
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.02
13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
2025.09.02
12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
2025.09.02
08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн
2025.09.01
23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
2025.09.01
22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
2025.09.01
12:07
Із Бориса Заходера
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
2025.09.01
09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
2025.09.01
05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
2025.09.01
00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
2025.08.31
22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
2025.08.31
22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
2025.08.31
19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
2025.08.31
18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
2025.08.31
14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
2025.08.31
14:03
Сидить Петрик у кімнаті, а надворі злива.
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,
2025.08.31
12:34
Глядача цікавого містер Кайт
Усяко розважає на трамплінові
І Гендерсони будуть теж
Щойно Пабло Фанкез Феа одплескав їм
Над людом і кіньми й підв’язками
Урешті через бочку з огнем на споді!
У цей спосіб містер Кей кидає свій виклик!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Усяко розважає на трамплінові
І Гендерсони будуть теж
Щойно Пабло Фанкез Феа одплескав їм
Над людом і кіньми й підв’язками
Урешті через бочку з огнем на споді!
У цей спосіб містер Кей кидає свій виклик!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
ВІРА, НАДІЯ, ЛЮБОВ ТА ЇХ МАТИ СОФІЯ
1
Естетом був імператор Адріан.
Не міг намилуватись красою Антіноя. Шість років поспіль мав його при собі. Куди б не їхав, Антіной був поруч. І треба ж так: невідь з якої причини юнак не вирнув з Нілу.
Сумував імператор і наказав обожнити коханця. Влаштовано було ігри на честь останнього бога античності. На місці загину збудували місто Антинуополь.Бозна скільки статуй Антіноя було, бо ще й сьогодні збереглося щось із п’ять тисяч. Придворні астрономи віднайшли на небі сузір’я молодика.
Жодний римлянин ні до, ні після не удостоювався такої честі, як Антіной.
2
Дійшла до Адріана чутка, що в столиці мешкає вдова з трьома неймовірної краси доньками. Та от біда - християнки. А з християнами імператор, як і його попередник, не панькався. Щоправда, на відміну од нього не дозволяв фанатичній черні розправлятися з невгодними Олімпу. А за наклеп, який процвітав доти, винуватців карали, як і християн.
«Приведіть отих красунь до мене,- звелів Адріан.- Всі вони негайно відмовляться од своєї віри».
І ось перед імператором стоять Віра, Надія, Любов із матір’ю Софією.
Вражений красою дівчаток, Адріан зажадав од матері розповісти про її рід та що мають доньки робить, як вийдуть з отроцтва.
«Христові я заручила їх,- одповіла Софія.- Нетлінну чистоту й красу свою віддадуть Сину Божому!»
Не мав наміру імператор негайно напоумлять красунь і відправив їх разом з матір’ю на три дні до родовитої й мудрої Паллади.
3
«Доньки улюблені мої,- напучувала мати, як після теревень Паллади лишалися вони на самоті,- настає година заручин ваших із безсмертним Нареченим. Не піддайтеся спокусам імператора. Зі словом радості ввійдіть у Його світлицю».
4
В розмовах з мудрою матір’ю швидко збігли три дні, і ось сім’я знову стоїть перед Адріаном.
«По-батьківському говоритиму з вами, мої любі,- почав імператор.- Увіруйте в моїх богів, поклоніться їм і я вас доньками назову привселюдно.- Повсюди знайдете шану в імперії моїй неосяжній!»
Відповіла Адріанові Віра: «Батько небесний є в нас. Тільки Його доньками хочемо бути!»
«Як звати твоїх доньок та скільки кожній літ,- звернувся імператор до Софії, начебто й не чув слів Віри.
«Вірі, дванадцять. Надії –десять. А Любові щойно сповнилося дев’ять».
Ще певний, що вдасться зробити те, що задумав, Адріан звелів Вірі вклонитись Артеміді. Але не зрушила з місця отроковиця.
«Оголіть її і бийте доти, доки не вклониться богині!»- скипів од злості імператор.
Дівчина мовчала під час катувань і навіть тоді, як відрізали їй соски. А як поклали на розжеврілі ґрати, до Господа звернулась , і тіло не осмалилось навіть. Чисте було воно й після того, як кинули в конов зі смолою. «Пам’ятайте,- крикнула Віра з останніх сил,- кому ми заприсяглися і не скоріться варварам поганим! Мову урвав меч ката, що впав на білосніжну шию.
«Дитино мила,- звернувсь Адріан до Надії,- не будь такою ж неслухняною, яе сестра твоя покійна. Вклонися Артеміді. Насправді хочу за доньку свою любу тебе взяти!»
«Одною матір’ю народжені ми, одне й те ж хрещення мали, на одних і тих же книгах в мудрості зростали... Тож не трудись намарне зробити те, що наміривсь учинити за непослух. Вочевидь переконаєшся, що зі сестрою я одної віри».
Після побоїв гострими канчуками кинули у вогонь Надію. А як вона , мов три юнаки юдейські, неопалимою вийшла з печі, на гак підвісили красуню й шарпали тіло кігтями залізними. Надія з високості усміхалась і шепотіла : «Солодка мені смерть за Господа Бога...А вас, мучителі, чекає геєна вогняна...»
Не стала вклонятись Артеміді й Любов.
«Скажи лише,- наполягав у безсиллі Адріан,- велика ти, богине Артемідо, і тої ж миті сядеш поруч мене!»
Дівчинка на те: «Великий Ісус Христос, а твоя Артеміда приречена на смерть!»
