
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.18
12:14
Чоловіче шо ти як ти
Проспектом оцим-во хиляючи стильно
Дам – ді – дам – ді – да – ділі – ді
Мама зве тебе додому йди
Ситчику-читчику йди розкажи
Cпустошення все ще чатує мовби
Тон рожевий електрична блакить
Проспектом оцим-во хиляючи стильно
Дам – ді – дам – ді – да – ділі – ді
Мама зве тебе додому йди
Ситчику-читчику йди розкажи
Cпустошення все ще чатує мовби
Тон рожевий електрична блакить
2025.09.18
11:46
Осінь починається з цілунків
все ще розпашілих літніх вуст.
Вереснем прокочується лунко
сонячних обіймів перший хруст.
Це прощання буде неквапливим.
Вгорнутим у ніжну теплоту.
Вітер, то бурхливо, то пестливо
все ще розпашілих літніх вуст.
Вереснем прокочується лунко
сонячних обіймів перший хруст.
Це прощання буде неквапливим.
Вгорнутим у ніжну теплоту.
Вітер, то бурхливо, то пестливо
2025.09.18
09:21
СІМ ЧУДЕС ЮВІЛЯРА
Отже, мені виповнилося 70 років!
З огляду на цю поважну цифру хотів би поділитися деяким нагромадженим досвідом. Можливо, він зацікавить когось із тих моїх читачів, хто лише наближається до такого далекого рубежу, який у дитинстві ч
2025.09.18
07:12
В'язень мрій і невільник турбот,
Часто змінюю плани позицій,
Бо упертий у чімсь, як осот,
Піддаюся всьому, мов мокриця.
Одягнувши сталеву броню,
Захистившись од куль і осколків, -
Я надалі боюся вогню
Допомоги чиєїсь без толку.
Часто змінюю плани позицій,
Бо упертий у чімсь, як осот,
Піддаюся всьому, мов мокриця.
Одягнувши сталеву броню,
Захистившись од куль і осколків, -
Я надалі боюся вогню
Допомоги чиєїсь без толку.
2025.09.18
01:11
Щастя любить тишу,
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
2025.09.17
22:28
Руїни зруйнованого міста.
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
2025.09.17
18:46
Я обійму тебе…
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
2025.09.17
18:18
Знаючи, надходить ніч і сонце палить кораблі
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
2025.09.17
17:57
Ходу вповільнив і спинивсь
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
2025.09.17
16:58
Заливався світанок пташино,
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
2025.09.17
11:14
Нетрадиційність нині в моді,
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
2025.09.17
08:56
вересня - День народження видатного українського письменника
Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
2025.09.17
02:36
Прийшла ця година,
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
2025.09.17
00:22
О життя ти мойого -- світання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
2025.09.16
23:55
Ты могла бы наконец
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.
Я унижен – спору нет!
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.
Я унижен – спору нет!
2025.09.16
22:19
Дощі йдуть і змивають усе,
роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
ВІРА, НАДІЯ, ЛЮБОВ ТА ЇХ МАТИ СОФІЯ
1
Естетом був імператор Адріан.
Не міг намилуватись красою Антіноя. Шість років поспіль мав його при собі. Куди б не їхав, Антіной був поруч. І треба ж так: невідь з якої причини юнак не вирнув з Нілу.
Сумував імператор і наказав обожнити коханця. Влаштовано було ігри на честь останнього бога античності. На місці загину збудували місто Антинуополь.Бозна скільки статуй Антіноя було, бо ще й сьогодні збереглося щось із п’ять тисяч. Придворні астрономи віднайшли на небі сузір’я молодика.
Жодний римлянин ні до, ні після не удостоювався такої честі, як Антіной.
2
Дійшла до Адріана чутка, що в столиці мешкає вдова з трьома неймовірної краси доньками. Та от біда - християнки. А з християнами імператор, як і його попередник, не панькався. Щоправда, на відміну од нього не дозволяв фанатичній черні розправлятися з невгодними Олімпу. А за наклеп, який процвітав доти, винуватців карали, як і християн.
«Приведіть отих красунь до мене,- звелів Адріан.- Всі вони негайно відмовляться од своєї віри».
І ось перед імператором стоять Віра, Надія, Любов із матір’ю Софією.
