Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.21
22:38
Політиків із бездоганною репутацією не буває, є недостатньо скомпрометовані.
Спільні вороги об’єднують надійніше, аніж спільні друзі.
Люди приручаються набагато краще за тварин завдяки розвиненим товарно-грошовим відносинам.
Інстинкт самознищенн
2025.12.21
18:35
А ми на мапі світу трохи інші.
Воюємо, не вішаємо ніс
як і раніше...
та у моно більше
спецоперацій, бо у них безвіз.
***
А бути дурнями відомими
Воюємо, не вішаємо ніс
як і раніше...
та у моно більше
спецоперацій, бо у них безвіз.
***
А бути дурнями відомими
2025.12.21
16:13
Самотня ніч. Холодне підвіконня.
Зима в душі, негода за вікном.
Гостей немає. Тиша безпардонна
Заволоділа дійсністю та сном.
Покрились льодом почуття бездонні,
Зів'яв букет яскравих еустом.
Тепер мій світ - безбарвне царство сонне,
Зима в душі, негода за вікном.
Гостей немає. Тиша безпардонна
Заволоділа дійсністю та сном.
Покрились льодом почуття бездонні,
Зів'яв букет яскравих еустом.
Тепер мій світ - безбарвне царство сонне,
2025.12.21
16:03
А на кону – на видимому фронті
ніякої містерії нема.
Тяжка робота
бити ідіотів,
бо їх уже не тисячі, а тьма.
***
А у раю не яблуко дешеве,
ніякої містерії нема.
Тяжка робота
бити ідіотів,
бо їх уже не тисячі, а тьма.
***
А у раю не яблуко дешеве,
2025.12.21
15:44
Туман заполонив собою
Усе, що бачив, охопив.
Жупан невидимого крою
Затьмарив стільки див.
Ідеш ліворуч чи праворуч,
Ледь-ледь щось видно в пелені.
Земля свою шепоче сповідь,
Їй теж не хочеться війни.
Усе, що бачив, охопив.
Жупан невидимого крою
Затьмарив стільки див.
Ідеш ліворуч чи праворуч,
Ледь-ледь щось видно в пелені.
Земля свою шепоче сповідь,
Їй теж не хочеться війни.
2025.12.21
14:56
Ця сльота так трагічно зимова
Увірвалась з незнаних глибин,
Відібрала провісницьке слово,
Мов дарунок таємних вершин.
Ця сльота розчинила всі мислі,
Розчинила і радість, і сум.
І сніги наповзають невтішні,
Увірвалась з незнаних глибин,
Відібрала провісницьке слово,
Мов дарунок таємних вершин.
Ця сльота розчинила всі мислі,
Розчинила і радість, і сум.
І сніги наповзають невтішні,
2025.12.21
14:47
Задали дітям в школі творчу вправу,
Щоб загадку придумали цікаву.
Якщо її ніхто не відгадає,
Отой оцінку гарну, звісно, має.
Не було часу в мами з татом в Юлі,
Пішла мала спитати у бабулі.
Старенька мудра, всяке- різне знала,
Одну хитреньку загадк
Щоб загадку придумали цікаву.
Якщо її ніхто не відгадає,
Отой оцінку гарну, звісно, має.
Не було часу в мами з татом в Юлі,
Пішла мала спитати у бабулі.
Старенька мудра, всяке- різне знала,
Одну хитреньку загадк
2025.12.21
13:55
Світ оцей завеликий, та тихо, дитинко, не плач,
не торкнеться тебе буревій світової толоки,
тато й мама завжди будуть поруч з тобою, допоки
скатертиною неба колує духмяний калач.
Іграшковий ведмедик – з усіх, самий відданий друг,
берегтиме твої потає
не торкнеться тебе буревій світової толоки,
тато й мама завжди будуть поруч з тобою, допоки
скатертиною неба колує духмяний калач.
Іграшковий ведмедик – з усіх, самий відданий друг,
берегтиме твої потає
2025.12.21
13:04
Те саме знову без кінця.
Одне й те саме… все спочатку.
І та мелодія, і ця —
Тобі й мені, обом на згадку…
У кадрі наш з тобою зріст.
Зростали ми там без зупинки.
А в ньому вальс, а ньому твіст
І сна безрадісні уривки…
Одне й те саме… все спочатку.
І та мелодія, і ця —
Тобі й мені, обом на згадку…
У кадрі наш з тобою зріст.
Зростали ми там без зупинки.
А в ньому вальс, а ньому твіст
І сна безрадісні уривки…
2025.12.21
12:56
Вставай, Данилку, почало світати!-
Прошепотіла мама і в ту ж мить
Відкрив Данилко сині оченята.
Здавалося, що вже давно не спить.
