Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.04
14:41
Бажають пристрасті музеї,
Як вітер вітру емпірею
У відгалуженнях Морфея,
Де синергічний живопліт
І міль, що припадає пилом, —
Не вдвох, не втрьох,
Можливо, дивом —
Під давнім словом незрадливим
Як вітер вітру емпірею
У відгалуженнях Морфея,
Де синергічний живопліт
І міль, що припадає пилом, —
Не вдвох, не втрьох,
Можливо, дивом —
Під давнім словом незрадливим
2026.09.04
14:09
Останні помахи руки
Зими епічної, важкої,
Як покарання за гріхи.
Не вибратися нам із колій.
Спадають краплі й матюки.
Співає крига колискову.
Останні помахи зими,
Зими епічної, важкої,
Як покарання за гріхи.
Не вибратися нам із колій.
Спадають краплі й матюки.
Співає крига колискову.
Останні помахи зими,
2026.09.04
11:54
Лиш зустрілися і розійшлися –
Мимовільною вийшла стріча.
Та твій образ зі серцем зрісся –
Із розсудливістю протиріччя…
Глузд здоровий давно в ігнорі,
Він забути тебе шепоче.
Попри це, я тобою хворий,
Мимовільною вийшла стріча.
Та твій образ зі серцем зрісся –
Із розсудливістю протиріччя…
Глузд здоровий давно в ігнорі,
Він забути тебе шепоче.
Попри це, я тобою хворий,
2026.09.04
08:29
собі у вересневій порі. В день уродин)
Рожевим небо розцвіло… Зоря займається…
Десь мріє човник… і весло… А серце – крається…
Ну от… вже знову на порі осіннє марево,
І на руках… і на пері – рахманне зарево…
Твій біль на кінчику пера жаріє-леститься
Рожевим небо розцвіло… Зоря займається…
Десь мріє човник… і весло… А серце – крається…
Ну от… вже знову на порі осіннє марево,
І на руках… і на пері – рахманне зарево…
Твій біль на кінчику пера жаріє-леститься
2026.09.04
07:00
Спи, люба донечко, - спи, -
Сплять вже ліси та степи,
Спати слухняно лягла
Поміж сестричок бджола,
І в зоопарку бізон
Також поринув у сон.
Спи, люба донечко, - спи.
Сплять вже ліси та степи,
Спати слухняно лягла
Поміж сестричок бджола,
І в зоопарку бізон
Також поринув у сон.
Спи, люба донечко, - спи.
2026.09.03
21:40
війна воює із війною
заради миру
й хтось поширив
хай нелогічно хоч непросто
дожити не згубивши віри
коли дощить і ллє за комір
і знову пролетіло літо
коли не пишеться у розмір
заради миру
й хтось поширив
хай нелогічно хоч непросто
дожити не згубивши віри
коли дощить і ллє за комір
і знову пролетіло літо
коли не пишеться у розмір
2026.09.03
21:30
Забажали хлопчаки
вусаня катати.
Поскидали рюкзаки,
узяли санчата.
Повсідалися обоє,
а між ними — кіт.
Полетіли вниз стрілою,
аж іскриться слід.
вусаня катати.
Поскидали рюкзаки,
узяли санчата.
Повсідалися обоє,
а між ними — кіт.
Полетіли вниз стрілою,
аж іскриться слід.
2026.09.03
18:52
В кав’ярні на Монмартрі сивий дід
Із хлопчиком за столиком сиділи,
З маленьких філіжанок каву пили,
Дивились на розбурханий цей світ,
Який кудись постійно поспішав,
Чогось шукав, десь мчав в автомобілях.
Вони ж удвох відпочивати сіли,
Полишити до ч
Із хлопчиком за столиком сиділи,
З маленьких філіжанок каву пили,
Дивились на розбурханий цей світ,
Який кудись постійно поспішав,
Чогось шукав, десь мчав в автомобілях.
Вони ж удвох відпочивати сіли,
Полишити до ч
2026.09.03
16:35
Калюжі розлилися, як моря.
Виходить божевілля із порогів.