Вражений красою дівчаток, Адріан зажадав од матері розповісти про її рід та що мають доньки робить, як вийдуть з отроцтва.
«Христові я заручила їх,- одповіла Софія.- Нетлінну чистоту й красу свою віддадуть Сину Божому!»
Не мав наміру імператор негайно напоумлять красунь і відправив їх разом з матір’ю на три дні до родовитої й мудрої Паллади.
3
«Доньки улюблені мої,- напучувала мати, як після теревень Паллади лишалися вони на самоті,- настає година заручин ваших із безсмертним Нареченим. Не піддайтеся спокусам імператора. Зі словом радості ввійдіть у Його світлицю».
4
В розмовах з мудрою матір’ю швидко збігли три дні, і ось сім’я знову стоїть перед Адріаном.
«По-батьківському говоритиму з вами, мої любі,- почав імператор.- Увіруйте в моїх богів, поклоніться їм і я вас доньками назову привселюдно.- Повсюди знайдете шану в імперії моїй неосяжній!»
Відповіла Адріанові Віра: «Батько небесний є в нас. Тільки Його доньками хочемо бути!»
«Як звати твоїх доньок та скільки кожній літ,- звернувся імператор до Софії, начебто й не чув слів Віри.
«Вірі, дванадцять. Надії –десять. А Любові щойно сповнилося дев’ять».
Ще певний, що вдасться зробити те, що задумав, Адріан звелів Вірі вклонитись Артеміді. Але не зрушила з місця отроковиця.
«Оголіть її і бийте доти, доки не вклониться богині!»- скипів од злості імператор.
Дівчина мовчала під час катувань і навіть тоді, як відрізали їй соски. А як поклали на розжеврілі ґрати, до Господа звернулась , і тіло не осмалилось навіть. Чисте було воно й після того, як кинули в конов зі смолою. «Пам’ятайте,- крикнула Віра з останніх сил,- кому ми заприсяглися і не скоріться варварам поганим! Мову урвав меч ката, що впав на білосніжну шию.
«Дитино мила,- звернувсь Адріан до Надії,- не будь такою ж неслухняною, яе сестра твоя покійна. Вклонися Артеміді. Насправді хочу за доньку свою любу тебе взяти!»
«Одною матір’ю народжені ми, одне й те ж хрещення мали, на одних і тих же книгах в мудрості зростали... Тож не трудись намарне зробити те, що наміривсь учинити за непослух. Вочевидь переконаєшся, що зі сестрою я одної віри».
Після побоїв гострими канчуками кинули у вогонь Надію. А як вона , мов три юнаки юдейські, неопалимою вийшла з печі, на гак підвісили красуню й шарпали тіло кігтями залізними. Надія з високості усміхалась і шепотіла : «Солодка мені смерть за Господа Бога...А вас, мучителі, чекає геєна вогняна...»
Не стала вклонятись Артеміді й Любов.
«Скажи лише,- наполягав у безсиллі Адріан,- велика ти, богине Артемідо, і тої ж миті сядеш поруч мене!»
Дівчинка на те: «Великий Ісус Христос, а твоя Артеміда приречена на смерть!»
Без помочі катів ввійшла в піч вогняну Любов. Неушкоджену нітрохи, тіло дівчатка свердлували. Нічого не добившись, мечем скінчили її життя.
Замучених любочок своїх Софія у ковчег поклала й на пагорбку поховала зі слізьми. Три дні сиділа біля могили. Не їла, не пила.Тільки молилась ревно. І вічним сном заснула.
P.S.
Варвари християн, християни юдеїв, мусульмани християн і юдеїв схиляють у свою віру . А ходять усі під одним і тим же Богом...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ВІРА, НАДІЯ, ЛЮБОВ ТА ЇХ МАТИ СОФІЯ
1
Естетом був імператор Адріан.
Не міг намилуватись красою Антіноя. Шість років поспіль мав його при собі. Куди б не їхав, Антіной був поруч. І треба ж так: невідь з якої причини юнак не вирнув з Нілу.
Сумував імператор і наказав обожнити коханця. Влаштовано було ігри на честь останнього бога античності. На місці загину збудували місто Антинуополь.Бозна скільки статуй Антіноя було, бо ще й сьогодні збереглося щось із п’ять тисяч. Придворні астрономи віднайшли на небі сузір’я молодика.
