Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
де неосяжна далечінь
і буду йти вперед без спину
до досконалості творінь.
Не надто вірю забобонам,
на сто питань один відвіт:
ще не народжено дракона,
який здолає наш нарід.
Ллється з безхмарних небес від темна, –
Дужчає, тихне і знову зростає,
Наче у серці моїм таїна.
Місячна повінь струмує додолу,
Шириться й плеще об ствірки воріт, –
Тіні мовчазно кружляють по колу
І звеселяють прит
«Не сумнівайся, ти тут зайвий»
І як чужому навздогін:
«Усіх нещасть провайдер…»
«Там не сиди і не чіпай
І не дивись… сходи в комору
І не музИч і не співай» —
Мабуть родивсь не впору?
простосердечний, а не дурний
багатослів’я для нього чуже
набої звичаєм не береже
загинути просто в будь-яку мить
повсюди розтяжок купа & мін
але казав побратим василь
Найпершим поміж всіх великоросів.
І носяться з тим виродком ще й досі.
Чим цей «герой» прославивсь на землі?
Жорстокий був і лютий, наче звір,
Не то чужі, свої його боялись,
З підступністю й жорстокістю спізнали
Ковтнути жменьку Світла
Чи хвилюватимешся ти
Що то не я, а вітер…
Чи уявлятимеш, що в ніч
Лише одне бажання
Почути знов: « не в тому річ…»
І буде ще питання:
Любов не здатна відтяти крила!
Лети, як хочеш, у даль високу,
Мій волелюбний, зірчастий Сокіл.
За сніжні хмари, туди де вічність
Лоскоче вії промінням ніжним,
Несе цунамі на гострім вістрі
У сиве пір'я свавільний вітер
влаштували світила парад,
і дочитує осені повість
з книги Неба сумний листопад…
Опустились сніжинки скраєчку
на ранкові уламки часу.
Свіжознесене сонця яєчко
холодіють листопада ночі.
Ти була найкращою з оман
і від тебе геть іти не хочу.
Для розлуки ніби ще не час
дзиґарі відлічують хвилини.
Господи, помилуй грішних нас
від Адама з Євою до нині.
Іще й очам вказала шлях
Повз чорториї повносилі
До очеретяних дівах.
Я сотні раз до них приходив
У снах сполоханих своїх
І зі снопами хороводи
Водив щоразу їй на сміх.
із осені в зимову казку.
Натхненна Муза білокрила
з сонливих віч знімала маску.
А за вікном купейним бігли
засніжених картин пейзажі.
Зима минуле вкрила білим,
Такий би дощ зненацька ринув,
Що спраглі од чекання ринви
Діжки і відра перекинули б...
...Натомість із Єрусалиму
Хмара в Єгипет чомсь полинула.
Дощу благають синагоги,
Здіймають голоси до Бога,
Минуле на віки не радує нікого,
але у той же час на фініші доріг
вертаємо роки, які вартують того,
аби на схилі літ не забувати їх.
ІІ
Ганяли і мене як у окропі муху.
Ні правди, ні ґлузду, ні рівності,
Зневажені мамині цінності,
Поламане правді крило.
Торгуємо тілом і гідністю,
У бога випрошуєм милості,
А в пазусі - пригорща підлості,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Федеріко Ґарсіа Лорка Газель про незвідану смерть
щоб не спіткала тіснота могили.
Хочу заснути сном, як у дитини,
що хоче серцем злитись з океаном.
Не хочу чути, що вмирає кров у мертвих;
що не попросять пити їх зітлілі губи.
Не хочу болю, що наносять трави,
або своїм зміїним жалом місяць,
коли йому не спиться на світанні.
Заснути хочу так, щоб не навіки,
лише на мить, на хвильку, на століття;
щоб відчували всі, що я не мертвий;
що мої губи зможуть говорити;
що я малий друг західного вітру;
що я велика тінь сльози моєї.
Обличчя вранці вкрийте покривалом,
щоб зупинились мурашині зграї,
підошви чисто вимийте водою,
щоб зісковзнули скорпіона жвали.
Бо я заснути хочу сном таким, як в яблук,
щоб вчитись плачу, що очистить землю;
бо хочу жити в цій сумній дитині,
що хоче серцем злитись з океаном.
https://www.youtube.com/watch?v=24wBJzifH9c
Federico García Lorca Gacela de la muerte oscura
Quiero dormir el sueño de las manzanas
alejarme del tumulto de los cementerios.
Quiero dormir el sueño de aquel niño
que quería cortarse el corazón en alta mar.
No quiero que me repitan que los muertos no pierden la sangre;
que la boca podrida sigue pidiendo agua.
No quiero enterarme de los martirios que da la hierba,
ni de la luna con boca de serpiente
que trabaja antes del amanecer.
Quiero dormir un rato,
un rato, un minuto, un siglo;
pero que todos sepan que no he muerto;
que haya un establo de oro en mis labios;
que soy un pequeño amigo del viento Oeste;
que soy la sombra de mis lágrimas.
Cúbreme por la aurora con un velo,
porque me arrojará puñados de hormigas,
y moja con agua dura mis zapatos
para que resbale la pinza de su alacrán.
Porque quiero dormir el sueño de las manzanas
para aprender un llanto que me limpie de tierra;
porque quiero vivir con aquel niño oscuro
que quería cortarse el corazón en alta mar.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Федеріко Ґарсіа Лорка Газель про безнадійне кохання"