Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Як сон віків похмурий і страшний.
І довга сукня осені не личить.
Вона сховає від страждань земних.
Пожовкле листя хоче говорити
Зі мною мовою повільних рік.
І більше пекло годі нам створити,
У дощ, що перекреслив всі надії.
То ж не було хвилини супокою,
Хилились хризантем промоклі вії.
І падолист. і вітер, і печалі -
Усе змішалось у гіркім коктейлі
Зів*яли восени колишні чари.
Ось мою абрикосу в обіймах за ніч роздягнув.
Зняв сукЕнку, порвав, і бруківку спідницею вистелив.
Загорнулась калюжа в оборку її осяйну.
Іздаля - ніби бісером жовтим обочина вишита.
Посвітліли
Про те, як Лєвша спромігся блоху підкувати.
Та і став тоді бабусі своєї питати:
- Що то за звір – блоха ота? Щось для мене нове.
- То комаха. Така мала, навіть менше мухи.
І стрибає, й кусається. Зараз то ї
А дефіцит завис в коморі
Но є надія… є Залужний
І Закарпаття чемний говір
Демократична послідовність
Гуртує спокою контракти
І зупиняється у Львові…
Принаймні, висловились «Факти»
якого немає, -
світло погаслих зірок.
Але так само згасає світло
від людей, воно поглинається
киплячою магмою небуття.
Ми дивимося на світло
домівок, але потрібних людей
І я божеволів у школі
Мої вчителі були кволі
Мене зупиняли й
Усе загортали
У правила щодо & щоби
Та й визнав, що усе на ліпше
Хоча мотиви вже робили кроки.
Ще від Кармен звучало стільки арій,
І павутинням заплітались роки.
Не напишу про тебе мемуари.
Приходить розуміння надто пізно.
Не збудувати тріумфальну арку.
незмірну тугу й біль за тих дітей Твоїх,
що й на схилку літ не в змозі позабути,
як їх в палеоліт війна триклята вкинула.
Там кременем-кресалом добувавсь вогонь,
поживою єдиною, а не дієтою, лобода була,
Якби ж по своїй волі майнули в небеса…
Якби ж прийдешня ніч цікавилась малятком —
З очей текли б не сльози, а сонячна роса…
Якби ж то сприйняла задіяне свідомість,
Я б малював це світ з пошкоджень і пожеш… і
Ні
Ми білі ворони
у цьому суспільстві,
ми сіль України,
йдемо звідусіль.
Із возом моїм
поєднається віз твій,
дивишся у воду
і опускаєш у неї
пожовкле листя і квіти,
як листи в невідомість.
Чи дістануться вони адресата?
Хто буде цим адресатом?
Бог чи зруйноване обличчя часу?
Бо й у речей складні бувають ролі –
Стають, зненацька, цінним подарунком.
Тому – моя, як приклад, парасоля.
Мене охороняла від негоди
Багато років, віддано служила,
Долаючи зі мною перешкоди,
Та вже мене частинку ст
Неприковані, млосні спомини... вічний блюз...
Ніжні дотики, затамовані на устах...
і не знаю я - чи ще дихаю, бо боюсь:
розгубити тебе намистинами пасії,
перекроїти час - зодягнутися в згаслого дим...
Я сумую і су
Колише тишу ніжний вітерець.
Вистукує морзянку на колоді
Завзято-щемно дятел-молодець.
Нарешті літо бабине всміхнулось,
І золотом обсипало мене.
І дивовижним шумовинням чулим
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Стів Ковіт Попередження
Які я одягав щодня більше року
і які до останнього здавалися
в ідеальному стані,
раптом розірвалися.
Як чи чому я не знаю,
але це сталося: великий розрив проміж ніг.
Місяць тому мій друг Нік
пішов з ракетбольного корту,
прийняв душ,
переодягнувся у звичайний одяг,
і на півдорозі додому втратив свідомість і помер.
Прислухайся, ти, хто це читаєш,
і стань на коліна зараз і ще раз
як поет Крістофер Смарт (2),
і цілуй землю і радій,
і використовуй більше свого часу,
і будь добрим з кожним,
навіть з тим, хто на це не заслуговує.
Хоча ти можеш не вірити
це станеться,
ти теж одного дня зникнеш,
Я, чиї Лівайси розірвалися проміж ніг
без причини,
запевняю тебе, що саме так буває.
Передай це.
(1) Лівайс - джинсові брюки американської компанії Levi Straus (Levi's), яка спеціалізується на пошиві джинсового одягу з 1873 року
(2) Крістофер Смарт (1722 - 1771) - англійський поет, який страждав на психічний розлад, який переріс у релігійну одержимість. Він постійно голосно молився, падав на коліна в людних місцях і вимагав, щоб люди наслідували його приклад. "Більше божевілля не молитися зовсім, ніж молитися так, як це робив Смарт" (Семюель Джонсон)
Steve Kowit NOTICE
This evening, the sturdy Levi's
I wore every day for over a year
& which seemed to the end
in perfect condition,
suddenly tore.
How or why I don't know,
but there it was: a big rip at the crotch.
A month ago my friend Nick
walked off a racquetball court,
showered,
got into his street clothes,
& halfway home collapsed & died.
Take heed, you who read this,
& drop to your knees now & again
like the poet Christopher Smart,
& kiss the earth & be joyful,
& make much of your time,
& be kindly to everyone,
even to those who do not deserve it.
For although you may not believe
it will happen,
you too will one day be gone,
I, whose Levi's ripped at the crotch
for no reason,
assure you that such is the case.
Pass it on.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
