Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.30
14:11
І
Нанизує пам’ять разками намиста
на ниті життя візерунки барвисті
і тче у тумані вуаль,
звідкіль виглядає далеке дитинство,
його епізоди веселі і чиста,
навіяна ними печаль.
Нанизує пам’ять разками намиста
на ниті життя візерунки барвисті
і тче у тумані вуаль,
звідкіль виглядає далеке дитинство,
його епізоди веселі і чиста,
навіяна ними печаль.
2026.03.30
13:26
Проспати можна все на світі:
Історію, чарівну мить,
Проспати сонце у зерні,
Коли земля красу творить.
Проспати вирішальний, гострий,
Фатальний, неповторний час,
Проспати доленосний голос,
Історію, чарівну мить,
Проспати сонце у зерні,
Коли земля красу творить.
Проспати вирішальний, гострий,
Фатальний, неповторний час,
Проспати доленосний голос,
2026.03.30
11:52
Вірш представляє собою приклад дещо розбалансованої лірики, де щирість вічного людського почуття поєднується з рисами сучасності – від модерної зачіски Wolf Cut до класичної коси зі стрічкою. Це поєднання створює настрій суму й затишку з відтінком загад
2026.03.30
06:44
Ще зорі сплять у темнім небі
І не парує ще роса, -
Ще не торкнулась довгих стебел
Моя нагострена коса.
Ще світ увесь неначе вимер
І лиш сіріє спроквола, -
Ще лиш шурхоче невидимий
Кажан, у пошуках дупла.
І не парує ще роса, -
Ще не торкнулась довгих стебел
Моя нагострена коса.
Ще світ увесь неначе вимер
І лиш сіріє спроквола, -
Ще лиш шурхоче невидимий
Кажан, у пошуках дупла.
2026.03.29
21:22
Перша дівчино, яку любив
Настав час заспівати тобі
Прощальну пісню
Мені було сімнадцять, як тебе стрів я
Ми не бачилися часто, майнули роки
Востаннє, коли бачив тебе, ти прийняла
Ісуса
Настав час заспівати тобі
Прощальну пісню
Мені було сімнадцять, як тебе стрів я
Ми не бачилися часто, майнули роки
Востаннє, коли бачив тебе, ти прийняла
Ісуса
2026.03.29
20:08
У третім класі вчитель дітям каже:
- Сьогодні розповім цікаве дуже.
Ми будем вчити нині земноводні.
Подвійний спосіб в них життя в природі.
Розмова в нас про тих, що спритні й дужі.
Живуть і у воді вони й на суші.
Можливо, здогадаєтеся, хто то?
Ч
- Сьогодні розповім цікаве дуже.
Ми будем вчити нині земноводні.
Подвійний спосіб в них життя в природі.
Розмова в нас про тих, що спритні й дужі.
Живуть і у воді вони й на суші.
Можливо, здогадаєтеся, хто то?
Ч
2026.03.29
18:40
Тобі щось інакше порадити важко,
Коли до вподоби модерний Wolf Cut.
Коса - не твоє і шовкова застяжка -
Це те, що існує для інших дівчат.
За мною і ходять, і саме такі ось,
Яким я неначе амурний гайдай.
Не з ними робитиму те, що наснилось,
Коли до вподоби модерний Wolf Cut.
Коса - не твоє і шовкова застяжка -
Це те, що існує для інших дівчат.
За мною і ходять, і саме такі ось,
Яким я неначе амурний гайдай.
Не з ними робитиму те, що наснилось,
2026.03.29
18:09
Іще не вечір та вже йшло до того.
Десь сонце загубилося в хмарках.
Між пагорбами пролягла дорога,
Що звалась з давніх пір Поліський шлях.
Вела з Підгайців через Старе Місто,
Загайці в Новосілку, звідтіля
Вже далі на Тернопіль, з нього, звісно,
Де а
Десь сонце загубилося в хмарках.
Між пагорбами пролягла дорога,
Що звалась з давніх пір Поліський шлях.
Вела з Підгайців через Старе Місто,
Загайці в Новосілку, звідтіля
Вже далі на Тернопіль, з нього, звісно,
Де а
2026.03.29
14:55
У сутінках я майбуття помітив.
Воно нічим не втішило мене.
Його красою міг би я змінити -
її ж усе недобре омине.
Та не зібрав краси я - ось і квити.
І захід Сонця віддає вогнем.
За втраченим, не стрітим, не прожитим -
до обрію багряноликий щем.
Воно нічим не втішило мене.
Його красою міг би я змінити -
її ж усе недобре омине.
