Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.08
13:39
Лишився Лишега у синім вогні,
Такий незбагненний, далекий і мудрий.
Тамує марноту і суєтний гнів,
Пізнавши глибини у стиснутих муках.
Лишився на дні споконвічних легед,
У давньому світі Китаю і Гангу.
Повітря епохи торкнулось легень,
Такий незбагненний, далекий і мудрий.
Тамує марноту і суєтний гнів,
Пізнавши глибини у стиснутих муках.
Лишився на дні споконвічних легед,
У давньому світі Китаю і Гангу.
Повітря епохи торкнулось легень,
2026.09.08
12:32
Чи є вона, та чакра повноти?
В асфальтових ланах — дзвінкі сталеві ікри
Яскравих в часі, збурених мостів,
Отих, якими ми тікати звикли
Від емпірею власного вогню
До дивних див пітьми закляття кави.
Стій-стій! — не лізь у звичне, у YouTube,
В асфальтових ланах — дзвінкі сталеві ікри
Яскравих в часі, збурених мостів,
Отих, якими ми тікати звикли
Від емпірею власного вогню
До дивних див пітьми закляття кави.
Стій-стій! — не лізь у звичне, у YouTube,
2026.09.08
07:37
Знов закурений димами
Стогне Київ мій, -
Хлипи й зойкання місцями
В темряві густій.
Знову ворог підло вдарив
У слов'янства суть, -
Всюдисущий запах гару
Не дає дихнуть.
Стогне Київ мій, -
Хлипи й зойкання місцями
В темряві густій.
Знову ворог підло вдарив
У слов'янства суть, -
Всюдисущий запах гару
Не дає дихнуть.
2026.09.08
01:13
Індик - це своєрідна птиця.
Він дуже любе веселиться.
Індик не схожий на ворону
У нього зовсім інші забобони.
Співає гарно, але не дуже,
Суттєво гірше, ніж Каркуша.
І хоча в ворони тільки крик,
Він дуже любе веселиться.
Індик не схожий на ворону
У нього зовсім інші забобони.
Співає гарно, але не дуже,
Суттєво гірше, ніж Каркуша.
І хоча в ворони тільки крик,
2026.09.07
21:14
Немає віроломнішої віри
як віра малоросів і орди.
Не хижі звірі,
а царі-кумири
юрби – причина чорної біди.
***
Неписані закони для совдепії
як віра малоросів і орди.
Не хижі звірі,
а царі-кумири
юрби – причина чорної біди.
***
Неписані закони для совдепії
2026.09.07
20:44
Чому із звідусюд далеких
Ми добиваємось в забуті Богом села
І припадаємо грудьми до споришу,
До груші тулимось щокою?
Невже, коли літам ощадливий наводиш лік,
Так болісно бракує частки,
Що зветься отроцтвом?
Невже і справді життєве коло
Ми добиваємось в забуті Богом села
І припадаємо грудьми до споришу,
До груші тулимось щокою?
Невже, коли літам ощадливий наводиш лік,
Так болісно бракує частки,
Що зветься отроцтвом?
Невже і справді життєве коло
2026.09.07
20:15
ось і надвечіря
дощик покропив
вицвіле ганчіря
звисле з проводів
піднебесні риби
сунуть далі геть
комунальник
сивий
дощик покропив
вицвіле ганчіря
звисле з проводів
піднебесні риби
сунуть далі геть
комунальник
сивий
2026.09.07
18:24
Святе догорає обійстя,
а ти загубилась в тумані.
Не бійся, рідненька, не бійся,
від зостраху серце зів'яне.
Я знаю, що важко втрачати
набуті скарби мозолями —
дитячу колиску, санчата,
а ти загубилась в тумані.
Не бійся, рідненька, не бійся,
від зостраху серце зів'яне.
Я знаю, що важко втрачати
набуті скарби мозолями —
дитячу колиску, санчата,
2026.09.07
17:23
Вересня кроки спекотні, як влітку,
Сонце палає до втоми щодня.
Бабине літо накинуло сітку,
Те павутиння йому, мов броня.
Ягідки чорні смачної ожини
В лісі осіннім, мов очі блищать.
Терен з колючками попід стежину,
Сонце палає до втоми щодня.
Бабине літо накинуло сітку,
Те павутиння йому, мов броня.
Ягідки чорні смачної ожини
В лісі осіннім, мов очі блищать.
Терен з колючками попід стежину,
2026.09.07
16:46
Хильнув — і позбувся болю.
А може, позбувся себе?
