Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.24
21:29
Сказав туристу футурист:
- Я-футурист! А ти -турист!
- Все вірно, - відповів турист,-
Який я в біса футурист?
- Я-футурист! А ти -турист!
- Все вірно, - відповів турист,-
Який я в біса футурист?
2025.12.24
15:51
Безсніжна зима. Беззмістовний мороз.
Безрадісний вечір, безмовний світанок.
В повітрі - відлуння сумних лакримоз,
Сліди від порожніх палких обіцянок.
Беззахисне місто. Безсовісний світ.
Безбарвні думки та безплідна планета.
Свиней не відтягнеш від
Безрадісний вечір, безмовний світанок.
В повітрі - відлуння сумних лакримоз,
Сліди від порожніх палких обіцянок.
Беззахисне місто. Безсовісний світ.
Безбарвні думки та безплідна планета.
Свиней не відтягнеш від
2025.12.24
14:40
Ти бачив те, небачене ніким…
Забутий ним і згублений між ними.
Вдавав себе завбачливо глухим
Своїми (Господи, сприйми…) гучними.
В тобі ховалось сховане від сліз
З усіх доріг назбиране роками…
І ти як той у долі доле-віз,
Забутий ним і згублений між ними.
Вдавав себе завбачливо глухим
Своїми (Господи, сприйми…) гучними.
В тобі ховалось сховане від сліз
З усіх доріг назбиране роками…
І ти як той у долі доле-віз,
2025.12.24
12:14
Ці паростки весни проб'ються безумовно
Крізь кригу і сніги, крізь сумніви і страх.
Вони здолають підступи і мову,
Якою говорив зими старий монах.
Вони здолають забуття і змову
Ненависті і зла, потворної тюрми
І так здобудуть певну перемогу
Крізь кригу і сніги, крізь сумніви і страх.
Вони здолають підступи і мову,
Якою говорив зими старий монах.
Вони здолають забуття і змову
Ненависті і зла, потворної тюрми
І так здобудуть певну перемогу
2025.12.24
09:23
– Який пан товстий та негарний.
– О-о-о, у пана в животі – риба.
У риби всередині – ікра.
А ікра та – очі.
А очі то – світ.
Світ – то пан.
23–24 серпня 1996 р., Київ
– О-о-о, у пана в животі – риба.
У риби всередині – ікра.
А ікра та – очі.
А очі то – світ.
Світ – то пан.
23–24 серпня 1996 р., Київ
2025.12.24
06:54
Мов тополиний пух прилинув
На мерзлу землю за вікном, -
Рої сніжинок безупинно
Літали й вихрились кругом.
Кружляли, никли, шурхотіли
Навколо хати аж надмір
І світ ставав ще більше білим,
І білість вабила на двір.
На мерзлу землю за вікном, -
Рої сніжинок безупинно
Літали й вихрились кругом.
Кружляли, никли, шурхотіли
Навколо хати аж надмір
І світ ставав ще більше білим,
І білість вабила на двір.
2025.12.23
23:51
Ми ховались від холодного дощу чужих слів під чорною парасолькою віри. Барабанні постукування по натягнутому пружному шовку китайщини здавались нам то посмішкою Будди, то словами забутого пророка-халдея, то уривками сури Корану. Ми ховались від дощу чужих
2025.12.23
22:04
О докторе добрий – на поміч!
Там де серце було в мене – біль
Він тихий він б’ється
Можте вирвати і
У банці отій зберегти?
О мамо мені все недобре
І сьогодні не день а стрибок
Там де серце було в мене – біль
Він тихий він б’ється
Можте вирвати і
У банці отій зберегти?
О мамо мені все недобре
І сьогодні не день а стрибок
2025.12.23
21:12
Я прочитати дам вогню твої листи,
А фото покладу чим глибше до шухляди, –
І потім сам-на-сам для пані Самоти
Співати заведу мінорні серенади...
Хай полум’я горить, ковтаючи слова,
Що зранили навік понівечену душу, –
І запалає вмить від болю голова
А фото покладу чим глибше до шухляди, –
І потім сам-на-сам для пані Самоти
Співати заведу мінорні серенади...
Хай полум’я горить, ковтаючи слова,
Що зранили навік понівечену душу, –
І запалає вмить від болю голова
2025.12.23
19:57
Я іду забутими стежками
У глухих, неходжених місцях.
Заблукав поміж двома віками,
Хоч порив небесний не зачах.
Заблукав у лісі чи у полі,
У далеких хащах наземних.
Я шукаю волі у неволі,
У глухих, неходжених місцях.
Заблукав поміж двома віками,
Хоч порив небесний не зачах.
Заблукав у лісі чи у полі,
У далеких хащах наземних.
Я шукаю волі у неволі,
2025.12.23
17:30
Перше моє прозвисько (в дитинстві) -- Євик, Свинопас, і пішло -- Сем, Кальок, Борода, Будулай, Татарин, Боніфацій, Лабух...
ПРИСВЯТА. ДЕЯКИМ:
Оптимістично налаштований, не згас…
Все те, що було придбане, з тобою.
Одне із прозвиськ, схожість, «свиноп
ПРИСВЯТА. ДЕЯКИМ:
Оптимістично налаштований, не згас…
Все те, що було придбане, з тобою.
Одне із прозвиськ, схожість, «свиноп
2025.12.23
17:18
Я босоніж пройду
по тонкому льоду —
не потону в сутужну хвилину.
А та біль, що в мені
пропаде навесні
у рожевім суцвітті люпину.
І не страшно іти,
по тонкому льоду —
не потону в сутужну хвилину.
А та біль, що в мені
пропаде навесні
у рожевім суцвітті люпину.
І не страшно іти,
2025.12.23
15:31
Ой, нема чого читати,
усе нецікаве,
кожен пише про те саме
іншими словами
Усі стали патріоти,
проклинають рашку,
бо без рашки гарно жити,
усе нецікаве,
кожен пише про те саме
іншими словами
Усі стали патріоти,
проклинають рашку,
бо без рашки гарно жити,
2025.12.23
11:38
Повертатися годі
з-під чужого крила.
На далекому сході
ти за себе була.
Там династії бились,
там точились бої,
там на тебе дивились
через очі твої.
з-під чужого крила.
На далекому сході
ти за себе була.
Там династії бились,
там точились бої,
там на тебе дивились
через очі твої.
2025.12.23
08:01
Шумить стривожено Дніпро,
Коли борвій здіймає хвилі, -
Коли лякається добро
У вир стрибнути з мокрих схилів.
Пропахле пилом і багном,
Воно боїться обмивати
Себе при світлі чи смерком,
Щоб оминало річку свято.
Коли борвій здіймає хвилі, -
Коли лякається добро
У вир стрибнути з мокрих схилів.
Пропахле пилом і багном,
Воно боїться обмивати
Себе при світлі чи смерком,
Щоб оминало річку свято.
2025.12.22
19:59
Видно не того любила,
розірвала, попалила
помаранчові вітрила.
Деревом вросла в землицю —
погляд гострий, серце — криця,
а душа, немов криниця:
милосердна, хлібосільна,
щира, горда, своєрідна,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розірвала, попалила
помаранчові вітрила.
Деревом вросла в землицю —
погляд гострий, серце — криця,
а душа, немов криниця:
милосердна, хлібосільна,
щира, горда, своєрідна,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.24
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про Ківш, або Віз, як його ще називають
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про Ківш, або Віз, як його ще називають
Із бабусею онучка із гостей вертає.
Уже темрява надворі, нічка підступає.
Зорі всіяли все небо, підморгують, наче.
А онучка розпитує про усе, що бачить.
Врешті, і до зір дісталась та стала питати,
Як оте чи те сузір’я треба називати.
А бабуся пояснює, як то сама знає:
- То – Чепіги, он три зірки – то Косарі сяють.
Онде Тур, а за ним Квочка своїх курчат водить.
Онде Хрест, а отам Дівка за водою ходить.
А он Ківш Малий, дивися. Хоч люди, буває
Його деінде ще Возом також називають.
- А і, справді, на ківш схожий! Тому й так назвали?
- Ну, бабуся мені якось ще розповідала
Історію дуже давню. Можу розказати?!
- Звісно, розкажи, бабусю! Я теж хочу знати!
- Колись давно, а де саме – то ніхто не знає,
Сталася страшна посуха у одному краї.
Дощів не було вже довго, сонце попалило
Все навколо. І озера, і річки зміліли
Та й висохли. Не стало водиці,
Бо вода повисихала, навіть у криницях.
А без води, сама ж знаєш – усе пропадає.
Та без води і людина скоро помирає.
Тож і люди і тім краї стали помирати,
Бо води ніде не мали і краплі дістати.
А жила у тому краї вдова, яка мала
Одну доньку. Якось вранці вдова та не встала,
Бо вже сил зовсім не мала, сильно захворіла.
Одно тільки в доньки «Пити!» постійно просила.
