнюють билинники
пісень запас –
про те, як днями млистими
й ночами багрянистими
І аркуші злітають стрімголов
З календаря, мов невідчутні миті,
Та крізь папери проступає кров.
Зима, весна і літо пронесуться,
Як марення, як навіжений сон.
Крізь них прогляне невмолима сутність,
У нього є пронизлива новела «Дивак». Головний її герой хлопчик Олесь - НЕ такий, як інші. Він полюбляє ма
Ярослав Саландяк
Наїв! Наїв! Продовжу про наїв —
мистецький напрям, ворог формалізму.
Мене він часто ранив і гоїв
мою з дитинства логіку залізну,
На луках вологих незрушно лежать, -
Порушує явно світання бажане
Затверджений часом короткий формат.
Подовжує лінощі сяйне проміння
І птиці не пробують ритми й лади, -
Сповиті ще з ночі важким безгомінням,
У моро
І білосніжні радісні свята.
Вдягну, мов для красивої вистави,
У білі шуби села та міста.
Різдвяна зірка сяє вам ласкаво,
А хуртовина смуток заміта.
Неначе режисер, почую "браво",
Дійові особи
Голос поза світлинами
Ярослав Саландяк
Іван Банах
Степан Колодницький
Володимир Федорчук
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Бо Цзю-і Поема про вічну печаль
Цю присягу і час не здолав.
Ніччю темною і німою
Пролунали їхні слова.
Якщо птахом я обернуся,
Хай я буду птахом піікджо.
Якщо деревом піднімуся,
Хай це дерево буде йоліджі.
Щоб з'єднатися, небо й земля
Простягають назустріч руки.
Та печальне їхнє кохання -
Вічна єдність, вічна розлука.
Піікджо - пара птахів, які завжди нерозлучні, бо мають кожне по одному оку і одному крилу.
Йоліджі - дерева, які ростуть тільки парами, сплівшись корінням.
Шестидесятирічний китайський імператор Суань-цзун (712 - 756 рр.) покохав двадцятиоднорічну красуню Ян Юйхуань, дружину свого сина Шоу ван Мао. Вона стала його коханою дружиною Ян Гуйфей і своєю безмежною владою розставила на найважливіших державних посадах своїх родичів. Пишно розцвіла корупція, імперія занепала, піддані повстали. Щоб заспокоїти повсталих і зупинити війну, імператор пожертвував життям своєї сорокарічної коханої дружини і троном. http://cyberleninka.ru/article/n/istoriya-syuan-tszuna-i-yan-guy-fey-v-tanskoy-literature-vybor-mezhdu-dolgom-pravitelya-i-lichnym-schastiem
Народна пам'ять сильно ідеалізувала цю пару. Вони стали символом вічного кохання Наймужнішого і Найпрекраснішої. В сучасному Китаї закохані приносять їхню присягу вічного кохання.
Велика поема-легенда Бо Цзюй-і варта, щоб перекласти її повністю.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Бо Цзюй-і Після зустрічі з Ян Тунчжоу в Ганькані в Ханьші дізнався, що скоро прибуде Ян Гунбу, і зга"
