ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Оксана Алексеєва
2026.05.05 22:17
Коло покинутої хати старий колодязь,
з якого більше не п'ють ні люди, ні звірі.
Інколи птаха сідає на тряхлий рипучий обід,
гойдаючись у вишнім небеснім ефірі.

Вітер крутить зотліле колесо.
Линуть між хмари веселі пташині співи.
Хтось гукає знемо

хома дідим
2026.05.05 22:03
життя картини поллока
але усе мине
розвидніє за мороком
земне таке земне
і хліба житнє золото
і молоко і мед
з-під ніг злітають голуби
дідок травицю жне

Борис Костиря
2026.05.05 13:44
Розлився туман велемудрий, тужавий,
Розлився, як ціла аморфна держава.

Які таємниці, які парадокси
Чаїть у собі, ніби сховані оси!

Туман розчиняє депресію люту,
У вічні слова й заповіти закуту.

Ірина Вовк
2026.05.05 12:08
Літа лебедіють, мов кужіль прядуть,
У вир'єчку гублять пір'їни.
Дари мироносні до стіп покладуть
У церкві святої Ірини.

Над мороки ночі, над тугу в очах,
Над біль, що метеликом зрине.
Невпинно співатиме божа свіча

Вячеслав Руденко
2026.05.05 10:16
Можливо десь за вісім днів до свят
Тут Фіміам кадив задорого у ямі -
На шиї каганець, на вигляд як архат*
На грудях золото, в долонях оригамі.

В китайських косах бігали дівки
І…, ніби у записаному стрімі
Лимонний сік, бамбук і огірки

Тетяна Левицька
2026.05.05 08:36
Цвіла магнолія, бузок
схиляв додолу віти.
В кишені загубивсь квиток
на потяг «Інтерсіті».

Не встигла сісти у вагон —
спіткнулась, то й не варто.
Давно згорів пустий перон

Віктор Кучерук
2026.05.05 05:47
Передпокій літа - травень духовитий
І мрійливий дуже, і ледь-ледь хмільний, -
Сонечком південним лагідно зігрітий,
За собою двері щільно зачинив.
Потепліло різко, заквітчало всюди,
Вигляду ясного світу надало, -
Ніби відбулося дивовижне чудо,
Ніби

Кока Черкаський
2026.05.04 23:35
Дражнити ведмедя погано,
Не варто дражнити ведмедя.
Дражнив якось ведмедя Фєдя-
Ну і де тепер цей ваш Фєдя?

Дражніть краще власну дружину,
Або назвіть тещу "мамо!",
Але дражнити ведмедя-

Артур Курдіновський
2026.05.04 22:00
Не витримує кишка
Сатиричну штангу.
А зате мої прогнози -
Як у баби Ванги!

Татьяна Квашенко
2026.05.04 21:14
Ще трішки, і засвітиться каштан,
Свічки запалить білі в канделябрах.
Між іншими каштан - ошатний пан,
Що живиться у потаємних надрах.

Шипи у квітах настовбурчив глід -
Дивись, перестраховуйся як слід!

хома дідим
2026.05.04 21:13
смак має значення однак
естетики христові рани
хтось каравани дерибанить
красиво та не аби-як
уп’явся снайпер у приціл
утримуючи зброю рівно
і реагуючи підшкірно
полює вишукану ціль

Юрій Гундарів
2026.05.04 18:34
Напишу вам віланелу,
І частівку, і сонет…
Станцював би тарантелу -
Та не стану - я ж поет!

Я розбурхую болото!
«Рясно-згасне-передчасно»…
Ось така моя робота -

Охмуд Песецький
2026.05.04 15:38
Наша зима розлуки не минула з лютим,
а триває синіми ночами полотен,
писаних під ван Гога –
з нетанучими сніжинками теплих спогадів,
за кожною з яких – і моя нехолонуча тривога.

Вона відчутно пронизує мене,
і згасає в регістрах невгамовної німоти

Артур Курдіновський
2026.05.04 15:10
Не дає болоту жити
Клятий Куриловський!
Ще одна припхалась Кака -
Білгород-Дністровська!

Світлана Пирогова
2026.05.04 14:15
Там вечір п’є із горщика туман,
І мама в коси заплітає літо...
Там ще не знаєш, що таке обман,
А знаєш тільки, як дощам радіти.
Там кущ порічок — розсип рубінІв,
І червень в очі дивиться так синьо,
Що вистачає тих щасливих снів
На все життя, на кож

Борис Костиря
2026.05.04 10:58
Розвиднюються обриси зникомі
Забутих міст, запилених споруд.
Не пропустивши у пророцтвах коми,
Вони прийдуть, щоб здійснювати суд.

І це говорить - забуття не вічне,
Циклічність часу знову поверне
Забуті голоси, погаслі свічі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Андрій Стельмахер
2026.04.29

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Макс Катинський
2026.04.22

Лія Ланер
2026.04.18

Оксана Алексеєва
2026.04.14

Костянтин Ватульов
2026.04.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про Ківш, або Віз, як його ще називають
Із бабусею онучка із гостей вертає.
Уже темрява надворі, нічка підступає.
Зорі всіяли все небо, підморгують, наче.
А онучка розпитує про усе, що бачить.
Врешті, і до зір дісталась та стала питати,
Як оте чи те сузір’я треба називати.
А бабуся пояснює, як то сама знає:
- То – Чепіги, он три зірки – то Косарі сяють.
Онде Тур, а за ним Квочка своїх курчат водить.
Онде Хрест, а отам Дівка за водою ходить.
А он Ківш Малий, дивися. Хоч люди, буває
Його деінде ще Возом також називають.
- А і, справді, на ківш схожий! Тому й так назвали?
- Ну, бабуся мені якось ще розповідала
Історію дуже давню. Можу розказати?!
- Звісно, розкажи, бабусю! Я теж хочу знати!
- Колись давно, а де саме – то ніхто не знає,
Сталася страшна посуха у одному краї.
Дощів не було вже довго, сонце попалило
Все навколо. І озера, і річки зміліли
Та й висохли. Не стало водиці,
Бо вода повисихала, навіть у криницях.
А без води, сама ж знаєш – усе пропадає.
Та без води і людина скоро помирає.
Тож і люди і тім краї стали помирати,
Бо води ніде не мали і краплі дістати.
А жила у тому краї вдова, яка мала
Одну доньку. Якось вранці вдова та не встала,
Бо вже сил зовсім не мала, сильно захворіла.
Одно тільки в доньки «Пити!» постійно просила.
Жаль доньці своєї мами, взяла ківш у хаті
Та й подалась по дорозі води пошукати.
Де вона її шукала, то ніхто не знає,
Але скоро із водою назад повертає.
Несе ківш водою повний, боїться розлити.
Не п’є сама, хоча їй теж так хочеться пити.
Аж тут лежить на дорозі чоловік безсилий,
Помирає. Вона його трохи напоїла
Та від смерті врятувала. Й далі полетіла.
Але знову по дорозі ледь живого стріла.
І тому дала напитись. Далі другий, третій…
Сім людей порятувала вона так від смерті.
Зосталося води в неї ледь на дні самому.
Несе вона ті залишки у ковші додому.
А втомилася ж страшенно, сіла спочивати
Та й незчулася, як скоро почала дрімати.
А ківш той же біля себе на землі тримає.
Коли тут якийсь собака мимо пробігає.
Побачив в ковші ту воду та й хлебтати кинувсь.
Потягнув до себе писком та і перекинув.
Тільки ківш той перекинувсь, вилетіли звідти
Сім зірок великих, онде, бач, на небі світять?!
А слідом одна маленька, Ковшом в небі стали.
Бо ж вона сім душ від смерті була врятувала.
А маленька зірка, кажуть, то душа собача,
Що той ківш перевернула. А Господь побачив
Щирість дівчини малої всіх порятувати.
Послав хмари, щоби край той дощем поливати.
Отак скоро у тім краї життя відродилось,
І сузір’я Ківш на небі, кажуть, появилось.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2024-12-01 15:07:13
Переглядів сторінки твору 250
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.860 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.729 / 5.31)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.815
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Наша міфологія, вірші
Автор востаннє на сайті 2026.05.03 14:46
Автор у цю хвилину відсутній