
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.15
11:24
Вікно було відчинено не просто в густу теплоту ранку ранньої осені, вікно (доволі прозоре) було відчинено в безодню Всесвіту. І мені здавалось, що варто мені стрибнути з вікна, я не впаду на клумбу з жовтими колючими трояндами, а полечу незачесаною голово
2025.09.15
10:40
А від «охочих» дуже мало толку,
хоча і повечеряли вони...
чотири роки
буцаються вовки
і одинадцять – виють барани.
***
А після європейського фуршету
хоча і повечеряли вони...
чотири роки
буцаються вовки
і одинадцять – виють барани.
***
А після європейського фуршету
2025.09.15
09:33
Коли спецпредставник президента США Кіт Келлог перебуває в Києві, агресор не завдає масованих ударів. Отже, кияни можуть трохи виспатися…
Коли у Києві спецпредставник,
діти у дворі гомонять до ночі,
ніякої управи на них -
додому ніхто не хоче!
Ко
Коли у Києві спецпредставник,
діти у дворі гомонять до ночі,
ніякої управи на них -
додому ніхто не хоче!
Ко
2025.09.15
05:57
Вона приходить на світанні,
Коли іще дрімає двір, –
Коли ледь видимі останні
Вогні холодні зблідлих зір.
Вона замислено світліє
На фоні сірого вікна
І подає щораз надію,
Що стане ніжити півдня.
Коли іще дрімає двір, –
Коли ледь видимі останні
Вогні холодні зблідлих зір.
Вона замислено світліє
На фоні сірого вікна
І подає щораз надію,
Що стане ніжити півдня.
2025.09.15
00:57
Використаний корисний ідіот перестає бути корисним, але не перестає бути ідіотом.
Без корисних ідіотів жодна корисна справа не обходиться.
Всякий корисний ідіот комусь та шкідливий.
Люди борються із шкідниками, але самі шкодять набагато більше.
2025.09.14
21:39
Я хочу поринути в розпад.
Лише в розпаді
я стану неабияк цілісносним.
Я хочу вести аморальний
спосіб життя. І тоді
мені відкриється нова мораль.
Ставши ізгоєм, буду
новим пророком.
Лише в розпаді
я стану неабияк цілісносним.
Я хочу вести аморальний
спосіб життя. І тоді
мені відкриється нова мораль.
Ставши ізгоєм, буду
новим пророком.
2025.09.14
16:19
дівчино що
на самоті
граєш у пасьянс
наглядачкою душі
замкнена у в’язниці
свого набуття
чи повіриш ти
болісно мені
на самоті
граєш у пасьянс
наглядачкою душі
замкнена у в’язниці
свого набуття
чи повіриш ти
болісно мені
2025.09.14
15:59
Іду якось тихцем по вулиці села.
Спекотний полудень, пташки навкруг співають.
Гулящий вітер десь, напевно, спочиває.
Я ледь встигаю піт втирати із чола.
День вихідний, отож і вулиця пуста.
Хто десь на річці, хто в кімнатній прохолоді.
Та я б і сам,
Спекотний полудень, пташки навкруг співають.
Гулящий вітер десь, напевно, спочиває.
Я ледь встигаю піт втирати із чола.
День вихідний, отож і вулиця пуста.
Хто десь на річці, хто в кімнатній прохолоді.
Та я б і сам,
2025.09.14
15:00
Поки зором пещу виднокраї
Та гасаю по шляхах земних, -
Про полеглих завжди пам'ятаю
І щомить молюся за живих.
Бо, що справжнє, - те не затаїти
І несила втримати в собі, -
Тішуся, коли сміються діти
І журюсь, коли хтось у журбі.
Та гасаю по шляхах земних, -
Про полеглих завжди пам'ятаю
І щомить молюся за живих.
Бо, що справжнє, - те не затаїти
І несила втримати в собі, -
Тішуся, коли сміються діти
І журюсь, коли хтось у журбі.
2025.09.13
22:18
Синьоока осінь, охролиста.
Як мені ти мила! Гойда-да:
Сливи лазуритове намисто
Вітру обірвати не шкода.
Він давно вже яблука обшморгав
Із вершків, що підпирають синь,
Груші обірвав, лише угорка,
Як мені ти мила! Гойда-да:
Сливи лазуритове намисто
Вітру обірвати не шкода.