Та не зібрав краси я - ось і квити.
І захід Сонця віддає вогнем.
За втраченим, не стрітим, не прожитим -
до обрію багряноликий щем.
2026.03.29
13:36
Так перша ніжна позолота
Торкнеться кленів і беріз.
Пробудиться дружина Лота
У сяйві нескоримих сліз.
Торкнуться віяння епохи
Думок, сердець, облич і слів.
Порветься пристрасть Архілоха
Торкнеться кленів і беріз.
Пробудиться дружина Лота
У сяйві нескоримих сліз.
Торкнуться віяння епохи
Думок, сердець, облич і слів.
Порветься пристрасть Архілоха
2026.03.29
12:58
Якось незрозуміло…
Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі…
Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста.
Оточують його
2026.03.29
10:06
поет сидить мов павук
тчучи свої павутини
радо вітаючи будь-яких мух
висисає їх із хітину
а ще між ребрами книг
наслухає серцебиття
знуджених необережних тих
читачів що летять летять
тчучи свої павутини
радо вітаючи будь-яких мух
висисає їх із хітину
а ще між ребрами книг
наслухає серцебиття
знуджених необережних тих
читачів що летять летять
2026.03.29
09:22
У ніч на 28 березня 2026 року Одеса зазнала потужної масованої атаки.
Так, у пологовому будинку №5 після влучання «шахеда» в центр будівлі зруйнувано покрівлю та перекриття між поверхами. Медичний персонал евакуював до сховища 32 пацієнток і 22 новонарод
Так, у пологовому будинку №5 після влучання «шахеда» в центр будівлі зруйнувано покрівлю та перекриття між поверхами. Медичний персонал евакуював до сховища 32 пацієнток і 22 новонарод
2026.03.29
08:56
Горіхи розпустили чорні крила
Воронячі на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила.
Та в голих вітах трудиться Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
Воронячі на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила.
Та в голих вітах трудиться Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2026.03.29
07:10
Години, дні, роки без тебе,
Без теплих пестощів твоїх, -
Це тільки в казці завжди лебідь
Не упадає тихо в гріх.
Це тільки в мріях м'яко й гладко
Лягає твій життєвий шлях,
А наяву - броди і кладки,
І переслідування страх.
Без теплих пестощів твоїх, -
Це тільки в казці завжди лебідь
Не упадає тихо в гріх.
Це тільки в мріях м'яко й гладко
Лягає твій життєвий шлях,
А наяву - броди і кладки,
І переслідування страх.
2026.03.29
06:53
Цезар Солодар (1909-1992; народився й провів юність в Україні)
Принесли у землянку посилку –
й мов дихнуло чимсь близьким.
І на серці заграла сопілка,
і згадався рідний дім...
Бо відправлення поштове –
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Принесли у землянку посилку –
й мов дихнуло чимсь близьким.
І на серці заграла сопілка,
і згадався рідний дім...
Бо відправлення поштове –
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.29
2026.03.28
2026.03.27
2026.03.19
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про Ківш, або Віз, як його ще називають
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про Ківш, або Віз, як його ще називають
Із бабусею онучка із гостей вертає.
Уже темрява надворі, нічка підступає.
Зорі всіяли все небо, підморгують, наче.
А онучка розпитує про усе, що бачить.
Врешті, і до зір дісталась та стала питати,
Як оте чи те сузір’я треба називати.
А бабуся пояснює, як то сама знає:
- То – Чепіги, он три зірки – то Косарі сяють.
Онде Тур, а за ним Квочка своїх курчат водить.
Онде Хрест, а отам Дівка за водою ходить.
А он Ківш Малий, дивися. Хоч люди, буває
Його деінде ще Возом також називають.
- А і, справді, на ківш схожий! Тому й так назвали?
- Ну, бабуся мені якось ще розповідала
Історію дуже давню. Можу розказати?!
- Звісно, розкажи, бабусю! Я теж хочу знати!
- Колись давно, а де саме – то ніхто не знає,
Сталася страшна посуха у одному краї.
Дощів не було вже довго, сонце попалило
Все навколо. І озера, і річки зміліли
Та й висохли. Не стало водиці,
Бо вода повисихала, навіть у криницях.
А без води, сама ж знаєш – усе пропадає.
Та без води і людина скоро помирає.
Тож і люди і тім краї стали помирати,
Бо води ніде не мали і краплі дістати.
А жила у тому краї вдова, яка мала
Одну доньку. Якось вранці вдова та не встала,
Бо вже сил зовсім не мала, сильно захворіла.
