Усе ще бачу ту хатину,
що біля гаю край села,
яка притулку не дала
приблудному своєму сину.

Та не караюсь у журбі...
ані жалю, ані печалі,
що далі... чимчикую далі,

І знову ніч, на шмаття рвана,
Кладе на кін криваве мито,
Щоб наших душ відкриті рани
Ні сном, ні часом не зцілити.

Розбитих мрій крихкі останки
Збирати вже немає змоги…
Та зійде сонце на світанку –

А десь таке як це уже було,
що на вітряк дурило нападає.
Йому ще не дійшло,
що не пуйло,
а воїн у бою перемагає.

***
А мафія московії і досі

Москаля, хоч як старайся вивести у люди,
Він і в сьомому коліні тим москалем буде.
І зрадить тебе, і обдурить, і пустить по світу,
Бо інакше москаль просто не уміє жити.
Згадалася історія двох родів москальских –
Шем’ячичів і таких же, як і ті – Можа

я приїхав сюди де мене пам’ятають дерева
що ми з ними росли і корінням шукали води
звідки ти подалась у світи for always and forever
і ніколи нізащо уже не вернешcя куди…

тут усе як було – дика стежка прямує до моря
і кущі бузини і маленькі місцеві

Лети, мій вороне, лети крізь наш одвічний лютий. Обабіч смерті, вздовж мети. Наші гріхи спокутуй. Крізь вщент посліплих янголят, крізь згарища та хащі. Через засніжені поля, де міцно сплять найкращі… Цю сторінку мого щоденника присвячую поету з Черн

Зроблю я маску із алое вера —
розгладити від чорних дум чоло.
І розпочну із чистого паперу,
як випаде сніг білий на Різдво.

Обачно крок за кроком все спочатку,
позаду залишивши віз гріхів,
писатиму поезії нащадкам

І медвяний запах шкіри,
І волосся мідний блиск
Відчував, вбачав і вірив,
Що краса приносить зиск.
Тільки вийшло більше шкоди
Від природної краси,
Бо вродлива гріховодить
І пиячить що є сил.

Який солодкий пізній виноград,
як перший поцілунок у надвечір,
коли ще втома не лягла на плечі
і не бентежить небо зорепад,
між ліхтарями казиться завія
і повня у міжхмар’ї тьмяно тліє
освітлюючи геть спустілий сад
і цей солодкий, пізній виноград.

Води смерті течуть у ріці забуття,
У ріці, у якій потонуло життя.
Чи то води страждань, чи то води молитв,
Чи то води таких безнадійних гонитв.
Води, через які не доставить Харон,
Води, що похитнули небачений трон.
Над водою мовчання похмуро ц

Чорні ріки. Де ті зорі?
Ой, чому це чорне море?
А тому це море чорне,
Бо до себе ріки горне.

2.
Ой, чому це небо хмарне?
Бо в житті усе примарно -

Він марив Яблуницьким перевалом,
Щоб далі аж до Річиці дійти...
І раптом смеречина перервала,
Що замірявсь зробити в цім житті.
Тремтіла смеречина, мов зайчатко,
А він лежав під нею горілиць.
Не знала смеречина, чи кричати,
Чи почекать конвалій і с

Ще дихав вільно степ під покривалом білим,
Ще тиха світла музика зими бриніла,
А іній ворожив на стеблах незмарнілих,
І димарі сільські в димах розкішних грілись.
І затишно було калині у молитві.
Правічні осокори гомоніли з вітром.
Здалека божевілля

Ich glaube, was bist du neben mich,
wir kennen da, mit wem bin ich geblieben,
und wir erschrecken keine Hhe nicht,
wenn schwimmt die Erde auf siebte Himmel.

Dass bin ich manchmal lustige fr Euch,
dass hat dir keine richtig Wort gefunden,
und

Осяйні розливи
Внизу і вгорі, –
Темніють манливо
Лише чагарі.
Ти слідом за мною
Стараєшся йти
В повиті пітьмою
Тінисті кути.

прочувано поклавши хрест на груди
сподоблюся ліричного причастя
хай не забракне дров кидати в грубу
хулєра всяка оминає вас хай

& я писав листи та дайте спокій
посібники до спраги психіатрам
один із них спитає сивоокий