Історія

Наташа

Династія демонів впоряджали урочисті нічняні зібрання, під час яких відбувався церемоніал коронації Демона, й він ще раз став їхнім законним велителем. Сторіччями вікував у колодязі, де царювала навічна тьма.

Темрявої ноченьки Елія рушала до криниці, яка була такою ж чорною, як сльота. Несподівано розчула плач і, зазирнувши наниз, помітила Ангела, котрий стояв і плакав. Прудко побігенькала по драбину додому, а вертаючись до колодязя, звісила ліствицю вділ і угледіла, що Посланець вже пропав. Витягнувши драбину, дівчина верталася до житла, безмаль аніщо не видячи. Проте раптом повторно учула якраз те саме рюмсання, який не вщюхав ні вдень, ні вночі, допоки Елія удруге не наблизилася до криниці. Плач затихав, однак Охоронець подовжував рюмати. Сама собою зумівалася, як щоночі шкандибала до колодязя, завертаючись домів, безперервно вчуваючи його рюмсання.

Одного разу, доходячи до криниці, оп'ять навертавшись донизу та, простягаючи руку до Ангела. Він злегка сплигував увись і, осміхаючись, вершив мені освідчення. І годившись, зразу вклепалася в нього з першого погляду, помітивши його поруч із собою. Несподівано ми спільно опустилися усередині глибченного і темного колодязя, потрапивши в суцільні потемки і, почувавши на собі легенький потяг вділ - певно, то бувала диявольська зав'язь, водночас не можучи втямити, що мене тягло під діянням сили тягу, адже була безкінечно залюблена у Посланця.

Ми пройшли по невидному хіднику донизу, і знижуючись все нижче, й нижче, ввижалося, що це ніколи не скінчиться. Наостанку мене завели до покійчику й садили на якись коронований фотель, і, залюбки всівшись, поруч зі мною влаштувався Охоронець. Тією ж ніччю, коли ставало занадто безпросвітно, світло майже не досягало в темний колодязь, в якому животіла. Вікуючи там ніби в світі нічного магізму, не бачачи жодного промінного посвіту.

Минали віки, і, коли вже вбачалося, що тут живу віковічність. Однак невидний бік життя призвів до того, що вже перестала чітко розрізняти, коли постає ранок, день чи ніч, і коли довершиться ніч. Зате ще досі закохана у Ангела. Ця темна ніченька дарувала мені сподіванку, як і світ нічняної магії, що жоден не наважиться порушити цей темний безгомінь. В моєму осередку панувала лише темрява і Посланець, який творив цю безмовність. Одначе Охоронець залишав мене ненадовго, періодично нишком щезаючи, немов проникаючи крізь стіну. Бувало настільки поночі, що не розбереш – є стіни довкола чи нема.

Якось моя зацікавість взяла верх наді мною, наважившись блукати за ним. Але стараючись, критися, хоч би він не набачив мене, і, на щастя, мені це вдалося. Довгенько опускаючись по східцях вділ, і угледівши, що Ангел абикуди ввіходивши. Випадково узріла здоровезний камінь, за котрим змогла сховатися, щоб наглядати за ним, не привертаючи уваги. Справа у тім те, що бачачи попереду себе, шокувало мене: його білі крила обернулися на чорні. Втім він виявив, що дехто слідкує за ним: ненароком звернув головою у мій бік, Посланець помітив частину моєї голови, яка визирала з-закаменю. Намагаючись обернутися до своїх мрачних покоїв, але він враз опинився переді мною, злісний і алярмуючий. Насамперед налякавшись, трішки згодом дещо повторно потягнуло мене до нього - це був пекельний гудзь. Повернувшись зочила його: Охоронець вже стояв там, де він вправно перетворював свої крила, і його крила постали чорними. Ангел удруге легенько потягнув за собою невидимий вузол, і побіжно вкотре не можучи збагнути, що мене тягнло до низу. Врешті - решт я опинилася поряд із ним, він знову обернувся, враз поставши білі крила, усміхаючись. Від цього учувала запаморочення і дедалі більше закохувалася. Не підмічаючи, попавшись на його виверт. Посланець лишив мене у такому стані, а я, буцімто коронована пані підіймалася до темрявої кімнати, волочучи за собою той диявольський зав'язь, який він міцно застискав. Вірьовка тиснула, вглиблюючись у мою шкіру, вимушуючи мене осісти в фотель. Якщо ж не покорюсь його бажанню, Охоронець ще раз тягтиме. Він миттєво переміщався по темному просторінь, отож я опинилася поруч із ним, не могла звести з нього погляд - темний магізм притягував нас один до одного все сильніше й сельніше, а наші любощі ставали дедалі міцнішими і довічними. Жоден не міг зруйнувати це почування.

Мчали століття, і я вже надто довгенько перебувала тутки. Аж ось він утихомирював мене, давши усвідомити, що не варто слідувати за ним, Ангел поступово віддалявся, йдучи навпаки і грізно вдивляючись на мене, кидаючи поглядом, який повелівав залишатися сидячою у оцій кімнаті. Його уплив був настільки впливовим, що я не могла йому ні в чому відмовити. Посланець, відступаючи, зливався з темрявою, стаючи єдиним цілим. Проте, гордовито підвівшись із коронованого крісла, спустилася униз, дойшовши до каменя, ненароком зачепила його, спіткнулася та впала. Охоронець обернувся до мене від чутого дивного звуку, та помітивши, що я зомліла, не встиг навіть змінити свої білі крила на чорні. Він підійшов, піднявши тіло і переніс мене у темну кімнату, поклавши безпритомності на короноване фотель, але не зміг пробудити. Моя душиця злетіла ввись і спозирала за його діяннями. Вона побачила те, що було недоступно навіть мені: той пекельний вузол, який тягнув мене до низу, та темна магія, яка притягала нас один до одного… В чарівну мить, моя душа надумала повернутися. У вході її повернення, на камні появилися розколини, за котрий я спідкнулася, розколовся на дрібні частинки, які вже не можна було зібрати. Разом з цим Ангел доволі повільно зливався з темрявою, десь отам очикувала на нього диявольська зав'язь, почавши втягати Посланця на дно пекла, тоді як невидний магізм розчинявся у світлі, і наостанок з'явилася довгоочікувана посвіта. Врешті - решт я опинилася у помешканні, і пробудилася від жахної дрімоти.