І хтось замість тебе долю
скеровує вже: цоб-цабе.
На інше чекати годі.
«В обійми бери, сатано!»
Що зараз буде, що потім
А може, позбувся себе?
І хтось замість тебе долю
скеровує вже: цоб-цабе.
На інше чекати годі.
«В обійми бери, сатано!»
Що зараз буде, що потім
2026.09.07
14:08
Вода розлилася в долини.
Мовчання панує в степах.
І правда тополі й калини
Кричить, як поранений птах.
Чекаємо світлої днини,
Яка відкидатиме страх.
Вода розлилася степами,
Мовчання панує в степах.
І правда тополі й калини
Кричить, як поранений птах.
Чекаємо світлої днини,
Яка відкидатиме страх.
Вода розлилася степами,
2026.09.07
13:38
Холодний бовдур
Скляної печі,
Рукою злидня
Під плач малечі,
Ще теплій миші —
Шпаркій, голодній —
Даруй зернину,
Як преподобний!
Скляної печі,
Рукою злидня
Під плач малечі,
Ще теплій миші —
Шпаркій, голодній —
Даруй зернину,
Як преподобний!
2026.09.07
09:48
Старі бульбульці - публіка нервова,
Вони самі для себе сомельє.
Глитають чикилдиху із полови,
Носи вмочають потім в олів'є.
Сивуха з часником - найліпша страва ,
А шнапс із пивом - це делікатес!
За штоф винця кумасю кум вкривавив,
Вони самі для себе сомельє.
Глитають чикилдиху із полови,
Носи вмочають потім в олів'є.
Сивуха з часником - найліпша страва ,
А шнапс із пивом - це делікатес!
За штоф винця кумасю кум вкривавив,
2026.09.07
07:43
Занадився тхір
У бабусин двір, -
Уночі проник
Знову у курник.
Ухопив курча
І мерщій помчав
Звично до нори,
Де малі тхори
У бабусин двір, -
Уночі проник
Знову у курник.
Ухопив курча
І мерщій помчав
Звично до нори,
Де малі тхори
2026.09.07
07:40
ЦИКЛ V: АНТИЧНИЙ СВІТ (ТРОЯ-ІЛІАДА)
ГЕКТОР І АНДРОМАХА: Захід сонця над Іліоном
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Гектор – царевич, вождь троянського війська, надія Іліона, щит і жертовна кров троянського роду
ГЕКТОР І АНДРОМАХА: Захід сонця над Іліоном
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Гектор – царевич, вождь троянського війська, надія Іліона, щит і жертовна кров троянського роду
2026.09.07
03:29
я приїду у Львів,
ти зустрінеш мене,
поговорим про все
неземне і земне
оминаючи тему
про найголовніше
ми захочем всамітнитись
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...ти зустрінеш мене,
поговорим про все
неземне і земне
оминаючи тему
про найголовніше
ми захочем всамітнитись
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про Ківш, або Віз, як його ще називають
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про Ківш, або Віз, як його ще називають
Із бабусею онучка із гостей вертає.
Уже темрява надворі, нічка підступає.
Зорі всіяли все небо, підморгують, наче.
А онучка розпитує про усе, що бачить.
Врешті, і до зір дісталась та стала питати,
Як оте чи те сузір’я треба називати.
А бабуся пояснює, як то сама знає:
- То – Чепіги, он три зірки – то Косарі сяють.
Онде Тур, а за ним Квочка своїх курчат водить.
Онде Хрест, а отам Дівка за водою ходить.
А он Ківш Малий, дивися. Хоч люди, буває
Його деінде ще Возом також називають.
- А і, справді, на ківш схожий! Тому й так назвали?
- Ну, бабуся мені якось ще розповідала
Історію дуже давню. Можу розказати?!
- Звісно, розкажи, бабусю! Я теж хочу знати!
- Колись давно, а де саме – то ніхто не знає,
Сталася страшна посуха у одному краї.
Дощів не було вже довго, сонце попалило
Все навколо. І озера, і річки зміліли
Та й висохли. Не стало водиці,
Бо вода повисихала, навіть у криницях.
А без води, сама ж знаєш – усе пропадає.
Та без води і людина скоро помирає.
Тож і люди і тім краї стали помирати,
Бо води ніде не мали і краплі дістати.
А жила у тому краї вдова, яка мала
Одну доньку. Якось вранці вдова та не встала,
Бо вже сил зовсім не мала, сильно захворіла.
Одно тільки в доньки «Пити!» постійно просила.
