Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
поверни нам загиблих,
щоб з посмішками безхмарними
піднялися з могили,
щоб наша земля свята
очистилася від мін,
а знищені міста
повстали з руїн,
Зробивши злякано підскок, -
І подалася з переляку
В свій облюбований куток.
Завила втомлена сирена
І винувато, й голосніш,
І смерті страх вселився в мене
Та краяв серце, наче ніж.
Поміж свого і чужого
Кожне життя — це лиш епізод
В Книзі Буття Неземного
Поміж замовин, поміж бажань
Поміж данини за спрощу
Кожне життя — аванс без питань
А далі що? Тут пів години лету.
Ця ніч комусь остання на землі.
Переплелись бездушна лють ракети
та вбивча бездуховність москалів.
А з ким Господь? Наразі невідомо.
Щоб не було, тримати, друже, стрій.
Ті нелюди порушили свідо
Куди ти лізеш – у... чи на..? Межа
між нами є, але на жаль
ти хочеш на... бо ми, таки, планета
в якій і на якій ти нам чужа..
Ой, ненажера! Як її розперло
і як іще витримує земля
Свою недолугу, видовжену тінь спускаючись долу
У внутрішній дворик з колодязем,
замок порослий травою між кам'яною бруківкою, покинь
Куртуазний апостроф розкішних жіночих грудей
І готичне небо,
Даруй, що руки опускаю в розпачі безсило,
Бо неспроможен відтворить належно
Твоє замилування світом...
...То був печальний і прощальний погляд
Бо ж до пуття ти ще не знала,
Чи Ерец- Їсраель побачиш знову.
“Елі, Елі
В той бік, де взявся жаром схід, –
Чиню сусідові відплату
За покалічений мій рід.
Прокльони шлю і тичу дулі
У бік того, хто дотепер
Живе безрадісно минулим
І в кім інстинкт тварин не вмер.
Їх не лякає втомлена завія.
Метелиця під вікнами засіє
і ти заснеш із книгою в руці.
Борвій завиє під твоїм вікном,
гілки зашкряботять посеред ночі,
але безсилі духи поторочі
перед зимовим, найсолодшим сном.
Теплу жовтневому… теплу
Он навіть вибіг вітерець
В похилу змочену хулу…
Ще тільки бавився теплом
Учора з дітьми залюбки,
Тепер не вітер, вітролом
Не вистачає коцюби…
Яке несамовито мчалось до когось.
Враз вдалині вибухало зовсім незряче,
У полі голім, чи десь за сивим рогом.
А часто летіло оскаженіло-бридко
І падало, - розриваючи будинки.
Лилися сльози дощами по мідних ринва
Промінчик сонця біга по стіні,
Крізь дірку пробиваючись в вікні,
Що наглухо завішене сьогодні.
Аби ніщо завадить не змогло
Йому прийняти рішення важливе.
Душа його то закипа від гніву,
У пустоту вихлюпуючи зло,
Богине, на мої молитви відгукнися!
Ти б знала, люба, як набридло бути сильним,
Як серце рветься твоїй волі підкоритись.
Блаженством є відчуть твої, кохана, руки
У себе на долонях і кожен пальчик твій
Зацілувати
І пристало горе. Себе пізнавав…
Тиха заводь поруч — тема для казок…
У відлунні «небож» чути слово «Бог».
Скільки треба «того», щоб «проснувся» світ?
Знов не та дорога… знову абеліт…
Абеліт - вибухова суміш
Що, свій прискорюючи плин,
Я так наблизився до неба,
Що чую шурхоти хмарин.
Зневіра, туга і розпука
Мене терзають без пуття, –
Не можу вирватися з муки
Свого стражденного життя.
сезон осінній час реприз
еринії збирають вогкий хмиз
іржавіє усе зелене щойно
жнива на заході на сході форс мажор
неконвенційні офензиви
підносить свій ліхтар осяйний діва
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Віслава Шимборська ЕКСПЕРИМЕНТ
в якому актори робили, що могли,
щоб мене розчулити, і навіть розсмішити,
показали цікавий експеримент
з головою.
Голова
хвилину тому ще належала до ...
а тепер була відтята,
кожен міг бачити, що немає тулуба.
З шиї звисали трубки апарата,
завдяки якому кров циркулювала далі.
Голова
добре почувалася.
Без ознак болю чи навіть здивування
водила очима за рухом ліхтарика.
Стригла вухами, коли роздавався дзвінок.
Вологим носом могла відрізнити
запах солонини від небуття без запаху
пускала слину на честь фізіології.
Справжня собача голова.
Добродушна собача голова,
коли я гладила, сліпо мружилася
з вірою, що вона все ще частина цілого,
яка вигинає від погладжувань спину
і виляє хвостом.
Я думала про щастя і відчувала страх.
Бо якби тільки про це йшлося в житті,
голова
була б щасливою.
Wisława Szymborska EKSPERYMENT
Jako dodatek przed wlasciwym filmem,
w ktorym aktorzy robili, co mogli,
zeby mnie wzruszyc, a nawet rozsmieszyc,
wyswietlano ciekawy eksperyment
z glowa.
Glowa
przed chwila jeszcze nalezala do ---
a teraz byla odcieta,
kazdy mogl widziec, ze nie ma tulowia.
Z karku zwisaly rurki aparatu,
dzieki ktoremu krew krazyla nadal.
Glowa
dobrze sie miala.
Bez oznak bolu czy chocby zdziwienia
wodzila wzrokiem za ruchem latarki.
Strzygla uszami, kiedy rozlegal sie dzwonek.
Wilgotnym nosem umiala rozroznic
zapach sloniny od bezwonnego niebytu
i oblizujac sie z wyraznym smakiem
toczyla sline na czesc fizjologii.
Wierna psia glowa.
poczciwa psia glowa,
gdy ja glaskano, przymruzala slepia
z wiara, ze nadal jest czescia calosci,
ktora ugina pod pieszczota grzbiet
i wymachune ogonem.
Pomyslalam o szczesciu i poczulam strach.
Bo gdyby tylko o to w zyciu szlo,
glowa
byla szczesliwa.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)