Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Мандрує Муза мегасвітом.
Мажор-мінор - метаморфози,
Мадонна мила, мов мімоза.
Митець-мороз малює містом,
Міркують мундрагелів мізки.
Моментом - менестрелів мрії,
Про клятих мін глухе виття
І близькість вибухів вчорашніх
До входу в наше укриття.
Земля стогнала і від болю
Здригавсь налякано бліндаж, –
Осколки сипались довкола,
Або шугали прямо в лаз.
У його житло влетів "шахед".
Надпотужний західний есмінець
Спокій береже чужих планет.
Він помер. Ніде немає даних.
Виявили обгорілий труп.
Смерть за смертю. Хтось комусь - коханий,
ще не знав
де тужити
і вигадував
глину
і сіль
не була
жодна крапля
В тишині
Волосся жне знаряддя деревинне
Втішно їй
Зважає на втіхи
Наслухуючи
Манив, манили в складчину, в архів…
А з неба розсипалися вже Рими…
Я мало після цього не здурів
Ходив, збирав і бавився охоче
Рядком, рядками з римами й без рим
…О дякую тобі, мій Славний Отче,
І вибач за прихов
В оксамити милі деревчата!
Чи знаєте, що треба говорити,
Як любу мою будете стрічати?»
«Знаємо, знаємо, друже,
Та ж не перший рік тут мандруєш...»
«Спинись, поточе-хлопче, хоч на мить!
Вгамуйтесь, легені вітрилі!
Звикаєш попри безліч всяких бід,
Біжиш, було, зкривавлений додому
І тихо помираєш під обід…
Кому скажи… Чи є від цього користь?
А ось у погріб тричі вніч — респект
Буває сам, забувши гнівну почесть,
з гірчинкою холодних днів,
хапає цупко за рукава,
щоб ти із ним погомонів
та ти спішиш, бракує часу,
успіти треба до зими,
а падолист встеляє рясно
багряним листям килими.
Важко працювати, –
Тільки б не безслідно
Залишити спадок.
Дихати настоєм
Пінистої браги, –
Тільки б перед боєм
Відати відвагу.
Виходячи на тихий променад,
Своє минуле бачу скрізь і всюди -
Я з тих, хто озирається назад.
Щоб зовсім не було провальних пауз,
На мене ллється бруд тупих порад.
Сьогодні у житті - суцільний хаос -
Якби не цей примружений
Тепер уже хрестоматійний погляд,
Нізащо б не подумав, що це він:
У шортах (знаю, що грав у теніс),
В капцях на босу ногу,
Голомозий, як цабарі усі...
А головне – без охорони!?.
Зіграй в мовчанку, зайві ті розмови
Коли усе усім пороздавав
Лишивши тільки запах від полови…
У лісі ще достатьно вільних місць
Хоча і там, таких як ти, це — розкіш
Як тільки оприлюдниш свою злість —
З тих самих
Роки проминали так само, як минають сьогодні,
І та ж сама різниця була між хатинами та палацами,
Як і різниця між ситими та голодними.
Мечі рубали шоломи, сікли обладунки, ар
Бо осінній повіяв вітер.
Де та юність моя - білоквіття із саду?
Не вернути цвіту на віття.
Листопадило на душі, листопадило.
Де ж широка юності стежка?
Листя золотом, золотом сипало й падало,
У лицарів чомусь без компромісу. –
Немає з перцем? Націди бірміксу.
По вінця лий! І вою не переч!» –
Корчма вона і в Африці – корчма.
Хіба важливо, як її охрестять?
Тут дринк один від честі до безчестя,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Вільям Карлос Вільямс Падіння
як манив підйом
Спогад це вид
завершення
спосіб повторення
навіть
початку, бо відкриває він нові місця
зайняті ордами
невтілених донині
нових видів -
тому що їхній рух
спрямований до нових цілей
(хоча раніше вони були відкинуті)
Жодна поразка не складена цілком з поразок - тому що
світ завжди відкриває в ній можливість
раніше
непередбачену.
Світ втрачений,
світ несподіваний
манить новими шансами
і білизна (утрачена) настільки не біла як пам'ять
білизни
На схилі літ, кохання прокидається
своїм фантомом
який живе в уяві
від блиску сонця -
зараз міцно спляче й зникаюче
в бажанні
Любов фантомна ворухнеться зараз
почавши прокидатися
з приходом
ночі
Падіння
складається із безнадії
і без завершення
отримує нове позбавлення ілюзії:
що є зворотнім боком
безнадії
Чому не здатні ми здійснити те, що
відторгається коханням
що втратили в передчуванні
грядущого падіння
невідворотного і вічного.
William Carlos Williams "The Descent"
The descent beckons
as the ascent beckoned
Memory is a kind
of accomplishment
a sort of renewal
even
an initiation, since the spaces it opens are new places
inhabited by hordes
heretofore unrealized
of new kinds—
since their movements
are toward new objectives
(even though formerly they were abandoned)
No defeat is made up entirely of defeat—since
the world it opens is always a place
formerly
unsuspected. A
world lost
a world unsuspected
beckons to new places
and no whiteness (lost) is so white as the memory
of whiteness
With evening, love wakens
though its shadows
which are alive by reason
of the sun shining—
grow sleepy now and drop away
from desire
Love without shadows stirs now
beginning to awaken
as night
advances
The descent
made up of despairs
and without accomplishment
realizes a new awakening:
which is a reversal
of despair
For what we cannot accomplish, what
is denied to love
what we have lost in the anticipation—
a descent follows
endless and indestructible
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Вільям Карлос Вільямс ПАМ'ЯТЬ ПРО КВІТЕНЬ"