Ідей могутніх первісна зоря
Укаже шлях для магів і пророків.
Виходить з берегів прадавній світ,
Давно забутий, згаяний, завмерлий.
Він проривається, немовби квіт
На цвинтарі, де відпочили ме
Виходить божевілля із порогів.
Ідей могутніх первісна зоря
Укаже шлях для магів і пророків.
Виходить з берегів прадавній світ,
Давно забутий, згаяний, завмерлий.
Він проривається, немовби квіт
На цвинтарі, де відпочили ме
2026.09.03
14:38
Я зрозумію тебе
Коли ти усміхнешся
Це те, що кожен робить, скрізь, так само
Наче на мові спільній
За твоїм одягом, бачу, друже
Що ти із іншого табору
Єдина річ, яку я знати хочу
Коли ти усміхнешся
Це те, що кожен робить, скрізь, так само
Наче на мові спільній
За твоїм одягом, бачу, друже
Що ти із іншого табору
Єдина річ, яку я знати хочу
2026.09.03
11:20
Зачепилося сонце за гілочку глоду,
зашарілися згарди на стомлених вітах.
День вкладає пшеничні снопи на підводу,
стиглі фрукти та ягоди спілого літа.
Шурхотить у амброзії сум вересневий,
і вагітніють хмари нудними дощами.
Ралом зорані, зранені
зашарілися згарди на стомлених вітах.
День вкладає пшеничні снопи на підводу,
стиглі фрукти та ягоди спілого літа.
Шурхотить у амброзії сум вересневий,
і вагітніють хмари нудними дощами.
Ралом зорані, зранені
2026.09.03
08:39
Осінній вечір...Пнеться прохолода,
Торкається гарячої долоні.
Вже лист жовтіє. Яблука червоні...
Стихає світ, здається, і ні слова.
Збігає швидко час...Стежки забуті
Покрила павутина вечорова.
І кожна мить, згасаючи, готова
Торкається гарячої долоні.
Вже лист жовтіє. Яблука червоні...
Стихає світ, здається, і ні слова.
Збігає швидко час...Стежки забуті
Покрила павутина вечорова.
І кожна мить, згасаючи, готова
2026.09.03
07:57
ЦИКЛ IV: РИМ
«СПАРТАК: ОСТАННІЙ СВІТАНОК ВОЛІ»
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Спартак – фракієць, вождь нескорених, лев у залізних тенетах.
«СПАРТАК: ОСТАННІЙ СВІТАНОК ВОЛІ»
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Спартак – фракієць, вождь нескорених, лев у залізних тенетах.
2026.09.03
07:36
Ні! — уява не злослива,
Бо регоче — не збиткує,
Ніби вітер вздовж калюжі
Небесам артикулює
Кращим адресним чорнилом
Берегам і заповітам,
І річкам, яким мов свято
В Новий місяць сонцем світить
Бо регоче — не збиткує,
Ніби вітер вздовж калюжі
Небесам артикулює
Кращим адресним чорнилом
Берегам і заповітам,
І річкам, яким мов свято
В Новий місяць сонцем світить
2026.09.03
06:19
Хвилі пристрастей гарячих
Не вгамуються ніяк, -
Вже від болю серце плаче
І в душі вирує ляк.
Укладаю щільно речі
У валізу шкіряну, -
Клопочуся цілий вечір
Через жінку гамірну.
Не вгамуються ніяк, -
Вже від болю серце плаче
І в душі вирує ляк.
Укладаю щільно речі
У валізу шкіряну, -
Клопочуся цілий вечір
Через жінку гамірну.
2026.09.03
01:32
Тополя - високе дерево
І достобіса товсте.
Вона по всій Україні
Неначе бур'ян росте.
Тополя багато бачила
І чула багато теж,
Тому про багато що знає,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І достобіса товсте.
Вона по всій Україні
Неначе бур'ян росте.