Жаль доньці своєї мами, взяла ківш у хаті
Та й подалась по дорозі води пошукати.
Де вона її шукала, то ніхто не знає,
Але скоро із водою назад повертає.
Несе ківш водою повний, боїться розлити.
Не п’є сама, хоча їй теж так хочеться пити.
Аж тут лежить на дорозі чоловік безсилий,
Помирає. Вона його трохи напоїла
Та від смерті врятувала. Й далі полетіла.
Але знову по дорозі ледь живого стріла.
І тому дала напитись. Далі другий, третій…
Сім людей порятувала вона так від смерті.
Зосталося води в неї ледь на дні самому.
Несе вона ті залишки у ковші додому.
А втомилася ж страшенно, сіла спочивати
Та й незчулася, як скоро почала дрімати.
А ківш той же біля себе на землі тримає.
Коли тут якийсь собака мимо пробігає.
Побачив в ковші ту воду та й хлебтати кинувсь.
Потягнув до себе писком та і перекинув.
Тільки ківш той перекинувсь, вилетіли звідти
Сім зірок великих, онде, бач, на небі світять?!
А слідом одна маленька, Ковшом в небі стали.
Бо ж вона сім душ від смерті була врятувала.
А маленька зірка, кажуть, то душа собача,
Що той ківш перевернула. А Господь побачив
Щирість дівчини малої всіх порятувати.
Послав хмари, щоби край той дощем поливати.
Отак скоро у тім краї життя відродилось,
І сузір’я Ківш на небі, кажуть, появилось.
Уже темрява надворі, нічка підступає.
Зорі всіяли все небо, підморгують, наче.
А онучка розпитує про усе, що бачить.
Врешті, і до зір дісталась та стала питати,
Як оте чи те сузір’я треба називати.
А бабуся пояснює, як то сама знає:
- То – Чепіги, он три зірки – то Косарі сяють.
Онде Тур, а за ним Квочка своїх курчат водить.
Онде Хрест, а отам Дівка за водою ходить.
А он Ківш Малий, дивися. Хоч люди, буває
Його деінде ще Возом також називають.
- А і, справді, на ківш схожий! Тому й так назвали?
- Ну, бабуся мені якось ще розповідала
Історію дуже давню. Можу розказати?!
- Звісно, розкажи, бабусю! Я теж хочу знати!
- Колись давно, а де саме – то ніхто не знає,
Сталася страшна посуха у одному краї.
Дощів не було вже довго, сонце попалило
Все навколо. І озера, і річки зміліли
Та й висохли. Не стало водиці,
Бо вода повисихала, навіть у криницях.
А без води, сама ж знаєш – усе пропадає.
Та без води і людина скоро помирає.
Тож і люди і тім краї стали помирати,
Бо води ніде не мали і краплі дістати.
А жила у тому краї вдова, яка мала
Одну доньку. Якось вранці вдова та не встала,
Бо вже сил зовсім не мала, сильно захворіла.
Одно тільки в доньки «Пити!» постійно просила.
Жаль доньці своєї мами, взяла ківш у хаті
Та й подалась по дорозі води пошукати.
Де вона її шукала, то ніхто не знає,
Але скоро із водою назад повертає.
Несе ківш водою повний, боїться розлити.
Не п’є сама, хоча їй теж так хочеться пити.
Аж тут лежить на дорозі чоловік безсилий,
Помирає. Вона його трохи напоїла
Та від смерті врятувала. Й далі полетіла.
Але знову по дорозі ледь живого стріла.
І тому дала напитись. Далі другий, третій…
Сім людей порятувала вона так від смерті.
Зосталося води в неї ледь на дні самому.
Несе вона ті залишки у ковші додому.
А втомилася ж страшенно, сіла спочивати
Та й незчулася, як скоро почала дрімати.
А ківш той же біля себе на землі тримає.
Коли тут якийсь собака мимо пробігає.
Побачив в ковші ту воду та й хлебтати кинувсь.
Потягнув до себе писком та і перекинув.
Тільки ківш той перекинувсь, вилетіли звідти
Сім зірок великих, онде, бач, на небі світять?!
А слідом одна маленька, Ковшом в небі стали.
Бо ж вона сім душ від смерті була врятувала.
А маленька зірка, кажуть, то душа собача,
Що той ківш перевернула. А Господь побачив
Щирість дівчини малої всіх порятувати.
Послав хмари, щоби край той дощем поливати.
Отак скоро у тім краї життя відродилось,
І сузір’я Ківш на небі, кажуть, появилось.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