А таки так. Крутився цілу ніч,
Не зміг склепить очей. Бо ж разом з татом
На Січ сьогодні мають вирушати.
А він же мрі
Прошепотіла мама і в ту ж мить
Відкрив Данилко сині оченята.
Здавалося, що вже давно не спить.
А таки так. Крутився цілу ніч,
Не зміг склепить очей. Бо ж разом з татом
На Січ сьогодні мають вирушати.
А він же мрі
2025.12.21
07:09
Проб'є годинник певний час,
Струною захлинеться.
І неймовірний білий вальс
Світ закружляє в берцях.
Гірлянди запалю вночі,
Немов на карнавалі.
Шампанське піниться — ключі
Від щастя у бокалі.
Струною захлинеться.
І неймовірний білий вальс
Світ закружляє в берцях.
Гірлянди запалю вночі,
Немов на карнавалі.
Шампанське піниться — ключі
Від щастя у бокалі.
2025.12.21
01:28
Не відчуваю холоду погроз,
Давно не бачив на Дніпрі я кригу,
Куди подівся - ні не дід - мороз?
Ми тужимо за сонцем і за снігом.
За землі йде усепланетний торг,
Високий дух перетворивсь на тління.
Війна. Земля - немов лікарня й морг,
Давно не бачив на Дніпрі я кригу,
Куди подівся - ні не дід - мороз?
Ми тужимо за сонцем і за снігом.
За землі йде усепланетний торг,
Високий дух перетворивсь на тління.
Війна. Земля - немов лікарня й морг,
2025.12.21
00:25
Згадалася зима давніша
З далеких радісних часів:
Мороз гостинний, сплячий ліс,
Блакиті чистої навіс,
Де в кілька наших голосів
Вслухалась тиша.
Наче мури,
Згадались снігу кучугури,
З далеких радісних часів:
Мороз гостинний, сплячий ліс,
Блакиті чистої навіс,
Де в кілька наших голосів
Вслухалась тиша.
Наче мури,
Згадались снігу кучугури,
2025.12.20
22:56
Дійшов до дна із дневим безголоссям…
В той самий час у списку безнадійних
Своїх мовчань, розплетеним волоссям
У погляді вчорашньої події —
Ти ще ніде… й тобі не по цимбалам
З яких причин, чи по якій причині
Один із днів піде на лікарняне —
Ти будеш
В той самий час у списку безнадійних
Своїх мовчань, розплетеним волоссям
У погляді вчорашньої події —
Ти ще ніде… й тобі не по цимбалам
З яких причин, чи по якій причині
Один із днів піде на лікарняне —
Ти будеш
2025.12.20
17:36
Мозок Міранди
Точить пропаганда
Різні одкровення зе ме і
Демократичні, республіканські
Фрі-преса, топові глянці
Все би новин їй, що би не наплели
Або тільки читання слів?
Точить пропаганда
Різні одкровення зе ме і
Демократичні, республіканські
Фрі-преса, топові глянці
Все би новин їй, що би не наплели
Або тільки читання слів?
2025.12.20
16:04
В ресторані удвох
до готелю лиш крок,
що бракує тобі, жінко зимна?
Чи тепер все одно,
чи коньяк, чи вино —
замовляєш гірке капучино.
Ще надія жива,
у очах — кропива,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...до готелю лиш крок,
що бракує тобі, жінко зимна?
Чи тепер все одно,
чи коньяк, чи вино —
замовляєш гірке капучино.
Ще надія жива,
у очах — кропива,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про Ківш, або Віз, як його ще називають
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про Ківш, або Віз, як його ще називають
Із бабусею онучка із гостей вертає.
Уже темрява надворі, нічка підступає.
Зорі всіяли все небо, підморгують, наче.
А онучка розпитує про усе, що бачить.
Врешті, і до зір дісталась та стала питати,
Як оте чи те сузір’я треба називати.
А бабуся пояснює, як то сама знає:
- То – Чепіги, он три зірки – то Косарі сяють.
Онде Тур, а за ним Квочка своїх курчат водить.
Онде Хрест, а отам Дівка за водою ходить.
А он Ківш Малий, дивися. Хоч люди, буває
Його деінде ще Возом також називають.
- А і, справді, на ківш схожий! Тому й так назвали?
- Ну, бабуся мені якось ще розповідала
Історію дуже давню. Можу розказати?!
- Звісно, розкажи, бабусю! Я теж хочу знати!
- Колись давно, а де саме – то ніхто не знає,
Сталася страшна посуха у одному краї.
Дощів не було вже довго, сонце попалило
Все навколо. І озера, і річки зміліли
Та й висохли. Не стало водиці,
Бо вода повисихала, навіть у криницях.
А без води, сама ж знаєш – усе пропадає.
Та без води і людина скоро помирає.
Тож і люди і тім краї стали помирати,
Бо води ніде не мали і краплі дістати.