Він давно вже яблука обшморгав
Із вершків, що підпирають синь,
Груші обірвав, лише угорка,
2025.09.13
22:12
Я не хочу, щоб далі зима
Нас заковувала у кайдани.
Я оновлення жду, як права
Неповторні і Господом дані.
Я не хочу, щоб варта льодів
На холодних жорстоких багнетах
Нас тримала в тюрмі холодів,
Нас заковувала у кайдани.
Я оновлення жду, як права
Неповторні і Господом дані.
Я не хочу, щоб варта льодів
На холодних жорстоких багнетах
Нас тримала в тюрмі холодів,
2025.09.13
13:17
Сонячний промінчик
Скочив на камінчик,
Радісно всміхається,
Всюди озирається.
Оглядає видноколо:
"Oй! Яка краса довкола!
Он троянди та жоржини,
Скочив на камінчик,
Радісно всміхається,
Всюди озирається.
Оглядає видноколо:
"Oй! Яка краса довкола!
Он троянди та жоржини,
2025.09.13
05:21
Оповиває тьмою смуток
Усіх надій моїх вогні, –
У стан байдужості закута,
Хоча б сказала “так”, чи “ні”.
В моїй душі одні страждання,
В моїм єстві – лише любов, –
Яке потрібно лікування,
Щоб не скипала палко кров?
Усіх надій моїх вогні, –
У стан байдужості закута,
Хоча б сказала “так”, чи “ні”.
В моїй душі одні страждання,
В моїм єстві – лише любов, –
Яке потрібно лікування,
Щоб не скипала палко кров?
2025.09.12
22:19
Усюди - лиш пітьма,
Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.
Померкло світло враз.
Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.
Померкло світло враз.
2025.09.12
21:42
Шукав на зиму дикобраз притулок і натрапив
На печеру, де вже, мешкало подружжя зміїв.
«Дозвольте бодай у закутку перезимувать».
«А чому б і ні! Влаштовуйтесь, будь ласка».
Згорнувсь калачиком щасливий орендар.
Захропів небавом і проспав мало не
На печеру, де вже, мешкало подружжя зміїв.
«Дозвольте бодай у закутку перезимувать».
«А чому б і ні! Влаштовуйтесь, будь ласка».
Згорнувсь калачиком щасливий орендар.
Захропів небавом і проспав мало не
2025.09.12
08:58
Священник із села Терпіння, єдиний капелан «Азовсталі», понад три роки перебував у нелюдських умовах російського полону.
14 червня він повернувся додому в рамках обміну тяжкохворих полонених.
Капелан із Терпіння
не з книжок знає, що таке зло,
відчув
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...14 червня він повернувся додому в рамках обміну тяжкохворих полонених.
Капелан із Терпіння
не з книжок знає, що таке зло,
відчув
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про Ківш, або Віз, як його ще називають
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про Ківш, або Віз, як його ще називають
Із бабусею онучка із гостей вертає.
Уже темрява надворі, нічка підступає.
Зорі всіяли все небо, підморгують, наче.
А онучка розпитує про усе, що бачить.
Врешті, і до зір дісталась та стала питати,
Як оте чи те сузір’я треба називати.
А бабуся пояснює, як то сама знає:
- То – Чепіги, он три зірки – то Косарі сяють.
Онде Тур, а за ним Квочка своїх курчат водить.
Онде Хрест, а отам Дівка за водою ходить.
А он Ківш Малий, дивися. Хоч люди, буває
Його деінде ще Возом також називають.
- А і, справді, на ківш схожий! Тому й так назвали?
- Ну, бабуся мені якось ще розповідала
Історію дуже давню. Можу розказати?!
- Звісно, розкажи, бабусю! Я теж хочу знати!
- Колись давно, а де саме – то ніхто не знає,
Сталася страшна посуха у одному краї.
Дощів не було вже довго, сонце попалило
Все навколо. І озера, і річки зміліли
Та й висохли. Не стало водиці,
Бо вода повисихала, навіть у криницях.
А без води, сама ж знаєш – усе пропадає.
Та без води і людина скоро помирає.
Тож і люди і тім краї стали помирати,
Бо води ніде не мали і краплі дістати.
А жила у тому краї вдова, яка мала
Одну доньку. Якось вранці вдова та не встала,
Бо вже сил зовсім не мала, сильно захворіла.
Одно тільки в доньки «Пити!» постійно просила.
Жаль доньці своєї мами, взяла ківш у хаті
Та й подалась по дорозі води пошукати.