Тополя багато бачила
І чула багато теж,
Тому про багато що знає,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.11.26
2024.05.17
2023.04.01
2022.03.19
2022.01.12
2021.12.22
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Іншомовна поезія
Кшиштоф Каміль Бачинський (1921-1944)
Одділили тебе, синку, від снів, що дрижать метеликом,
гафтували тобі, синку, смутні очі кровію рудою,
малювали краєвиди в жовті пасма згарищ,
вишивали повішальниками дерев плинне море.
Навчили тебе, синочку, землі твоєї напам’ять,
Колись стежки її повитинав ти залізом-сльозами.
Сховали тебе у темноті, нагодували тривог хлібом,
переміряв напомацки із людських доріг найбільш соромливі.
І вийшов ти ясний, синку, в ніч зі зброєю чорною,
і почув ти , як їжачиться у звуках хвилин зло .
Перш аніж упасти, із землею попрощавсь рукою .
Чи то була куля, синку, чи луснуло серце.
1936
uwagą na odwrocie rękopisu: „Pierwszy wiersz Krzycha – 1936. 15 lat”.).
Oddzielili cie, syneczku, od snów, co jak motyl drżą,
haftowali ci, syneczku, smutne oczy rudą krwią,
malowali krajobrazy w żółte ściegi pożóg,
wyszywali wisielcami drzew płynące morze.
Wyuczyli cię, syneczku, ziemi twej na pamięć,
gdyś jej ścieżki powycinał żelaznymi łzami.
Odchowali cię w ciemności, odkarmili bochnem trwóg,
przemierzyłeś po omacku najwstydliwsze z ludzkich dróg.
I wyszedłeś, jasny synku, z czarną bronią w noc,
i poczułeś, jak się jeży w dźwięku minut - zło.
Zanim padłeś, jeszcze ziemię przeżegnałeś ręką.
Czy to była kula, synku, czy to serce pekło?
1936
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Кшиштоф Каміль Бачинський (1921-1944)
«Двадцятикількалітній поет Кшиштоф, щуплий астматик, фізично не міцніший від Марселя Пруста,
загинув на посту , обстрілюючи з вікна танки СС...
Так пропала найбільша надія польської поезії».
Лауреат Нобелівської премії Чеслав Мілош
«Належимо до народу, долею якого є стріляти у ворога з діамантів».
Станіслав Пігонь, історик літератури
Одділили тебе, синку, від снів, що дрижать метеликом,
гафтували тобі, синку, смутні очі кровію рудою,
малювали краєвиди в жовті пасма згарищ,
вишивали повішальниками дерев плинне море.
Навчили тебе, синочку, землі твоєї напам’ять,
Колись стежки її повитинав ти залізом-сльозами.
Сховали тебе у темноті, нагодували тривог хлібом,
переміряв напомацки із людських доріг найбільш соромливі.
І вийшов ти ясний, синку, в ніч зі зброєю чорною,
і почув ти , як їжачиться у звуках хвилин зло .
Перш аніж упасти, із землею попрощавсь рукою .
Чи то була куля, синку, чи луснуло серце.
1936
uwagą na odwrocie rękopisu: „Pierwszy wiersz Krzycha – 1936. 15 lat”.).
Oddzielili cie, syneczku, od snów, co jak motyl drżą,
haftowali ci, syneczku, smutne oczy rudą krwią,
malowali krajobrazy w żółte ściegi pożóg,
wyszywali wisielcami drzew płynące morze.
Wyuczyli cię, syneczku, ziemi twej na pamięć,
gdyś jej ścieżki powycinał żelaznymi łzami.
Odchowali cię w ciemności, odkarmili bochnem trwóg,
przemierzyłeś po omacku najwstydliwsze z ludzkich dróg.
I wyszedłeś, jasny synku, z czarną bronią w noc,
i poczułeś, jak się jeży w dźwięku minut - zło.
Zanim padłeś, jeszcze ziemię przeżegnałeś ręką.
Czy to była kula, synku, czy to serce pekło?
1936
Небагатьом вдалося передбачити свою долю. П’ятнадцятилітній Кшиштоф Бачинський передбачив її за три роки до нападу фашистської Німеччини на Польщу.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
