Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Не забарилися вітри…
Заморосило по обіді
Годин на цілих півтори…
А ось і сонечко трамваєм…
Чому трамваєм? хто йо зна…
Йду на зупинку, там дізнаюсь
Вона від нині вже з’їзна
Пригадую захаращений чагарниками і дикою малиною покинутий сад із домом
До якого мене відправили.
Пригадую величезну галактику паперівок у тім саду
І як збивав їх надломленою сухою гілкою.
Я
"Діставати" до «кипіння».
Зять, доведений до «точки»,
Підізвав умить синочка:
-Глянь, у бабці губа трісла.
Збігай, крем візьми на кріслі
В кухні. То – найліпший бренд.
А добре відчув заразом,
Що пахнете солодко медом
І вкрай ароматним вином.
Красою дурманите розум
Отак, що кров б’є до лиця, –
І легко умієте схоже
Чужі розбивати серця.
де під дією холоду
усе розпадається.
Земля поринає в летаргію,
у забуття, у марення.
Смерть летить, як Аттіла,
на білих конях.
Краса руйнується
ніж хто живе од свята і до свята.
Адже за свято звик сприймать,
коли задумане здійснилось,
коли малятко усміхнулось,
коли відкрив нове ім’я,
коли у хор пташиний долучився,
як линyть звіддалік синівські голоси,
Сніг біліє під ногами, скрипить на морозі.
Люди по хатах сховались, пусто на дорозі.
Лише гавкотом собаки з дворів зустрічають.
Син на небо позирає, що зорями сяє.
Та у батька розпитує, де яке сузір’я.
Ні розваг, ні сміху
Далечінь, димочку грам
Вітру на потіху…
З рук у руки… треба ж так
Небо ж безкоштовне…
Не однакові на смак
Всі оті обнови
Затихли гуркоти густі, –
Шугають радо в небі птиці
І сіють співи в ясноті.
Від поля віє запах жита,
Повсюди пишно в’ється квіт, –
Мов заохочує цим жити
Мене такий жорстокий світ.
без нього не існує сьогодення.
Коли синиця вилетить із жмені
чи пролунає кулеметний дріб,
цінуйте найсвятіше в світі – Хліб.
Прожити можна навіть без душі.
Живуть бездушні, ходять поміж нами,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
кнайпами й хрестами
чи то смерть заручена
з холодом у храмі
я себе не впізнаю
мов слова молитву
бо так тихо як в раю
як по горлі бритва
Тумани в'ються, меркнуть зорепади.
І листя втомлене лишає гілля,
Додолу сила падає змарніла.
А прохолода у шпарини лізе,
На пару з вітром розгулялась сліпо.
бо із дров навару не ого.
«Слугам», що не дайте все замало,
а багацько хочеться всього.
Для коханки треба діаманти,
для дружини шубу із песця...
Ну і що, що лізуть окупанти?
То жаска народу нечисть ця.
поверни нам загиблих,
щоб з посмішками безхмарними
піднялися з могили,
щоб наша земля свята
очистилася від мін,
а знищені міста
повстали з руїн,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Чарлз Буковскі фотографії
і на вашому дивані
і стоячим у дворі
чи зіпертим на ваш автомобіль
ці фотографи
жінки з великими задами
привабливішими для вас
за їхні очі чи їхні душі
— Тут автор обігрує
як справжній Хемінгуей
Джеймс Джойс
срана сцена
але гляньте -
тут книги
ви їх написали
ви не були в Парижі
але ви написали всі ці книги
вони стоять за вами
(а інших там немає,
втрачених або вкрадених)
все, що ви повинні робити
виглядати як Буковскі
для камер
але
ви продовжуєте розглядати
ці
дивовижно великі зади
і думаєте -
це дістається комусь
іншому
"подивіться мені в очі,"
кажуть вони і клацають їхні камери
і спалахують їхні камери
і обмацують їхні камери
Хемінгуей займався боксом або відправлявся
на риболовлю або на кориду
але коли вони підуть
ви дрочите в простирадла
і приймаєте гарячу ванну
вони ніколи не надсилають фотографій
хоча вони обіцяють надіслати фотографії
і напрочуд великі зади
зникають назавжди
і ви були чудовим літературним приятелем -
зараз живим
доволі скоро мертвим
який розглядав і їхні очі і душі
і більше.
Charles Bukowski photographs
they photograph you on your porch
and on your couch
and standing in the courtyard
or leaning against your car
these photographers
women with big asses
which look better to you
than do their eyes or their souls
—this playing at author
it’s real Hemingway
James Joyce
stageshit
but look—
there are the books
you’ve written them
you haven’t been to Paris
but you’ve written all those books
there behind you
(and others not there,
lost or stolen)
all you’ve got to do
is look like Bukowski
for the cameras
but
you keep watching
those
astonishingly big asses
and thinking—
somebody else is getting
it
“look into my eyes,”
they say and click their cameras
and flash their cameras
and fondle their cameras
Hemingway used to box or go
fishing or to the bullfights
but after they leave
you jerk-off into the sheets
and take a hot bath
they never send the photos
like they promise to send the photos
and the astonishingly big asses are
gone forever
and you’ve been a fine literary fellow—
now alive
dead soon enough
looking into and at their eyes and souls
and more.
from "Love is a dog from hell"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Чарлз Буковскі скромні чисті дівчата в картатих сукнях..."