Де вона її шукала, то ніхто не знає,
Але скоро із водою назад повертає.
Несе ківш водою повний, боїться розлити.
Не п’є сама, хоча їй теж так хочеться пити.
Аж тут лежить на дорозі чоловік безсилий,
Помирає. Вона його трохи напоїла
Та від смерті врятувала. Й далі полетіла.
Але знову по дорозі ледь живого стріла.
І тому дала напитись. Далі другий, третій…
Сім людей порятувала вона так від смерті.
Зосталося води в неї ледь на дні самому.
Несе вона ті залишки у ковші додому.
А втомилася ж страшенно, сіла спочивати
Та й незчулася, як скоро почала дрімати.
А ківш той же біля себе на землі тримає.
Коли тут якийсь собака мимо пробігає.
Побачив в ковші ту воду та й хлебтати кинувсь.
Потягнув до себе писком та і перекинув.
Тільки ківш той перекинувсь, вилетіли звідти
Сім зірок великих, онде, бач, на небі світять?!
А слідом одна маленька, Ковшом в небі стали.
Бо ж вона сім душ від смерті була врятувала.
А маленька зірка, кажуть, то душа собача,
Що той ківш перевернула. А Господь побачив
Щирість дівчини малої всіх порятувати.
Послав хмари, щоби край той дощем поливати.
Отак скоро у тім краї життя відродилось,
І сузір’я Ківш на небі, кажуть, появилось.
Уже темрява надворі, нічка підступає.
Зорі всіяли все небо, підморгують, наче.
А онучка розпитує про усе, що бачить.
Врешті, і до зір дісталась та стала питати,
Як оте чи те сузір’я треба називати.
А бабуся пояснює, як то сама знає:
- То – Чепіги, он три зірки – то Косарі сяють.
Онде Тур, а за ним Квочка своїх курчат водить.
Онде Хрест, а отам Дівка за водою ходить.
А он Ківш Малий, дивися. Хоч люди, буває
Його деінде ще Возом також називають.
- А і, справді, на ківш схожий! Тому й так назвали?
- Ну, бабуся мені якось ще розповідала
Історію дуже давню. Можу розказати?!
- Звісно, розкажи, бабусю! Я теж хочу знати!
- Колись давно, а де саме – то ніхто не знає,
Сталася страшна посуха у одному краї.
Дощів не було вже довго, сонце попалило
Все навколо. І озера, і річки зміліли
Та й висохли. Не стало водиці,
Бо вода повисихала, навіть у криницях.
А без води, сама ж знаєш – усе пропадає.
Та без води і людина скоро помирає.
Тож і люди і тім краї стали помирати,
Бо води ніде не мали і краплі дістати.
А жила у тому краї вдова, яка мала
Одну доньку. Якось вранці вдова та не встала,
Бо вже сил зовсім не мала, сильно захворіла.
Одно тільки в доньки «Пити!» постійно просила.
Жаль доньці своєї мами, взяла ківш у хаті
Та й подалась по дорозі води пошукати.
Де вона її шукала, то ніхто не знає,
Але скоро із водою назад повертає.
Несе ківш водою повний, боїться розлити.
Не п’є сама, хоча їй теж так хочеться пити.
Аж тут лежить на дорозі чоловік безсилий,
Помирає. Вона його трохи напоїла
Та від смерті врятувала. Й далі полетіла.
Але знову по дорозі ледь живого стріла.
І тому дала напитись. Далі другий, третій…
Сім людей порятувала вона так від смерті.
Зосталося води в неї ледь на дні самому.
Несе вона ті залишки у ковші додому.
А втомилася ж страшенно, сіла спочивати
Та й незчулася, як скоро почала дрімати.
А ківш той же біля себе на землі тримає.
Коли тут якийсь собака мимо пробігає.
Побачив в ковші ту воду та й хлебтати кинувсь.
Потягнув до себе писком та і перекинув.
Тільки ківш той перекинувсь, вилетіли звідти
Сім зірок великих, онде, бач, на небі світять?!
А слідом одна маленька, Ковшом в небі стали.
Бо ж вона сім душ від смерті була врятувала.
А маленька зірка, кажуть, то душа собача,
Що той ківш перевернула. А Господь побачив
Щирість дівчини малої всіх порятувати.
Послав хмари, щоби край той дощем поливати.
Отак скоро у тім краї життя відродилось,
І сузір’я Ківш на небі, кажуть, появилось.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію