
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
Рожеві метел
Які народились, щоб швидко померти.
Ти космос зруйнуєш без меж і мостів,
Де вже не існує народжень і смерті.
Уламки любові ніяк не збереш,
Вони розлетілися в простір печальний.
У дикому реготі буйних пожеж
Цілоденно радо квокче
Біля виводка курчат.
Доглядає за малими, –
Чи усі перед очима
В неї жалісно пищать?
Будь-коли, немов матусю,
Квочку бачимо у русі
Їстиме скромний пай
Ліжко чекає барви згасають
У вже не вогких очах
Оголена муза що все куштує
Табаку на кущі
Кепа визує натопче люльку
Золотавий ла
Порожній простір, пристрастей вокзал.
Ряди порожні, як полеглі роти,
Стоять в чеканні неземної ролі.
Усе вже сказано, проспівані пісні,
Немов заховані під снігом сни.
Роззявляє бегемотик
Лиш тому так часто рота,
Що нечувана духота
Спонукає до дрімоти
Будь-якого бегемота.
17.06.25
За вайбом розмов ні про що,
За зорями та небесами
І першим (ще сніжним) Різдвом.
Там юність бриніла у венах,
І світ був безмежний, мов сон,
Де кожне бажання напевне
з батьками ми.
Вони і поруч
і в нас вони.
Давно нема їх –
пролинув час –
та рідний подих
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Бо Цзю-і Поема про вічну печаль
Цю присягу і час не здолав.
Ніччю темною і німою
Пролунали їхні слова.
Якщо птахом я обернуся,
Хай я буду птахом піікджо.
Якщо деревом піднімуся,
Хай це дерево буде йоліджі.
Щоб з'єднатися, небо й земля
Простягають назустріч руки.
Та печальне їхнє кохання -
Вічна єдність, вічна розлука.
Піікджо - пара птахів, які завжди нерозлучні, бо мають кожне по одному оку і одному крилу.
Йоліджі - дерева, які ростуть тільки парами, сплівшись корінням.
Шестидесятирічний китайський імператор Суань-цзун (712 - 756 рр.) покохав двадцятиоднорічну красуню Ян Юйхуань, дружину свого сина Шоу ван Мао. Вона стала його коханою дружиною Ян Гуйфей і своєю безмежною владою розставила на найважливіших державних посадах своїх родичів. Пишно розцвіла корупція, імперія занепала, піддані повстали. Щоб заспокоїти повсталих і зупинити війну, імператор пожертвував життям своєї сорокарічної коханої дружини і троном. http://cyberleninka.ru/article/n/istoriya-syuan-tszuna-i-yan-guy-fey-v-tanskoy-literature-vybor-mezhdu-dolgom-pravitelya-i-lichnym-schastiem
Народна пам'ять сильно ідеалізувала цю пару. Вони стали символом вічного кохання Наймужнішого і Найпрекраснішої. В сучасному Китаї закохані приносять їхню присягу вічного кохання.
Велика поема-легенда Бо Цзюй-і варта, щоб перекласти її повністю.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Бо Цзюй-і Після зустрічі з Ян Тунчжоу в Ганькані в Ханьші дізнався, що скоро прибуде Ян Гунбу, і зга"