Жодний римлянин ні до, ні після не удостоювався такої честі, як Антіной.
2
Дійшла до Адріана чутка, що в столиці мешкає вдова з трьома неймовірної краси доньками. Та от біда - християнки. А з християнами імператор, як і його попередник, не панькався. Щоправда, на відміну од нього не дозволяв фанатичній черні розправлятися з невгодними Олімпу. А за наклеп, який процвітав доти, винуватців карали, як і християн.
«Приведіть отих красунь до мене,- звелів Адріан.- Всі вони негайно відмовляться од своєї віри».
І ось перед імператором стоять Віра, Надія, Любов із матір’ю Софією.
Вражений красою дівчаток, Адріан зажадав од матері розповісти про її рід та що мають доньки робить, як вийдуть з отроцтва.
«Христові я заручила їх,- одповіла Софія.- Нетлінну чистоту й красу свою віддадуть Сину Божому!»
Не мав наміру імператор негайно напоумлять красунь і відправив їх разом з матір’ю на три дні до родовитої й мудрої Паллади.
3
«Доньки улюблені мої,- напучувала мати, як після теревень Паллади лишалися вони на самоті,- настає година заручин ваших із безсмертним Нареченим. Не піддайтеся спокусам імператора. Зі словом радості ввійдіть у Його світлицю».
4
В розмовах з мудрою матір’ю швидко збігли три дні, і ось сім’я знову стоїть перед Адріаном.
«По-батьківському говоритиму з вами, мої любі,- почав імператор.- Увіруйте в моїх богів, поклоніться їм і я вас доньками назову привселюдно.- Повсюди знайдете шану в імперії моїй неосяжній!»
Відповіла Адріанові Віра: «Батько небесний є в нас. Тільки Його доньками хочемо бути!»
«Як звати твоїх доньок та скільки кожній літ,- звернувся імператор до Софії, начебто й не чув слів Віри.
«Вірі, дванадцять. Надії –десять. А Любові щойно сповнилося дев’ять».
Ще певний, що вдасться зробити те, що задумав, Адріан звелів Вірі вклонитись Артеміді. Але не зрушила з місця отроковиця.
«Оголіть її і бийте доти, доки не вклониться богині!»- скипів од злості імператор.
Дівчина мовчала під час катувань і навіть тоді, як відрізали їй соски. А як поклали на розжеврілі ґрати, до Господа звернулась , і тіло не осмалилось навіть. Чисте було воно й після того, як кинули в конов зі смолою. «Пам’ятайте,- крикнула Віра з останніх сил,- кому ми заприсяглися і не скоріться варварам поганим! Мову урвав меч ката, що впав на білосніжну шию.
«Дитино мила,- звернувсь Адріан до Надії,- не будь такою ж неслухняною, яе сестра твоя покійна. Вклонися Артеміді. Насправді хочу за доньку свою любу тебе взяти!»
«Одною матір’ю народжені ми, одне й те ж хрещення мали, на одних і тих же книгах в мудрості зростали... Тож не трудись намарне зробити те, що наміривсь учинити за непослух. Вочевидь переконаєшся, що зі сестрою я одної віри».
Після побоїв гострими канчуками кинули у вогонь Надію. А як вона , мов три юнаки юдейські, неопалимою вийшла з печі, на гак підвісили красуню й шарпали тіло кігтями залізними. Надія з високості усміхалась і шепотіла : «Солодка мені смерть за Господа Бога...А вас, мучителі, чекає геєна вогняна...»
Не стала вклонятись Артеміді й Любов.
«Скажи лише,- наполягав у безсиллі Адріан,- велика ти, богине Артемідо, і тої ж миті сядеш поруч мене!»
Дівчинка на те: «Великий Ісус Христос, а твоя Артеміда приречена на смерть!»
Без помочі катів ввійшла в піч вогняну Любов. Неушкоджену нітрохи, тіло дівчатка свердлували. Нічого не добившись, мечем скінчили її життя.
Замучених любочок своїх Софія у ковчег поклала й на пагорбку поховала зі слізьми. Три дні сиділа біля могили. Не їла, не пила.Тільки молилась ревно. І вічним сном заснула.
P.S.
Варвари християн, християни юдеїв, мусульмани християн і юдеїв схиляють у свою віру . А ходять усі під одним і тим же Богом...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію