1
Прислухайся! якийсь несамовитий трубач - якийсь незнаний музикант,
Кружляє невидимкою в повітрі, тремтить примхливою мелодією ночі.

Я слухаю тебе, трубач - схвильовано й уважно, ловлю я звуки,
Ось наступають, наче буря, вихряться, біля мене,
Ось тихо завмирають - ось пропадають вдалині.

2
Приблизся, безтілесний - можливо, у тобі звучить
Якийсь померлий композитор - чиєсь сумне життя
Повне високих устремлінь - неясних ідеалів,
Хвиль, океанів музики, вагань безладних,
Якими зараз екстатичний дух, наблизившись, мене скоряє,
його корнет звучить, лунає,
Ніким не чутий, тільки мною - лиш щедро віддає мені,
Щоб я міг стати втіленням.

3
Труби, трубач, ясний і вільний - я йду з тобою,
Перед прозорістю твоїх прелюдій, спокійних, радісних,
Відступляться тривоги світу, дороги, галасливі миті дня;
Для мене настає священна тиша,
Я йду у освіжаючу холодну ніч, гуляючи в Раю,
Вдихаю запах трав, вологий вітер і троянди;
Підносить твоя пісня мою невільну, онімілу душу - ти відпускаєш,
звільнюєш мене
Пливти й купатися у озері небес.

4
Знову труби трубач! і для моїх приземлених очей
Являй живі картини - вистави феодального суспільства.

Яка чаруюча музична мова! - тобою створена, переді мною
Давно померлі кавалери й дами - барони в залах своїх замків - співають трубадури;
Озброєні герої йдуть вперед - боротися за справедливість - або шукати Святий Грааль:
Я бачу поєдинок - суперники закуті в лати, під ними гризуть вудила статні коні;

Я чую крики - грім ударів і брязкіт сталі:
Я бачу хрестоносців бурхливу армію - Слухай! гримлять кімвали!

5
Знову труби, трубач! і для твоєї теми,
Візьмемо зараз тему, яка включає все - мінливість і постійність;
Любов, це пульс всього - надій і болю;
Серце і жінки, й чоловіка все для любові;
Немає інших тем окрім любові - єднає, обіймає, всепроникаюча любов.

О, які безсмертні фантоми тісняться біля мене!
Я бачу велетенський перегонний куб завжди працює - я бачу й розумію вогонь, що зігріває світ;
Рум'янець, сяйво, биття закоханих сердець,
Для когось таке блаженне щастя - для когось така безмовна й темна близькість смерті:
Любов - уся земля для люблячих - Любов, яка сміється з простору і часу;
Любов, це день і ніч - Любов, це сонце, місяць, зорі;
Любов, багряна, пишна, із запахом страждання;
Немає інших слів, крім слів любові - немає інших дум, лиш про Любов.

6
Знову труби трубач - сигналом викликай шаленство війн.
Викликай своїми заклинаннями тремтячий гул, далекий барабанний дріб;
Поглянь! Туди спішать озброєні чоловіки - Поглянь! у хмарах пилу блиск багнетів;
Я бачу кіптяву на лицях канонірів - я бачу спалахи крізь дим - я чую постріли рушниць:
- не тільки на війні - страшна мелодія пісень, безумний виконавець готує кожному жахливе дійство,
Розбійників безжальних справи - вбивати, грабувати - я чую крик про допомогу!
Я бачу корабель, що тоне в морі - на палубі й під нею я бачу страшне видовище.
7
О трубач! Мені здається, що сам я інструмент в твоїх руках!
Ти володієш моїм серцем, мозком - ти направляєш, рухаєш їх, змінюєш, як хочеш:
І зараз твій зловісний спів крізь мене направляє морок;

Ти позбавляєш всіх втішаючого світла - усіх надій:
Я бачу рабство, нищення, руїни, в неволі вся земля;
Я бачу поневолення, ганьбу й приниження мого народу - воно стає моїм;
Мені також розплата людства - столітні кривди - перепони з ненависті й чвар;
Мене гнітить поразка - все втрачено! суперник торжествує!
(Проте серед руїн зневаженої честі величний п'єдестал незламних до кінця;
Рішучих, непохитних до кінця!)

8
Тепер, трубач, вшануй
твоїх близьких найвищою напругою, ніж будь-яка;
Співай моїй душі - в ній оживи зачахлі віру і надію;
Мою довіру розбуди - дозволь мені хоч щось провидіти в майбутньому;
Дай на цей раз мені його, обіцяне і радісне.

О торжествуючий, щасливий, завершальний спів!
Натхнення більше ніж земне у твоїх звуках!
Марш перемоги - звільнює людину - нарешті переможний!
Гімн Бога Всесвіту, від Людства Всесвіту - всерадісний!
З'являється народ відроджений - Світ ідеальний, всерадісний!
Жінки й чоловіки, у мудрості, безгрішності й здоров'ї - всерадісні!
Усміхнені, нестримні вакханалії, безмежно радісні!

Зникли війна, страждання, сум - земля звільнилася від бруду - лишилася лиш радість!
Радістю повні океани, у повітрі всерадість!
Радість! Радість! Свобода, шанування і любов! Радість натхненного життя!
Достатньо просто бути! Достатньо дихати!
Радість! Радість! Повсюди радість!

Walt Whitman The Mystic Trumpeter
1
HARK! some wild trumpeter—some strange musician,
Hovering unseen in air, vibrates capricious tunes to-night.

I hear thee, trumpeter—listening, alert, I catch thy notes,
Now pouring, whirling like a tempest round me,
Now low, subdued—now in the distance lost.
2
Come nearer, bodiless one—haply, in thee resounds
Some dead composer—haply thy pensive life
Was fill’d with aspirations high—unform’d ideals,
Waves, oceans musical, chaotically surging,
That now, ecstatic ghost, close to me bending, thy cornet echoing, pealing,
Gives out to no one’s ears but mine—but freely gives to mine,
That I may thee translate.
3
Blow, trumpeter, free and clear—I follow thee,
While at thy liquid prelude, glad, serene,
The fretting world, the streets, the noisy hours of day, withdraw;
A holy calm descends, like dew, upon me,
I walk, in cool refreshing night, the walks of Paradise,
I scent the grass, the moist air, and the roses;
Thy song expands my numb’d, imbonded spirit—thou freest, launchest me,
Floating and basking upon Heaven’s lake.
4
Blow again, trumpeter! and for my sensuous eyes,
Bring the old pageants—show the feudal world.

What charm thy music works!—thou makest pass before me,
Ladies and cavaliers long dead—barons are in their castle halls—the troubadours are singing;
Arm’d knights go forth to redress wrongs—some in quest of the Holy Grail:
I see the tournament—I see the contestants, encased in heavy armor, seated on stately, champing horses;
I hear the shouts—the sounds of blows and smiting steel:
I see the Crusaders’ tumultuous armies—Hark! how the cymbals clang!
Lo! where the monks walk in advance, bearing the cross on high!
5
Blow again, trumpeter! and for thy theme,
Take now the enclosing theme of all—the solvent and the setting;
Love, that is pulse of all—the sustenace and the pang;
The heart of man and woman all for love;
No other theme but love—knitting, enclosing, all-diffusing love.

O, how the immortal phantoms crowd around me!
I see the vast alembic ever working—I see and know the flames that heat the world;
The glow, the blush, the beating hearts of lovers,
So blissful happy some—and some so silent, dark, and nigh to death:
Love, that is all the earth to lovers—Love, that mocks time and space;
Love, that is day and night—Love, that is sun and moon and stars;
Love, that is crimson, sumptuous, sick with perfume;
No other words, but words of love—no other thought but Love.
6
Blow again, trumpeter—conjure war’s Wild alarums.
Swift to thy spell, a shuddering hum like distant thunder rolls;
Lo! where the arm’d men hasten—Lo! mid the clouds of dust, the glint of bayonets;
I see the grime-faced cannoniers—I mark the rosy flash amid the smoke—I hear the cracking of the guns:
—Nor war alone—thy fearful music-song, wild player, brings every sight of fear,
The deeds of ruthless brigands—rapine, murder—I hear the cries for help!
I see ships foundering at sea—I behold on deck, and below deck, the terrible tableaux.
7
O trumpeter! methinks I am myself the instrument thou playest!
Thou melt’st my heart, my brain—thou movest, drawest, changest them, at will:
And now thy sullen notes send darkness through me;
Thou takest away all cheering light—all hope:
I see the enslaved, the overthrown, the hurt, the opprest of the whole earth;
I feel the measureless shame and humiliation of my race—it becomes all mine;
Mine too the revenges of humanity—the wrongs of ages—baffled feuds and hatreds;
Utter defeat upon me weighs—all lost! the foe victorious!
(Yet ’mid the ruins Pride colossal stands, unshaken to the last;
Endurance, resolution, to the last.)
8
Now, trumpeter, for thy close,
Vouchsafe a higher strain than any yet;
Sing to my soul—renew its languishing faith and hope;
Rouse up my slow belief—give me some vision of the future;
Give me, for once, its prophecy and joy.

O glad, exulting, culminating song!
A vigor more than earth’s is in thy notes!
Marches of victory—man disenthrall’d—the conqueror at last!
Hymns to the universal God, from universal Man—all joy!
A reborn race appears—a perfect World, all joy!
Women and Men, in wisdom, innocence and health—all joy!
Riotous, laughing bacchanals, fill’d with joy!

War, sorrow, suffering gone—The rank earth purged—nothing but joy left!
The ocean fill’d with joy—the atmosphere all joy!
Joy! Joy! in freedom, worship, love! Joy in the ecstacy of life!
Enough to merely be! Enough to breathe!
Joy! Joy! all over Joy!