Одно тільки в доньки «Пити!» постійно просила.
Жаль доньці своєї мами, взяла ківш у хаті
Та й подалась по дорозі води пошукати.
Де вона її шукала, то ніхто не знає,
Але скоро із водою назад повертає.
Несе ківш водою повний, боїться розлити.
Не п’є сама, хоча їй теж так хочеться пити.
Аж тут лежить на дорозі чоловік безсилий,
Помирає. Вона його трохи напоїла
Та від смерті врятувала. Й далі полетіла.
Але знову по дорозі ледь живого стріла.
І тому дала напитись. Далі другий, третій…
Сім людей порятувала вона так від смерті.
Зосталося води в неї ледь на дні самому.
Несе вона ті залишки у ковші додому.
А втомилася ж страшенно, сіла спочивати
Та й незчулася, як скоро почала дрімати.
А ківш той же біля себе на землі тримає.
Коли тут якийсь собака мимо пробігає.
Побачив в ковші ту воду та й хлебтати кинувсь.
Потягнув до себе писком та і перекинув.
Тільки ківш той перекинувсь, вилетіли звідти
Сім зірок великих, онде, бач, на небі світять?!
А слідом одна маленька, Ковшом в небі стали.
Бо ж вона сім душ від смерті була врятувала.
А маленька зірка, кажуть, то душа собача,
Що той ківш перевернула. А Господь побачив
Щирість дівчини малої всіх порятувати.
Послав хмари, щоби край той дощем поливати.
Отак скоро у тім краї життя відродилось,
І сузір’я Ківш на небі, кажуть, появилось.
Уже темрява надворі, нічка підступає.
Зорі всіяли все небо, підморгують, наче.
А онучка розпитує про усе, що бачить.
Врешті, і до зір дісталась та стала питати,
Як оте чи те сузір’я треба називати.
А бабуся пояснює, як то сама знає:
- То – Чепіги, он три зірки – то Косарі сяють.
Онде Тур, а за ним Квочка своїх курчат водить.
Онде Хрест, а отам Дівка за водою ходить.
А он Ківш Малий, дивися. Хоч люди, буває
Його деінде ще Возом також називають.
- А і, справді, на ківш схожий! Тому й так назвали?
- Ну, бабуся мені якось ще розповідала
Історію дуже давню. Можу розказати?!
- Звісно, розкажи, бабусю! Я теж хочу знати!
- Колись давно, а де саме – то ніхто не знає,
Сталася страшна посуха у одному краї.
Дощів не було вже довго, сонце попалило
Все навколо. І озера, і річки зміліли
Та й висохли. Не стало водиці,
Бо вода повисихала, навіть у криницях.
А без води, сама ж знаєш – усе пропадає.
Та без води і людина скоро помирає.
Тож і люди і тім краї стали помирати,
Бо води ніде не мали і краплі дістати.
А жила у тому краї вдова, яка мала
Одну доньку. Якось вранці вдова та не встала,
Бо вже сил зовсім не мала, сильно захворіла.
Одно тільки в доньки «Пити!» постійно просила.
Жаль доньці своєї мами, взяла ківш у хаті
Та й подалась по дорозі води пошукати.
Де вона її шукала, то ніхто не знає,
Але скоро із водою назад повертає.
Несе ківш водою повний, боїться розлити.
Не п’є сама, хоча їй теж так хочеться пити.
Аж тут лежить на дорозі чоловік безсилий,
Помирає. Вона його трохи напоїла
Та від смерті врятувала. Й далі полетіла.
Але знову по дорозі ледь живого стріла.
І тому дала напитись. Далі другий, третій…
Сім людей порятувала вона так від смерті.
Зосталося води в неї ледь на дні самому.
Несе вона ті залишки у ковші додому.
А втомилася ж страшенно, сіла спочивати
Та й незчулася, як скоро почала дрімати.
А ківш той же біля себе на землі тримає.
Коли тут якийсь собака мимо пробігає.
Побачив в ковші ту воду та й хлебтати кинувсь.
Потягнув до себе писком та і перекинув.
Тільки ківш той перекинувсь, вилетіли звідти
Сім зірок великих, онде, бач, на небі світять?!
А слідом одна маленька, Ковшом в небі стали.
Бо ж вона сім душ від смерті була врятувала.
А маленька зірка, кажуть, то душа собача,
Що той ківш перевернула. А Господь побачив
Щирість дівчини малої всіх порятувати.
Послав хмари, щоби край той дощем поливати.
Отак скоро у тім краї життя відродилось,
І сузір’я Ківш на небі, кажуть, появилось.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