Жаль доньці своєї мами, взяла ківш у хаті
Та й подалась по дорозі води пошукати.
Де вона її шукала, то ніхто не знає,
Але скоро із водою назад повертає.
Несе ківш водою повний, боїться розлити.
Не п’є сама, хоча їй теж так хочеться пити.
Аж тут лежить на дорозі чоловік безсилий,
Помирає. Вона його трохи напоїла
Та від смерті врятувала. Й далі полетіла.
Але знову по дорозі ледь живого стріла.
І тому дала напитись. Далі другий, третій…
Сім людей порятувала вона так від смерті.
Зосталося води в неї ледь на дні самому.
Несе вона ті залишки у ковші додому.
А втомилася ж страшенно, сіла спочивати
Та й незчулася, як скоро почала дрімати.
А ківш той же біля себе на землі тримає.
Коли тут якийсь собака мимо пробігає.
Побачив в ковші ту воду та й хлебтати кинувсь.
Потягнув до себе писком та і перекинув.
Тільки ківш той перекинувсь, вилетіли звідти
Сім зірок великих, онде, бач, на небі світять?!
А слідом одна маленька, Ковшом в небі стали.
Бо ж вона сім душ від смерті була врятувала.
А маленька зірка, кажуть, то душа собача,
Що той ківш перевернула. А Господь побачив
Щирість дівчини малої всіх порятувати.
Послав хмари, щоби край той дощем поливати.
Отак скоро у тім краї життя відродилось,
І сузір’я Ківш на небі, кажуть, появилось.
Уже темрява надворі, нічка підступає.
Зорі всіяли все небо, підморгують, наче.
А онучка розпитує про усе, що бачить.
Врешті, і до зір дісталась та стала питати,
Як оте чи те сузір’я треба називати.
А бабуся пояснює, як то сама знає:
- То – Чепіги, он три зірки – то Косарі сяють.
Онде Тур, а за ним Квочка своїх курчат водить.
Онде Хрест, а отам Дівка за водою ходить.
А он Ківш Малий, дивися. Хоч люди, буває
Його деінде ще Возом також називають.
- А і, справді, на ківш схожий! Тому й так назвали?
- Ну, бабуся мені якось ще розповідала
Історію дуже давню. Можу розказати?!
- Звісно, розкажи, бабусю! Я теж хочу знати!
- Колись давно, а де саме – то ніхто не знає,
Сталася страшна посуха у одному краї.
Дощів не було вже довго, сонце попалило
Все навколо. І озера, і річки зміліли
Та й висохли. Не стало водиці,
Бо вода повисихала, навіть у криницях.
А без води, сама ж знаєш – усе пропадає.
Та без води і людина скоро помирає.
Тож і люди і тім краї стали помирати,
Бо води ніде не мали і краплі дістати.
А жила у тому краї вдова, яка мала
Одну доньку. Якось вранці вдова та не встала,
Бо вже сил зовсім не мала, сильно захворіла.
Одно тільки в доньки «Пити!» постійно просила.
Жаль доньці своєї мами, взяла ківш у хаті
Та й подалась по дорозі води пошукати.
Де вона її шукала, то ніхто не знає,
Але скоро із водою назад повертає.
Несе ківш водою повний, боїться розлити.
Не п’є сама, хоча їй теж так хочеться пити.
Аж тут лежить на дорозі чоловік безсилий,
Помирає. Вона його трохи напоїла
Та від смерті врятувала. Й далі полетіла.
Але знову по дорозі ледь живого стріла.
І тому дала напитись. Далі другий, третій…
Сім людей порятувала вона так від смерті.
Зосталося води в неї ледь на дні самому.
Несе вона ті залишки у ковші додому.
А втомилася ж страшенно, сіла спочивати
Та й незчулася, як скоро почала дрімати.
А ківш той же біля себе на землі тримає.
Коли тут якийсь собака мимо пробігає.
Побачив в ковші ту воду та й хлебтати кинувсь.
Потягнув до себе писком та і перекинув.
Тільки ківш той перекинувсь, вилетіли звідти
Сім зірок великих, онде, бач, на небі світять?!
А слідом одна маленька, Ковшом в небі стали.
Бо ж вона сім душ від смерті була врятувала.
А маленька зірка, кажуть, то душа собача,
Що той ківш перевернула. А Господь побачив
Щирість дівчини малої всіх порятувати.
Послав хмари, щоби край той дощем поливати.
Отак скоро у тім краї життя відродилось,
І сузір’я Ківш на небі, кажуть, появилось.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
