Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
До зенітів щоденних висот,
У сліпучому образі диска,
Ти життя зоресвітній оплот
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
Струмок надій змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?
Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві
В минуле стежка лопухами заросла.
На роздоріжжі рип'яхи і конюшина,
А на бруківці - кропива і ковила.
Ковтають сиві небеса хмарини спілі,
Немов колись зефір місцеві дітлахи.
Покинутих приміщень сходи задубілі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Стів Ковіт Попередження
Які я одягав щодня більше року
і які до останнього здавалися
в ідеальному стані,
раптом розірвалися.
Як чи чому я не знаю,
але це сталося: великий розрив проміж ніг.
Місяць тому мій друг Нік
пішов з ракетбольного корту,
прийняв душ,
переодягнувся у звичайний одяг,
і на півдорозі додому втратив свідомість і помер.
Прислухайся, ти, хто це читаєш,
і стань на коліна зараз і ще раз
як поет Крістофер Смарт (2),
і цілуй землю і радій,
і використовуй більше свого часу,
і будь добрим з кожним,
навіть з тим, хто на це не заслуговує.
Хоча ти можеш не вірити
це станеться,
ти теж одного дня зникнеш,
Я, чиї Лівайси розірвалися проміж ніг
без причини,
запевняю тебе, що саме так буває.
Передай це.
(1) Лівайс - джинсові брюки американської компанії Levi Straus (Levi's), яка спеціалізується на пошиві джинсового одягу з 1873 року
(2) Крістофер Смарт (1722 - 1771) - англійський поет, який страждав на психічний розлад, який переріс у релігійну одержимість. Він постійно голосно молився, падав на коліна в людних місцях і вимагав, щоб люди наслідували його приклад. "Більше божевілля не молитися зовсім, ніж молитися так, як це робив Смарт" (Семюель Джонсон)
Steve Kowit NOTICE
This evening, the sturdy Levi's
I wore every day for over a year
& which seemed to the end
in perfect condition,
suddenly tore.
How or why I don't know,
but there it was: a big rip at the crotch.
A month ago my friend Nick
walked off a racquetball court,
showered,
got into his street clothes,
& halfway home collapsed & died.
Take heed, you who read this,
& drop to your knees now & again
like the poet Christopher Smart,
& kiss the earth & be joyful,
& make much of your time,
& be kindly to everyone,
even to those who do not deserve it.
For although you may not believe
it will happen,
you too will one day be gone,
I, whose Levi's ripped at the crotch
for no reason,
assure you that such is the case.
Pass it on.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