А жила у тому краї вдова, яка мала
Одну доньку. Якось вранці вдова та не встала,
Бо вже сил зовсім не мала, сильно захворіла.
Одно тільки в доньки «Пити!» постійно просила.
Жаль доньці своєї мами, взяла ківш у хаті
Та й подалась по дорозі води пошукати.
Де вона її шукала, то ніхто не знає,
Але скоро із водою назад повертає.
Несе ківш водою повний, боїться розлити.
Не п’є сама, хоча їй теж так хочеться пити.
Аж тут лежить на дорозі чоловік безсилий,
Помирає. Вона його трохи напоїла
Та від смерті врятувала. Й далі полетіла.
Але знову по дорозі ледь живого стріла.
І тому дала напитись. Далі другий, третій…
Сім людей порятувала вона так від смерті.
Зосталося води в неї ледь на дні самому.
Несе вона ті залишки у ковші додому.
А втомилася ж страшенно, сіла спочивати
Та й незчулася, як скоро почала дрімати.
А ківш той же біля себе на землі тримає.
Коли тут якийсь собака мимо пробігає.
Побачив в ковші ту воду та й хлебтати кинувсь.
Потягнув до себе писком та і перекинув.
Тільки ківш той перекинувсь, вилетіли звідти
Сім зірок великих, онде, бач, на небі світять?!
А слідом одна маленька, Ковшом в небі стали.
Бо ж вона сім душ від смерті була врятувала.
А маленька зірка, кажуть, то душа собача,
Що той ківш перевернула. А Господь побачив
Щирість дівчини малої всіх порятувати.
Послав хмари, щоби край той дощем поливати.
Отак скоро у тім краї життя відродилось,
І сузір’я Ківш на небі, кажуть, появилось.
Уже темрява надворі, нічка підступає.
Зорі всіяли все небо, підморгують, наче.
А онучка розпитує про усе, що бачить.
Врешті, і до зір дісталась та стала питати,
Як оте чи те сузір’я треба називати.
А бабуся пояснює, як то сама знає:
- То – Чепіги, он три зірки – то Косарі сяють.
Онде Тур, а за ним Квочка своїх курчат водить.
Онде Хрест, а отам Дівка за водою ходить.
А он Ківш Малий, дивися. Хоч люди, буває
Його деінде ще Возом також називають.
- А і, справді, на ківш схожий! Тому й так назвали?
- Ну, бабуся мені якось ще розповідала
Історію дуже давню. Можу розказати?!
- Звісно, розкажи, бабусю! Я теж хочу знати!
- Колись давно, а де саме – то ніхто не знає,
Сталася страшна посуха у одному краї.
Дощів не було вже довго, сонце попалило
Все навколо. І озера, і річки зміліли
Та й висохли. Не стало водиці,
Бо вода повисихала, навіть у криницях.
А без води, сама ж знаєш – усе пропадає.
Та без води і людина скоро помирає.
Тож і люди і тім краї стали помирати,
Бо води ніде не мали і краплі дістати.
А жила у тому краї вдова, яка мала
Одну доньку. Якось вранці вдова та не встала,
Бо вже сил зовсім не мала, сильно захворіла.
Одно тільки в доньки «Пити!» постійно просила.
Жаль доньці своєї мами, взяла ківш у хаті
Та й подалась по дорозі води пошукати.
Де вона її шукала, то ніхто не знає,
Але скоро із водою назад повертає.
Несе ківш водою повний, боїться розлити.
Не п’є сама, хоча їй теж так хочеться пити.
Аж тут лежить на дорозі чоловік безсилий,
Помирає. Вона його трохи напоїла
Та від смерті врятувала. Й далі полетіла.
Але знову по дорозі ледь живого стріла.
І тому дала напитись. Далі другий, третій…
Сім людей порятувала вона так від смерті.
Зосталося води в неї ледь на дні самому.
Несе вона ті залишки у ковші додому.
А втомилася ж страшенно, сіла спочивати
Та й незчулася, як скоро почала дрімати.
А ківш той же біля себе на землі тримає.
Коли тут якийсь собака мимо пробігає.
Побачив в ковші ту воду та й хлебтати кинувсь.
Потягнув до себе писком та і перекинув.
Тільки ківш той перекинувсь, вилетіли звідти
Сім зірок великих, онде, бач, на небі світять?!
А слідом одна маленька, Ковшом в небі стали.
Бо ж вона сім душ від смерті була врятувала.
А маленька зірка, кажуть, то душа собача,
Що той ківш перевернула. А Господь побачив
Щирість дівчини малої всіх порятувати.
Послав хмари, щоби край той дощем поливати.
Отак скоро у тім краї життя відродилось,
І сузір’я Ківш на небі, кажуть, появилось.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
