Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Оченята - сонечка,
Усміхається мені
Моя люба донечка.
Зупинилася й сміється,
Втішене серденько,
Бо вітає її зранку
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.
Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
Своєї зграї. " Честь йому та шана!"
Недоапостоли Росії топлять лій
З дурної пастви внуків Чингісхана.
Країна ефесбешних кріпаків!
Потворна челядь упира старого!
Їм платить чорт із крові п'ятаки
крохмалем волосся, полудою очі,
морозивом день у вікні.
Застуджену душу не гріє кофтина...
На ліжку холоднім старенька дитина —
кирпатим грибочком на пні.
Всміхається мило, кому — невідомо?
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість Весні?
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
пішоходи без позлоти, темні крівлі
срібні коні місяцеві, у зіницях
досвіт марить, у розлуці, о блаженство
немає в куті оцім сонця і сяйва
поки чекаю, поки тіні мчать відусіль
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою - зимною, теплою,
і приспить колисковою - мрійною, легкою.
І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жаліти
Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.
Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,
у одноманітності плину.
Гаптує душиця із марення
тонку льодяну павутину.
Що далі, тікати у безлих*
думок чи укритися пледом?
Вілляти вина повний келих,
Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте
Під пам'ятником з чорного граніту.
Читаю, що написано... О, небо!
"Тримайся! Все попереду ще в тебе!"
І спокою, певно, ніколи не дасть.
Ця вічна сирена, як згущений морок.
І попіл століть опадає на нас.
У ній ми впізнаємо сутність століття.
Освенцим, Дахау, доносів рої.
Її віспувате обличчя столике.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Віслава Шимборська ЕКСПЕРИМЕНТ
в якому актори робили, що могли,
щоб мене розчулити, і навіть розсмішити,
показали цікавий експеримент
з головою.
Голова
хвилину тому ще належала до ...
а тепер була відтята,
кожен міг бачити, що немає тулуба.
З шиї звисали трубки апарата,
завдяки якому кров циркулювала далі.
Голова
добре почувалася.
Без ознак болю чи навіть здивування
водила очима за рухом ліхтарика.
Стригла вухами, коли роздавався дзвінок.
Вологим носом могла відрізнити
запах солонини від небуття без запаху
пускала слину на честь фізіології.
Справжня собача голова.
Добродушна собача голова,
коли я гладила, сліпо мружилася
з вірою, що вона все ще частина цілого,
яка вигинає від погладжувань спину
і виляє хвостом.
Я думала про щастя і відчувала страх.
Бо якби тільки про це йшлося в житті,
голова
була б щасливою.
Wisława Szymborska EKSPERYMENT
Jako dodatek przed wlasciwym filmem,
w ktorym aktorzy robili, co mogli,
zeby mnie wzruszyc, a nawet rozsmieszyc,
wyswietlano ciekawy eksperyment
z glowa.
Glowa
przed chwila jeszcze nalezala do ---
a teraz byla odcieta,
kazdy mogl widziec, ze nie ma tulowia.
Z karku zwisaly rurki aparatu,
dzieki ktoremu krew krazyla nadal.
Glowa
dobrze sie miala.
Bez oznak bolu czy chocby zdziwienia
wodzila wzrokiem za ruchem latarki.
Strzygla uszami, kiedy rozlegal sie dzwonek.
Wilgotnym nosem umiala rozroznic
zapach sloniny od bezwonnego niebytu
i oblizujac sie z wyraznym smakiem
toczyla sline na czesc fizjologii.
Wierna psia glowa.
poczciwa psia glowa,
gdy ja glaskano, przymruzala slepia
z wiara, ze nadal jest czescia calosci,
ktora ugina pod pieszczota grzbiet
i wymachune ogonem.
Pomyslalam o szczesciu i poczulam strach.
Bo gdyby tylko o to w zyciu szlo,
glowa
byla szczesliwa.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
