Люблю мого буття часи похмурі,
коли загострюються відчуття;
і в них я, наче у старих листах,
своє життя знаходжу, що минуло,
немов легенду, що давно забули.

Приходить розуміння, ніби маю
я жити десь інакшим, вічним, вільним.
І часом деревом себе я відчуваю,
яке зросло й шепоче на могилі
мрій похоронених колишньої дитини
(навколо них своє коріння обвиваю),
утрачених з печалями й піснями.

Rainer Maria Rilke ICH LIEBE MEINES WESENS DUNKELSTUNDEN
Ich liebe meines Wesens Dunkelstunden,
in welchen meine Sinne sich vertiefen;
in ihnen hab ich, wie in alten Briefen,
mein täglich Leben schon gelebt gefunden
und wie Legende weit und überwunden.

Aus ihnen kommt mir Wissen, dass ich Raum
zu einem zweiten zeitlos breiten Leben habe.
Und manchmal bin ich wie der Baum,
der, reif und rauschend, über einem Grabe
den Traum erfüllt, den der vergangne Knabe
(um den sich seine warmen Wurzeln drängen)
verlor in Traurigkeiten und Gesängen.

22.9.1899, Berlin-Schmargendorf