Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
що хоч до серця незабудки приклади.
То ти мене жалів, а я тебе любила
завжди.
Троянди дарував, наповнював вітрила,
стелив у небесах нам зоряні парчі.
То ти мене хотів, а я тобою снила
Шалена спека враз мандрує далі.
Сідаю у спізнілий потяг вітру,
Щоби знайти ще сонця свого ватру.
Вростає холод знов у скло і стіни,
Та місто ліпить люд із ранку глини.
Втікає нишком хтось із вікон кліток
Вершники грози
Для дому родимось
У світ повіємось
Пес, що не знаходить кості
Чи акторський зиск
Вершники грози
чого нейметься вітру
за вікнами хлипкими
розсохлими дверми
що він прожити мав
що саме донести
і що із цим робити
на світі вітровім
І я прийду. Як важко б не було, -
Прорвуся крізь заплутані тенета,
Знесилений, постукаю у скло.
Поклич мене замріяним ронделем -
І я прийду крізь пафосну юрбу.
Дамо початок райдужним новелам,
хоч не його мені б чекати.
На крісло зліз,
примружив очі.
Сидіти довго так охочий...
Й навіщо, справді, гості інші,
коли з котом аж ллються вірші?
Цієї пари, що руйнує світ
І трощить скелі, мов несамовитість!
Летить у небо пристрасть, як болід.
Вони злились, не можуть зупинитись
На березі, мов непоборной цвіт.
Такий коханець гарний і потужний
Раз у мене за вікном
Зароїлись дружно оси,
Зграї ластівок кругом.
Вже затьмарюється далеч
І по травах суне дим, -
І тривожно кряка галич
На городи та сади.
вагоміших відлуннях
чи вистачить мені
завзяття чи снаги
казати щось посутньо
і невмисне
зворушуючись
напростець углиб
Їх ваблять в імлі вечорниці,
Шахрай невеликого зросту
Готує для них печериці,
Корма розчиняється стрімко
Легкою тендітною в кучках
У піні мигдальній Одетти,
аж до бронзи засмагло чоло,
і утома на плечах, як брила…
Так вертає наш дід у село.
Лише зрідка їздить машиною,
запрягає нечасто й коня,
путівцем прошкує і нивою,
щоб посіяти не навмання,
Потоки бруду, як вулкан.
Чи зможе у багнюці Вагнер
Створити музику? Чи Кант
Спроможен думати, як варвар?
Абсурд виконує канкан.
Потоки бруду полилися
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Бо Цзю-і Поема про вічну печаль
Цю присягу і час не здолав.
Ніччю темною і німою
Пролунали їхні слова.
Якщо птахом я обернуся,
Хай я буду птахом піікджо.
Якщо деревом піднімуся,
Хай це дерево буде йоліджі.
Щоб з'єднатися, небо й земля
Простягають назустріч руки.
Та печальне їхнє кохання -
Вічна єдність, вічна розлука.
Піікджо - пара птахів, які завжди нерозлучні, бо мають кожне по одному оку і одному крилу.
Йоліджі - дерева, які ростуть тільки парами, сплівшись корінням.
Шестидесятирічний китайський імператор Суань-цзун (712 - 756 рр.) покохав двадцятиоднорічну красуню Ян Юйхуань, дружину свого сина Шоу ван Мао. Вона стала його коханою дружиною Ян Гуйфей і своєю безмежною владою розставила на найважливіших державних посадах своїх родичів. Пишно розцвіла корупція, імперія занепала, піддані повстали. Щоб заспокоїти повсталих і зупинити війну, імператор пожертвував життям своєї сорокарічної коханої дружини і троном. http://cyberleninka.ru/article/n/istoriya-syuan-tszuna-i-yan-guy-fey-v-tanskoy-literature-vybor-mezhdu-dolgom-pravitelya-i-lichnym-schastiem
Народна пам'ять сильно ідеалізувала цю пару. Вони стали символом вічного кохання Наймужнішого і Найпрекраснішої. В сучасному Китаї закохані приносять їхню присягу вічного кохання.
Велика поема-легенда Бо Цзюй-і варта, щоб перекласти її повністю.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Бо Цзюй-і Після зустрічі з Ян Тунчжоу в Ганькані в Ханьші дізнався, що скоро прибуде Ян Гунбу, і зга"