Без помочі катів ввійшла в піч вогняну Любов. Неушкоджену нітрохи, тіло дівчатка свердлували. Нічого не добившись, мечем скінчили її життя.
Замучених любочок своїх Софія у ковчег поклала й на пагорбку поховала зі слізьми. Три дні сиділа біля могили. Не їла, не пила.Тільки молилась ревно. І вічним сном заснула.
P.S.
Варвари християн, християни юдеїв, мусульмани християн і юдеїв схиляють у свою віру . А ходять усі під одним і тим же Богом...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ВІРА, НАДІЯ, ЛЮБОВ ТА ЇХ МАТИ СОФІЯ
1
Естетом був імператор Адріан.
Не міг намилуватись красою Антіноя. Шість років поспіль мав його при собі. Куди б не їхав, Антіной був поруч. І треба ж так: невідь з якої причини юнак не вирнув з Нілу.
Сумував імператор і наказав обожнити коханця. Влаштовано було ігри на честь останнього бога античності. На місці загину збудували місто Антинуополь.Бозна скільки статуй Антіноя було, бо ще й сьогодні збереглося щось із п’ять тисяч. Придворні астрономи віднайшли на небі сузір’я молодика.
Жодний римлянин ні до, ні після не удостоювався такої честі, як Антіной.
2
Дійшла до Адріана чутка, що в столиці мешкає вдова з трьома неймовірної краси доньками. Та от біда - християнки. А з християнами імператор, як і його попередник, не панькався. Щоправда, на відміну од нього не дозволяв фанатичній черні розправлятися з невгодними Олімпу. А за наклеп, який процвітав доти, винуватців карали, як і християн.
«Приведіть отих красунь до мене,- звелів Адріан.- Всі вони негайно відмовляться од своєї віри».
І ось перед імператором стоять Віра, Надія, Любов із матір’ю Софією.
Вражений красою дівчаток, Адріан зажадав од матері розповісти про її рід та що мають доньки робить, як вийдуть з отроцтва.
«Христові я заручила їх,- одповіла Софія.- Нетлінну чистоту й красу свою віддадуть Сину Божому!»
Не мав наміру імператор негайно напоумлять красунь і відправив їх разом з матір’ю на три дні до родовитої й мудрої Паллади.
3
«Доньки улюблені мої,- напучувала мати, як після теревень Паллади лишалися вони на самоті,- настає година заручин ваших із безсмертним Нареченим. Не піддайтеся спокусам імператора. Зі словом радості ввійдіть у Його світлицю».
4
В розмовах з мудрою матір’ю швидко збігли три дні, і ось сім’я знову стоїть перед Адріаном.
«По-батьківському говоритиму з вами, мої любі,- почав імператор.- Увіруйте в моїх богів, поклоніться їм і я вас доньками назову привселюдно.- Повсюди знайдете шану в імперії моїй неосяжній!»
Відповіла Адріанові Віра: «Батько небесний є в нас. Тільки Його доньками хочемо бути!»
«Як звати твоїх доньок та скільки кожній літ,- звернувся імператор до Софії, начебто й не чув слів Віри.
«Вірі, дванадцять. Надії –десять. А Любові щойно сповнилося дев’ять».
Ще певний, що вдасться зробити те, що задумав, Адріан звелів Вірі вклонитись Артеміді. Але не зрушила з місця отроковиця.
«Оголіть її і бийте доти, доки не вклониться богині!»- скипів од злості імператор.
Дівчина мовчала під час катувань і навіть тоді, як відрізали їй соски. А як поклали на розжеврілі ґрати, до Господа звернулась , і тіло не осмалилось навіть. Чисте було воно й після того, як кинули в конов зі смолою. «Пам’ятайте,- крикнула Віра з останніх сил,- кому ми заприсяглися і не скоріться варварам поганим! Мову урвав меч ката, що впав на білосніжну шию.
«Дитино мила,- звернувсь Адріан до Надії,- не будь такою ж неслухняною, яе сестра твоя покійна. Вклонися Артеміді. Насправді хочу за доньку свою любу тебе взяти!»
«Одною матір’ю народжені ми, одне й те ж хрещення мали, на одних і тих же книгах в мудрості зростали... Тож не трудись намарне зробити те, що наміривсь учинити за непослух. Вочевидь переконаєшся, що зі сестрою я одної віри».
Після побоїв гострими канчуками кинули у вогонь Надію. А як вона , мов три юнаки юдейські, неопалимою вийшла з печі, на гак підвісили красуню й шарпали тіло кігтями залізними. Надія з високості усміхалась і шепотіла : «Солодка мені смерть за Господа Бога...А вас, мучителі, чекає геєна вогняна...»
Не стала вклонятись Артеміді й Любов.
«Скажи лише,- наполягав у безсиллі Адріан,- велика ти, богине Артемідо, і тої ж миті сядеш поруч мене!»
Дівчинка на те: «Великий Ісус Христос, а твоя Артеміда приречена на смерть!»
Без помочі катів ввійшла в піч вогняну Любов. Неушкоджену нітрохи, тіло дівчатка свердлували. Нічого не добившись, мечем скінчили її життя.
Замучених любочок своїх Софія у ковчег поклала й на пагорбку поховала зі слізьми. Три дні сиділа біля могили. Не їла, не пила.Тільки молилась ревно. І вічним сном заснула.
P.S.
Варвари християн, християни юдеїв, мусульмани християн і юдеїв схиляють у свою віру . А ходять усі під одним і тим же Богом...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію